Порядок призначення референдумів.

З точки зору порядку проведення референдум можна розглядати як референтний процес (іноді його називають референтним процесом), який складається з відносно самостійних процедур, що здійснюються у певній послідовності:

- призначення референдуму;

- підготовка і проведення референдуму;

- голосування і визначення підсумків референдуму;

- опублікування і введення удію законів та інших рішень, прийнятих референдумом. Всі стадії референтного процесу підпорядковані загальним принципам, ластивим виборчому процесові.

У всеукраїнському та місцевому референдумах мають право брати участь громадяни України, які на день проведення референдуму досягли 18-ти років і постійно проживають відповідно на території України або області, району, міста, району в місті, селища, села.

Будь-яке пряме або непряме обмеження прав громадян України на участь у референдумі залежно від походження, соціального і майнового стану, расової чи національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, політичних поглядів, роду й характеру занять забороняється.

Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними. Громадяни беруть участь у референдумі на рівних засадах. Кожний громадянин має один голос.

Референдум є прямим: громадяни беруть участь у референдумі безпосередньо.

Голосування під час референдуму є таємним: контроль за волевиявленням громадян не допускається. Підготовка і проведення референдумів здійснюється на демократичних засадах, відкрито і гласно.

Підготовка і проведення всеукраїнського референдуму здійснюється за рахунок Державного бюджету, а місцевих референдумів - за рахунок відповідних місцевих бюджетів.

 

Таким чином можна зробити наступні висновки:

- рішення, прийняті в порядку референдуму, реалізуються суб’єктами національного права, й мають найвищу юридичну силу. Акти референдуму володіють імунітетом, статусом "недоторканості" іх можна змінити чи скасувати лише референдумом;

- закон або інше рішення, прийняті референдумом, вступають в силу з моменту їх опублікування, якщо в самому законі або рішенні е зазначений інший строк, а також не потребує видання спеціального акту про ведення його в дію;

- чинним законодавством передбачені норми, що мають сприяти дотриманню законності при проведенні референдуму а відповідно уникненню визнанню референдуму нелегітимним.

В И С Н О В К И

Розгляд питань лекції надаєможливість зробити наступні висновки.

По-перше, визначити характерні риси безпосередньої демократії - це

Ø пряме волевиявлення громадян, що не опо­середковується будь-яким державним органом;

Ø єдність волі й суб'єкта її вираження;

Ø особливе коло суб'єктів, притаманне правовідносинам, що вини­кають в процесі безпосередньої реалізації народ­ного суверенітету;

Ø безпосередня участь громадян у прийнятті державних рішень;

Ø надання права участі в прийнятті рішень усім правоздатним гро­мадянам;

Ø імперативний характер рішень, прийня­тих вільним волевиявленням громадян у формі голосування та відповідна форма їх правового зак­ріплення. [2]

Виходячи з вищесказаного пряме народовладдя - це система форм безпосереднього вільного волевиявлення народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні шляхом прямої його участі у встановленні представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування безпосередньому прийнятті владних рішень з передбачених Конституцією та законами країни питань.

Сучасне ж конституційне оформлення народовладдя свідчить про позитивні зрушення в суспільному житті України після проголошення її незалежності і держав­ного суверенітету у 1990 р.

Проголошуючи народ носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні (ст. 5 Конституції), Консти­туція України надала безпосередньому волевиявленню пріоритетного значення, що стало об'єктивним відобра­женням суспільно-політичної практики незалежної Ук­раїни. Таким чином, влада народу може розглядатися як провідна правова категорія, ключове поняття сучасного конституціоналізму. В юридичному сенсі це передовсім виявляється в тому, що установча влада українського народу є первинною щодо всіх гілок державної влади, які похідні від народного суверенітету. Вищими форма­ми безпосереднього здійснення народом влади визначе­но вибори і референдуми, на основі яких забезпечується формування інтересів у суспільстві, узгодження й коор­динування цих інтересів, прояв волі народу як через формування представницьких органів держави та органів самоврядування і прийняття ними відповідних рішень, насамперед у формі законів, так і через прийняття рішень безпосередньо громадянами.

Вибори як форма народного волевиявлення є одним із способів формування народом органів дер­жавної влади та місцевого самоврядування або інших інститутів. Це стосується насамперед формування представницьких органів законодавчої влади - пар­ламентів, виборів президента, представницьких ор­ганів місцевого самоврядування тощо.

Як зазначалось в лекції Конституція України та закони України про вибори закріплюють ряд принципів виборчого права, які можна визначити як керівні ідеї, які покладені в основу регламентації цього конституційно-правового інституту або умови його визнання і здійснення, які разом забезпечують реальний характер волевиявлення народу, легітимність виборних органів публічної влади.

Важливу роль при проведенні та визначенні результатів виборів відводиться виборчій системі – це є система суспільних відносин, які складаються у зв’язку з виборами органів публічної влади та визначають порядок їх формування, а по-друге це певний, встановлений законом, спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами в залежності від результатів голосування виборців.

Референдум - це безпосереднє волевиявлення народу, спрямоване на встановлення, зміну й скасування правових норм. Відповідно до ст. І Закону України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми", референдум являє собою спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів, інших рішень важливих питань загальнодержавного і місцевого значення. Особливий вид правотворчості, коли верховним законодавцем, творцем права виступає сам народ, минаючи представницькі та інші органи влади.

Санкціонуючи найважливіші загальнообов'язкові правові норми, народ підтверджує свою виняткову правомочність, вирішуючи безпосередньо будь-яке питання життєдіяльності країни, це - вираз державної воли народу, належності влади в державі саме народу. Народ - носій лади, державного, народного і національного суверенітету. Референдум це свідчення зрілості суспільства, його громадян, показник демократизму інститутів суспільства й держави.

Разом з тим становлення України як демократичної держави передбачає процес вдосконалення вияву прямого народовладдя народу України. На сьогодні настала необхідність прийняття нового закону, який би дав чітке визначення поняття “референдум”, його різновидів (зокрема, вирішити проблему практикування в національному праві термінів “плебісцит” і “плебісцитарний референдум”) та визначив би юридичну силу референдумів і порядок їх реалізації. На думку деяких авторів, доцільним уявляється прийняття самостійних законів – про всеукраїнських референдум і про місцеві референдуми в Україні, бо значний потенціал останніх через малу дослідженість використовується сьогодні неповною мірою.

Реалізуючи своє право на участь в управлінні державними справами у всеукраїнському та місцевих референдумах, громадяни України можуть тримати "руку на пульсі" правотворчого та законодавчого процесу нашої країни, створення нормативної бази, керувати напрями розвитку цих процесів з урахуванням і у відповідності зі змінами в житті суспільства.

 

 

Л І Т Е Р А Т У Р А

1. Конституція України. Розділ ІІІ (ст.69-74). – К., 1996.

2. Закон України “Про Центральну виборчу комісію»

3. Закон України“Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”

4. Закон України “Про вибори Президента України”

5. Фрицький О. Ф. Конституційне право України. — К., 2006.

6. Бостан С.К., Сажнів І.В. Державне право зарубіжних країн: Навчально-методичний посібник для курсантів, студентів, слухачів. – Запоріжжя: ЗЮІ МВС України, 2001 – 254 с.

7. Кравченко В. В. Конституційне право України. — К., 2006.

8. Лавринович О. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. – Харків: Консул, 2001. – 656 с.

9. Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні: проблеми теорії і практики /За ред. проф. В. Ф. Погорілка. — К., 2001.

10. Конституційне забезпечення народо­владдя в Україні // Віче. — 2002. — № 2.

11. Мурашин О. Акти прямого народовладдя у механізмі правового регулювання // Право України. — 2000. — № 9.

12. Погорілко В. Основні засади теорії безпосередньої демократії // Право України. — 2001. — № 8.

13. Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л. Референдуми в Украні: історія та сучасність. — К., 2000.

14. Гаєва Н.П. Багатопартійність та пропорційна виборча система в Україні. \\ Збірник наукових праць Держава і право. Випуск № 28. Київ 2005

15. Сенюта І.В. Якою повинна бути в Україні виборча система на наступних виборах? // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 20. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – 568 с.

16. Ющенко О.О. Референдум з питань податків: досвід США та перспективи для України.\\ Збірник наукових праць Держава і право. Випуск № 30. Київ 2005

17. Ставнійчук М. І. Вибори в Україні. — К., 1998.

18. Тодика О. Ю. Втілення міжнародно-правових виборчих стандартів у виборче законодавство України // Україна. Вибори — 98: Досвід. Проблеми. Перспективи. — К., 1999.

19. Тодика О. Ю. Конституційно-правове закріплення принципів участі громадян країн СНД у виборах // Вісник Академії правових наук України. — 2000. — № 1 (20).

20. Янчук А.О. Поняття референдного процесу.\\ Збірник наукових праць Держава і право. Випуск № 31. Київ 2006

21. Федоренко В. Юридична сила референдумів, плебісцитів // Віче. — 2000. — № 8