Особливості консультування батьків дітей-інвалідів та дітей з психічними розладами.

Сім'я - це перший безпосередній об'єкт соціальної педагогіки та психології. Все починається з сім'ї, і всі нею для соціальної педагогіки та психології закінчується. Працюючи на сім'ю, соціальний педагог-психолог працює на суспільство, свій народ і державу. Ось чому тема цього реферату особливо актуальна, а за значимістю виходить на перший план. Дитина - особа з обмеженими фізичними можливостями в сім'ї - надзвичайна ситуація для всього суспільства. І допомогти полегшити цю ситуацію може лише соціальний педагог-психолог.

Хоча психологічне консультування батьків являє собою відносно новий вид практичної діяльності соціальних педагогів-психологів, будується воно сьогодні не на порожньому місці. І в нашій країні і за кордоном уже накопичений значний досвід у цій галузі.

Батьки, а зокрема мама мають - заспокоїти дитину, полегшити його переживання, створити в родині атмосферу оптимізму. Допоможе в цьому тільки соціальний педагог-психолог.

Відмінною особливістю що склалася в даний час консультативної практики є різна частота звернень батьків з приводу дітей інвалідів.

Психологічний клімат у сім'ї залежить від міжособистісних відносин, морально-психологічних ресурсів батьків і родичів, а також від матеріальних та житлових умов сім'ї, що визначає умови виховання, навчання та медико-соціальну реабілітацію.

Виділяють три типи сімей з реакції батьків на появу дитини інваліда:

- З пасивною реакцією, пов'язаної з непорозумінням існуючої проблеми;

- З гіперактивної реакцією, коли батьки посилено лікують, знаходять «докторів - світил», дорогі ліки, провідні клініки і т. д.;

- Із середньою раціональної позицією: послідовне виконання всіх інструкцій, порад лікарів, психологів.

Поява в сім'ї дитини з обмеженими можливостями завжди важкий психологічний стрес для всіх членів сім'ї. Часто сімейні відносини слабшають, постійна тривога за хворої дитини, почуття розгубленості, пригніченості є причиною розпаду сім'ї, і лише в невеликому відсотку випадків сім'я згуртовується. Наявність дитини-інваліда негативно впливає на інших дітей в сім'ї. Їм менше приділяється уваги, зменшуються можливості для культурного дозвілля, вони гірше вчаться, частіше хворіють через недогляд батьків.

Психологічна напруженість у таких сім'ях підтримується психологічним пригніченням дітей з-за негативного ставлення оточуючих до їхнього домашнього господарства; вони рідко спілкуються з дітьми з інших сімей. Не всі діти в змозі правильно оцінити і зрозуміти увагу батьків до хворої дитини, їх постійну втому в обстановці пригнобленого, постійно тривожного сімейного клімату. У центрі з дітьми-інвалідами працюють психолог, невропатолог, психоневролог, логопед, масажист, дефектолог, інструктор з лікувальної фізкультури.

Враховуючи, що ці діти погано орієнтуються в житті, погано знають те, що їх оточує, соціальний педагог виділяє ряд проблем, які дитина вирішує тільки з ним. Складаються програми, які включили б дитину в навколишній світ. Частина з них відноситься до особистості дитини, її поведінки і частина - до його поведінки в суспільстві.

Робота педагога-психолога спрямована на те, щоб допомогти дитині здобути уміння та навички спілкування в навколишньому його середовищі.

Для подолання труднощів спілкування дітей-інвалідів зі здоровими дітьми педагог-психолог складає програму, за якою дитина готується до такого спілкування. Це може бути конкурс, обговорення книг і фільмів, участь у днях народження.

Включення дітей-інвалідів у трудову діяльність (фото, швейна справа, ремонт взуття, роботи по дереву) також лягає на плечі соціального педагога-психолога. Тут потрібно не тільки підготувати та укласти договори, але і навчити хлопців професії, дати необхідні вміння та навички.

Борг батьків, а зокрема матері - заспокоїти дитину, полегшити його переживання, створити в родині атмосферу оптимізму. Допоможе в цьому тільки соціальний педагог-психолог.

Поради матерям, як впоратися з проблемою інвалідності дитини:

Позбавтеся від відчуття провини і починайте діяти.

Будьте реалістичні.

Не зловживайте, але і не нехтуйте правилами.

Будьте простіше.

Проявляйте гнучкість.

Ретельно вибирайте теми для суперечок.

Стати фахівцем у вирішенні проблем.

Налагодьте спілкування:

а) Вислуховуйте, не критикуючи, дитини з її почуттями і проблемами;

б) перш ніж давати поради, поцікавтеся у дитини, чи хоче він їх вислухати;

в) відкрито обговорюйте з дитиною питання, що викликають у вас занепокоєння, але при цьому ретельно вибирайте теми для дискусій;

г) намагайтеся своєчасно обговорювати і вирішувати проблеми, не дозволяючи їм накопичуватися і загострюватися;

д) робіть акцент на хорошому;

е) робіть зауваження спокійним тоном;

ж) висловлюйте більше позитивних, ніж негативних коментарів;

з) не забувайте про значення мови тіла;

і) уникайте гри «Двадцять питань» (не слід постійно мучити дитину, розпитуючи про його самопочуття).

9. Назвіть ворога по імені.

10. Делите радість і біль.

Встановіть довірчі відносини з людьми, які безпосередньо беруть участь у вихованні дитини. Якщо ваш партнер має схожі уявлення про захворювання дитини і важливості лікування, це чудово. Коли батьки діють спільно, їм вдається справитися навіть з самими важкими ситуаціями. Якщо ж батьки протистоять один одному, найпростіша завдання здається нерозв'язною. В одних випадках батькам досить легко домовитися і знайти вихід з положення. В інших - краще визнати існуючі розбіжності і доручити рішення проблеми одному з батьків. Налагоджена спілкування служить основою ефективної співпраці. Щоб поліпшити взаємодію з чоловіком, використовуйте ті ж стратегії, що і в спілкуванні з дитиною. Активну участь у лікуванні дитини принесе користь йому, сім'ї і особисто вам.