Юрисдикційна форма захисту прав поділяється на загальну і спеціальну форми здійснення передбачених законом заходів захисту.

Відповідно до загальної форми захист прав на об’єкти інтелектуальної власності здійснюється в судовому порядку.

Спеціальною формою захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності є адміністративний порядок захисту цих прав. Він застосовується лише у випадках, прямо вказаних у законодавстві.

Неюрисдикційна форма захисту прав включає дії юридичних і фізичних осіб щодо захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності, які здійснюються ними самостійно, без звертання за допомогою до державних або інших компетентних органів. Маються на увазі, природно, лише законні засоби захисту, такі, наприклад, як відмова здійснити певні дії, передбачені укладеним договором про передачу прав на об’єкт інтелектуальної власності або ліцензійним договором, відмова від виконання недійсного договору тощо.

Звичайно особа, чиї дії суперечать чинним правам на об’єкти інтелектуальної власності, намагається вирішити проблему, що виникла, законним шляхом. Наприклад, ця особа намагатиметься не використовувати винахід, що охороняється, або спробує отримати ліцензію на право його використання. Тому власнику прав на винахід важливо правильно сформулювати формулу винаходу, щоб чітко виявити об’єкт охорони з відповідним обсягом прав. Добре складена формула винаходу з підкріплюючим її описом часто є достатнім фактором для утримання потенційних порушників від порушень прав. Ці ж аргументи можуть відноситися й до інших об’єктів інтелектуальної власності, таких як корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин.

Власник прав повинен постійно відстежувати ситуацію на ринку, де він реалізує свою продукцію чи надає послуги, або де можуть застосовуватися його технологічні процеси. Він повинен бути в курсі діяльності своїх конкурентів. Якщо власнику стає відомо про порушення його прав, не потрібно відразу передбачати, що це зроблено умисно. Передусім він повинен звернутися до порушника, зазначивши, що права на даний об’єкт інтелектуальної власності належать йому. Власник може направити простий лист, звернувши увагу на наявність у нього прав, з тим щоб порушник не міг згодом посилатися на своє незнання.

Найважливішим заходом забезпечення захисту прав є переговори між власником прав і особою, яка є передбачуваним порушником цих прав. У процесі проведення переговорів можна переконати порушника припинити випуск продукції з порушенням прав або, якщо власник прав не заінтересований в збереженні всього ринку за собою, він може запропонувати видати ліцензію на право використання об’єкта інтелектуальної власності.

Природно, що під час переговорів передбачуваний порушник може стверджувати, що він не порушує ніяких прав або чинне право на об’єкт інтелектуальної власності має невелику цінність і не виправдовує яких-небудь компенсацій, або він може бути проти умов ліцензійного договору. Однак переговори і компроміс у багатьох випадках краще, ніж розгляд справи у суді або інших компетентних органах.

Способи захисту прав і законних інтересів авторів і власників прав на об’єкти інтелектуальної власності, які розглядаються в судовому порядку (в судах загальної юрисдикції, арбітражних і третейських судах), поділяються на цивільно-правові та кримінально-правові.

Цивільно-правові способи захисту прав є передбаченими законом матеріально-правовими заходами примусового характеру, за допомогою яких здійснюється визнання або відновлення порушених прав та інтересів авторів об’єктів інтелектуальної власності або власників прав на них, припинення порушень, а також майновий вплив на порушників.

Основна мета цивільно-правової відповідальності - не покарання за недотримання встановленого правопорядку, а відшкодування заподіяної шкоди.

Нарівні з цивільно-правовими способами захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності законодавство України передбачає також кримінально-правову відповідальність за деякі порушення цих прав. Кримінально-правова відповідальність відрізняється від цивільно-правової тим, що порушник несе відповідальність перед державою, а не безпосередньо перед автором або власником прав на об’єкт інтелектуальної власності.

Питання про застосування тих або інших способів захисту прав вирішується передусім у залежності від характеру порушених прав шляхом:

· визнання цих прав;

· відновлення положення, що існувало до порушення права, і припинення дій, що порушують право;

· присудження до виконання обов’язків у натурі;

· стягнення з особи, що порушила право, заподіяних збитків та отриманих прибутків шляхом припинення або зміни правовідношення.

Порядок захисту прав - це застосування відповідними органами в рамках певної процедури відповідних способів захисту. Існує особливий порядок захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності, коли поданню позову автора в суд має передувати звертання до адміністративного органу. Необхідно відмітити особливість адміністративних відносин у порівнянні з цивільними, коли питання про винесення конкретного адміністративного акта вирішується волею однієї сторони. Адміністративний порядок має ряд позитивних особливостей, головні з яких - простота і оперативність розгляду справ, що створює об’єктивні можливості для швидкого відновлення порушених прав.

Адміністративний порядок передбачений для вирішення певних категорій спорів, що виникають переважно на стадії набуття прав на об’єкти інтелектуальної власності, зокрема на винаходи, корисні моделі, промислові зразки тощо.

Право на судовий захист означає, що за певних умов особа, яка вважає своє право порушеним, може вимагати від суду винесення рішення про застосування одного із способів захисту, а суд зобов’язаний винести рішення відповідного змісту. Судовий порядок захисту прав є найбільш довершеним для встановлення істини. Тому судовий порядок є основною формою захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності.