Тема 1.1. Поняття інтелектуальної власності і її охорони

Поняття виключних прав. Виключні права на об’єкти інтелектуальної власності

Відносини в сфері інтелектуальної власності створюються у зв’язку з володінням, користуванням та розпорядженням інтелектуальними цінностями.

Тема 2.1. Загальні поняття про форми і способи захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності

Однією з найважливіших умов успішного розвитку культури, науки, промисловості, торгівлі та інших галузей діяльності є не тільки визнання за авторами об’єктів інтелектуальної власності і особами, що набули права на ці об’єкти, певних цивільних прав, а й забезпечення надійного їх захисту.

Будь-який нормативно-правовий акт у сфері інтелектуальної власності містить положення, направлені на захист прав, що набуваються відповідно до даного акта. Не має сенсу створювати ефективно діючу систему, пов’язану з набуттям прав на об’єкти інтелектуальної власності і поширенням інформації про ці права, якщо власники не мають можливості забезпечити їх захист на належному рівні. Власники прав повинні мати можливість здійснювати дії проти осіб, які порушують їх права, з тим щоб запобігти подальшому порушенню і компенсувати ті збитки, які були нанесені внаслідок указаного порушення, та спрямувати на користь власника прав прибутки, одержані порушником прав.

Таким чином, система охорони інтелектуальної власності повинна містити у своєму складі ефективно діючий блок захисту прав, що має відповідну нормативно-правову базу та інфраструктуру, укомплектовану необхідною кількістю фахівців з відповідною підготовкою і досвідом.

Без належного забезпечення як захисту прав, так і запобігання можливості набуття аналогічних прав іншими особами, система охорони інтелектуальної власності не має цінності.

Як вважають фахівці в сфері інтелектуальної власності у загальному вигляді право на захист можна визначити як надану правомочній особі можливість застосування заходів правоохоронного характеру з метою відновлення порушеного права цієї особи або права, що оспорюється.

Об’єктами права в цьому випадку є об’єкти інтелектуальної власності.

Суб’єктами права на захист є самі автори об’єктів інтелектуальної власності, власники прав на ці об’єкти, а також їх спадкоємці та інші правонаступники.

Порушником прав на об’єкти інтелектуальної власності є фізична або юридична особа, яка не виконує вимог спеціального законодавства в сфері інтелектуальної власності та інших законодавчих актів, що регулюють правовідносини в цій сфері.

Захист прав на об’єкти інтелектуальної власності здійснюється в передбаченому законодавством порядку, тобто за допомогою застосування належної форми, засобів і способів захисту.

Як зазначають фахівці в сфері інтелектуальної власності, існують дві основні форми захисту прав: юрисдикційна і неюрисдикційна.

Юрисдикційна форма захисту прав передбачає діяльність уповноважених державою органів щодо захисту порушених прав на об’єкти інтелектуальної власності або прав, що оспорюються. Суть її полягає у зверненні особи, права і законні інтереси якої порушені неправомірними діями, за захистом до державних або інших компетентних органів, які уповноважені вжити необхідних заходів для відновлення порушеного права і припинення правопорушення.

Способи захисту прав і законних інтересів авторів і власників прав на об’єкти інтелектуальної власності, які розглядаються в судовому порядку (в судах загальної юрисдикції, арбітражних і третейських судах), поділяються на цивільно-правові та кримінально-правові.

Цивільно-правові способи захисту прав є передбаченими законом матеріально-правовими заходами примусового характеру, за допомогою яких здійснюється визнання або відновлення порушених прав та інтересів авторів об’єктів інтелектуальної власності або власників прав на них, припинення порушень, а також майновий вплив на порушників.

Основна мета цивільно-правової відповідальності - не покарання за недотримання встановленого правопорядку, а відшкодування заподіяної шкоди.

Нарівні з цивільно-правовими способами захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності законодавство України передбачає також кримінально-правову відповідальність за деякі порушення цих прав. Кримінально-правова відповідальність відрізняється від цивільно-правової тим, що порушник несе відповідальність перед державою, а не безпосередньо перед автором або власником прав на об’єкт інтелектуальної власності.

Питання про застосування тих або інших способів захисту прав вирішується передусім у залежності від характеру порушених прав шляхом:

· визнання цих прав;

· відновлення положення, що існувало до порушення права, і припинення дій, що порушують право;

· присудження до виконання обов’язків у натурі;

· стягнення з особи, що порушила право, заподіяних збитків та отриманих прибутків шляхом припинення або зміни правовідношення.

Порядок захисту прав - це застосування відповідними органами в рамках певної процедури відповідних способів захисту. Існує особливий порядок захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності, коли поданню позову автора в суд має передувати звертання до адміністративного органу. Необхідно відмітити особливість адміністративних відносин у порівнянні з цивільними, коли питання про винесення конкретного адміністративного акта вирішується волею однієї сторони. Адміністративний порядок має ряд позитивних особливостей, головні з яких - простота і оперативність розгляду справ, що створює об’єктивні можливості для швидкого відновлення порушених прав.

Адміністративний порядок передбачений для вирішення певних категорій спорів, що виникають переважно на стадії набуття прав на об’єкти інтелектуальної власності, зокрема на винаходи, корисні моделі, промислові зразки тощо.

Право на судовий захист означає, що за певних умов особа, яка вважає своє право порушеним, може вимагати від суду винесення рішення про застосування одного із способів захисту, а суд зобов’язаний винести рішення відповідного змісту. Судовий порядок захисту прав є найбільш довершеним для встановлення істини. Тому судовий порядок є основною формою захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності.

Рекомендована література

1. Жаров В.О. Інтелектуальна власність в Україні: правові аспекти набуття, здійснення та захисту прав. Монографія. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2000. – 188 с.

2. Інтелектуальна власність в Україні: правові засади та практика. – Наук.-практ. вид.: У 4-х т. / За заг. Ред. О.Д.Святоцького. -

Т. 1: Право інтелектуальної власності / С.О.Довгий, В.С.Дроб’язко, В.О.Жаров та ін.; За ред. В.М.Литвина, С.О.Довгого. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 1999. – 500 с.

3. Боденхаузен Г. Парижская конвенция по охране промышленной собственности. Комментарий. – М.: Прогресс, 1977.

4. Международная охрана промышленной собственности. Парижская конвенция – М., 1967.

5. Основи інтелектуальної власності. – К.: Юридичне видавництво “Ін Юре”, 1999. – 578 с.

6 Охрана промышленной собственности в Украине / Под ред. А.Д. Святоцкого, В.Л. Петрова. – К.: Видавничий дім «Ін-Юре», 1999. – 428 с.

7. Жаров В., Шевелева Т. Напрямки гармонізації національного законодавства з питань захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності відповідно до міжнародних норм / Інтелектуальна власність. – 1999. - № 2. – с. 3-7.

8. Кавасс И., Скрынька Д. Защита интеллектуальной собственности и ТРИПС / Інтелектуальна власність. – 1999. - № 6. – с. 5-15.

9. Святоцький О. Захист прав на об’єкти інтелектуальної власності у судовому порядку / Інтелектуальна власність. – 1999. - № 3-4. – с. 13-18.

10. Прахов Б. Наслідки порушення прав патентовласників / Інтелектуальна власність. – 1999. - № 5. – с. 12-14.

11. Лисицький М. Антимонопольне законодавство як засіб захисту авторського права та суміжних прав / Інтелектуальна власність. – 1999. - № 8. – с. 14-20.

Зміст

1.	Система виключних прав в сфері інтелектуальної власності.......
1.1	Поняття інтелектуальної власності і її охорони...................
1.2	Система законодавства України в сфері охорони об’єктів інтелектуальної власності....................................
1.3	Виключні права на об’єкти інтелектуальної власності. Виявлення порушення прав............................................
1.3.1.	Поняття виключних прав. Виключні права на об’єкти інтелектуальної власності.....................................
1.3.2.	Виявлення порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності...
2.	Основні форми і засоби захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності..................................................
2.1.	Загальні поняття про форми і способи захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності....................................
2.2	Адміністративний порядок захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності.................................................
2.2.1.	Розгляд і вирішення спорів органами державного управління.......
2.2.2.	Захист прав на об’єкти інтелектуальної власності у відповідності з конкурентним законодавством................................
2.2.3.	Адміністративна відповідальність за окремі порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності.............................
2.3	Судовий порядок захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності
2.3.1.	Позови про порушення прав як міра судового захисту............
2.3.2.	Відшкодування збитків або втраченої вигоди....................
2.4	Кримінальна відповідальність за порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності.....................................
2.5	Процедура вирішення спорів щодо порушення прав на об’єкти промислової власності.......................................
2.5.1.	Поняття процедури та її форми. Докази.........................
2.5.2.	Процедура вирішення спорів, пов’язаних з порушенням прав на винаходи..................................................
2.5.3.	Процедура вирішення спорів, пов’язаних з порушенням прав на знати для товарів та послуг (комерційна діяльність під чужим ім’ям)
2.5.4.	Процедура вирішення спорів, пов’язаних з порушенням прав на промислові зразки..........................................
3.	Міжнародні угоди щодо захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності..................................................
3.1	Захист прав на об’єкти інтелектуальної власності у відповідності із договорами і угодами, що діють в рамках ВОІВ..................
3.2	Захист прав на об’єкти інтелектуальної власності у відповідності з угодами і директивами, що діють в рамках Всесвітньої організації торгівлі (ВОТ) і Ради Європейського Співтовариства.............
3.2.1.	Норми судового і адміністративного захисту інтелектуальної власності у відповідності до вимог Угоди TRIPS.................
3.2.2.	Норма захисту інтелектуальної власності на митному кордоні......
3.3	Особливості захисту об’єктів інтелектуальної власності за кордоном
4.	Гармонізація національного законодавства у сфері захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності до вимог визнаних у міжнародній практиці норм та правил.....................................
4.1.	Відповідність норм законодавства України щодо захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності вимогам міжнародних угод і конвенцій..................................................
4.2.	Напрями гармонізації законодавства України з питань захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності до визнаних у міжнародній практиці норм та правил.....................................
	Рекомендована література....................................
	Зміст......................................................

 

 

Тема 1.1. Поняття інтелектуальної власності і її охорони

Науково - технічний рівень виробництва, ефективність економіки, соціально - економічний прогрес в цілому і врешті-решт добробут суспільства значною мірою залежать від рівня та ефективності творчої діяльності в цьому суспільстві. Не буде перебільшенням твердження, що однією з найпотужніших рушійних сил розвитку цивілізації є творча діяльність людей.

Розвиток цивілізації у ХХ сторіччі, її постіндустріальний вектор переконливо підтвердили, що головним чинником сталого економічного розвитку можуть бути лише зростання інтелектуального потенціалу нації та науково-технологічні інновації, застосування яких суттєво впливає на обсяги та якість виробництва і споживання.

У сучасних умовах будь-який вид доцільної діяльності людини - культура, промисловість, сільське господарство, охорона здоров’я тощо - без належного науково-технічного забезпечення просто неможливий, як неможливий соціально-економічний прогрес суспільства взагалі без духовного розвитку. Це тісно пов’язані між собою процеси, які, в свою чергу, взаємозалежні.

У своєму посланні до Верховної Ради України “Україна: поступ у ХХI століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004 роки” Президент України відмітив, що до найвищих національних пріоритетів мають бути віднесені всебічний розвиток освіти, примноження наукового та інтелектуального потенціалу суспільства.

Тож очевидно, що значення і роль об’єктів інтелектуальної власності для соціально-економічного прогресу суспільства важко переоцінити, швидше навпаки. Там, де належним чином сприяють інтелектуальній діяльності, досягається високий рівень добробуту народу, зміцнюються морально-етичні засади суспільства.

Однією з найголовніших проблем, яка потребує постійної уваги та підтримки з боку держави, є ефективне використання інтелектуального потенціалу нації. Життя ставить нові завдання щодо державного регулювання економічного, культурного та науково-технічного розвитку країни, створення цивілізованого ринку інтелектуальної власності, основою якого в будь-якій державі є надійна охорона прав на об’єкти інтелектуальної власності.

Експерти Організації Об’єднаних Націй з промислового розвитку дійшли висновку: якщо раніше провідна роль в зростанні економіки держави належала природним ресурсам, які надавали тій чи інший країні переваги в системі світових господарських зв’язків, то зараз на передній план виступає рівень розвитку людських ресурсів - кваліфікація, майстерність, вміння як основа інтелектуального потенціалу нації.

Виходячи з викладеного, зазначимо, що ефективне використання результатів інтелектуальної (творчої) діяльності, що формує досить важливий і специфічний сегмент ринку України, у недалекому майбутньому повинно зайняти таке ж чільне місце у загальнонаціональному ринку товарів та послуг, як і в розвинених країнах світу.

У сучасних економічних і політичних умовах розвитку України дедалі більшу роль відіграють процеси, що відбуваються в сфері інтелектуальної власності. Як відомо, ця сфера належить до найголовніших ресурсів держави, її науково-технічного, культурного та комерційного потенціалу, який зрештою і визначає результат здійснюваних економічних перетворень.

Державна система охорони інтелектуальної власності містить відповідні елементи законодавчої, виконавчої та судової влади, функціонування яких забезпечує проголошені Конституцією України права кожного громадянина на захист прав своєї інтелектуальної власності, а також моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Надійні гарантії набуття, здійснення та захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності є невід’ємним атрибутом державності кожної цивілізованої країни. Наявність сучасної системи охорони інтелектуальної власності сприяє розвитку національної економіки та культури, збереженню і збагаченню науково-технічного потенціалу держави, розвитку міжнародної торгівлі, залученню в економіку країни іноземних інвестицій, зокрема, у вигляді найсучасніших технологій, входженню України як рівноправного партнера до світового ринку інтелектуальної власності.

Права на об’єкти інтелектуальної власності, які давно визнані та здійснюються в промислово розвинених країнах, сьогодні застосовуються як важливий інструмент культурного, технологічного та економічного розвитку країни. У багатьох країнах розуміють, що в їх інтересах створити національні системи охорони інтелектуальної власності, якщо вони ще не створені, або укріпити та вдосконалити вже існуючі.

Законодавство в сфері інтелектуальної власності звичайно регулює тільки дії, які здійснені в даній країні. Тому правова охорона, наприклад винаходів, знаків для товарів і послуг або промислових зразків, є дійсною тільки в тій країні, в якій виданий патент або інший охоронний документ, і не чинна в інших країнах. Якщо власник охоронного документа на винахід, знак для товарів і послуг або промисловий зразок бажає набути права на ці об’єкти в декількох країнах, то він повинен зробити це в кожній з цих країн окремо.

Різні об’єкти інтелектуальної власності в будь-якій формі (законодавство в сфері промислової власності, авторського права та суміжних прав тощо) охороняються в більшості країн світу вже більше ста років, а наприкінці минулого століття з’явилися міжнародні угоди щодо охорони найголовніших об’єктів інтелектуальної власності. Це Паризька конвенція з охорони промислової власності від 20 березня 1883 р., Бернська конвенція по охороні літературних і художніх творів від 9 вересня 1886 р. та Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків від 14 квітня 1891 р.

Однак бурхливий розвиток виробництва у всіх галузях промисловості, сільського господарства, прогрес в культурній та науково-технічній сферах діяльності, а також зростання міжнародної торгівлі та обміну останніми досягненнями у всіх галузях культури, науки і техніки вимагав вищого ступеня правового регулювання міжнародних відносин в сфері інтелектуальної власності.

Результатом цього стало підписання 14 липня 1967 р. в Стокгольмі Конвенції, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності, яка вступила в дію в 1970 р. Відповідно до Статті 2 зазначеної Конвенції, де подано визначення усіх понять, які зустрічаються в тексті, інтелектуальна власність містить права відносно:

· літературних, художніх і наукових творів;

· виконавчої діяльності артистів, звукозапису, радіо- і телевізійних передач;

· винаходів у всіх сферах діяльності людини;

· наукових відкриттів;

· промислових зразків;

· знаків для товарів і послуг, фірмових найменувань і комерційних позначень;

· захисту від недобросовісної конкуренції,

а також всі інші права, які є результатом інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, літературній та художній сферах. Однак у цій Конвенції не сформульовано саме поняття “інтелектуальна власність”. Можна лише здогадуватися, що у найширшому розумінні інтелектуальна власність означає закріплені законом права на результати інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, літературній і художній сферах.

Результати інтелектуальної діяльності людини, на відміну від матеріальних об’єктів, не можуть бути захищені від використання третіми особами лише на підставі того, що хтось володіє ними. Після того, як вони стають надбанням суспільства, автор більше не в змозі здійснювати контроль за їх використанням. Цей факт, тобто неспроможність захищати об’єкт інтелектуальної власності тільки через володіння ним, покладений в основу законодавства.

Законодавство в сфері інтелектуальної власності намагається захистити інтереси авторів шляхом надання їм відповідних обмежених часом прав, які дозволяють їм контролювати використання своїх творів. При цьому зазначені права відносяться не до матеріальних об’єктів, у яких можуть бути втілені результати творчої праці, а є породженням розуму людини як такого.

За традицією, що склалася, інтелектуальна власність поділяється на “промислову власність” та “авторське право”.

Відповідно до Паризької конвенції з охорони промислової власності промислова власність - це права, що відносяться до винаходів, корисних моделей, промислових зразків, знаків для товарів і послуг, фірмових найменувань, зазначень походження товарів, а також захист від недобросовісної конкуренції. Промислова власність поширюється не тільки на промисловість і торгівлю, а й на галузі сільськогосподарського виробництва і видобувної промисловості та на всі продукти промислового чи природного походження (наприклад, вино, зерно, тютюн, фрукти, худоба, мінеральні води, пиво, квіти, борошно тощо).

Згідно з положеннями Всесвітньої конвенції про авторське право від 6 вересня 1952 р. авторське право - це права авторів на літературні, наукові та художні твори, наприклад письмові, музичні, драматичні та кінематографічні, твори живопису, графіки та скульптури. У широкому розумінні авторське право включає в себе положення про охорону авторського права, а також охорону так званих “суміжних прав”, тобто прав, суміжних з авторським правом. Вважається, що є три різновиди суміжних прав: права виконавців на їх виконання; права виробників фонограм на їх фонограми і права організацій ефірного мовлення на їх радіо- і телевізійні програми.

На сьогодні поняття інтелектуальної власності включає значно ширше коло результатів інтелектуальної діяльності.

Сьогодні крім об’єктів промислової власності, авторського права і суміжних прав світовою практикою визнаються також так звані нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності. Це, зокрема, топографії інтегральних мікросхем, інформація, що не підлягає розголошенню (нерозголошувана інформація або комерційна таємниця), сорти рослин. Наведений перелік об’єктів інтелектуальної власності не є вичерпним, він може поповнюватися новими результатами інтелектуальної діяльності.

З урахуванням вищезазначеного та використовуючи світовий досвід, пропонується такий розподіл об’єктів інтелектуальної власності:

· об’єкти авторського права та суміжних прав, які містять результати літературної, художньої та наукової діяльності;

· об’єкти промислової власності, які містять результати науково-технічної діяльності та засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту;

· нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності.

Виходячи з викладеного, пропонується таке визначення поняття інтелектуальної власності - це матеріально виражений результат інтелектуальної діяльності, що надає його автору або особі, визначеній чинним законодавством, право власності на цей результат, яке набувається, здійснюється та захищається відповідно до законодавчо встановлених норм і правил.

Слід наголосити, що інтелектуальна власність по суті встановлює правовий режим охорони ідей, думок, міркувань, образів, символів, які реалізовані чи втілені у певних матеріальних носіях, тобто нематеріальних об’єктів, а саме, виконує щодо нематеріальних об’єктів ті самі функції, що і права відносно матеріальних об’єктів, тобто встановлює права, які надають можливість власнику прав здійснювати ці права на свій розсуд, а також дозволяти або забороняти будь-якій особі користуватися цими правами. Це підтверджується й чинним в Україні законодавством. Так, у статті 41 Конституції України передбачено, що кожний має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Стаття 54 Конституції України передбачає, що громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності. При цьому кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності і ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом. Згідно зі статтею 2 Закону України “Про власність” від 7 лютого 1991 р. право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом і держава забезпечує стабільність правовідносин власності. При цьому власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна та державна; всі ці форми власності є рівноправними.

Тобто право на об’єкти інтелектуальної власності - це право володіння, користування і розпорядження результатами інтелектуальної діяльності (нематеріальними об’єктами) на свій розсуд.