Розділ xlVIII сайксова втеча

Ясне сонце, яке однаково щедро ллє своє сяйво крізь дорогі кольорові шибки і заліплені папером віконця, освітило кімнату, де лежала вбита дівчина. Це страхітливе видовище лякало Сайкса.

Раптом почувся стогін, і рука дівчини здригнулася. Тоді, не тямлячи себе від страху і люті, Сайкс знов і знов бив Ненсі. Потім він кинув палицю у вогонь, умився, почистив одяг і позадкував до дверей, тягнучи за собою собаку.

Вийшовши з будинку, вбивця швидко подався геть. Він ішов вулицями, не розбираючи дороги, простував пустищем, блукав полями, пускався бігти, зупинявся, лягав перепочити, а потім знов ішов. «Давно минув ранок, а за ним і день, і вже стало вечоріти, а Сайкс усе ходив то туди, то сюди, кружляючи в одному місці». Нарешті він зайшов у село, звернув до невеличкої пивнички, замовив вечерю і сів у кутку, слухаючи балачки селян. Раптом у кімнаті з’явився ще один гість. Це був галасливий крамар, який торгував усіляким начинням. Селяни почали перекидатися жартами, розпитували про товар. Крамар виймав із свого короба ремені, бритви, мило і засіб для виведення всіляких плям. Щоб підтвердити ефективність чудодійного засобу, крамар узяв капелюха Сайкса, на якому помітив пляму, і хотів її вивести. Убивця схопився на ноги, вирвав капелюх із рук оторопілого торговця і кинувся на вулицю. Там він побачив поштову карету і, затаївшись у темряві, став прислухатися до розмови кондуктора і поштаря. Мова йшла про жахливе вбивство молодої дівчини. Сайкс почекав, поки карета від’їде, а потім пішов безлюдним і темним шляхом. Раптом у темряві він побачив знайому постать Ненсі, почув її передсмертний стогін. Убивця на мить зупинився, а потім щодуху побіг. Постать не відставала від нього. «Вона летіла поряд на крилах тихого сумного вітру, що не посилювався, але й не вщухав». Волосся на голові в Сайкса стало сторч, кров захолола в жилах. Часом його сповнювала відчайдушна рішучість відігнати примару, але постать весь час залишалася поряд.

Сайкс сховався у якомусь хліві, але перед ним у темряві світилися очі вбитої дівчини.

Раптом нічний вітер доніс до нього несамовиті крики і лемент. Десь далеко була пожежа, і Сайкс кинувся туди, поближче до людських голосів. Він разом з чоловіками і жінками рятував худобу, носив воду, заливав вогонь.

Зайнявся ранок. Потомлені люди посідали біля руїн, завели розмову, і Сайкс знову почув про убивство дівчини. Він поквапився піти звідти, знову блукав безлюдними полями, а потім гайнув навпростець до Лондона, де його, як він думав, не шукатимуть. Єдине, що може навести нишпорок на його слід, — це примітний собака. Сайкс вирішив утопити пса, але той, відчувши небезпеку, втік від хазяїна.

РОЗДІЛ XLIX Монкс і містер Браунлоу нарешті зустрічаються

Містер Браунлоу таки вистежив Монкса і примусив зізнатися в усьому, що злочинець чинив проти Олівера, який був його зведеним братом.

Старий джентльмен був другом батька Монкса і добре знав, якими муками і стражданнями обернувся для нього шлюб із першою дружиною. Мати Монкса була старшою за чоловіка на десять років і не дуже переймалася, що їхній шлюб розпався, але, дізнавшись про народження Олівера і про заповіт на його користь, розкрила таємницю синові. Монкс знищив докази про походження Олівера, намагався знищити й самого хлопчика, але тепер, коли містер Браунлоу перегортав перед ним сторінки його вчинків, негідник по-справжньому злякався, адже поліція могла дізнатися про його зустрічі із Сайксом, Фейгіном та іншими злочинцями. Старий джентльмен примусив Монкса підписати зізнання Про походження Олівера.

РОЗДІЛ L Погоня і втеча

Недалеко від берега Темзи міститься одна з найогидніших лондонських околиць, більшість жителів якої навіть не знають її назви. Мешканці н’апівзруйнованих будинків жили у неймовірних злиднях, «тільки велика потреба в потаємній схованці, або ж безнадійна скрута можуть змусити людину шукати собі тут притулку».

Ось у одному з таких будинків, в якому ще збереглися міцні двері й вікна, зібралися Тобі Крекіт, містер Чітлінг і каторжник-утікач Кегс.

Містер Чітлінг був свідком, як поліція спочатку заарештувала Фейгіна, а потім захищала його від юрби, готової розірвати злодія на шматки. Охоплений жахом від спогадів про це видовище, містер Чітлінг розповідав злодіям про лють натовпу, як раптом у кімнату вскочив Сайксів собака. Злодії кинулися шукати Сайкса, але того ніде не було. І лише пізно вночі убивця постукав у двері дому. Його впустили, але Чарлі Бейгс, який прийшов трохи пізніше, здійняв крик і вчинив бійку із Сайксом, бо не хотів бути із убивцею Ненсі в одному домі. Шум, який зчинився серед розбійників, розбудив людей. Хтось викликав поліцію, але люди, не чекаючи законників, оточили будинок, почали ламати двері.

Сайкс, побачивши, що не зможе втекти через вікна і двері, видерся на дах, уперся ногою в димар, міцно обв’язав кругом нього один кінець мотузки, а на другому зробив петлю. По цій мотузці він вирішив спуститися до канави з водою і або втопитися в багнюці, або вирватися на волю. Убивця вже накинув петлю на голову, збираючись опустити її під пахви, коли, озирнувшись назад, скинув догори руки і зойкнув від жаху. Просто перед собою він побачив очі вбитої ним Ненсі. Сайкс заточився, втратив рівновагу і полетів униз. Петля, яка була в нього якраз на шиї, затяглася, і вбивця повиснув між дахом і канавою.

Собака, який досі десь ховався, вискочив на дах, тоскно завиваючи, став бігати по парапету, а потім стрибнув на плечі мерцеві. Не втримавшись, пес перевертом полетів у канаву, вдарився об каменюку і розчерепив собі голову.

РОЗДІЛ LI з’ясовує багато таємниць і оповідає про шлюбну пропозицію, під час якої не розглядалося питання про посаг та гроші на дрібнички для дружини

Через декілька днів після подій, про які йшлося в попередньому розділі, Олівер разом з місіс Мейлі, Розою, місіс Бедвін і лікарем їхав у кареті до свого рідного міста. Хлопчик уже знав усе про Монкса, своїх батьків і сидів у куточку мовчазний і збентежений.

Коли карета в’їхала в місто, Олівер став наче сам не свій. Він розглядав знайомі місця, сміявся і плакав одночасно, згадував Діка — свого єдиного товариша, який колись благословив його на довге й щасливе життя.

Друзі зупинилися в головному готелі міста. Коли всі розмістилися, в кімнату до Олівера зайшли містер Грімвіг з містером Лосберном у супроводі містера Браунлоу і чоловіка, який колись зазирав у віконце до хлопчика і страшенно налякав його своїм незвичним виглядом. Олівера повідомили, що Монкс, його однокровний брат, підписав документи, у яких хлопчика визнано спадкоємцем батькових статків. Потім Монкс змушений був розповісти, як його мати спалила заповіт, що був складений на користь Олівера, а йому заповіла свою ненависть до позашлюбної дитини батька і його коханої. Негідник поклявся матері зацькувати хлопчика, переслідувати його з надзвичайною жорстокістю, заплутати дитину у павутину зла і злочинів, щоб назавжди заплямувати ім’я його матері.

Коли мова зайшла про обручку і медальйон, містер Браунлоу завів у кімнату місіс Бамбл та її чоловіка, який з удаваною радістю звернувся до Олівера. Але дружина наказала йому припнути язика, і він знітився, щось забелькотів і нарешті замовк.

Подружжя не хотіло пізнавати Монкса, не признавалося, що це вони продали негіднику коштовності Оліверової матері. Але тут до кімнати завели двох паралічних жінок, які розповіли про підслухану розмову між місіс Бамбл і молодою жінкою, яка тільки-но народила хлопчика і помирала. Місіс і містер Бамбл вимушені були все визнати.

У цій кімнаті і далі розкривалися таємниці. Виявилося, що Роза була молодшою сестрою Агнеси — матері Олівера. Коли Агнеса завагітніла, вона покинула сім’ю. Згорьований батько змінив прізвище, переїхав до іншого куточка країни, де й помер, не залишивши ані листа, ані записної книжки, ані клаптика паперу, які допомогли б розшукати його друзів чи родичів. Розу взяла собі вбога селянська родина, але згодом передала її місіс Мейлі, яка полюбила дівчину.

Олівер кинувся в обійми до Рози, адже тепер стало зрозумілим, Що вона його рідна тітка. «За одну хвилину вони знайшли і втратили батька, Матір і сестру, і журба злилася в одній чаші, але в їхніх сльозах не було гіркоти», адже їх освячували глибокі почуття любові. «Довго-довго просиділи вони на самоті», аж поки до кімнати не зайшов Гаррі Мейлі. Він повернувся до Рози, щоб знову попросити її стати його дружиною. Заради коханої Гаррі покинув кар’єру, вищий світ, а натомість запропонував дівчині серце й оселю.