РОЗДІЛ XX, у якому Олівер переходить у розпорядження містера Вільяма Сайкса

Уранці Олівер побачив біля свого матраца пару нових черевиків на добрячій підошві і вирішив, що його звільнять. Та виявилося, що хлопчика відведуть до оселі Білла Сайкса. «Фейгінів тон і вираз обличчя злякали хлопця навіть більше, ніж це повідомлення». Старий із страхітливою посмішкою попередив Олівера, щоб він стерігся Сайкса, для якого нічого не варто було пролити чужу кров за іграшку, і робив усе, що той скаже. Олівер вирішив, що він, певно, буде грабіжникові за слугу, і перестав боятися і взявся читати книжку про знаменитих злочинців і про кару, яка їх спіткала. У хлопчика кров холола в жилах від описів жахливих злочинів, і він відкинув книжку. Раптом у кімнату зайшла Ненсі. Вона була дуже бліда і промовляла здушеним голосом: «Прости мене, Господи! Як я могла...» Олівер допоміг їй сісти, обгорнув холодні ноги в хустку, розворушив жар у каміні. Поступово дівчина заспокоїлася і ще довго сиділа мовчки.

Коли зовсім споночіло, Ненсі підвелась і сказала Оліверу, що поведе його до Сайкса. Вона просила хлопчика, щоб він не тікав, бо її вб’ють, коли він це зробить. На вулиці Олівер мало не закричав про допомогу, але згадав стражденний голос дівчини — і не розтулив рота.

Тримаючись за руки, Ненсі і Олівер зайшли до будинку, де їх уже чекав Білл. Чолов’яга показав пістолет і сказав, що застрелить Олівера, якщо він хоча б заговорить на вулиці. Ненсі, пильно дивлячись на хлопчика, з притиском розтлумачила слова Сайкса, що коли Олівер стане тому поперек дороги, злодюга прострелить йому голову.

Рано-вранці Сайкс розбудив Олівера. Вони поспіхом поснідали і вийшли з кімнати. Ненсі навіть не глянула на хлопчика, закам’янівши біля вогню.

РОЗДІЛ XXI Експедиція

Надворі сірів похмурий ранок. Був базарний день. До Лондона тягнулася «нескінченна валка фургонів з усілякою живністю й м’ясними тушами», ішли молочниці з відрами молока, сунули чоловіки й жінки з кошиками риби на голові. «Ноги вгрузали в грязюку мало не по кісточки, над спітнілою худобою клубочилася густа пара... Свист погоничів, гавкіт собак, ревіння волів, мекання овець, рохкання і вереск свиней, вигуки лоточників, крики, лайка, сварка зусібіч... тиснява, штовханина, немиті, неголені, жалюгідні, брудні постаті, що шастали серед натовпу, — все це ошелешувало, приголомшувало того, хто потрапив сюди вперше».

Сайкс тягнув Олівера через те юрмище, ліктями торуючи шлях. Хлопчик, пристосовуючись до швидкої ходи зломщика, побіг підтюпцем. На шляху їх догнав порожній віз, і Сайкс попросив візника підвезти їх, а щоб Олівер не надумав звернутися по допомогу, виразно поплескав по кишені, де був пістолет.

Вони довго їхали возом, а потім ще кілька годин блукали навколишніми полями, поки дійшли до містечка Гемптон. Там пообідали холодним м’ясом і сиділи в трактирі до ночі. Сайкс познайомився з чоловіком, який повертався додому возом, і зав’язав з ним добрі стосунки. Пізно вночі вони покинули трактир, сіли на воза, довго їхали і знову йшли пішки, аж поки дісталися до напівзруйнованого будинку на березі річки.

РОЗДІЛ XXII Грабунок

Сайкс постукав у двері будинку. Тобі Крекіт і Барні, які вже давно чекали на свого спільника, з радістю зустріли його. Тобі Крекіт мав рідке, дбайливо закручене в довгі спіральні завитки волосся, в яке «він час від часу запускав свої бруднющі пальці, оздоблені великими дешевими перснями». Побачивши Олівера, він страшенно здивувався. Сайкс тихенько щось йому пояснив, і Тобі голосно зареготав.

Олівер страшенно втомився. «Він майже не усвідомлював, куди потрапив і що діється довкола». Чоловіки примусили його випити спиртне, і хлопчик забувся у важкій дрімоті.

Пізно вночі грабіжники стали збиратися. Вони взяли інструменти, ножі, пістолети, «замотали обличчя до самих очей великими темними хустками» і, ведучи Олівера заруки, вийшли з дому.

Приятелі швидко дійшли до самотньої садиби. «Лише тепер Олівер, мало не збожеволівши від розпачу й страху, зрозумів, що вони прийшли сюди грабувати, а може, й убивати». Він зблід, в очах у нього потьмарилось, а з грудей вихопився здушений крик жаху. «Сайкс виригнув страшне прокляття і звів курок, але Тобі... затулив Оліверові рота рукою й потяг хлопця до будинку». Грабіжники відчинили раму маленького віконця, Сайкс пропхнув Олівера ногами вперед і, наказавши відсунути засув вхідних дверей, тихенько опустив хлопчика на підлогу. У цю мить Олівер вирішив «підняти на ноги мешканців будинку, навіть якщо за це йому доведеться поплатитися життям». Але раптом на сходах виникли постаті двох чоловіків, «щось блиснуло, бабахнуло, дихнуло димом,... і Олівера відкинуло до стіни».

Сайкс запустив руку у вікно, схопив хлопчика за комір, витяг назовні. Олівер відчув, що його кудись тягнуть, і знепритомнів.