Засади кошторисних розрахунків

 

Визначення обсягу витрат за кожною статтею здійснюється на базі двох основних елементів: оперативно-сітьових показників і встановлених норм і нормативів.

Оперативно-сітьові показники діяльності бюджетної установи – це показники, які відображають діяльність бюджетної установи й покладені в основу кошторисних розрахунків (кошторисного планування). Вони мають як директивний, так і розрахунковий характер.

Директивними оперативно-сітьові показники є у разі створення бюджетної установи, коли державним планом економічного і соціального розвитку визначаються її потенційні можливості.

Директивний вплив на формування оперативно-сітьових показників можливий для окремих бюджетних установ у зв'язку з тим, що організація вищого рівня доводить план за показниками, які визначають обсяги її діяльності. Насамперед це стосується вищих навчальних закладів, яким щорічно доводиться план набору студентів.

Розрахункові показники характерні для діючої системи бюджетних установ і повною мірою визначають весь обсяг її (установи) діяльності.

Оперативно-сітьові показники можна розділити на основні й похідні.

Основні показники характеризують функціональне призначення установи, а похідні – деталізують функції реалізації її діяльності. Так, для дошкільних установ основним показником є кількість дітей, а похідним – кількість груп за терміном перебування в них дітей. Для загальноосвітніх середніх шкіл основний показник — кількість учнів, а похідний показник першого порядку – число класів, яке визначається відповідно до кількості учнів у класі. Похідним показником другого порядку є кількість педагогічних ставок, яка залежить насамперед від числа класів як у цілому по школі, так і по групах класів (1—4-х, 5—9-х, 10—12-х).

Важливим елементом механізму кошторисних розрахунків є бюджетне нормування видатків.

Норми і нормативи є економічними важелями забезпечення обґрунтованого рівня видатків за окремими видами, створення рівних фінансових умов функціонування однотипних установ, задоволення їхніх потреб. За допомогою нормування раціоналізується техніка розрахунків видатків, досягається єдність методів аналізу кошторисів установ та оцінка їхньої діяльності, полегшується контроль за якістю складання і виконання кошторисів, значно скорочуються планові розрахунки.

Зміст нормування полягає у створенні науково обґрунтованої системи норм і нормативів, яка повинна забезпечити якісний рівень планових розрахунків. Необхідно зазначити, що створення такої системи стримується недостатнім розробленням теорії нормування та її методологічних основ. Крім того, в економічній літературі немає чіткого визначення понять норм і нормативів.

Норми і нормативи є показниками кількісного вираження матеріальних, трудових чи грошових витрат на виробництво матеріальних і нематеріальних благ певної розрахункової одиниці (на одного хворого, на одного студента тощо).

Норма відрізняється від нормативу тим, що вона служить лише основою для визначення розміру (величини) необхідних матеріальних і нематеріальних благ, тоді як норматив має додаткове призначення – державне регулювання тих чи інших розподільних відносин. Тому характерною ознакою нормативу є його затвердження вищим органом, тоді як норми може затвердити керівник будь-якої бюджетної організації.

Отже, норматив і норма є інструментами розподілу на всіх стадіях суспільного відтворення, тобто вони регулюють трудові, матеріальні й фінансові витрати як на виробничі, так і на споживчі цілі.

Однак нормативу притаманна вища роль – регулювання ззовні, тобто з боку держави. Нарешті, норматив відрізняється ще й тим, що він іноді виражає загальну потребу в матеріальних або грошових ресурсах, що зовсім не притаманне нормі.

Розрахунковою одиницею для розроблення норм служить основний виробничий показник, прийнятий у плані економічного і соціального розвитку для відповідних установ і заходів (клас, ліжко та ін.).

Норматив, на відміну від норми, не пов'язаний безпосередньо з одиницею нормування (наприклад, ставки заробітної плати, штатні нормативи, тарифи внесків на соціальне страхування та ін.). Основою практичного нормування можуть бути загальні соціальні нормативи, передбачені окремими законодавчими актами.

Норми і нормативи можна класифікувати за такими ознаками: за характером установлення і формою вираження.

За характером установлення норми і нормативи поділяються на обов'язкові і факультативні.

Обов'язкові встановлюються урядом або ж за його дорученням міністерствами та відомствами і не можуть бути змінені, наприклад ставки заробітної плати, норми видатків на харчування в лікарнях та інших установах, а факультативні визначаються фінансовими органами або відомствами і погоджуються з фінансовими органами. Вони характеризують середні витрати ресурсів на розрахункову одиницю і відображають конкретні умови роботи установи.

За формою вираження норми можуть бути як матеріальні, так і фінансові; нормативи поділяються на абсолютні показники (матеріальні, трудові, фінансові) та відносні показники (процентні).