Західна та східна культурі парадигми. Проблеми сумісності.

Філософія є складовою культури, світоглядом певного народу. Вона несе на собі скарб культури даного народу, властивого йому способу сприйняття світу. Цим зумовле­на відмінність однієї національної філософії, наприклад німецької, від іншої — французької. Однак, якщо євро­пейська філософська думка в своїй основі все ж таки єди­на (побудована на спільному корені — давньогрецькій фі­лософії), то відмінність між європейською філософією та індійською й китайською суттєва. Деякі філософи євро­пейської традиції стверджують, що всерйоз вести мову про китайську чи індійську філософію взагалі не можна. Вони не замислюються, що з позиції східної традиції так можна висловитись і про західну.

Між європейською філософією, з одного боку, та ін­дійською і китайською філософіями — з іншого, існують відмінності.

Перша відмінність полягає у нечіткому розмежуванні між міфологією та філософією, релігією та філософією на Сході. Індійська філософія тривалий час перебувала в лоні міфології, пізніше тісно перепліталася з релігій­ними течіями. Зокрема, важко сказати, наприклад, чим є буддизм — філософією чи релігією. У Європі ж, попри те, що в певні періоди (наприклад, у середньовіччі) філо­софія була тісно пов'язана з релігією, а упродовж усієї історії існують релігійні філософські течії, філософія не розчинялася в релігії, а в Давній Греції була відокрем­лена від міфології. Європейська філософська традиція тісно пов'язана з наукою. На Сході такого зв'язку між філософією та наукою не існувало, Схід взагалі не знав теоретичної науки.

Друга відмінність — домінування етичної (Індія) і со­ціально-етичної (Китай) проблематики, а в європейській філософії — вчення про світ (онтологія) і пізнання (гно­сеологія). Етичну і соціальну проблематику європейські мислителі також досліджували, але домінувала вона ли­ше на окремих етапах розвитку і не в усіх системах.

Третьою є відмінність суб'єктів філософування. В Ки­таї та Індії в силу різних обставин особа не посідала того місця в суспільстві, як у Греції чи Римі. Тому в китайсь­кій та індійській філософії панують не особи (погляди окре­мих мислителів), а школи. В Європі ж школи є скоріше винятком, ніж правилом. Крім того, школа в європейсь­кій традиції — це не просто коментування поглядів учи­теля, а розвиток, зміна ідей.

Дослідники культури дещо умовно називають західну культуру, а отже і філософію, екстравертною — націле­ною на оволодіння зовнішнім світом. Звідси зв'язок: фі­лософія — наука — техніка. Остання і є практичним вті­ленням світоглядних ідей, спрямованих на оволодіння сві­том. Індійську і китайську культури (особливо індійську) вважають інтравертними — спрямованими на оволодін­ня внутрішнім світом. Звідси вчення про медитації, прак­тики морального самовдосконалення тощо.

Однак ця відмінність ще не свідчить про відсутність єдності, тотожності. Дослідників вражає не так відмін­ність, що цілком природно, як духовна єдність, спорідне­ність мотивів, настанов на світ, способів самоусвідомлен­ня людини, що виявилися у східній та західній філософі­ях, а також в близьких їм за духом релігійних течіях. Це вражає тим більше, що давньогрецька, індійська та ки­тайська культури практично не контактували, що філосо­фія не є технічним знаряддям, яке легко передається від народу до народу.

Основні засади буддизму

Буддизм — світова релігія, морально-етичне вчен­ня зі значними філософськими вкрапленнями. Виникло у 6 ст до н.е. Як і біль­шість шкіл індійської філософії, вважає, що життя — це страждання. «Чотири благородні істини» Будди проголо­шують: існує страждання, є причина страждання – це людські бажання, можна припинити страждання (подолавши бажання), є шлях звільнення, який веде до цього. При­чиною страждань є бажання людей. А спосіб регулювання їх є восьмиступінчастий шлях морального вдосконалення людини: правильне розуміння, правильне прагнення, пра­вильна думка, правильна мова, правильна дія, правильний спосіб життя, правильні зусилля, правильна зосередженість. Цей шлях є нічим іншим, як засобом опанування бажан­нями. На цьому шляху досягається нірвана — стан не­зворушності й спокою, який перериває сансару — безкінеч­ність народжень.У буддизмі найважливішим є питання людського існування, основне – наголос на критику тілесних задоволень, проголошення аскетичності життя. Головна думка буддизму – ПРАКТИКУЙ САМООБМЕЖЕННЯ.

Цікавою є онтологічна конструкція буддизму. Він є одним з небагатьох вчень, що заперечують субстанційну модель світу і розглядають суще як процес, безперервне становлення. Все суще складається з психічних і матері­альних елементів (дхарм), які постійно перебувають у стані буття-небуття. На цій підставі буддизм заперечує існування душі як окремої сутності

Засновником вважають царевича ГАУТАМУ, прозваного Буддою. Основні ідеї буддизму викладені у праці ТІПІТАКА(три корзини законів)