Геракліт і його вчення про Логос 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Геракліт і його вчення про Логос



Філософія Геракліта діалектична: світ, яким править логос, єдиний і змінюваний, ніщо в ньому не повторюється, все скороминуче й одноразове, а головний закон Всесвіту - боротьба: батько всього й цар над усім, боротьба загальна, і все народжується завдяки боротьбі й через необхідність. Отже, Геракліт один з перших пояснював суть речей та процесів через боротьбу протилежностей. Саме протилежно спрямовані сили, що діють одночасно, утворюють напружене становище, яке й обумовлює внутрішню, таємну гармонію речей. Цю глибоку думку Геракліт ілюструє відомим прикладом: обидва дугоподібних кінця лука прагнуть розігнутися, але тятива стримує їх, і їх взаємна дія створює вищу єдність. Та незважаючи на те, що логос панує всюди, порядкує, владарює над усім, люди досить часто втрачають зв'язок із логосом. Відхилення від логосу трапляється тоді, коли люди обмежують себе поверхневими буденними знаннями і стають прихильними до чуттєво-тілесних втіх. Геракліт дуже негативно оцінював неспроможність зрозуміти внутрішню суть світу та гонитву за насолодою, що є взаємозв'язаними та майже тотожними.

Але кожна людина має можливість відновлювати та підсилювати безпосередній зв'язок із логосом. Геракліт радив: по-перше, «свавілля треба гасити частіше, аніж пожежу», по-друге, «необхідно дотримуватись всезагального», що є предметом не чуттєвого пізнання, а філософського міркування. «Мислення - це велика вартість, й мудрість - в тому, щоб говорити істинне й щоб, прислухаючись до природи, діяти згідно з нею». Пізнання прихованої, таємної гармонії, що є кращою, аніж явна, - це є спосіб уникнення зарозумілості. Таке пізнання дозволяє подолати різноманіття поглядів, орієнтуватись на осягнення єдиної істини, що забезпечує взаєморозуміння та об'єднання людей.

 

17. Філософія піфагорейців.

Піфагореїзм — напрям у давньогрецькій філософії, який абсолю­тизував та обожнював поняття числа і проголошував його першо­основою світу та сутністю речей.

Піфагор та його послідовники вба­чали основу світу в числах, в кількісних пропорціях. У всьому — в русі планет, архітектурі, звучанні струни — вони прагнули відкрити кількісні відношення, числову гармонію. Числа піфагорійці мислили не абстрактно, а як чуттєво-споглядальні відношення. Відрив загального (чи­сла) від одиничного (речей) був наївним, а саме загальне вони уявляли чуттєво.Піфагор звертав увагу не на стихії, а на їхні арифметичні структури. Числова структура охоплює весь світ. Із рівності вони виводили справедливість. Досконале число – 10 – це число повноти та завершеності. У світі існують 10 пар протилежностей.

Ще Піфагор сповідував концепцію переселення душ, душа – як вічне матеріальне начало, існує циклічність душ, речовин. Метеопсихоз переходить на філософський рівень. Піфагорейці сповідували аскетичний спосіб життя, проповідували до доброго володіння знаннями з філософії, математики і медицини. Вони прагнули удосконалити тіло, для цього потрібно було знатися на музиці.

Піфагор та його послідовники порушили проблему квантифікації (кількісного вираження) сущого, зведення всього сущого до величин, які можна вимірювати. Зреш­тою, універсальність математики як науки про кількісні відношення і пояснюється тим, що все існуюче в просторі та часі має кількісні виміри. Ідея квантифікації перехо­дить від піфагорійців до платоніків і неоплатоніків, в яких кількісна гармонія також посідає особливе місце. В епоху Відродження це справило вирішальний вплив на форму­вання європейської науки Нового часу.

Поглядам піфагорійців властива і містика. Стосовно всього, навіть любові, дружби, справедливості, вони шу­кали числові відношення. Піфагорійці приховували своє вчення від людей. Їхня школа була організована на зра­зок релігійного ордену, де тільки найбільш наближених до Піфагора посвячували в заповітні таємниці.

 

18. Елейська школа(онтологія Парменіда, апорії Зенона) Елеати (Ксенофан, Парменід, Зенон) вважали, що світ є незмінним і нерухомим буттям. Вони вперше протиставили мислення і чутттєві пізнання. При цьому вони відзначали нестійкість та мінливість людських почуттів, саме тому головна роль надавалась мисленню. Вони брали за першооснову не конк­ретну речовину, а одну з універсальних характеристик речей — буття. Все суще, на їх погляд, має буття, отже, буття є щось всезагальне. Парменід стверджував, що є тільки буття, небуття немає, його не можна і помислити, бо мислячи щось як небуття, людина тим самим надає йому буття. Буття єдине, незмінне і неподільне. Таке ро­зуміння буття відриває його від видимого світу матеріаль­них речей і перетворює на ідею. Справді, тільки про ідею (наприклад, Бога) можна сказати, що вона єдина, незмінна і неподільна, тобто тотожна сама собі.

У вченні про буття елеати, по суті, дали своєрідне фор­мулювання логічного закону тотожності. (Для того щоб розмова мала сенс, потрібно, аби співрозмовники однако­во розуміли поняття, щоб ці поняття були тотожними.) Парменід переніс вимогу цієї тотожності на світ, став ми­слити світ (буття) як ідею. Протиставляючи буття світові речей і водночас беручи його за основу сущого, елеати продовжили ідеалістичну традицію піфагорійців. Однак буття в елеатів є поцейбічним — ідеальне у них ще не було відірваним від матеріального, не перетворилося на його протилежність.

Елеати протиставляли видимий світ, в якому панують рух і зміни, справжньому буттю, яке не знає змін. Оскільки небуття немає, то й неможливі переходи від буття до не­буття (зникнення), від небуття до буття (виникнення). Мін­ливий світ, яким людина його бачить, — всього лише по­зірне, уявне, оманливе знання. Істина полягає в незміннос­ті буття. Зенон навіть висунув кілька апорій (суперечностей).

Апорії Зенона є величною пам'яткою логічної могут­ності давньогрецької філософії. Безумовно, Зенон розу­мів, що рух існує. Однак у його вченні йшлося не про видиме, а про суть, про те, як передати рух у поняттях. А за допомогою понять, тобто логічно, математика зуміла передати рух тільки в XIX ст. До того часу апорії Зенона стимулювали думку. Суть апорій проти руху полягає в тому, що рух мислиться як сума точок спокою, а за цієї умови рух зникає. Його не можна звести чи передати че­рез спокій, хоча він і мислиться як сума точок спокою, порушуваних тілом, яке в ці точки послідовно потрапляє.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-01-20; просмотров: 451; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.82.44.149 (0.018 с.)