Сколіоз (класифікація, клініка, лікування).

Сколіоз – це бічне викривлення хребта у фронтальній площині. Захворювання поліетіологічне, у багатьох випадках причину винекнення сколіозу можна тільки припустити.

Етіологія:

1. Ідіопатичний сколіоз (первинний) - причина його не вияснена. За клінічним перебігом ця група сколіозів відрізняється особливостями прогресування, терміном появи диформації і розвитком певних типів викривлень.

2. Вторинні сколіози - це наслідок перенесених захворювань: рахіту, спондиліту, однобічних деформацій нижніх кінцівок, уродженого вивиху стегна і т.д.

Класифікація сколіозів (за В.Д.Чакліним)

1. Простий однобічний (право-, лівобічний) сколіоз при невеликому викривленні без утворення вигину в протилежну сторону нижче рівня основної дуги.

2. S-подібний сколіоз (вище і нижче рівня основного викривлення, наявність вигинів в протилежні боки).

3. S-подібний сколіоз, який займає значну частину певного відділу хребта за наявності лише однієї дуги.

4. Кіфосколіоз – найбільш важка форма за комбінацією кіфозу та сколіозу зі значними морфологічними змінами.

За функціональними ознаками:

1. Фіксовані (зі збереженням дуги, або дуг викривлення при рентгендослідженні з функціональними пробами).

2. Нефіксовані (дуга викривлення зберігається тільки в одному функціональному положенні).

За морфологічними змінами:

1. Структурні як наслідок порушення порушення росту хребта, має місце бокова клиноподібна деформація тіл хребців зі зниженням їх висоти на ввігнутій стороні дуги з ротацією хребців вбік, асиметрія міжхребцевих щілин. Ця група сколіозів, залежно від ступеня та давності захворювання, супроводжуються остеохондрозом міжхребцевих дисків, деформуючим спондильозом та спондіоартрозом, деформуючим артрозом міжхребцевих суглобів.

При прогресуванні хвороби та значних функціональних перевантаженнях проявляються вторинні дегеративні зміни вище і нижче місця максимального викривлення, розвивається бічні зміщення тіл хребців латеролістез з неврологічною симптоматикою. 2. Неструктурні - не мають морфологічних змін в хребцях, міжхребцевих дисках та суглобах.

Типи сколіозів:

1. Шийно-грудний.

2. Грудний.

3. Грудопоперековий.

4. Поперековий.

5. Комбінований з двома первинними дугами викривлення.

Рентгенологічно розрізняють чотири ступеня сколіозу:

1 – 10º;

2 – 11-25º;

3 – 26-50º;

4 – більше 50º.

Клініка характеризуються загальними ознаками сколіозу: тійким відхиленням хребтового стовпа вправо або вліво, асиметричним розташуванням надплічь, лопаток, зміщенням тулуба вбік по відношенню до тазу, асиметрією трикутників талії.

Лікування має бути комплексним і включати:

1. Загальноукріплюючі засоби.

2. Лікувальну гімнастику.

3. Масаж м’язів тулуба.

4. Водні процедури.

5. Електростимуляція м’язів на випуклій стороні викривлення.

6. Розвантаження хребта у вигляді витягань, укладок, застосування ортопедичних корсетів.

При відсутності ефекту консервативне лікування - застосовують оперативне. Всі існуючі операції при сколіозі можна умовно розділити на 5 груп:

1. Операції на м’язах та зв’язочному апараті.

2. Операції, направлені на реконструкцію грудної клітки.

3. Операції, направлені на фіксацію хребта.

4. Операції на тілах та міжхребцевих дисках.

5. Операції, направлені на корекцію та фіксацію сколіотичної деформації за допомогою металоконструкцій.

Для оцінки ефективності використовуваного методу лікування виконуються рентгенограми, в положенні стоячи та лежачи. Для вимірювання кута деформації, визначення її важкості та ступеня, на рентгенограмах у фронтальній площині, після визначення нейтральних та вершинних хребців використовують, метод Комба або Фергюсона. За методом Фергюсона, лінії проводять між центральними точками тіл вершинного і нейтральних хребців верхньої та нижньої півдуг деформації. Перетин ліній по вершині деформацій і дає кут викривлення. За методом Коба, з площин нейтральних хребців ставлять перпендикуляр. Їх перетин і складає кут, що визначається.

Для визначення нахилу поперекового відділу за методом Фергюсона проводять лінію між найвищими точками гребнів клубових кісток і лінію, що з’єднує центральну точку тіла нейтрального хребця з серединою основи 5-го поперекового хребця. Перетин цих двох ліній і дає кут нахилу поперекового відділу хребта, який завжди менше 90º.

За методикою Коба, кут нахилу визначають по перетину ліній, проведенних між найвищими точками гребнів клубових кісток, і перпендикуляром, поставленим з площини тіла нейтрального хребця.

Стабільність деформації при сколіозі має суттєве практичне значення, оскільки лікування хворих з рухомими або стабільними деформаціями потребує диференційного підходу.

Чим менш стабільна деформація, тим легше виправити її оперативним шляхом і утримувати у виправленому положенні.