Дихання рот-в-рот, або рот-в-ніс.

Показаннями до використання цього методу є раптова клінічна смерть, пригнічення дихання під час розвитку різних термінальних станів. Техніка виконання: реаніматор розташовується поруч з потерпілим біля його голови. Рука знаходиться на чолі потерпілого, підтримуючи її в запрокинутому стані і закриваючи ніс, інша – під шиєю. Реаніматор глибоко вдихає, відкриваючи рот потерпілого, губами щільно охоплює губи потерпілого, закриваючи ніс потерпілого своєю щокою, або двома пальцами, і видихає.

При пораненні губ, язика, нижньої щелепи, у випадках коли важко добитися герметизації або щелепи хворого щільно стиснуті, ШВЛ здійснюється методом дихання рот-в-ніс. Для вентиляції методом рот-в-ніс необхідно щільно притулити губи до носу хворого і закрити його рот своєю щокою або великим пальцем.

Коли ШВЛ проводиться грудним дітям, реаніматор охоплює губами і рот, і ніс. Об’єм повітря, що вдувається, рівний об’єму ротової порожнини дорослої людини.

При виконанні ШВЛ необхідно слідкувати за ефективністю штучного вдоху. При цьому екскурсія грудної клітки свідчить про попадання повітря в легені, а піднімання епігастральної ділянки – про попадання повітря у шлунок. Відсутність рухів грудної клітки є негативною ознакою – повітря не поступає у легені. Не рекомендується проводити вдування дуже форсовано або дуже великим об’ємом (більше 1,5 л), оскільки при цьому підвищується небезпека попадання повітря в шлунок із наступним розвитком регургітації та аспірації шлункового вмісту в легені. У разі виникнення блювоти, ротову порожнину звільняють від блювотних мас і продовжують ШВЛ. Видих пацієнта відбувається пасивно, внаслідок повернення до початкового положення еластичних структур легень та грудної клітки. При видиху, зберігаючи запрокинуте положення голови, відкривають і рот, і ніс. Частота штучних вдихів у дорослих пацієнтів, зазвичай складає 18 за 1хв. (1 вдих кожні 4 сек.), а у дітей - 20 за 1 хв. (1 вдих кожні 3 сек.). У хворих з підозрою на травму шийного відділу хребта максимальне закидання голови може посилити пошкодження структур спинного мозку - згинання і поворот голови абсолютно протипоказаний. У пацієнтів з такою патологією виведення нижньої щелепи практично без закидання голови слід вважати найкращим методом відновлення прохідності дихальних шляхів при відсутності можливості швидкої інтубації трахеї.

 

Ручна штучна вентиляція легень.

Виконується за допомогою мішка Амбу або апаратами ДР-1, РП-2 та ін. Прохідність дихальних шляхів забезпечується будь-яким методом. На обличчя хворому накладають маску мішка Амбу і роблять вдих, стискаючи балон. Видих пасивний, видихуване повітря потрапляє в атмосферу через клапан. Повітря може потрапляти в шлунок з наступною регургітацією. Слід звернути увагу і на щільність облягання обличчя маскою. Мішок Амбу успішно застосовують для проведення ШВЛ через інтубаційну трубку, що особливо зручно здійснювати під час транспортування хворих.

 

Апаратна ШВЛ.

Здійснюється в умовах стаціонару або у спеціалізованій машині реанімаційної бригади за допомогою автоматів-респіраторів різними методами (масочним, ендотрахеальним і через трахеостому). Умови для проведення адекватної вентиляції: правильний розрахунок параметрів ШВЛ, забезпечення прохідності дихальних шляхів, герметичність з’єднання пацієнта з респіратором.

Допоміжне дихання.

Це методика, при якій хворий дихає самостійно, але кожен другий вдих посилюється анестезіологом шляхом стискання дихального мішка або автоматичним вентилятором, налагодженим по так званій “відключній системі’’. Основною метою допоміжного дихання є збільшення дихального об’єму. Останнім часом допоміжну вентиляцію легень проводять сеансами, як лікувальну процедуру у хворих з хронічною дихальною недостатністю.