Неспецифічні синдроми пораження нервової системи у дітей при інфекційних захворюваннях

· НЕЙРОТОКСИКОЗ: ірритативна, сопорозна фази

· МОЗКОВА КОМА: середньомозкова, стовбурова, термінальна

· СИНДРОМ МЕНІНГІЗМУ

· СИНДРОМ ЛІКВОРОДИНАМІЧНИХ ПРОУШЕНЬ: лікворної гіпер- та гіпотензії

· СИНДРОМ ВЕГЕТАТИВНО-СУДИННИХ ПОРУШЕНЬ

· ЕНЦЕФАЛІТИЧНА РЕАКЦІЯ

· СИНДРОМ НАБУХАННЯ ТА НАБРЯКУ ГОЛОВНОГО МОЗКУ

 

НЕЙРОТОКСИКОЗ

Нейротоксикоз є неспецифічною генералізованою відповіддю на інфекційний агент чи продукти його життєдіяльності у випадку масового надходження токсинів у кров з розвитком ендотоксинемії. Можливість розвитку нейротоксикозу при тяжкому ступені будь-якого інфекційного захворювання та клінічна схожість із гострими нейроінфекціями зумовлює необхідність знання клінічної картини нейротоксикозу лікарями всіх спеціальностей з метою його диференційної діагностики та правильної лікарської тактики.

 

Нейротоксикоз є неспецифічною, шокоподібною реакцією організму в відповідь на вплив вірусної, бактерійної чи вірусно-бактерійної флори. Характеризується переважним ураженням центральної та вегетативної нервової системи, супроводжується різним ступенем порушення свідомості.

Патогенез:

 

1. Симпатикотонія.

2. Гіпертермія.

3. Гіпервентиляційний синдром.

4. Централізація кровообігу.

5. Порушення мікроциркуляції.

6. Набряк-набухання головного мозку.

7. Судомний синдром.

8. Синдром дисемінованого внутрішньосудинного загострення крові.

9. Геморагічний синдром.

 

Класифікація

 

Періоди:

1. Прекоматозний:

а) іритативна фаза;

б) сопорозна фаза.

2. Коматозний:

а) середньомозкова кома;

б) стовбурова кома;

в) термінальна кома.

 

Діагностичні критерії іритативної фази:

· збудження, тремор кінцівок, гіперкінези, руховий автоматизм;

· звичайний чи гіперемійований колір шкіри;

· гіпертермія (39-39,5 ^оС);

· гіпертонія за рахунок систолічного АТ;

· тахікардія.

 

Діагностичні критерії сопорозної фази:

· загальмованість, що наростає, сонливість;

· відсутня реакція на звичайні звукові подразники;

· збережена реакція на сильні звукові, больові подразники;

· періодична кататонія;

· зниження сухожильних, шкірних, черевних рефлексів;

· виражена тахікардія;

· спазм периферичних судин: блідість шкіри, акроціаноз;

· гіпертермія до 40-41 ^оС;

· судомна реакція на висоті гіпертермії;

· гіпертензійний синдром: головний біль, блювання, менінгеальні симптоми, витікання ліквору під підвищеним тиском при відсутності запальних змін у ньому.

Діагностичні критерії коматозного стану:

1. Середньомозкова кома:

· пригнічення коркових функцій;

· відсутня реакція на зовнішні подразники;

· відсутня чутливість і рефлекси (шкірні).

 

2. Нижньостовбурова кома:

· зниження м’язового тонусу;

· відсутні рефлекси (шкірні, сухожильні);

· мідріаз, відсутня реакція зіниць на світло;

· зміна симпатикотонії ваготонією;

· тонічні судоми.

 

3. Термінальна кома:

· ністагм з ротаторним компонентом, спазм погляду;

· повна арефлексія (в т.ч. рогівкового, глоткового);

· брадипное, аритмія дихання (дихання Біота, Чейна-Стокса, Куссмауля), зупинка дихання;

· гіпотонія, тахікардія, лабільний, ниткоподібний пульс, ціаноз, мармуровість шкіри, ослаблення серцевих тонів.

 

ЛІКУВАННЯ

 

І. В іритативній фазі лікування розпочинають з ліквідації гіпертермічного синдрому:

1. Анальгін (50 % розчин, 0,1 мл/рік життя); літична суміш (1 мл 2,5 % розчину аміназину + 1 мл 2,5 % розчину піпольфену + 4 мл 0,25 % розчину новокаїну) – 0,1-0,2 мл/кг кожні 4-6 год; внутрішньовенне введення 10 % розчину глюкози з лідокаїном – 2-4 мг/кг.

2. При спазмі периферичних судин (блідість, холодні кінцівки) – спазмолітики:

– папаверин з дибазолом, но-шпа, 2,4 % розчин еуфіліну (у фазі збудження), у вікових дозах;

– пентамін, бензогексоній (у фазі пригнічення);

– фізичні методи охолодження протипоказані (посилюють спазм судин).

3. При парезі периферичних судин – фізичні методи охолодження (після введення літичних сумішей):

– роздягти догола;

– міхур з льодом на місце проекції магістральних судин, печінки чи до голови;

– розтерти сумішшю з води, спирту, оцту в співвідношенні 1:1:1;

– введення охолоджених розчинів не застосовують (посилення спазму периферичних судин).

 

ІІ. У сопорозній фазі, при загрозі розвитку коматозної стадії:

1. Лікування розпочинають із введення седуксену – 0,3 мг/кг.

2. Для ліквідації гіперсимпатикотонії застосовують літичну суміш.

3. Для нормалізації тонусу периферичних судин кожні 4-6-8 год:

– папаверин 2 % і дибазол 0,5 % (0,3 мл/рік життя) внутрішньом’язово;

– еуфілін 2,4 % (1-2 мг/кг) внутрішньовенно;

– дроперидол 0,25 % (0,5 мг/кг) внутрішньом’язово, внутрішньовенно.

4. Ліквідація набряку-набухання головного мозку:

– колоїдні розчини (альбумін, плазма, 10 % глюкоза), об’єм першої крапельниці не більше 30-40 мл/кг;

– при відсутності геморагічного синдрому – манітол (сечовина) – 1-1,5 г/кг за добу (у вигляді 15 % розчину) внутрішньовенно краплинно 40-50 крапель за 1 хв, поєднувати із салуретиками (фуросемід – 1 мг/кг через 6-8 год);

– покращання мікроциркуляції: гепарин – 100-200 ОД/кг за добу, 4 приймання внутрішньошкірно;

– контрикал – 1-3 тис. ОД/кг за добу, 2-3 приймання внутрішньовенно краплинно;

– преднізолон – 2-5 мг/кг чи дексазон – 0,2-0,5 мг/кг 1-3 доби;

– краніоцеребральна гіпотермія;

– при неефективності проведеної терапії – гемосорбція, плазмаферез та АУФОК.

5. Ліквідація судомного синдрому:

– 0,5 % розчин седуксену внутрішньом’язово (0,3-0,5 мг/кг, або: до 3 міс. – 0,3-0,5 мл; 3-12 міс. – 0,5-1мл; 3-5 р. – 1-1,5 мл; старші 5 р. ­– 2-3 мл); повторне введення через 15-30 хв при неефективності першого;

– при відсутності ефекту – дроперидол 0,25 % – 0,05-0,1мл/кг кожні 6-8 год у першу добу, далі – кожні 12 год;

– рідше ГОМК – 100 мг/кг у вигляді 5 % розчину на глюкозі до 4 разів за добу;

– при неефективності – аміназин 2,5 % – 0,4-0,8-1,2 мл/кг в 4-6 прийомів;

– кожен із методів ліквідації судом доповнюють призначенням фенобарбіталу на ніч (до 6 міс. – 0,005; 6-12 міс. – 0,01; 1-2 р. – 0,02; 3-4 р. – 0,03; 5-6 р. – 0,04; 7 р. – 0,05; старші 7 р. – 0,07-0,1).

6. Попередження та лікування ДВЗ-синдрому:

– курантил – 0,2-0,5 мл/кг 5 % розчину внутрішньовенно чи внутрішньом’язово 4-5 діб;

– гепарин – 15 ОД/кг на годину, при подовженні часу згортання більше 20 хв – 5-10 ОД/кг на годину, поступова відміна за 1-2 доби;

– аспірин – 20-40 мг/добу;

– при посиленні фібринолізу: контрикал – 500 ОД/кг, свіжу гепаринізовану кров – 10 мл/кг (500 ОД гепарину на 100 мл крові) або консервовану плазму.

 

 

ЛІКУВАННЯ

 

1. Суворий ліжковий режим до стійкої нормалізації температури тіла, зникнення менінгеального синдрому та нормалізації показників крові та ліквору, у середньому протягом 10-14 днів;

 

Антибактеріальна терапія.

При менінгіті незначної тяжкості або асоційованому з менінгококовою інфекцією стартовим антибіотиком може бути пеніцилін 300-500 тис.ОД./кг на добу. Якщо у хворого на менінгіт спостерігаються ознаки ІТШ, стартовим антибіотиком повинен бути хлорамфенікол 100 мг/кг на добу (до виведення хворого з ІТШ).

При тяжких формах менінгіту на першому етапі терапії (до виявлення збудника) препаратом вибору є цефтриаксон 100мг/кг/на добу, чи цефотаксим 200 мг/кг/на добу. У дітей до 1 міс. життя: ампіцилін 150-200 мг/кг на добу у сполученні з цефалоспоринами III покоління або аміноглікозидами (амікацин 15-30 мг/кг на добу, нетилміцин 6-9 мг/кг на добу). Через 24 – 48 годин від початку терапії проводять контрольну люмбальну пункцію, для контролю ефективності розпочатої терапії.