Симптоми ентеровірусних інфекцій

 

Інкубаційний період ентеровірусних інфекцій може тривати 2-7 днів. Клініка захворювання настільки різноманітна, що можна припустити присутність кількох різних патологій. Найпоширеніші ознаки: інтоксикація, підвищення температури, катаральна та абдомінальна симптоматика.

При гострому початку лихоманка може швидко наростати і досягати 39-40 градусів, після чого зберігається протягом кількох днів, супроводжується симптомами загальної інтоксикації (слабкість, головний біль, міалгії, можлива блювота і нудота центрального генезу). Може відзначатися діарея. Лихоманка може протікати хвилеподібно, в особливості при рецидивуючому перебігу інфекції.

Ентеровірусна діарея (або вірусний гастроентерит) характеризується багаторазовою діареєю на фоні субфебрилітету, рідше – лихоманки. Відзначається біль у животі зі здуттям, може відзначатися блювота. Нерідко симптоматика сполучається з катаральними явищами. Може виявлятися гепатолієнальний синдром. Захворювання зазвичай триває від кількох днів до двох тижнів.

Позакишкові форми ентеровірусних інфекцій проявляються через 2-10 днів (частіше через 3-4 дня) після потрапляння вірусу в організм людини, незалежно від шляху проникнення. Позаклітинні прояви ентеровірусних інфекцій характеризуються такими клінічними формами.

Герпетична ангіна. Збудниками її є віруси Коксакі А і В3. Захворювання починається з підвищення температури, головного болю, невеликий біль у горлі. Вротоглотці, на тлі гіперемії, з'являються дрібні (1-3 мм) везикули, що розташовуються на язичку, піднебінних дужках, небі і піднебінних мигдалинах числом від 2-3 до декількох десятків. Везикули розкриваються і утворюються ерозії, виразки, вкриті сіруватим нальотом з віночком запалення. Біль у горлі і слинотеча посилюються. Поряд з герпангіна можливі біль у животі, рідкий стілець, висипання на шкірі та інші позакишкові прояви ентеровірусної інфекції.

Епідемічний геморагічний кон'юнктивіт. Серед усіх вірусних уражень кон'юнктиви ентеровірусниі кон'юнктивіт як ізольована форма без симптомів загальної інтоксикації та інших появ зустрічається рідко. При задовільному загальному стані спочатку уражається одне око і незабаром інший. З'являється відчуття чужорідного тіла, світлобоязнь та сльозотеча. Об'єктивно повіки набряклі, гіперемійовані, з крововиливами в кон'юнктиву, з подальшим серозним або слизисто-гнійним виділенням. Хвороба триває близько 2 тижнів, рогівка зазвичай інтактні, на відміну від інших вірусних уражень ока (аденовірусних, герпетичних).

Ентеровірусна екзантема (Бостонська або епідемічна екзантема). Збудники її-віруси ECHO. Починається з підвищення температури, слабкості, м'язової, головного болю і болю в горлі. Наприкінці перших або на початку другої доби з'являється плямиста, плямисто-папульозна, рідше петехіальний висип на обличчі, тулубі, кінцівках. Сипьдержітся 1-3 доби і зникає, не залишаючи сліду. Можлива енантема. Лихоманка триває кілька днів, іноді до тижня.

 

 

При ентеровірусній екзантемі можлива поява на пальцях кистей і стоп везикул розміром 1-3 мм, оточених запальним віночком, а на слизовій оболонці рота утворюються афти. Інтоксикація при цьому не виражена, температура підвищується рідко.

Серозні менінгіти є найбільш поширені і важкі форми ентеровірусної інфекції. Як і всяке запалення мозкової оболонки, характеризується позитивнимименінгеальними симптомами: ригідність потиличних м'язів, симптоми Брудзинського і Керніга. Пацієнти зазвичай апатичні, мляві, може відзначатися підвищена чутливість до світла, звуків. Іноді відзначають судоми, психоемоційне збудження, свідомість, як правило, збережено. Менінгеальна симптоматика і підвищена температура тіла зберігається звичайно не більше 4-7 днів.

Ентеровірусна інфекція може проявлятися у вигляді енцефаліту, безжовтяничну гепатиту, лімфаденітів різних груп лімфовузлів, вражати серцеву сумку (перикардит), брижі кишечника, провокувати розвиток других захворювань.

Класифікація:

За формою: – типові форми:

Ізольовані форми:

· серозний менінгіт

· епідемічна міальгія

· герпетична ангіна

· паралітична форма

· Коксакі (ЕСНО)- гарячка

· Коксакі (ЕСНО)- екзантема

· гастроентеритна

· міокардит

· енцефаломіокардит новонароджених

· ентеровірусний увеїт

· орхіт, епідідіміт

Комбіновані форми

2. атипові (стерті, субклінічні)

За тяжкістю: – легкого ступеня

– середньотяжкого ступеня

– тяжкого ступеня

За перебігом: – гладкий

•негладкий

Діагностичні критерії, спільні для всіх форм ентеровірусної інфекції:

· Інкубаційний період 2-10 діб

· Гострий початок з інтоксикаційного синдрому

· Гіперемія шкіри верхньої половини тулуба, шиї, обличчя

· Ін’єкція судин склер

· Плямисто-папульозна висипка на обличчі

· Гіперемія, зернистість м’якого піднебіння, дужок, задньої стінки глотки

· Шийний катаральний лімфаденіт

· Схильність до закрепів

· Помірний лейкоцитоз, нейтрофільоз із пізнім лімфоцитозом, еозинофілією

Діагностика

Для лабораторної діагностики ентеровірусних інфекцій використовують вірусологічні, серологічні та експрес-методи. Останнім часом різко знизилась захворюваність на поліомієліт і зросла кількість поліомієлітоподібних захворювань, які викликають віруси Коксакі, ЕСНО. Отже, вірусологічні дослідження необхідно проводити одночасно на виявлення всіх ентеровірусів.

Матеріалом для дослідження служать випорожнення хворих протягом першого тижня, змиви з носоглотки не пізніше третього дня, кров, ліквор, сеча не пізніше п’ятого дня, сироватка крові в перший і 14 дні; в разі смерті – шматочки мозку, внутрішніх органів, лімфовузли. Випорожнення беруть у пеніцилінові флакони, емульгують у розчині Хенкса, центрифугують і додають ефір та антибіотики. Змиви з носоглотки отримують шляхом двократного полоскання горла стерильним ізотонічним розчином хлориду натрію, освітлюють центрифугуванням і обробляють ефіром та антибіотиками. Середню порцію сечі (10 мл) також обробляють пеніциліном і стрептоміцином. Кров та ліквор використовують для вірусологічних досліджень без попередньої обробки. Секційний матеріал емульгують у стерильних ступках з піском, готують 20 % суспензію в розчині Хенкса, центрифугують і додають антибіотики

Виділення та ідентифікація ентеровірусів є основним методом лабораторної діагностики. Для цього використовують різноманітні культури клітин та лабораторних тварин. Оброблений, як вище зазначено, клінічний матеріал інокулюють у 2-3 види перещеплюваних і первинних культур клітин. Наприклад, для виділення всіх 3-ох типів вірусу поліомієліту використовують первинні культури клітин нирок мавп і перещеплювані клітини HeLa, Vero, HЕp-2. Віруси Коксакі В, ЕСНО успішно виділяють на клітинах ниркового епітелію мавп та на багатьох клітинах людського походження (RH, HeLa, HЕp-2 та інші). Виділення вірусів КоксакиА здійснюється на культурі клітин RD. При розмноженні ентеровірусів у культурі клітин мікроскопічно виявляють цитопатичну дію. Інфіковані клітини зморщуються, стають маленькими, круглими, в їх ядрах виникає пікноз. Пізніше клітини повністю руйнуються і відпадають від стінки флакона. Такі зміни викликає вірус поліомієліту, більшість серотипів вірусів Коксакі В, ЕСНО, деякі серотипи вірусів Коксакі А. В клітинах амніону людини, епітелію нирок, диплоїдних клітинах W1-38 та RD добре репродукуються віруси Коксакі А та окремі серотипи вірусів ЕСНО. Віруси Коксакі А і В успішно виділяють із досліджуваного матеріалу шляхом зараження одноденних мишей-сисунців у мозок (0, 01 мл), під шкіру (0,03 мл) або в черевну порожнину (0,05 мл). За інфікованими мишами ведуть спостереження протягом 14 днів. При наявності в матеріалі вірусів Коксакі А на 2-5 день у тварин появляються збудження, тремор, парези і паралічі м’язів спини і кінцівок. ПриКоксакі В-інфекції на 4-9 день у новонароджених мишей виникають спастичні паралічі. З тканин і органів тварин, що загинули, готують вірусвмістку суспензію для подальших досліджень. При гістологічному дослідженні виявляють дегенератині зміни в ЦНС, печінці, підшлунковій залозі та міокарді. Індикацію ентеровірусівпроводять також за цитопатичною дією в культурі клітин або за бляшкоутворенням під агаровим чи бентонітовим покриттям, а також за розвитком паралічу і загибеллю тварин. Для їх ідентифікації використовують імуноферментний аналіз, реакцію гальмування гемаглютинації, імунофлуоресценції та РЗК. Реакцію нейтралізації на моделі клітин проводять як вище описано. Необхідно враховувати, що при масовій імунізації дітей живою поліомієлітною вакциною можливе виділення вакцинних штамів. Отже, необхідно встановлювати походження виділених вірусів. Виявлення ентеровірусів і визначення видів та серотипівнайефективніше і найшвидше можна провести за допомогою полімеразної ланцюгової реакції.

Серологічні дослідження. Методом парних сироваток ставлять кольорову пробу, реакцію нейтралізації з пригніченням цитопатичної дії, бляшкоутворення, РЗК, РНГА з еритроцитарними діагностикумами. Кольорову реакцію раніше часто ставили при серологічній діагностиці поліомієліту. Вона базується на здатності вірусу пригнічувати обмінні процеси в інфікованих культурах клітин в результаті чого зберігається вихідний колір середовища (малиновий). Антитіла сироватки крові хворих нейтралізують вірус і метаболізм клітин продовжується. Це призводить до нагромадження кислих продуктів у системі, які змінюють РН середовища і воно набуває жовтого кольору. Наводимо схему постановки кольорової реакції при серологічній діагностиці поліомієліту.

Результати реакції враховують візуально на 5-7 добу шляхом порівняння кольору середовища в дослідних і контрольних пробірках. Титром сироватки вважають її найбільше розведення, при якому відбулась нейтралізація вірусу (остання пробірка з культурою клітин, де середовище жовтого кольору). Діагностичне значення має наростання титру антитіл у другій сироватці не менше, ніж у 4 рази в порівнянні з першою сироваткою.

Експрес-методи лабораторної діагностики ентеровірусних інфекцій не знайшли широкого застосування із-за особливостей їх патогенезу. Можливе використання реакції непрямої гемаглютинації з еритроцитарним поліовірусним діагностикумом та непрямої реакції імунофлуоресценції. Для постановки останньої використовують імунну діагностичну антивидову сироватку, виснажену гомологічними клітинами крові, амніону, фібробластами. Така сироватка реагує лише з вірусним антигеном, що знаходиться всередині клітин досліджуваного матеріалу.

Останнім часом для експрес-діагностики використовують каріологічний аналіз, оснований на виявленні характерних змін в структурі ядер клітин клінічного матеріалу, взятого у перші дні захворювання. Мікроскопують мазки з осаду після центрифугування змивів з носоглотки і сечі та мазки-відбитки з органів, які взяті при автопсії. Їх фіксують у холодному ацетоні, забарвлюють гематоксиліном. Специфічним для ентеровірусних інфекцій є виявлення в препаратах зміщення хроматину до периферії ядра і утворення яскраво-фіолетових тілець, що нагадують півмісяць. Це дає змогу дати попередню відповідь про репродукцію ентеровірусіву досліджуваному матеріалі.

Диференціацію даних та атенуйованих поліовірусних штамів здійснюють за допомогою ПЛР, ІФА, РН з моноклональними антитілами. Для поліовірусів І типу використовується бентонітовий тест (вірулентні поліовіруси мають характеристики Абент–, а авірулентні – Абент+).

Диференційну діагностику проводять із: ГРВІ, черевним тифом, паратифами, туберкульозним менінгітом, гострим апендицитом, холециститом, панкреатитом, краснухою, ієрсиніозами, медикаментозною висипкою, герпетичною інфекцією, гострими кишковими інфекціями.