Сповідь «помаранчевого» «патрійота»

Маячив всюди я на людях,

Порвав сорочку не одну на грудях.

За помаранчевий той прапор

До буцегарні вже потрапив.

Як щиросердний «патрійот»

Дбав про знедолений народ.

А особливо про село,

Дитинство там моє пройшло!

Тримала мати кізоньку «Берізку»,

Брав часом тато в руки різку.

Отак і вийшов я у люди.

«Вік рідну маму не забуду»!

Люблю в районі працювати,

Народу Леніна та Маркса цитувати.

А щоб ще краще керувати,-

Район мені б до рук прибрати…

Нарешті в кріслі вже сідниці,

Та чомусь бісик мені сниться.

І ніби з мене все глузує,

Як я районом цим керую.

А може крісло це віддати,

На крісло мера поміняти?

Бо муляє районне дупу,

Та й не дають вже більше в руку…

2005р.

«Підлива»

Влада псує людей, але таке враження, що до влади приходять вже готові кадри.

 

 

«Помаранчеве кохання»

(Епічний твір – легенда. Майже скандинавська сага. Або як в Вільяма Шекспіра. Присвячується Педрилу Григоруччі і Люді Сальєрі).

На «помаранчевім» майдані зустрілись долі дві і в нас.

(Ніхто із нас не має гадки коли і де прийде той час).

Пішла легенда й нашим краєм

Про щиру дружбу на майдані

Межи людьми що вже в літах.

Все як в Шекспіра – просто «Ах»!!!

Миловидний підприємець, керівник, не ледар,

Його друзі поміж себе називають «Педро»…

І жіночка струнка, висока, брівонька підбрита,

Як в бразильськім серіалі – назвем її «Кончіта»…

Хустинку жовту пов‘язала

І мужньо поряд з «Педром» стала.

Стояв він гордо на майдані,

Та ворухнулось щось у штанях.

Піднялось ніби то гора.

Ще й десь тут взялася «Пора»!

А натовп гнівно вирував,

Подалі «Педра» посилав.

Не вірив в безкорисність «Педра»,

Ледь не пом‘яв обом їм ребра.

І «Педро», хоч і був під «газом»,

Та в‘їхав в цю «бузу» одразу!

За руку вмить вхопив «Кончіту»,

Заткнувши рота їй бісквітом,

(Щоб не сказала щось не так).

Такий наш «Педро» - не простак!

В «Кончіту» втупивши сердито очі,

Прорік він їй слова пророчі:

«Головне «Кончіта» нам

Не розбурхати майдан!

А приборкати стихію,

Та не втратити надію!

Щоб жилось щасливо в світі

Дону «Педро» і «Кончіті»!...

І тут «Зозуля» «прокувала»,

І зрозуміло людям стало:

«Кохання в них давно й палке!

А значить діло це святе»!

Немає повісті «святішої» на світі,

Ніж повість про Дон «Педра» і «Кончіту»!...

2005р.

«Ленініана»

Кам‘яний регулювальник

Колись в центрі міста в нас

Регулювальники стояли.

Коли їхати й куди –

Транспорт направляли.

Та немає їх тепер,

(Може вже й не треба).

Стоїть дідько кам’яний,

Дивиться десь в небо…

А чи може, - в гастроном?

Хто ж бо його знає…

Тих, кому кортить щось випить-

Вірно направляє!

Видно довго вже стоїть,

Бо аж похилився.

Надивились ми на нього,

Як же він нам в‘ївся!!!

Як приїде в місто хтось,

То бува питає:

«І куди ж його правиця

Досі направляє»?...

«Підлива»

Причиною руйнації пам’ятника Леніну стали аномальні погодні умови – різке похолодання в стосунках з Москвою…

«Лєніна нє отдадім»!

Свора «руховцев», «бандеровская сволочь»,

От сталинского уцелевшая меча,

Поправ святыни, посягнула

На память дорогого Ильича!

Стоял Ильич. В руке кепчонка,

И честь и совесть в ней чиста!

Как непорочная девчонка,

Как помыслы и планы Ильича!

Порой, присевший на десницу голубь,

Оставив память по себе «почтит»…

Букет гвоздик чиновники возложат,

Слезу роняя на гранит.

И ветеран войны гражданской,

От гнева тросточкой стуча,

Сам лечь готов под экскаватор,

Он жизнь отдаст за Ильича!

P.S.

Фуражки нет теперь в него.

Ведь для врагов ничто не свято…

Фуражку сперли у него

Бандеровцы проклятые!

2000г.

Жертва реклами

«…Ленин в твоїй мечте, в каждом счастливом дне…»

(З пісні: «Ленин всегда живой»).

Шукав дарунок дід на свято

Коханій жіночці своїй.

Пообіцяли два молодики патлаті

Здійснення всіх його надій!

Ще не настало перше квітня,

І проліски не розцвіли,

А мене діда, як – то «лоха»

«Розвели» ті молодики.

Були ті хлопці всі небриті,

З «братви» якоїсь, певна річ.

Та ще й вийшли з за аптеки,

Що має назву «Фармілліч».

«Што ти, старий комуніст,

Сдєлал рожу как кірпіч?

Купі послідній моди піск,-

Духі «Парфюм-Ілліч»!

І нє смотрі так удівльонно

Вставною чєлюстью стуча.

Вот пудра в нас – вобще,-«отпад»,

Назвалі «прахом Ільіча»!

Побачила «презент» той жінка,

Моргнувши нищечком рідні.

Над вухом пальцем покрутила

І таке мовила мені:

«Ну що, старий мій маразматик,

Тобі я можу ще сказати, -

Тебе не те що на базар,

В аптеку страшно посилати»!

2009р.

«Лісник»

В мальовничому куточку, де озерце і діброва,

Стоїть файна чепурненька хатка лісника Боброва.

Його люблять всі звірятка – зайчики й лисички,

Бджілоньки медок збирають, наспівують синички

Та й природа ж у нас гарна, щедрая земля!

Ну а ліс, в народі кажуть,- «багатший за царя»!

Є із чого поживитись, живи не журись!

Але доброму, чи злому прийде кінець колись…

Пристарівся наш лісник, сумують звірята.

Зовсім став недобачати, сиротіє хата.

Та ще й кляті хижаки стали лютувати,

Рвуть зубами все що бачать, пруть усе із хати!

Впали в паніку звірята, - не стане Боброва,

Все розтягнуть хижаки, ліс піде на дрова…

2012р.

«Благодійнику»

(Школярська вітальна)

Усі збідніли ми одразу,

Іде повсюди дерибан.

Та є на світі такі люди,

Як благодійник наш – «Толян»!

Довелось йому здолати

В житті немало перешкод.

Чому нашим називаєм?

Бо він дбає про народ!

Все ще зміниться довкола,

Настануть кращі ще часи.

Ми не забудем нашу школу

І Вас на довгії роки!

Нехай цей віршик наш наївний,

Ми Вас вшануєм залюбки.

Нехай Господь Вам посилає

Добра на довгії роки!

2008р.

Завгоспам «несунам»

Любов – то сила незбагненна,

Дарує Бог її не всім.

Любов Семенівна завгоспом

Працює в школі номер сім

Не нарікаймо що сувора,

Життя у неї не просте.

Щоб люди злі не говорили,-

Авторитет її росте!...

Що й де лежить – вона все знає.

Де віник, швабра чи мітла.

За всім ретельно доглядає.

Завжди весела і прудка.

Для неї школа, як домівка

Бо любить «блудні» трудові.

Окрім школи та роботи

Кохає Сталіна та Вітаса пісні.

Де в дев’яносто ви знайдете жінку,

Що після швабри та мітли

Ще й затанцює вам «Лезгінку»

Так граціозно й залюбки!

2009р.

 

 

«Козацькому» роду нема переводу

Сусідський хлопець – бравий внук,

Вже добиває «ноутбук».

Забув за коледж, за любов,

На сайтах «проливає кров»!

Розбив в комп‘ютері всю «клаву»,

Хоробро б’ється за державу.

Ох, розлютився він на владу!

Не відірве від монітора заду…

2013р. Частушки «двуязычные» (частично на «фени»)

Собралась «братва» на «стрелку»,

«Базар» «перетерли».

Кой кого-то «лоханули»,

Кое что-то «сперли».

Дайте в руки мне «баян»

Попросил Петруха.

А ты Колян, не выступай!

Не то заеду в ухо…

По карманам мелочь «тырить»

Мне уж неохота.

Мне б в парламент «станцевть»,

Да мешает что-то…

Прекращай «братва» «бузить»,

«Гнать волну» напрасно.

Если мы обьединимся,-

Заживем все классно!

За «базар» я отвечаю,-

«кидняк» не «хиляет».

А кудой все это выпрет?

А хрен его знает…

2008г.

 

 

«Братва»

Ми веселая «братва»-

Скажем по секрету.

Пацани конкретні ми,

З «крутим» авторитетом.

На фіга тепер «гоп-стоп»?

Прорвемся в кабінети,

Будем «стригти» там «купони»,

«Тирить» «бабулети»!

Маєм в банках ми мільйони,

«Кришуєм» магазини,

Плюємо на закони

І на «лохів» з-під тину.

Правда, є «Авторитет»,

Що живе на Небі…

«Відстібнемо» і Йому,

Задобрити ж треба…

Але ми Його вшануєм,

Не поспимо нічку,

«Бомбанемо» кого треба,

Та й поставим свічку!

2002р.

«Підлива»

Якби двері в церкві були ширші – «братва» заїжджала б туди на «джипах»…

 

«Путєвиє замєткі» по вулиці Пушкіна

(біля хасидів)

В день на свято Рош-ха-шана опісля обіду

Забажав Іван провідати друзяку сусіда.

Ледь прорвався до оселі друга інваліда,

Бо довкола аж рябіло від пітьми хасидів.

Але, бачить біля брами стоїть охорона.

Без «ярмулки» й перепустки – далі,- заборона!

Пропускають вроді тих, хто давно не бритий

І гелгочуть патрулю щось там на івриті…

Прийшов Іван до висновку,- на нашу біду

Мова українська не завжди в ходу.

Дід Іван погано змалку вчився в школі,

Тож йому здолати важко всі оті паролі.

Він напружив пам'ять, почухав над чолом,

Згадав лишень «гут морген» і якесь «шалом».

Ну а наші патрулі лиш покепкували,

Гречно дякувати їм, - не оштрафували!

Наказав Іван онукам, - любі малюки,

Не лінуйтесь вчити в школі різні язики.

Не будете де інде ви івриту знати,

Як дійти до нужника не зможете спитати!...

2010р.

За «порядок» на дорогах!

В день осінній і погожий, десь так під обід

Їхав в Кочержинці на мопеді дід.

Їхав дід собі тихенько, чіпко тримав руль,

Коли бачить на дорозі пантрує патруль.

На машинах, в портупеях, в погонах звіздатих,

Хоч п’ять джипів, що промчали не стали спиняти.

Видно, з джипами крутими їм лише морока,

А на діда офіцер зразу ж кинув оком.

«Не морочте голови, які аргументи?!

Діставайте та мерщій ваші документи!

Носить всяких пердунів отут по дорозі.

Ми хасидів повне місто встерегти не в змозі»!

Поки чухав дід потилицю, озиравсь довкола,

Капітан «намалював» йому протокола.

Дід забувся про картоплю, що збиравсь копати,

Бо прийдеться ж на суді кишені вивертати!

І не може в голові «втрамбуватись» діду,-

Кочержинці… суд… ДАІ… і … оті хасиди…

Де хасиди, де село. Тут оштрафували…

Дякувати Богу, хоч не розстріляли!...

2006р.

«Спутник»

Передовикам индивидуальной трудовой деятельности.

(В стиле великого, почти русского поэта

Самуила Яковлевича Маршака)

 

Вот идет к базару путник,

Что-то круглое несет.

Это дядя Саша – «Спутник»,

Будет радовать народ.

Он суров, как Кальтенбруннер,

Но – добрейшая душа!

Вам «крутой» поставит тюнер

И настроит не спеша.

Будете смотреть с «тарелки»

И концерты и футбол,

Ублажать свои «гляделки»

Русский, «чурка» и «хохол».

Всех порадует «тарелка»,

Для всех возрастов она!

Мужиков «торчать» заставит,

Даже девка не нужна!

За ним плетется «мальчик» Витя,

Живот его к спине прилип.

Правда он давно не мальчик,

Но, пока что не старик.

Пусть встаем мы утром ранним

И ложимся за полночь,

Мы антенной всех «оттянем»

И уйдут печали прочь!

2008г.

«Крутая» реклама китайским кранам

Мне руки Бог пришил не к попе,

Я мастерить имею опыт.

Поставил я «фирмовый» кран,

Налил с него воды в стакан.

Но вот, слегка я «облажался».

Тот кран китайским оказался…

 

Набрать воды едва успел,

Как кран отчаянно «запел»!

Струйкой тонкой, как из члена,

Вихри водные крутя,

То запукает, как попа,

То заплачет, как дитя.

Как его я ни крутил,

Крантик «в Бозе» наш почил.

Затем плакать перестал,

Свистнул, пукнул и … отпал!

1995г.

Я не поэт, я «шалунишка»

Поэта иногда потянет

На «ахинею» и на «муть».

И «в западло» ему не станет

Слегка словесно «шухернуть»…