Історичні передумови виникнення та загальна характеристика соціалістичних утопій

Витоки соціалістичних економічних учень беруть початок з глибини історії. З давніх-давен люди мріяли про справедливе і щасливе суспільство, позбавлене експлуатації та гноблення, економічної і соціальної нерівності, що знайшло відображення у творах старогрецьких мислителів, релігійних ученнях, численних утопічних концепціях, заснованих на ідеях розумного порядку та гармонії.
В історії економічної думки виділяють два основні етапи розвитку соціалістичних утопічних ідей:
ранній утопічний соціалізм, який знайшов яскраве втілення у фантастичних проектах видатних мислителів XV—XVII ст. Т. Мора, Т. Кампанелли, Ж. Мельє, В. Вінстенлі, Г. Бабефа, Т. Мюнцера та ін. Найважливішими передумовами виникнення цих проектів став розклад феодалізму, первісне нагромадження капіталу в західноєвропейських країнах, яке супроводжувалось розоренням селянства та зубожінням переважної більшості населення. Твори ранніх соціалістів-утопістів відобразили ідеологію антифеодального протесту, прагнення до скасування феодальних привілеїв та залежностей, зміни відносин власності й розподілу, утвердження справедливого і щасливого суспільства;
пізній утопічний соціалізм, заснований на ідеях перебудови капіталістичного суспільства, які знайшли відображення у працях видатних західних вчених
Термін "соціалізм" впровадив у науковий вжиток французький філософ П'єр Перу (1797—1871) у другій половині XIX ст. Він був послідовником К.А. Сен-Сімона та одним із засновників християнського соціалізму — специфічного напрямку суспільної думки, представники якого прагнули надати релігійному ученню соціалістичного забарвлення і розглядали як найважливішу умову соціалістичних перетворень моральне вдосконалення суспільства.
У сучасній літературі термін "соціалізм" використовується як назва теорії, в основі якої лежить ідея рівності (матеріальних благ, прав, обов'язків), спільності власності, соціальної справедливості, свободи, а також суспільного устрою, що відповідає цим вимогам, європейських мислителів XVIII—XIX ст. Ш. Фур'є, К.А. Сен-Сімона, Р. Оуена. Найважливішими передумовами формування цих ідей стали: завершення промислового перевороту, масове розорення селян та ремісників, майнове розшарування суспільства, виникнення безробіття та злиденності, погіршення становища робітничого класу, загострення соціальних суперечностей тощо.
Значний вплив на формування суспільної думки цього періоду справили праці ранніх соціалістів-утопістів, видатних просвітників-енциклопедистів Д. Дідро, Ж.Л. Д'Аламбера, Вольтера, Ж.Ж. Руссо, які заклали ідеологічне підґрунтя антифеодальних перетворень, а також ідеї представників класичної політичної економії щодо необхідності подолання перешкод на шляху технічного прогресу, зростання суспільного багатства як основної мети економічної політики, спрямованої на поліпшення добробуту людства. Водночас представники пізнього утопічного соціалізму виступили проти класичної теорії вічного та незмінного ринкового "природного порядку", протиставивши їй ідею суспільного розвитку та еволюційного переходу від капіталізму до нового, гуманного та справедливого суспільства.
Критикуючи суспільний устрій, заснований на приватній власності та вільній конкуренції, К.А. Сен-Сімон, Ш. Фур'є, Р. Оуен здійснили перші спроби систематизованого викладу соціалістичних ідей та практичного втілення омріяного ідеалу.
На відміну від прагматичних теорій XV—XVIII ст., які були спрямовані на дослідження господарської реальності та матеріальних умов розвитку економічної діяльності, соціалістичні утопічні концепції відобразили мрії та фантастичні проекти видатних західноєвропейських мислителів, твори яких дуже часто нагадували емоційні проповіді, заклики та настанови.
Незважаючи на різноманітність підходів та ідей, можна виділити деякі спільні риси, притаманні більшості соціалістичних утопічних учень:
емоційну критику феодального та капіталістичного устроїв за їх неспроможність забезпечити справедливий розподіл багатства та ефективне використання матеріальних і людських ресурсів;
заперечення приватної власності та вільної конкуренції як основи експлуатації та соціальної нерівності. "Усі комуністичні утопії, починаючи з Платона і Мора і закінчуючи егалітарними письменниками XVIII ст. — Маблі, Морелі, Годвіном, Бабефом, — зазначають відомі дослідники історії економічних учень Ш. Жід і Ш. Ріст, — засновані на критиці приватної власності";
розуміння розвитку людського суспільства як історичного процесу, пов'язаного із заміною наявного ладу новим, більш прогресивним і справедливим суспільним устроєм;
Кредо соціалізму засноване на трьох догматах.
Перший: суспільство — це всемогутня і всезнаюча істота, вільна від людських недоліків і слабкостей.
Другий: прихід соціалізму є неминучим.
Третій: історія є безперервним процесом розвитку від менш досконалих умов до більш досконалих умов, прихід соціалізму є бажаним.
Л. фон Мізес
прагнення не лише описати ідеальне суспільство вічної справедливості, здатне забезпечити добробут усіх громадян, але й нав'язати людям обов'язковий образ дій та поведінки, детально регламентувати їх життя;
відмову від насильницьких, революційних методів побудови справедливого суспільства, віру в можливість свідомої трансформації суспільного устрою шляхом виховання населення, пропаганди і поширення соціалістичних ідей;
використання гіпотетичного методу, побудову утопічних концепцій на основі висування гіпотез: "що буде, коли...", "уявімо, що..." тощо.
Утопічна думка прагнула охопити усі сторони людського життя і мала на меті безпосередню практику, пропускаючи стадію пізнання світу і часто вважаючи цю стадію вже пройденою.

Ранній утопічний соціалізм

Характерними рисами раннього утопічного соціалізму були критика недоліків наявного устрою та приватної власності з позиції моралі й тяжіння до примітивної ідеалізації суспільного життя, заснованого на рівності потреб та здібностей.
Яскравим представником раннього періоду розвитку соціалістичних утопій був англійський письменник-гуманіст, державний діяч Томас Мор (1478— 1535), знаменитий памфлет якого дав назву новій течії суспільної думки. "Утопія", або "Золота книга, настільки корисна, наскільки і забавна про найкращий устрій держави і про новий острів Утопію" була опублікована у 1516 р. і після того перевидавалась багато разів.
У творі змальована зустріч Т. Мора з видатним нідерландським гуманістом П. Егідеєм, якого супроводжував моряк і мандрівник Рафаель Гітладей. Останній розповів друзям про свою подорож на чудесний острів Утопія, розташований неподалік від Америки. Цікаво, що назву острова Т. Мор сконструював із двох слів: U — грецькою — "ні", topos — "місце", буквально: "місце, яке не існує" (за іншою версією: від еи — "благо", topoe — "місце", буквально: "благословенне місце").
Перша частина твору присвячена змалюванню жахливої картини обезземелювання англійських селян та перетворення їх земельних ділянок на пасовиська, які приносили більший дохід. Образний вислів Т. Мора про те, що в Англії "Вівці з'їли людей" пізніше був використаний К. Марксом для характеристики процесу первісного нагромадження капіталу. Поневірянню англійських селян письменник протиставляє щасливе життя жителів острова Утопія, детально описане у другій частині твору.
Характерні риси утопічної моделі ідеального суспільства Т. Мора:
Відсутність приватної власності. Акцентуючи увагу на тому, що "там, де є приватна власність, де все вимірюється грошима, навряд чи коли-небудь буде можливим справедливе і щасливе управління державою", Т. Мор стверджує, що "розподілити все порівну і справедливо, а також щасливо управляти справами людськими неможливо інакше, як зовсім знищивши власність".
Відсутність грошей і торгівлі, прямий продуктообмін між містом і селом. У творі Т. Мора зазначається, що на острові Утопія "кожне місто поділене на чотири рівних частини. Посередині кожної частини є ринок з різними товарами. Туди кожне господарство звозить певні свої вироби, кожний вид яких розміщують в окремих сховищах. Будь-який голова господарства просить те, що потрібно йому самому і його близьким, причому без грошей, взагалі без будь-якої винагороди забирає все, що тільки попросить".
Титульний лист базельського видання "Утопії" Т. Мора Острів "Утопія*
Епоха XV—XVI ст., пов'язана з виникненням раннього утопічного соціалізму, ввійшла в історію Європи як похмурий та жорстокий період.
На сході відбувалося повторне закріпачення селян, яке супроводжувалося кривавими придушеннями селянських повстань. На Заході розпочався процес первісного нагромадження капіталу, одним із джерел якого була нещадна експлуатація пауперів — злиденних верств населення, позбавлених землі та засобів існування.
Відбулося значне розшарування усіх соціальних верств суспільства. При цьому "верхні" соціальні верстви (дворянство, купці, заможні ремісники, мануфактурники, заможні селяни) суттєво покращили якість життя. Водночас значна маса "нижчих" соціальних прошарків (наймані робітники, збіднілі ремісники, безземельні селяни, слуги) опинились у значно гірших умовах. їхній робочий день становив від 10 до 14 годин на добу, середня тривалість життя ледве досягала 35 років.
При цьому до золота і срібла утопійці ставляться презирливо: " Із золота і срібла не лише в спільних палацах, але і в чайних будинках всюди роблять вони нічні горщики і різний посуд для нечистот... виготовляють ланцюги і важкі кайдани для рабів. У кожного, хто зганьбив себе тяжким злочином, з вух звисають золоті кільця, золото охоплює пальці, обвиває голову і шию".
Зрівняльний розподіл, відсутність соціальної нерівності. На Утопії верховний орган держави — сенат веде облік усього, що виробляється в окремих районах. Вся вироблена продукція розподіляється із суспільних складів відповідно до встановлених переліком необхідних потреб і норм споживання.
Томас Мор (1478—1531) — англійський письменник-гуманіст, державний діяч, один із засновників утопічного соціалізму, канцлер Англії у 1529—1532 pp. Народився у 1478 р. у сім'ї багатого судового чиновника. Отримав прекрасну юридичну освіту в Оксфордському університеті, досконало знав латинь, грецьку мову, твори видатних античних та ранньохристиянських мислителів і був однією із найосвіченіших людей свого часу.
Томас Мор
З 1502 p. T. Мор вів адвокатську практику і викладав право. У 1504 р. його обрали в парламент від лондонського купецтва. За різкі виступи проти податкового свавілля короля Т. Мор потрапив у немилість до Генріха VII. У 1515 р. у складі англійського посольства він був направлений у Фландрію. Саме тут англійський мислитель розпочав роботу над першою книгою "Утопії", яку завершив, повернувшись в Англію. Друга книга "Утопії" була вже готова до цього часу. Твір видали у Лувені в 1516 р. Він був написаний латиною і призначався для вчених-гуманістів та освічених монархів. У середині XVI ст. "Утопію" переклали на європейські мови, а у 1789 р. твір вийшов російською мовою. У 1531 р. вийшов ще один знаменитий твір Т. Мора "Історія Річарда III", який так само мав великий успіх у сучасників, а згодом став одним із джерел відомої драми Шекспіра.
Новий король Англії Генріх VIII високо оцінив "Утопію" і призначив Т. Мора своїм радником, згодом — королівським секретарем, а з 1529 р. — лордом-канцлером Англії.
Гуманістичні погляди Т. Мора поєднувались з його щирою відданістю католицизму. Як прихильник верховної влади папи та активний захисник прав римсько-католицької церкви він відмовився підтримати короля, який після конфлікту з папою став на бік Реформації і проголосив себе главою англіканської церкви.
Строга регламентація та обов’язковість праці для всіх, поєднання занять фізичною та розумовою працею. Утопійці працюють 6 годин на добу відповідно до певних доручень, виконання яких перевіряється спеціальними виборними посадовими особами — сіфогрантами, "головна і майже єдина справа" яких полягає у тому, щоб "турбуватися і стежити, щоб ніхто не сидів без діла"1. Решту часу жителі Утопії присвячують заняттям наукою та мистецтвом, оскільки "держава ця так влаштована, що найважливішою є одна мета: наскільки дозволяють суспільні потреби, позбавити всіх громадян від тілесного рабства і дарувати їм якомога більше часу для духовної свободи і просвітництва". Важку роботу на острові виконують раби і найманці з сусідніх країн. При цьому утопійці "роблять рабами тих, хто допустив ганебний вчинок, або ж тих, хто в чужих містах засуджений до страти за злочини".
Сімейно-ремісничий уклад господарського шиття; землеробство як основа господарської діяльності; організація сільськогосподарських робіт за принципом трудової повинності. На Утопії у всіх чоловіків і жінок без винятку є єдина спільна справа — сільське господарство. При цьому кожен утопієць обов'язково повинен провести на сільськогосподарських роботах два роки, а потім повернутись до того виду ремесла, яким зайнята його сім'я.
Наближена до республіки форма державного устрою, всезагальні вибори посадових осіб, рівність жінок з чоловіками у всіх правах, свобода совісті тощо. "На Утопії є п'ятдесят чотири міста; усі вони великі і розкішні, — писав Т. Мор. — За мовою, звичаями, законами вони однакові; розміщення теж у всіх однакове, однаковий у них, наскільки це дає змогу місцевість, і зовнішній вигляд...".
До представників раннього утопічного соціалізму належить також італійський монах-бунтівник, філософ Томазо Кампанелла (1568—1639), автор знаменитої утопії "Місто Сонця" (1602). Твір написаний у формі діалогу між завідувачем монастирського притулку і заїжджим моряком, який під час однієї з мандрівок на невідомий острів побачив "місто Сонця".
Характерні риси утопічної моделі ідеального суспільного устрою Т. Кам-панелли:
Відсутність приватної власності, майнової нерівності, злиднів та експлуатації. Засуджуючи приватну власність як основу експлуатації, Т. Кампанелла вважав її головною причиною крайніх злиднів і багатства, які "роблять людей негідниками, хитрими, лукавими, злодіями, підступними, знедоленими, брехливими, лжесвідками,...пихатими, гордовитими, невігласами, зрадниками, які розмірковують про те, чого не знають, дурисвітами, хвастунами, бездушними, кривдниками і т.д.".
Завдяки общинному устрою у місті Сонця немає майнової нерівності, оскільки усі спільно володіють речами і не відчужують їх у власність. При цьому спільними у соляріїв (жителів міста Сонця) є не лише майно та житло, але жінки і діти також.
'Місто Сонця" Т. Кампанелли
Відсутність грошей, натуральний обмін. Надлишкова продукція, яка виробляється соляріями, продається іноземцям за гроші, але всі угоди купівлі-продажу здійснюються біля воріт міста. У самому місті немає грошей, іноземці допускаються сюди лише як гості.
Зрівняльний розподіл. Все потрібне для життя населення міста Сонця "отримує від общини, і посадові особи ретельно стежать за тим, щоб ніхто не отримував більше, ніж йому належить, нікому однак не відмовляючи у необхідному". При цьому "знання, почесті і насолоди є спільним надбанням".
Примусова обов'язкова праця, розподіл обов'язків відповідно до здібностей кожного. "В місті Сонця, — писав Т. Кампанелла, — де обов'язки і праця розподіляються серед усіх, кожному доводиться працювати не більш ніж чотири години на добу; решта часу проводиться в приємних заняттях науками, співбесідах, читанні, розмовах, прогулянках, розвитку розумових і фізичних здібностей, і все це робиться з радістю".
Державний устрій, заснований на поєднанні духовної і світської влади. "Священик, ім'я якому... "Сонце", — зазначається у трактаті, —...є головою всіх і в світському, і в духовному, і з усіх питань та суперечок він виносить кінцеве рішення. При ньому перебувають три співправителі: Пон, Сін і Мор, або по-нашому: Сила, Мудрість і Любов".
Томазо Кампанелла (1568—1639) — італійський гуманіст, філософ, богослов, політичний діяч, який прожив нелегке життя, сповнене тяжких випробувань. Син бідного чоботаря Джованні Домен-іко у 14 років постригся у монахи і став Томазо Кампанеллою (кампанелла італійською —дзвін). Не-задоволений схоластичністю релігійного учення, він став прихильником натурфілософії і у 23 роки написав свій перший твір "Філософія, заснована на відчуттях", за що зазнав переслідувань інквізиції.
Томазо Кампанелла
У 1598 p. T. Кампанелла очолив зговір італійських повстанців у Калабрії проти іспанської тиранії. Через рік його схопили, жорстоко катували і засудили як злочинця та єретика до довічного ув'язнення. В неаполітанських тюрмах Т. Кампанелла провів 27 років, протягом яких він написав десятки творів з філософії, астрології, астрономії, медицини, фізики, математики, політики. Серед них: "Місто Сонця" (1602), "Монархія Месії" (1622), "Метафізика" (1638) та ін. Ці твори поширювались у списках і навіть були частково опубліковані в Німеччині. Свою знамениту утопію "Місто Сонця" Т. Кампанелла почав писати влітку 1601 р. Згодом він переклав цей твір на латинь, щоб видати за кордоном. Уперше латинський переклад "Міста Сонця" побачив світ у 1623 р. у Франкфурті.
У 1626 р. завдяки заступництву папи Урбана VIII, якій зацікавився творчістю Кампанелли, особливо його астрологічними прогнозами, в'язень був переведений у розпорядження римської інквізиції, а у 1629 р. — звільнений і виправданий. Однак у 1635 р. у зв'язку з вимогами іспанської влади про його видачу Т. Кампанелла втік у Францію, де продовжував працювати над своїми творами і політичними трактатами.
Все життя Т. Кампанелла мріяв утілити мрії про щасливе і справедливе суспільство у Калабрії після звільнення її від гніту іспанців. Але після провалу зговору він все більше покладав надії на європейських монархів (іспанського, французького) і папу римського, прагнучи до духовної єдності суспільства, його реформування відповідно до ідеалів католицизму.
В ідеальному суспільстві італійського автора жінки зрівняні в правах з чоловіками, навіть військова служба є для них обов'язковою. При цьому "чоловіки і жінки... носять майже однаковий одяг", діти "до трьох років навчаються говорити і вчать абетку", а до десяти років засвоюють всі науки за єдиним підручником "Мудрість", що є кінцевою істиною на всі часи. Згодом вони "...отримують посади в сфері тих наук ремесла, в яких вони досягли найбільших успіхів — за вказівкою свого вождя чи керівника".
Представником раннього утопічного соціалізму був також Томас Мюнцер (біля 1490—1525) — німецький мислитель-бунтівник, який закликав до заколоту з метою встановлення "тисячоліття царства Христа".
Пропагуючи необхідність переходу суду і влади до братства бідняків, передачі землі селянам, німецький соціаліст-утопіст стверджував, що простий народ є носієм божественної справедливості, здатним побудувати безкласове суспільство, засноване на засадах рівності й справедливості. Розмах революційних подій у Німеччині та успіхи Реформації переконували його в реальності та неминучості світових соціально-політичних переворотів та утвердження "царства Божого" на Землі.
Виступаючи за насильницьке знищення феодального устрою, Т. Мюнцер вважав, що окремі індивіди не можуть мати інтересів, відмінних від інтересів суспільства в цілому. Реформація та усунення безвірників, на його думку, покликані були перебудувати світ на основі пріоритетності суспільних інтересів
Німецький утопіст був переконаний, що у майбутньому "царстві Божому" не існуватимуть державна влада, класові відмінності, приватна власність та нерівність. Загальний добробут буде невпинно зростати на основі спільності майна. Відтак Т. Мюнцер закликав селян до революції, знищення феодалізму, переходу всіх матеріальних благ до рук трудівників, зрівняльного перерозподілу землі та майна тощо. Його заклики до знищення ворогів Христа мали характер проповідей, спрямованих проти розкоші, золота, "ідолів у будинках і скринях".
Томас Мюнцер (біля 1490—1525) — радикальний проповідник часів Реформації, вождь селянсько-плебейських мас у Селянській війні (1524—1526 pp.). Він, виходець із селянської родини, досконало знав Священне писання і праці середньовічних проповідників, володів кількома мовами і слухав лекції в університетах Лейпцига та Франкфурта. Обравши шлях мандрівного проповідника, Т. Мюнцер швидко завоював популярність як бунтар, викривач, звинувачувач багатіїв. Влітку 1521 р. він відвідав Чехію, охоплену опозиційним рухом, і опублікував свій "Празький маніфест", у якому виклав основи свого революційного учення, виступивши проти М. Лютера і поміркованої бюргерської Реформації.
Під час Селянської війни Т. Мюнцер був натхненником найрішучіших заколотів. Радикальна програма повстанців знайшла відображення у "Статейному листі"(1525). У цьому ж році німецький проповідник очолив загони повсталих селян у Мюльхаузені. Примусивши капітулювати заможних бюргерів, Т. Мюнцер заснував "вічний християнський" магістрат із бідних і землевласників. Він виступав за конфіскацію дворянських і монастирських володінь і пропагував спільність майна. Т. Мюнцер поводив себе як пророк. Відпустивши довгу бороду на кшталт "батьків-патріархів", у багатому одязі він з'являвся перед народом, щоб вершити суд на основі закону Мойсеева. Перед ним носили червоний хрест і меч.
У травні 1525 р. загін Т. Мюнцера, який складався із 8000 погано озброєних піших селян був розгромлений біля міста Франкенхаузена об'єднаним військом німецьких князів. Вождя повстанців схопили у полон і після катувань стратили. Історики колишнього Радянського Союзу та Східної Німеччини характеризували Т. Мюнцера як провісника світової комуністичної революції, посилаючись на думку Ф. Енгельса, що селянський рух, який очолював Т. Мюнцер, випереджав розвиток зародкових пролетарських елементів у німецьких містах. Ранній манускрипт Т. Мюнцера з фрагментами літургійної поеми був подарований саксонським урядом керівнику радянської держави Йосипу Сталіну в день його сімдесятиріччя.