Політична економія Ж. Б. Сея

Еволюція класичної політичної економії у Франції пов'язана з іменем видатного послідовника та популяризатора учення А. Сміта, найавторитетнішого економіста, лектора і публіциста першої половини XIX ст. Жана Батиста Сея (1767—1832), який сприйняв, систематизував і творчо розвинув ідеї своїх попередників, обґрунтувавши ряд фундаментальних економічних принципів.
Теоретико-методологічні особливості економічних досліджень Ж.Б. Сея знайшли відображення у його основних працях: "Трактат політичної економії, або Простий виклад способу, яким формуються, розподіляються та споживаються багатства" (1803), "Англія та англійці" (1814), "Катехізис політичної економії" (1817), "Повний курс політичної економії" (1828—1829).
Пропагуючи концепцію економічного лібералізму та гармонії економічних інтересів суб'єктів ринкової економіки, Ж.Б. Сей:
Чітко виклав своє бачення предмета та методології економічної науки. "Знання істинної природи багатства... всіх труднощів, які доводиться долати для його придбання, знання того, як воно розподіляється в суспільстві, як можна користуватися ним, а також всіх наслідків цих різноманітних факторів, — писав учений, — становить науку, яку прийнято тепер називати політичною економією"1. Заслугою автора стало визначення політичної економії як науки про виробництво, розподіл та споживання багатства, яке в подальшому набуло широкого визнання.
Видатний французький економіст першої третини XIX ст. Жан Батист Сей (1767—1832) народився у сім'ї ліонського купця. Отримав у дитинстві хорошу домашню освіту.
Відданість протестантській церкві змусила сім'ю Ж.Б. Сея емігрувати до Швейцарії. Він залишив на деякий час навчання і працював у торговій конторібатька. Потім разом з братом відвідав Англію, де йому вдалося продовжити освіту. Промисловий переворот та розквіт підприємництва справили значний вплив на світогляд Ж.Б. Сея. Він із захопленням зустрів буржуазну революцію у Франції 1789 p., Жан Батист Сейа у 1792 р. приєднався до якобінців, вступив волонтером у революційну армію і взяв участь у ряді походів. Після повернення з армії Ж.Б. Сей працював секретарем адміністратора Клав'єра — майбутнього міністра фінансів Франції. Саме в цей період відбулося знайомство Ж.Б. Сея з геніальною працею А. Сміта. У 1794 р. Ж.Б. Сей став редактором солідного журналу, лідером гуртка республіканців, на засіданнях якого обговорювались твори економічного змісту. Перебуваючи на вістрі соціально-політичного життя Франції, він прославився завдяки незалежності та неординарності суджень, критичній оцінці дій уряду та пропозиціям у галузі фінансової політики.
Прихильність до концепції економічного лібералізму, практичний досвід та глибокі теоретичні знання знайшли відображення у праці вченого "Трактат з політичної економії, або Простий виклад способу, яким формуються, розподіляються та споживаються багатства", яка була опублікована у 1803 р. Книга Ж.Б. Сея привернула увагу громадськості й була помічена Наполеоном, який проводив політику жорсткого протекціонізму та всебічного регулювання економіки. Перший консул запросив ученого до себе і запропонував автору доопрацювати твір у дусі урядової політики. Але Ж.Б. Сей відмовився пропагувати політику, яку він уважав згубною для Франції. Результатом цього стала багаторічна опала вченого та заборона перевидання трактату. Залишивши на деякий час економічні дослідження, Ж.Б. Сей відкрив текстильну мануфактуру на якій налагодив роботу передової англійської техніки. Він одночасно виконував обов'язки механіка й управляючого. Це сприяло покращанню матеріального становища вченого і збагатило його економічні уявлення щодо природи і сутності підприємництва. У 1812 р. він повернувся у Париж і здійснив друге видання "Трактату з політичної економії", яке побачило світ у 1814 р. — після падіння Наполеона та реставрації Бурбонів. Книга принесла Ж.Б. Сею не лише реабілітацію, але і славу. Вона була перекладена багатьма мовами і залишилась основною науковою працею, французького дослідника.
У цей період за дорученням уряду Ж.Б. Сей відвідав Англію з метою вивчення досвіду бурхливого економічного розвитку. Отримані вченим враження від поїздки та зустрічей з британськими економістами, зокрема з Д. Рікардо, знайшли відображення у праці "Англія та англійці" (1814), у якій Ж.Б. Сей з гордістю писав про запропоновану йому посаду завідувача кафедри, яку раніше очолював А. Сміт.
При Бурбонах Ж.Б. Сей був обраний академіком. Він продовжував активну наукову діяльність, читав у Парижі курс лекцій з політичної економії. У 1817 р. вийшов у світ концентрований вклад його лекційного курсу "Катехізис політичної економії", який поклав початок традиції короткого (тезисного) викладу теоретичного матеріалу з вказівками на його поглиблене вивчення. У 1817, 1819 та 1826 роках побачили світ ще три доопрацьовані автором видання "Трактату з політичної економії". У 1821 р. книгу було видано англійською мовою і вона на довгі роки стала стандартним підручником з політекономії в Англії та Америці. У 1819 р. Ж.Б. Сей заснував кафедру промислової економіки при французькій консерваторії мистецтв та ремесел, де читав "Курс індустріальної економіки". Досвід, практика, мистецтво систематизації та викладу матеріалу в доступній формі сприяли надзвичайній популярності його лекцій.
З 1830 р. і до останніх років свого життя вчений очолював спеціально створену для нього кафедру політичної економії в Коллеж де Франс. Він вів активну переписку з Т. Мальтусом, Д. Рікардо, С. Сісмонді, став засновником власної школи економічної думки, котру пізніше представляли Ф. Бастіа, М. Шевальє, Ш. Дюнауайте та інші. За кілька років до смерті (1828—1829) Ж.Б. Сей видав "Повний курс практичної політичної економії" у 6 томах.
Характерні риси методології вченого знайшли відображення у визнанні: — універсальності та першочерговості фундаментальних економічних законів, які випливають із сутності речей і керують "економією людських суспільств". "Щоб передбачити результати заходів, які застосовуються, — писав французький дослідник, — необхідно рахуватися з принципами економічної науки так само, як доводиться керуватися законами динаміки або гідравліки тому, хто хоче міцно побудувати міст або греблю";
Як справедливо зауважив Сей, найбільш корисно приділити увагу роз'ясненню самих основ нашої науки, оскільки причини існуючих у ній найгрубіших помилок криються у нестачі глибоких знань її елементарних ідей. І це не дивно: гілка може бути вражена хворобою, а все дерево буде залишатися здоровим, але зараження коріння поширює хворобу на все дерево.
теоретичного, абстрактного характеру економічної науки, покликаної формулювати принципи, а не рекомендації для державних чиновників. Дорікаючи А. Сміту за поступки нормативізму, Ж.Б. Сей вважав, що завдання вченого-економіста полягає в тому, щоб "сказати суспільству, як і чому такий-то факт є наслідком іншого. Погодиться воно з цим наслідком чи відкине його, цього буде для нього достатньо, воно знає, що йому робити, але ніяких повчань";
необхідності поєднання індуктивного та дедуктивного методів дослідження та запереченні протиставлення теорії і практики. "Що ж тоді теорія, як не знання законів, які пов'язують наслідки з причинами, іншими словами, факти з фактами? — писав дослідник. — Хто краще за теоретика знає факти, адже він знає всі їх сторони та взаємозв'язки. І що таке практика без теорії, яка використовує тепличні засоби без знань: чому і як вони діють? Це всього-на-всього небезпечний емпіризм, з допомогою якого одні і ті ж методи застосовують до протилежних випадків, які вважаються подібними...".
Започаткував суб'єктивну концепцію цінності. Трактуючи виробництво як процес впливу людини на природу, результатом якого є створення багатства, Ж.Б. Сей ототожнював товарну форму останнього з сумою корисних речей. На відміну від попередників, французький дослідник не вважав працю вартісною основою товарів, зазначаючи, що А. Сміт зробив хибний висновок стосовно того, що всі вартості є уречевленою людською працею. Наголошуючи на тому, що корисність становить "першооснову цінності" товарів, Ж.Б. Сей писав: "люди визнають за предметом певну цінність... лише щодо його застосування: що ні на що не годиться, тому не дають ніякої ціни".
Трактуючи корисність як "здатність відомих предметів задовольняти різні потреби людини", вчений був переконаний у тому, що "виробництво не створює матерії, але створює корисність", яка "надає предметам цінність"4. Виходячи з того, що "Цінність кожного предмета, поки вона не встановлена, абсолютно довільна і невизначена"5, французький дослідник вважав мірилом останньої ціну. Він обстоював думку про те, що "ціна предмета слугує... правильною вказівкою корисності, яку люди визнають у предметі, якщо тільки обмін предметами, що між ними відбувається, не порушується ніяким для їх корисності стороннім впливом, подібно до того, як барометр показує атмосферний тиск лише постільки, поскільки ніякий сторонній вплив не порушує впливу атмосфери на нього".
Аналізуючи пропорції обміну, Ж.Б. Сей визначив ціну як результат взаємодії попиту та пропозиції, зазначаючи, що зростання ціни прямо пропорційне попиту і обернено пропорційне пропозиції. На думку французького дослідника, під впливом конкуренції покупців та продавців ціни тяжіють до рівня витрат виробництва, які складаються із оплати виробничих послуг (заробітної плати, прибутку, ренти).
Стверджував, що будь-яка праця, спрямована на створення корисностей з допомогою сил природи, капіталу та праці є продуктивною. Вчений не лише завершив критику поглядів фізіократів на продуктивну і непродуктивну працю, але і переглянув підходи А. Сміта до вирішення цієї проблеми. Визначивши критерієм продуктивності корисність, французький дослідник наголошував на тому, що остання може втілюватись як у матеріальній, так і в нематеріальній формах.
Виходячи з того, що виробництво означає продукування корисних послуг, вчений визнавав будь-яку корисну працю (в тому числі працю вчителів, лікарів, торговців) продуктивною.
Обґрунтував теорію трьох факторів виробництва, засновану на ідеї про визначальну роль корисності у формуванні цінності. Зазначаючи, що усі види промислового виробництва "складаються із трьох різних операцій", вчений стверджував, що у процесі виробництва беруть участь три фактори: праця, земля і капітал, кожен з яких надає корисну послугу при створенні цінності. Як "продуктивні послуги" ці фактори є рівноправними джерелами цінності та основними чинниками зростання суспільного багатства. Водночас кожен фактор робить свій внесок у виробництво, створюючи свою частину цінності. Цей внесок (тією мірою, якою його визнано корисним) відображають відповідні факторні доходи.
На думку вченого:
праця породжує заробітну плату як винагороду за послуги робітників;
капітал породжує прибуток підприємців як плату за їх продуктивні послуги;
земля породжує ренту як відповідну винагороду землевласників. Розвиваючи ідею Сміта про те, що вартість (а значить і ціна) складається
із доходів, Ж.Б. Сей відкидав можливість експлуатації за умов вільного підприємництва, Він наголошував на тому, що підприємці, робітники та землевласники взаємодіють і взаємодоповнюють один одного у процесі виробництва. "Господар і робітник, — писав Ж.Б. Сей, — однаково потребують один одного; оскільки перший не може отримати ніякого прибутку без допомоги другого"1.
Наголошував на провідній ролі машинного виробництва та технічного прогресу в промисловості як найважливішого джерела багатства нації. Розглядаючи виробництво крізь призму індустріалізації, Ж.Б. Сей підкреслював важливу роль машин у скороченні затрат праці та збільшенні обсягів виробництва корисних речей. "Якщо людина за допомогою машин завойовує природу і примушує працювати на себе природні сили, — писав вчений, — то вигоди очевидні: тут завжди спостерігається або збільшення продукту, або зменшення витрат виробництва".
Водночас Ж.Б. Сей розумів, що використання машин може залишити частину працівників без роботи, провокуючи зростання безробіття. Однак, на думку вченого:
впровадження і поширення нових машин здійснюється дуже повільно, так що робітники, які можуть постраждати, завжди мають достатньо часу, щоб вжити запобіжні заходи;
впровадження нових машин потребує додаткової праці, яка сприяє зростанню зайнятості;
становище споживачів, а значить і робітничого класу, покращується внаслідок здешевлення продукції, що виробляється із застосуванням нової техніки.
Відтак вчений зробив парадоксальний, на перший погляд, висновок про те, що "робітничий клас більше за інших зацікавлений в технічному вдосконаленні виробництва,...оскільки саме цей клас отримує найбільшу користь від дешевизни товарів і найбільше страждає від дороговизни. Якби до цього часу не могли перетворити зерно в борошно інакше як ручною працею, то робітникові було б набагато важче придбати хліб за доступною ціною.
Трактував підприємців як ключову фігуру економічного розвитку, здатну взяти на себе відповідальність за "всі шанси успіху чи невдачі виробництва". Носіями технічного прогресу вчений уважав ініціативних ділових людей, здатних до новаторства. Він писав про те, що підприємець повинен бути "людиною заможною, відомою своїм розумом, розсудливістю, любов'ю до порядку, чесністю".
На думку Ж.Б. Сея, підприємницька діяльність вимагає таких моральних якостей, які не часто поєднуються в одній особі: тут необхідний здоровий глузд, наполегливість, знання людей і розуміння навколишніх обставин, уміння правильно оцінювати важливість продукту, потребу, яку він повинен буде задовольнити, засоби виробництва; часто тут існує потреба залучити до справи значну кількість людей, придбати...сировину, матеріали, зібрати робітників, залучити споживачів, виявити прагнення до порядку та справедливості, — одним словом, володіти талантом управління. Крім того підприємець повинен правильно... підраховувати витрати виробництва порівняно з цінністю, яку буде мати продукт, що продається. Під час виробництва необхідно буде долати багато перешкод, переживати багато хвилювань, виправляти невдачі, винаходити нові способи виробництва і т.д. Саме ці обставини, на думку вченого, "обмежують кількість осіб, які пропонують свою працю як підприємці".
У зв'язку з цим французький дослідник відокремлював власників капіталу від підприємців, зазначаючи, що прибуток підприємця складається, як правило, з двох частин:
промислового прибутку, або процента на капітал, акумульований з допомогою часу, виробництва та ощадливості;
підприємницького доходу, або прибутку від використання капіталу, як винагороди за "промислові здібності, талант, дух порядку та управління".
Важливо зазначити, що характеризуючи підприємців як посередників між "продуктивними послугами" і споживачами, які беруться "за свій рахунок, на свій ризик і на свою користь виробити певний продукт", Ж.Б. Сей трактував підприємницький дохід як винагороду за важливу суспільну функцію раціонального поєднання усіх факторів виробництва.
Стверджував, що робітники не можуть претендувати на весь продукт праці, оскільки винагорода за їх внесок обмежується заробітною платою. Визначаючи останню природною ціною праці, вчений писав про те, що вона "зазвичай ніде не піднімається вище того, що є необхідним для підтримки життя".
Як і Т. Мальтус, Ж.Б. Сей пояснював бідність надлишком населення порівняно із засобами його існування. Він стверджував, що невиправдане зростання заробітної плати обтяжує інший клас додатковим утриманням робітників, примушуючи сплачувати за нестворений продукт, відмовляючи у будь-якій повазі до приватної власності. Водночас вчений обґрунтував думку, згідно з якою низька заробітна плата вигідна і робітникам, і суспільству в цілому, оскільки вона внаслідок конкуренції знижує ціну продуктів.
Започаткував аналіз категорії "людського капіталу". Французький дослідник наголошував на тому, що "Людина не народжується з тими здібностями і силами, які були б достатніми для виконання навіть найлегшої роботи. Ці здібності і сили можна розглядати як капітал, який утворився щорічним нагромадженням і послідовним збільшенням витрат на його виховання". Розглядаючи професіоналізм та творчі здібності індивіда як чинники його продуктивної сили, яка сприяє збільшенню обсягів виробництва, вчений стверджував, що кошти, витрачені на виховання робітника, були витрачені продуктивно, тому що створили людину, що становить нагромаджений капітал".
Обґрунтував "закон ринків", який увійшов до скарбниці світової економічної думки під назвою "закону Сея" і був незаперечним для представників класичної школи аж до початку XX cm. Дискусія навколо цього закону на сьогоднішній день не завершена, оскільки ставлення до нього і донині розмежовує провідні напрями сучасного макроекономічного аналізу.
Досліджуючи проблеми реалізації суспільного продукту, французький вчений зробив висновок про те, що продукти обмінюються на продукти: "Людина в промисловості намагається надати цінність своїм продуктам, створюючи для них яке-небудь корисне застосування, і може сподіватися, що її товар буде оцінений і проданий лише там, де є люди, що мають кошти придбати його. З чого складаються ці кошти? З інших цінностей, із інших продуктів, плодів промисловості, із капіталів, земель. А з цього випливає... що збут для продуктів створюється самим виробництвом.
Стверджуючи, що будь-яке виробництво не лише збільшує пропозицію товарів, але і породжує доходи, на які купуються всі товари, вчений був переконаний у тому, що "кожний продукт з моменту його виробництва відкриває собою збут для інших продуктів на повну суму своєї цінності... Як тільки останній виробник закінчив свій продукт, нічого він так сильно не бажає, як продати його, щоб цінність цього продукту не залишалася марною у його руках. Але не менше поспішає він позбутися і грошей, отриманих від продажу цього продукту, щоб не залишалася також у нього на руках і цінність отриманих грошей. Але позбутися грошей можна лише купівлею якого-не-будь продукту. Із цього видно, що один лише факт виробництва товару в момент його здійснення відкриває збут для інших продуктів".
Таким чином, Ж.Б. Сей був "економістом пропозиції", який головну увагу приділяв виробництву, виходячи з того, що корисна продукція завжди знайде своїх покупців. Водночас надмірне споживання вчений трактував як процес, який підриває основи нагромадження та призводить до скорочення виробництва і доходів.
Вбачаючи головний інтерес усіх виробників у обміні одних товарів на інші, Ж.Б. Сей відводив грошам роль пасивного знаряддя обміну, тимчасового посередника в товарообмінних операціях, підкреслюючи, що вони "ніякого іншого застосування мати не можуть". Метафорично порівнюючи гроші з візками, які перевозять цінність продуктів, вчений визначив їх як "товар, який кожний бажає придбати не в силу тієї користі, яку він міг би доставляти сам собою, а в силу тієї легкості, з якою він міг би обмінюватися на предмети, необхідні для споживання"2. Звідси вчений робив висновок про те, що гроші виконують лише тимчасову роль у процесі обміну і як тільки відбулися угоди, "завжди виявляється, що за продукти заплачено лише продуктами".
Стверджував, що реалізація суспільного продукту в ринковій економіці здійснюється повністю і без перешкод, забезпечуючи без кризове економічне зростання. На думку французького дослідника, за умов, коли пропозиція породжує попит, економіка стає самозбалансованою, що унеможливлює загальні кризи надвиробництва.
Водночас Ж.Б. Сей допускав можливість виникнення часткових диспропорцій між попитом та пропозицією на окремих товарних ринках, зазначаючи, що рівність попиту і пропозиції досягається в середньому як тенденція. На думку вченого, якщо товари не продаються, "значить вони перевищують суму потреб у них або тому, що їх було вироблено надто багато, або скоріше тому, що інші виробництва дали товарів менше, ніж потрібно. Одних товарів надто багато тому, що не вистачає інших".
Таким чином, будь-яке надвиробництво Ж.Б. Сей трактував як тимчасове явище, стверджуючи, що на другому полюсі завжди виникає дефіцит. "Не можна таким чином казати: неможливо продати тому що мало грошей, — зазначав дослідник, — потрібно говорити: неможливо продати тому, що мало інших продуктів". Відтак вчений дійшов висновку, що завданням уряду є стимулювання виробництва з метою нарощування обсягів продукції в одних галузях для подолання труднощів збуту в інших.
Доводив, що гнучке і вільне ціноутворення за умов "природного порядку", взаємовигідний (за пасивної ролі грошей) обмін та невтручання в ринковий механізм гарантують саморегулювання економіки. Виступаючи активним прихильником політики економічного лібералізму та свободи зовнішньої торгівлі, вчений був переконаний, що "протекціоністська та заборонна система дуже перешкоджає промисловості та збільшенню народного багатства". У зв'язку з цим Ж.Б. Сей сформулював такі висновки:
"Чим більше у кожній державі виробників, чим численніше виробництво, тим легший, різноманітніший і ширший збут продуктів".
"...Кожен зацікавлений в добробуті всіх і...процвітання однієї галузі промисловості завжди сприяє процвітанню всіх інших".
"...Ввезення іноземних продуктів сприятливе для продажу внутрішніх продуктів, тому що ми не можемо купити іноземні товари інакше як за продукти нашої промисловості, наших земель і наших капіталів, яким, таким чином, торгівля надає збут".
"Щоб споживання було сприятливим, необхідно лише, щоб воно виконувало своє суттєве завдання — задовольняло потреби".
У країні, яка користується представницьким управлінням, кожен громадянин повинен вивчати політичну економію уже тому, що там кожен покликаний брати участь у обговоренні державних справ.
Для того, щоб народ міг скористатися перевагами хорошої економічної системи, ще недостатньо, щоб правителі його були здатні засвоїти найкращі плани, необхідно ще, щоб народ був у змозі сприйняти їх.
Ідеї Ж.Б. Сея лягли в основу подальшого дослідження проблем взаємодії попиту та пропозиції, економічної рівноваги, теорії граничної корисності, підприємництва, циклічності економічного розвитку і знайшли відображення у неокласичному напрямі економічної думки. До теоретичних здобутків видатного французького вченого, які в подальшому набули розвитку та визнання, слід віднести:
визначення політичної економії як науки про закони, які управляють виробництвом, розподілом та споживанням суспільного багатства;
теорію трьох факторів виробництва, яка лягла в основу факторного аналізу і методу виробничої функції, які широко використовуються у сучасних економічних дослідженнях;
суб'єктивну концепцію цінності, засновану на аналізі корисності та мотивів ринкової поведінки виробників і споживачів;
концепцію підприємництва, визначення підприємця як організатора, новатора і носія технічного прогресу;
теорію ринків, засновану на аналізі загальної економічної рівноваги та взаємовідносин покупців і продавців.
У подальшому ставлення до "закону ринків" Ж.Б. Сея розділило економістів на прихильників класичних ліберальних традицій та альтернативних (передусім кейнсіанських) підходів. У XX ст. ідеї вченого знайшли продовження у теорії "Supply-Side" (підхід "з боку пропозиції"), згідно з якою труднощі збуту та нерівномірність цінової динаміки автоматично долаються стихійним ринковим механізмом без втручання держави та неспроможного
уряду.
Сей був першим або одним із перших письменників на континенті, який правильно викладав учення Адама Сміта і більш ніж хто-небудь із іноземних письменників разом взятих, сприяв роз'ясненню європейським народам загальних засад цієї прекрасної і доброчинної системи і особливо встиг розташувати окремі частини цієї науки в логічному й повчальному порядку, збагативши її багатьма оригінальними точними і глибокими дослідженнями.

5.2.2. Теорія "послуг" Ф. Бастіа

 

Прагнення до прогресивних перетворень на основі принципів економічного лібералізму набуло подальшого розвитку у працях відомого французького економіста і публіциста Клода Фредеріка Бастіа (1801 —1850), автора блискучих нарисів, які користувались великою популярністю у Франції в 40-ві— 50-ті pp. XIX ст. Найважливішими економічними ідеями вченого є:
Теорія послуг, заснована на методологічних підходах Ж.Б. Сея до визначення цінності економічних благ. Зазначаючи, що з економічного погляду суспільство — це обмін, в якому беруть участь рівноправні учасники, Бастіа наголошував на тому, що "Взаємний обмін здійснюється за таким незмінним правилом: цінність за цінність, послуга за послугу, а все, що становить дармову корисність, стоїть поза торгом, тому що дармовий продукт не має цінності, а предметом мінових угод буває лише цінність".
Розмірковуючи над тим, що "Слово цінність обов'язково передбачає, що ми не поступимося даром, без винагороди тому, хто володіє нею", Ф. Бастіа
дотримувався думки, що за умов економічної свободи взаємовідносини між людьми "не можуть бути нічим іншим, як взаємним обміном послуг, які знижуються в цінності і зростають у корисності".
Таким чином, вчений трактував цінність як відношення двох послуг. Він не погоджувався з тим, що в основі вартості лежить людська праця. Такий підхід, на думку французького дослідника, не пояснює, чому цінність випадково знайденої перлини еквівалентна цінності перлини, здобутої з величезними труднощами з дна моря.
Ф. Бастіа визначав послугу як будь-яке зусилля, яке зберігає зусилля інших. Однак, на відміну від Ж.Б. Сея, який вважав, що корисні послуги надаються не лише людьми, але і силами природи, речами, вчений аналізував лише особисті послуги у різних сферах суспільного життя. Виходячи з того, що напруга і зусилля обох сторін в обміні мають еквівалентний характер, заснований на добровільності та взаємовигідності ринкових угод, французький економіст стверджував, що послуга вимірюється з боку продавця його зусиллями, затраченими на виробництво товару. Водночас послуга з боку покупця вимірюється зусиллями, які економляться в результаті придбання товару. У зв'язку з цим Ф. Бастіа зазначав, що діамант має більшу цінність за воду внаслідок того, що людина, яка поступається діамантом, надає більшу послугу тому, хто поступається склянкою води.
Розмірковуючи над тим, що будь-яка власність є сумою цінностей, вчений трактував останню як сукупність наданих послуг. Виходячи з того, що нові послуги завжди корисніші й продуктивніші за старі, вчений висловив думку про те, що будь-яка власність є сумою минулих цінностей, які поступово втрачають свою корисність.
Теорія "гармонії інтересів" основних класів капіталістичного суспільства. Досліджуючи закони економічного розвитку, Ф. Бастіа сформулював головне, на його думку, запитання: перебувають людські інтереси, залишені самі на себе, в гармонії між собою чи вони прямо протилежні один одному? Намагаючись дати відповідь на нього, вчений відстоював теорію природного порядку та заперечував існування соціальних антагонізмів. Як і А. Сміт він пов'язував прогрес суспільства з реалізацією вільної ініціативи кожної людини.
Виходячи з власної теорії послуг, Ф. Бастіа визначав ринкову економіку як царство волі та гармонії, економічної свободи та взаємовигідного співробітництва різних класів. "Усі законні інтереси гармонійні. У цьому головна думка мого твору", — писав французький дослідник.
Джерело економічних гармоній Ф. Бастіа вбачав у вільній конкуренції та обміні, в процесі якого усі члени суспільства "вимушені надавати один одному взаємні послуги і взаємну допомогу заради спільної мети.
Відомий економіст, представник класичної політекономії у Франції Клод Фредерік Бастіа (1801—1850) народився в Байонні. Він був сином багатого купця, однак у 9 років залишився круглою сиротою. Родичі допомогли Фредеріку отримати хорошу освіту, після завершення якої він деякий час працював у торговій конторі. Здібний до навчання юнак виявляв інтерес до гуманітарних дисциплін, добре знав англійську, іспанську та італійську мови. Знайомство з працями А. Сміта сприяло підвищенню його інтересу до економічної науки. Після смерті дядька, який був його опікуном, Бастіа отримав спадщину і вирішив зайнятись фермерством. Зазнавши невдачі у цій царині, він працював деякий час у муніципалітеті, з ентузіазмом зустрів революцію 1830 р.
У 1834 р. Ф. Бастіа був призначений на посаду генерального радника департаменту і зарекомендував себе активним захисником економічного лібералізму та свободи зовнішньої торгівлі, невтомним борцем з владою, яка проводила протекціоністську політику. Яскравим свідченням його публіцистичного таланту стала стаття "Про вплив французьких і британських тарифів на майбутнє народів". У 1847 р. вийшла у світ знаменита праця французького дослідника — "Економічні софізми".
З 1848 р. Ф. Бастіа — депутат установчих зборів Конституційної асамблеї. Головна його праця "Економічні гармонії" залишилась незавершеною і була опублікована уже після смерті автора.
Зазначаючи, що капітал складається із робочих інструментів, матеріалів і запасів, без яких ніхто ні самотужки, ні в суспільстві, не міг би здійснити ніякої тривалої роботи, Ф. Бастіа наголошував на тому, що останній "заснований на трьох здібностях людини — умінні передбачати, розуміти та утримуватися".
Згідно з теорією економічних гармоній Ф. Бастіа, інтереси праці та капіталу солідарні. Обґрунтовуючи це положення, вчений сформулював "великий, дивовижний, необхідний та невблаганний", на його думку, економічний закон: "В міру того, як примножуються капітали, безумовна частка, що належить їм у загальному результаті виробництва, зростає, а частка відносна знижується; відносна ж частка праці постійно зростає, а тим паче зростає і його частка безумовна"1 Саме з цього закону, на думку Ф. Бастіа, "випливає гармонія інтересів робітників і тих, хто їх наймає".
Посилаючись на тенденцію норми прибутку до зниження, вчений стверджував, що прибуток і заробітна плата не протистоять один одному, а гармонійно поєднуються, оскільки відносне зменшення частки прибутку не заважає абсолютному зростанню капіталу, а отже, і суспільного продукту. У зв'язку з цим Ф. Бастіа писав про те, що головний інтерес всіх людей (звичайно, з економічного погляду) полягає в тому, щоб сприяти швидкому утворенню капіталів. Водночас він вважав, що "приховується щось схоже на вбивство у тій гарячковості, з якою робітничий клас порушує інколи суспільний мир. Нехай же він усвідомить, що капітал з самого початку працює на користь звільнення людей від поневолення неосвіченості, бідності і деспотизму".
Концепція розподілу сукупного продукту пропорційно до кількості наданих послуг. "Послуга за послугу, — писав Ф. Бастіа, — найвищий закон". Винагорода при цьому має "різні найменування: найму, оренди, ренти, але генетичне ім'я її — процент". Зводячи прибуток до процента на капітал, а земельну ренту — до різновиду такого процента, вчений виходив з того, що "всі передачі послуг, які здійснюються у просторі і часі, засновані на тому принципі, що дати відстрочку — значить надати послугу, іншими словами засновані на законності процента".
Обґрунтовуючи цю думку, вчений стверджував, що:
"Законність процента заснована на такому: той, хто погоджується) надати капітал на певний строк, надає послугу. Відтак процент законний в силу принципу: послуга за послугу".
"Неперервність процента заснована на твердженні: той, хто бере в борг повинен повністю повернути позичене в зазначений строк".
Земельну ренту Ф. Бастіа визначав як плату за "послугу" землевласника або його предків, пов'язану з обробітком та поліпшенням землі. Таким чином, він вважав землевласника звичайним капіталістом, який отримує прибуток (процент) за минулі послуги.
Обґрунтування визначальної ролі споживача щодо виробника. Стверджуючи, що "політичну економію слід розглядати з погляду споживачів", вчений виходив з примату споживання над виробництвом, що було новим словом у політичній економії. Визнаючи, що саме споживання зумовлює розвиток та визначає напрями виробництва, він наголошував на моральній відповідальності покупців перед суспільством за нерозумні форми споживання. У зв'язку з цим Ф. Бастіа писав про те, що за шкідливе виробництво алкоголю відповідальними є не виробники, а споживачі.
Абсолютизація ідей економічного лібералізму та принципів вільної конкуренції, обґрунтування неприпустимості втручання держави у суспільний розподіл з метою вирішення соціальних проблем. Трактуючи солідарність як відповідальність кожного перед суспільством щодо абсолютного внеску у виробництво, вчений виправдовував існуючу соціальну нерівність стимулюючим впливом на розвиток виробництва та на людей, які не бажають працювати.
Ф. Бастіа був переконаний у тому, що "незмінним втручанням урядові кола спотворюють відносини праці і її винагороду, каламутять закони промисловості і обміну,...збивають капітали і робочі руки з їх природного шляху,...викликають нечувані втрати людських сил"1.
Відстоюючи ідею "laissez faire", вчений стверджував: "Якщо божественні закони гармонійні, то лише тоді, коли вони діють вільно, а без цього вони самі по собі не будуть гармонійними". Рішуче заперечуючи будь-які форми державного регулювання економіки, Ф. Бастіа визначав державу як величезну фікцію, за допомогою якої всі намагаються жити за рахунок усіх. "Киньте погляд на земну кулю, — писав дослідник, — коли народи бувають найщасливішими, моральними, миролюбними? Коли закон дуже рідко втручається у приватну діяльність, коли уряд менше дає себе відчувати, коли особистість має найбільшу силу, а громадська думка найбільший вплив, коли склад управління нечисленний, коли легші і рівномірні податки...".
Відтак вчений протиставляв дійсно необхідне суспільне споживання, спрямоване на задоволення соціальних потреб найоптимальнішим способом, марнотратству держави, виходячи з того, що "Будь-який уряд, який вважає себе власником багатства приватних осіб або діє на правах такого власника, є узурпатором, а узурпація є факт, але не право".
Звертаючись до сфери зовнішньої торгівлі, Ф. Бастіа критикував прихильників закритої економіки, які вважали, що обмеження зовнішньої торгівлі сприяє зростанню зайнятості населення. У нарисі "Китайська казка" вчений обґрунтував думку про те, що обмеження вільної торгівлі створюють умови для праці, яку можна назвати сізіфовою.
Вчений стверджував, що протекціонізм є дивним силогізмом (умовиводом), заснованим на перевернутій логіці: чим більше працюєш, тим багатшим стаєш, але чим більше перешкод, тим завзятішою стає праця, звідси випливає, що перешкоди сприяють зростанню багатства. В "Економічних софізмах" міститься дотепний памфлет Ф. Бастіа, герої якого — жителі міст Стульта та Пуро — доклали великих зусиль, щоб побудувати дорогу для полегшення сполучення між країнами. Водночас вони встановили митні застави, які "створювали перешкоди хурам, які йшли із міст". Парадоксальним, на думку Ф. Бастіа, був той факт, що і дорожні будівельники, і митники "працюють за рахунок одних і тих же платників — одні над тим, щоб полегшити рух по дорозі, інші над тим, щоб утруднювати цей рух".
Обґрунтовуючи ідею про те, що "взаємні перешкоди нічого не приносять обом містам, окрім шкоди", вчений наголошував на тому, що "принцип заборон — те ж саме, що і принцип перерв: принести споживача у пожертву виробнику, засобу пожертвувати метою".
Незважаючи на те, що більшість теоретичних положень Ф. Бастіа зазнали у подальшому гострої критики, його ідеї щодо вартості, обміну, пріоритетності споживання над виробництвом, економічного лі