Поняття автономного дитячого мовлення

Оскільки дитина конструює мовну систему, виходячи з необхідності висловити певні лексичні значення, доступні її віку та актуальні для тих ситуацій і видів діяльності, в які вона спільно з дорослими залучена, мовні системи дітей, що опановують одну і ту саму мову, виявляються певною мірою близькими одна одній. В цілому можна казати окремо про певний “дитячий” варіант кожної мови.

Під автономним дитячим мовленням ми розуміємо будь-яку форму мови, яка розглядається колективом співрозмовників як найбільш прийнята для спілкування з маленькими дітьми, а не для нормального спілкування дорослих. Наприклад, англ. “choo-choo”, що означає мовою дорослих слово “train” (“поїзд”), або “itty-bitty” – “little” (“маленький, мало”). В більшості випадків одиниця автономного дитячого мовлення може бути використана і в деяких інших ситуаціях, наприклад, “peek-a-boo” (“гра в жмурки”). Одиниця автономного дитячого мовлення не має відповідності в нормальній мові, оскільки відноситься до діяльності або предмета, специфічних саме для дітей.

Автономне дитяче мовлення – це мовна підсистема, яку колектив співрозмовників вважає необхідною в основному спілкуванні з малюками [22].

Автономне дитяче мовлення складається певною мірою не менше як з 3-х видів: 1) інтонаційні и паралінгвістичні явища, які супроводжують як нормальну мову, так і автономне дитяче спілкування; 2) морфеми, слова та конструкції, які є модифікаціями нормальних мовних; 3) ряд лексичних одиниць, специфічних для автономного дитячого мовлення.

Інтонаційні ознаки відзначають багато дослідників, навіть випадковий спостерігач може помітити велику частоту основного тону, перевагу певних мелодійних контурів і такі специфічні ознаки, як лабіалізація, що зустрічаються в автономному дитячому спілкуванні багатьох мов.

Слід зазначити, що в дитячому мовленні різних народів існують загальні стратегії і типи номінації. Матеріал автономного дитячого мовлення досить різноманітний в різних мовах, але є значна кількість загальних фонологічних та граматичних моделей модифікації, які викликають інтерес, наприклад: спрощення поєднань приголосних, наприклад, “tummy” замість “stomach” (“живіт”); заміна [r] іншим приголосним; шиплячі приголосні замінюються свистячими.

В дитячому мовленні більше використовуються іменники, ніж займенники чи дієслова: речення з іменним складеним присудком без дієслова змінюють нормальну конструкцію зі зв’язкою чи повнозначним дієсловом, наприклад, “dollie pretty” замість “the doll is pretty” (“лялька гарненька”).

Дитяче мовлення на ранніх етапах відрізняється від мовлення дорослих своїм специфічним словником, який охоплює те нескладне коло понять, що ними оперують діти в перший період свого свідомого життя.

Частіше за все предметами спілкування є: імена родичів, прізвиська і т.д.; назви продуктів харчування, частини тіла та його функції; основні ознаки такі як “хороший”, “поганий”, “маленький”, “брудний”; назви тварин, птахів та дитячих ігор. Деякі елементи дитячого словника утворюються за допомогою специфічних словотворчих засобів, властивих лише дитячому мовленню, які мають зменшувально-пестливе значення (наприклад, “їстоньки”, “спатки”, “ніжка”, “ніжечка”, “doggie”, “birdie”).

Слова автономного дитячого спілкування, які є або модифікаціями нормальних слів, або спеціальними лексичними одиницями, виявляють деякі спільні характеристики. По-перше, одиниці автономного дитячого мовлення складаються з простих, більш “основних” приголосних, та з невеликого набору голосних.

Перші дитячі слова вживаються ізольовано, не утворюють послідовностей, не мають словозмінних форм. Разом з тим деякі автори вважають, що вони мають приховану граматичну структуру, оскільки часто позначають ситуацію в цілому, тобто є односкладними реченнями. Такого роду граматику деякі автори вважають універсальною для дітей, що опановують різні мови.

Засвоєння граматичних форм починається з тих ознак, які легше інших можуть бути поміченими дитиною. О.Гвоздєв звернув увагу на те, що час засвоєння граматичної категорії дитиною пов'язаний з конкретністю та наочністю цієї категорії. Наприклад, найбільш рано засвоюваною є категорія однини – множини, дії (дієслова), і предметності (іменники) [4].

На думку С.Н. Цейтлін, дитяча граматика більш послідовна, ніж та, якою користуються дорослі [17]. Ця граматика, як зауважує авторка, спирається на більш загальні закономірності, морфологічні надмоделі. Створена таким чином система не зазнає винятків і логічних невідповідностей, зокрема в ній немає перешкод, які накладаються на носіїв мови граматичною нормою. Ненормативні морфологічні форми дитячого мовлення нагадують продукти мовної гри дорослих, але різниця в тому, що мовна гра базується на свідомому порушенні норми, тоді як дитина створений оказіоналізм уважає єдиною можливою формою.

У віці 20-24 місяця, коли дитина використовує комбінації слів, з’являються перші семантичні категорії, що виражаються в дитячих висловленнях. Це: приналежність, місцезнаходження, бажання, вимоги, прощання, заперечення або відмова та деякі інші.

Велику роль при спілкуванні дітей з однолітками в дитячому мовленні грають вигуки. Дитина повна експресії - її емоції швидко та яскраво спалахують. Чистими знаками емоцій є вигуки. Найбільш уживані вигуки в мовленні англійських дітей – oh та hey. Позиція вигуків у мовленнєвих ходах дітей не фіксована. Здебільшого вони починають висловлювання, проте можуть займати серединну і кінцеву позиції.

У структурі розмов дітей з однолітками переважають висловлювання, які пов’язані з “я” дитини, в яких дитина повідомляє, що вона робить в момент розмови, або що збирається зробити, що вона має і т.д., тобто переважно дитина коментує свої дії. Проте діти не тільки коментують свої дії, вони розмовляють з різних причин. Аналіз матеріалу дозволив описати форми реалізації мовленнєвих актів: прохання, інструкцій, компліментів, вибачення, побажання, погроз, пропозицій, особливості конфліктних ситуацій, мовленнєві акти подиву.

В дитячих компліментарних висловлюваннях оцінне значення в основному реалізується за допомогою загальнооцінних прикметників “good” або “great”, які означають тільки оцінку зі знаком “ + “ та не вказують на об’єктивні ознаки предмета. Цікаво відзначити, що коли діти дають оцінку діям своїх партнерів, то вони вживають тільки загальнооцінні прикметники, але свої дії вони характеризують за допомогою прикметників, які об’єднують у собі оцінний та дескриптивний зміст, наприклад: “fantastic”, “fabulous”.

Активність дітей у спілкуванні з батьками спрямована на підтримку контакту: діти задають питання, намагаються розширити тематику розмови. Звертання до батька це Dad, Daddy, Dada; звертання до матері більш варіативне: Mum, Ma, Mummy, Mama, Momma.

В багатьох мовах є зменшувальні та пестливі афікси, які також характерні для дитячого мовлення. В англійській мові це суфікс –ie: dollie (“ляля”).

Ще однією характеристикою автономного дитячого спілкування є редуплікація як частин слова, так і цілих слів. Наприклад: “boo-boo” (“вава”), “yum-yum” (“ням-ням”), “night-night” (“спатки”), “pee-pee” (“пі-пі”). Можливо, редуплікацію слід розглядати як характерну ознаку автономного дитячого спілкування у всьому світі.