Особливості засвоєння мови дитиною

 

У дитячі роки розвиток мовлення йде в двох основних напрямках: по-перше, інтенсивно поповнюється словниковий запас та засвоюється морфологічна система мови, якою говорять оточуючі; по-друге, мовлення забезпечує перебудову когнітивних процесів (уваги, сприйняття, пам’яті, уявлення, а також мислення).

Під час опанування мови дитина робить безліч помилок, які обумовлені тим, що маля намагається застосувати до всього, про що говорить, найбільш загальні правила. Виникає так звана “проміжна мова”. Помилки дітей типові, і залежать вони від віку дитини та рівня мовного розвитку.

Помилки в мовленні дітей пов’язані з нестійкістю граматичних навичок (пропуск допоміжного дієслова, помилки в утворенні неправильних дієслів), правил вимови слів.

Багато маленьких дітей неправильно вимовляють звуки, склади, і слова. Більшість помилок діти припускаються в наступних випадках: вилучення деяких складів чи звуків (omission) та їх заміна (substitution).

Прикладами вилучень є слово “at” замість “hat” або “oo” замість “shoe”. Часто вилучається один із приголосних у буквосполученнях таких як tr, dr, sl, sn, sm, st, bl, тому слово “stop” може звучати як “top” чи “sop”. Діти також можуть скорочувати або спрощувати багатоскладові слова (напр. “Emily” стає “Memmy” чи “Emmy”) та вилучати приголосні в середині слова (“baseball” звучить як “bayball”).

Що стосується заміни, то вона включає: заміщення одних фонем іншими (асиміляція, дисиміляція); зміну кількості фонем або складів (зменшення, збільшення); зміна порядку фонем або складів (інтерверсія, метатеза).

Як правило, діти замінюють звуки, які є важкими для вимови. Слід зазначити, що звуки [p], [m] та [b] є одними з найперших приголосних, які вимовляє дитина, звуки [k] and [g] дещо важчі, а найбільші труднощі викликають звуки [s], [r] та [l]. Наведемо приклади заміни:

[r] → [w] “wabbit” (“rabbit”), “wooster” (“rooster”);

[l]→[w] “wuv” (“love”), “widdo” (“little”);

[l]→[v] “yilly” (“Lilly”), “yips” (“lips”);

[l]→[d] “deg” (“leg”);

[l]→[y] “yeg” (“leg”);

[s]→[θ] “thun” (“sun”);

[f]→[p] “pour” (“four”), “putball” (“football”), "pish" (“fish”);

[f] →[t] “toot” (“foot”);

[v]→[b] “bitamin” (“vitamin”), “ban” (“van”);

[k]→[t] “teys” (“keys”);

[∫]→[s] ‘sip” (“ship”);

[t∫]→ [∫] “wash” (“watch”);

[g] → [d] “dame” (“game”).

Інколи труднощі при вимові пов’язані не так з певним звуком, як зі структурою слова. Так, дитина вимовляє звук [d], але у неї слово "dog" звучить як "gog.", оскільки наступним приголосним є також [g].

Як було зазначено вище, дитяче мовлення досліджують не тільки лінгвісти, але й психологи, соціологи тощо. Але особливо цінними є дослідження батьків, в основі яких лежать спостереження за розвитком мовлення їх власних дітей.

Проаналізувавши велику кількість прикладів, які наводять батьки на різноманітних сайтах мережі Інтернет (понад 150 лексичних одиниць), ми прийшли до висновку, що не дивлячись на певні спільні риси, вимова окремих слів наймолодшими дітьми є досить унікальною, наприклад: “shore” (“sure”), “lellow” (“yellow”). Цікаво зазначити, що “лідером” серед слів, які, за спостереженнями батьків, діти вимовляють неправильно, є слово “spaghetti”: “skabetti”, “psegetti”, “pasgetti”, “basketti”.

Ще однією трансформацією, яку застосовують діти при вимові, є перестановка звуків: “aminal”(“animal”), “girl”(“grill”), “You Nork” (“New York”). Крім того, деякі слова вимовляються за аналогією, напр. “weapond” ( weapon) ( звучить як “second”).

Та, на думку багатьох вчених, найбільш загадковим є творчий бік дитячого мовлення. Дослідженню творчих аспектів дитячого мовлення присвятили наукові праці Ф. де Соссюр та І.О. Бодуен де Куртене [3, 11].

Наявність у мовленні дітей великої кількості інновацій, тобто самостійно створених ними мовних одиниць або модифікованих одиниць дорослої мови, є фактом, який не підлягає сумніву [17, с. 159]. Загальновизнано, що провідним механізмом таких утворень є аналогія. Це добре ілюструє наступний приклад, де діти утворюють слова snakey, beary, hatty по аналогії зі словом fishy. Цей приклад є також цікавим тому, що діти пояснюють причину такого словотвору:

GUY: don’t you wish we could get out of this place?

BEV: yeah cause it has yucky things.

GUY: yeah.

BEV: cause it’s fishy too cause it has fishes.

GUY: and it’s snakey too cause it has snakes and it’s beary too because it has bears.

BEV: and it’s and it’s hatty because it has hats [9].

Проте з часом словотворчість згасає та в п’ять-шість років, звичайно, вже не спостерігається [13].

Дитяче мовлення характеризується значною кількістю інновацій та оказіоналізмів; сюди зараховують, з одного боку, унікальні слова, відсутні в нормативній мові і створені дитиною на основі комбінації відомих кореневих й афіксальних морфем за продуктивними словотвірними моделями (або за схожістю звукового складу) з чіткою внутрішньою формою, а з іншого боку, оказіоналізмами вважають загальновживані слова літературної мови, що набули в дитячому мовленні свого змістового наповнення, своїх семантичних характеристик, які виходять за межі традиційно закріплених [6].

Сучасна дослідниця процесів формування граматичної будови мовлення в російськомовних дітей А.Г. Арушанова впевнена, що словотворчість виникає як стратегія пошуку знайомого, але малозасвоєного слова, нарешті, із часом перетворюючись у спосіб пошуку незнайомих слів, мовний експеримент, мовну гру [2, с. 47].

На нашу думку, причина цього криється в термінологічній невизначеності, а саме — що автори вважають словотворчістю, а що — оказіоналізмами.

У своїх дослідженнях О.М. Гвоздєв особливу роль відводив саме дитячим мовленнєвим інноваціям, які він називав “утвореннями за аналогією” [4]. С.Н. Цейтлін стверджує, що дитина вдається до інновації, щоб дати найменування тим явищам, нормативні назви яких їй ще невідомі [16, с. 25]. Т.М. Ушакова подає таке визначення дитячої словотворчості: “Це таке вироблення оригінальних словесних новоутворень, які не запозичені з мовлення оточуючих” [12, c. 124].

Аналіз зібраних матеріалів щодо дитячої словотворчості дав науковцям можливість виявити закономірно повторювані ознаки. Так, першою характерною ознакою Т.М. Ушакова називає особливості структури словесних новоутворень, які відбивають дію аналітичних процесів, що відтворюються в нервовій системі дитини щодо сприйнятих слів [13, с. 125]. Другою ознакою структури дитячих неологізмів є оригінальний синтез раніше вичленованих словесних елементів (морфів). “Синтетизм” дитячих словесних новоутворень лежить поза цариною морфології, його слід розглядати у зв’язку з побудовою синтаксично оформленого висловлювання.

У процесі аналізу дитячого мовлення науковці використовують терміни “словотворчість”, “оказіоналізм”, “новоутворення”, “новації”, “неологізми”, “інновації”. Спробуємо розвести ці поняття і визначити найбільш доречні терміни для нашого дослідження.

В.Т. Кудрявцев зазначає, що дитина експериментує зі звуковою оболонкою слова, щоб бути почутою дорослим. У словотворчих експериментах дитина “виокремлює” своє унікальне мовлення з мовленнєвого потоку дорослих й одночасно спонукає до спілкування. З приводу цього В.Т. Кудрявцев робить висновок: словотворчість є ще засобом відокремлення дитини, спонтанним виявленням її спрямованості на інтеґрацію в спільність із дорослими [7, с. 20].

Отже, теоретичне розмежування понять і дотепер не зроблено. Зміст уживаних термінів чітко не окреслено, а дехто з мовознавців зовсім заперечує таке розмежування.

Зазначимо, що найчастіше в методиці навчання мови використовується термін “неологізми”. Проте значення цього терміна недостатньо для пояснення багатоманітності фактів, що пов’язані з появою нових слів. Як відомо, із часом неологізми втрачають свою новизну, легко відтворюються носіями мови і можуть фіксуватися словниками [5, с. 82].

Таким чином, жодна з аналізованих дефініцій не задовольняє потреби точного визначення змісту. З’ясуємо ще два терміни — “оказіоналізми” та “дитячі мовленнєві інновації”.

Так, Т.Г. Аркадьєва під оказіоналізмами розуміє достатньо широкий прошарок слів, який охоплює унікальні слова, що відсутні в нормативній мові, а також створені дітьми на основі комбінації відомих кореневих та афіксальних морфем за продуктивними словотвірними моделями (або за схожістю звукового складу) [1, c. 54]. До оказіоналізмів, на думку авторки, слід також віднести загальновживані слова літературної мови, але які одержали в дитячому мовленні своє змістове наповнення, свої семантичні характеристики, які не збігаються з узуальними, тобто виходять за межі нормативно закріплених. Оказіоналізми найчастіше з’являються в мовленні дитини під час формотворення. При створенні оказіоналізму мовець порушує межі, які накладає норма. Отже, оказіоналізми з’являються внаслідок свідомого мовленнєвого новаторства і розраховані на вживання в певній мовленнєвій ситуації або в певному контексті. Серед оказіоналізмів, які описані в лінгвістичній літературі, трапляються такі, що утворені: 1) телескопічним способом, тобто за допомогою контамінації; 2) внаслідок оказіональної субстантивації; 3) поєднанням двох чистих способів — “складання” + “зрощування” [5, c. 83]. Усі названі види оказіоналізмів трапляються як у мовленні дошкільників, так і молодших школярів. Саме ці процеси визначають таке поширене явище дитячого мовлення, як інновації. Отже, можна констатувати, що дитина у власній мовленнєвій діяльності використовує деривацію, конструює мовні одиниці, правильні відносно системи, але які розходяться із нормою.

Більшість дослідників дитячого мовлення (О.М. Гвоздєв, С.Н. Цейтлін, О.М. Шахнарович та ін.) підтримують думку, що дитячі висловлювання лаконічніші, виразніші, ніж висловлювання дорослих.

Під дитячою мовленнєвою інновацією усвідомлюють будь-який мовний факт, зафіксований у мовленні дитини й відсутній у загальному вжитку [17, c. 165]. С.Н. Цейтлін виокремлює різні типи інновацій: словотвірні, формотворні (морфологічні), лексико-семантичні, синтаксичні.

На думку А.Г. Арушанової, існування неологізмів не можна пояснити недостатнім володінням словотвірними засобами рідної мови — у дитячому мовленні вони можуть існувати поруч із правильними граматичними формами [2, c. 47]. Спостереження, проведені науковцем, свідчать, що інновації з’являються в ситуації, коли слово дитині відоме (вона його чула), але недостатньо засвоєне.

Дитяче мовлення, як засвідчують фахівці, часто слугує джерелом комічних ситуацій (звичайно, для дорослих). Помилкове тлумачення слів, буквальне розуміння фразеологічних одиниць, вживання лексики, стилістично невідповідної даному контексту – все це є природним для мови дитини і може в певних ситуаціях призвести до комічного ефекту. Переважно діти не мають на меті створити такий ефект. Він виникає саме через розбіжність такого “неправильного” мовлення з унормованим [5].