Короткочасні — тривалість декілька годин. Призводять до подразнення у носі, ротовій порожнині, головного болю, задухи, загальної слабості, зниження температури.

Короткочасні — тривалість декілька годин. Призводять до подразнення у носі, ротовій порожнині, головного болю, задухи, загальної слабості, зниження температури.

Пилове забруднення повітря робочої зони

Виробничий пил є досить поширеним небезпечним та шкідливим ви­робничим чинником на багатьох промислових підприємствах, що обумов­лено недосконалістю технологічних процесів. З пилом постійно стикаються робітники гірничодобувної промисловості, машинобудування, металургії, текстильної промисловості, сільського господарства тощо.

Концентрація пилу в повітрі в звичайних умовах мешкання людини стано­вить 0,1...0,2 мг/м³. В промислових центрах, де діють великі підприємства, вона не буває нижче 0,5 мг/м³, а на робочих місцях запиленість повітря іноді може сягати 100 мг/м³. При цьому, значення гранично допустимої концентрації для нейтрального пилу, що не має отруйних властивостей, дорівнює 10 мг/м³.

Основні фізико-хімічні властивості пилу: хімічний склад, дисперс­ність (ступінь подрібнення), будова частинок, розчинність, щільність, питома поверхня, нижня та верхня концентраційна границя вибуховості суміші пилу з повітрям, електричні властивості та ін. Знання усіх цих показників дає можливість оцінити ступінь небезпечності та шкідливості пилу, його пожежо-та вибухонебезпечність.

Промисловий пил може бути класифікований за різними ознаками:

3) за походженням — органічний (рослинний, тваринний, штучний пил), неорганічний (мінеральний, металевий пил) та змішаний (присутність час­ток органічного та неорганічного походження);

3) за способом утворення — дезінтеграційний (подрібнення, нарізання, шліфування і т.п.), димовий (сажа та частки речовини, що горить) та конденсаційний (конденсація в повітрі пари розплавлених металів).

3) за отруючою дією на організм людини — нейтральний (не токсичний для людини пил) та токсичний (отруючий організм людини);

Пил може здійснювати на людину фіброгенну дію, при якій у легенях відбувається розростання сполучних тканин, що порушує нормальну будову та функцію органу.

Вражаюча дія пилу, в основному, визначається дисперсністю частинок пилу, їх формою та твердістю, волокнистістю, питомою поверхнею і т.п. Дисперсний склад характеризує пилові частки за розміром. Для організму людини найбільш небезпечний пил, що складається з часток розміром до 0,015 мкм, тому що погано затримується слизовими оболонками верхніх дихальних шляхів і потрапляє далеко в легеневу тканину. Також має значення форма частинок пилу. Частинки зазубреної колючої форми небезпечніші за сферичні, бо подразнюють шкіру, легеневі тканини та слизові оболонки, даючи змогу просмоктуватися в організм інфекційним мікроорганізмам, що супроводжують пил або знаходяться у повітрі. Це призводить до атрофічних, гіпертрофічних, гнійних, виразкових та інших змін слизових оболонок, бронхів, легень, шкіри; веде до катару верхніх дихальних шляхів, виразковому захво­рюванню носової перетинки, бронхіту, пневмонії, кон'юнктивіту, дерматиту та інших захворювань.

Довгострокове вдихання пилу, що попадає в легені, викликає таке професійне захворювання, як пневмоконіоз. Найбільш небезпечна його форма — силікоз — розвивається при систематичному вдиханні пилу, що містить вільний двооксид кремнію Si0₂. Борошняний, зерновий пил та деякі інші можуть спричинити хронічний бронхіт.

Неперервний контроль із сигналізацією (перевищення ГДК) повинен бути забезпечений, якщо в повітря виробничих приміщень можуть потра­пити речовини гостронаправленої дії.

Методи боротьби із шкідливими речовинами

На виробництві

До загальних заходів та засобів попередження забруднення повітря­ного середовища на виробництві та захисту працюючих належать:

12) вилучення шкідливих речовин у технологічних процесах, заміна шкідливих речовин менш шкідливими і т.п. Наприклад, свинцеві білила замінені на цинкові, метиловий спирт — іншими спиртами, органічні розчинники для знежирювання — миючими розчинами на основі води;

13)удосконалення технологічних процесів та устаткування (застосовування замкнутих технологічних циклів, неперервних технологічних процесів, мок­рих способів переробки пиломатеріалів, заміна твердого пального на рідке або газове тощо);

14)автоматизація і дистанційне керування технологічними процесами, при яких можливий безпосередній контакт працюючих з шкідливими речовинами;

15)запобігання проникненню шкідливих речовин у повітря робочої зони за рахунок герметизації обладнання, устаткування, ущільнення з'єднань, люків та отворів, робота технологічного устаткування під розрідженням,

16)видалення шкідливих речовин, що потрапляють в повітря робочої зони, за рахунок вентиляції, аспірації або очищення і нормалізації повітря за допомогою кондиціонерів;

17)нормальне функціонування систем опалення, загальнообмінної вентиля­ції, кондиціонування повітря, очистки викидів у атмосферу;

18)попередні та періодичні медичні огляди робітників, що працюють у шкідливих умовах, профілактичне харчування, дотримання правил осо­бистої гігієни;

19) контроль за вмістом шкідливих речовин у повітрі робочої зони;

20)використання засобів індивідуального захисту.

Особливі вимоги висуваються до приміщень, де проводяться роботи з шкідливими речовинами, що пилять. Так підлога, стіни, стеля повинні бути гладкими, легко митися. В цехах, де виділяється пил, регулярно роблять вологе або вакуумне прибирання.

В приміщеннях, де не можна створити нормальні умови мікроклімату, застосовують засоби індивідуального захисту (313). Всі 313 в залежності від призначення поділяються на такі класи: ізолюючі костюми, засоби захисту органів дихання, одяг спеціальний захисний, засоби захисту ніг, засоби захисту рук, засоби захисту голови, засоби захисту обличчя, засоби захисту очей, засоби захисту слухових органів, засоби захисту від падіння з висоти та інші запобіжні засоби, захисні дерматологічні засоби, засоби захисту комплексні.

Ефективне застосування 313 залежить від їх правильного вибору і умов експлуатації. При виборі необхідно враховувати конкретні умови виробництва, вид та тривалість впливу шкідливого фактору, а також індивідуальні особливості людини. Тільки правильне застосування 313 може максимально захистити працюючого. Для цього працівники повинні бути ознайомлені з асортиментом та призначенням 313.

Для роботи з отруйними і забрудненими речовинами користуються спецодягом — комбінезонами, халатами, фартухами та ін.; для захисту від кислот та лугів — гумовим взуттям та рукавичками. Для захисту шкіри, рук, обличчя, шиї застосовують захисні креми та пасти: антитоксичні, водостійкі, жиростійкі. Очі від можливих опіків та аерозолів захищають окулярами з герметичною оправою, масками, шоломами.

До засобів індивідуального захисту органів дихання (ЗІЗОД) належать респіратори, промислові протигази та ізолюючі дихальні апарати, які застосо­вуються для захисту від шкідливих речовин (аерозолів, газів, пари), що знаходяться в оточуючому повітрі.

За принципом дії ЗІЗОД поділяються на фільтруючі (застосовуються при наявності у повітрі вільного кисню не менше 18 % і обмеженого вмісту шкід­ливих речовин) та ізолюючі (при недостатньому для дихання вмісту в повітрі кисню та необмеженої кількості шкідливих речовин).

За призначенням фільтруючі ЗІЗОД поділяються на:

21) протипилові — для захисту від аерозолів (респіратори ШБ-1, "Лепесток", "Кама", "Снежок", У-2К, РП-К, "Астра-2", Ф-62Ш, РПА та ін.);

22) протигазові — для захисту від газопароподібних шкідливих речовин (респіра­тори РПГ-67А, РПГ-67В, РПГ-67КД, протигази марок А, В, КД, Г, Е, CO, М, БКФ та ін.);

23) газопилозахисні — для захисту від парогазоподібних та аерозольних шкідли­вих речовин одночасно (респіратор фільтруючий газопилозахисний РУ-60М, "Снежок ГП", "Лепесток-Г");

24) полюючі апарати — бувають шлангові та автономні. Ізолюючі шлангові апарати призначені для роботи в атмосфері, що містить менш ніж 18 % кисню. Вони мають довгий шланг, по якому подається повітря для дихання із чистої зони. Недоліки в тому, що дихальний шланг заважає працювати, не дає змогу вільно рухатися (протигаз шланговий ПШ-1 без примусової подачі повітря, довжина шлангу 10 м; ПШ-2 з повітродувкою — забезпечує працю двох осіб одночасно, довжина шлангів 20 м; респіратор для малярів РМП-62; пнемо- шоломи ЛИЗ-4, ЛИЗ-5, МИОТ-49 — працюють від компресорної повітряної лінії). Ізолюючі автономні дихальні апарати працюють від автономного хімічного джерела кисню або від балонів з повітрям чи дихальною сумішшю. Вони призначені для виконання рятувальних робіт або евакуації людей із загазованої зони (ШСМ-1, респіратор РВЛ-1, "Урал-7", Р-30, дихальний апарат АСВ-2).

Іонізуючі випромінювання — це таке випромінювання, взаємодія якого

із середовищем призводить до утворення електричних зарядів різних знаків

(іонів). Воно має високу енергію та властивість руйнувати біологічні об'єкти. Основні види іонізуючого випромінювання:

25) Корпускулярне випромінювання — потік частинок, що утворюються при ядерних перетвореннях (а- і ^-частинки, протони, нейтрони):

а) Альфа (а)-випромінювання — це потік позитивно заряджених частинок (ядер гелію), які рухаються зі швидкістю до 20 000 км/с. Вони затриму­ються аркушем паперу, практично не здатні проникати через шкіряний пок­рив. Тому «-частин ки не несуть серйозної небезпеки доти, доки вони не по­траплять всередину організму через відкриту рану або через кишково- шлунковий тракт разом із їжею. Довжина пробігу or-частинки у повітрі — до 11 см, в біологічних тканинах — до 40 мкм;

б) Бетта (/3)-випромінювання —це потік електронів чи позитронів, що рухаються зі швидкістю близької до швидкості світла (до 250 000 км/с). Довжина пробігу /?-частинки у повітрі — до 10 м, у живій тканині — до З см;

26) Фотонне випромінювання — потік електромагнітних коливань високих і надзвичайно високих енергій, що рухаються зі швидкістю світла (у вакуумі близько 300 000 км/с) (гамма, рентгенівські та ультрафіолетові промені):

а) Гамма (у)-випромінювання виникають при збудженні ядер атомів або еле­ментарних частинок. Джерелом ^-випромінювання є ядерні вибухи, розпад ядер радіоактивних речовин, вони утворюються також при проходженні швидких заряджених частинок крізь речовину. Це випромінювання може іонізувати різні речовини, а також характеризується великою проникаю­чою здатністю — тисячі метрів у повітрі, ^-випромінювання використо­вують в гамма-дефектоскопії та автоматиці, в медицині для стерилізації приміщень і апаратури, для передпосівного опромінювання насіння, знищення комах-шкідників, опромінювання харчових продуктів, щоб подовжити строки зберігання;

б) Рентгенівське випромінювання виникає в результаті зміни стану енергії електронів, що знаходяться на внутрішніх оболонках атомів. Воно є сукуп­ністю гальмівного та характеристичного випромінювання.

Джерела іонізуючих випромінювань:

1) природні (космічні промені, радіоактивні речовини природного походжен­ня у воді, земній корі та повітрі);

2) штучні (ядерні вибухи, атомні електростанції та дослідницькі ядерні реак­тори, прискорювачі заряджених часток, радіоактивні відходи, рентгенівські апарати, прилади засобів зв'язку високої напруги, штучні ізотопи).

Способи опромінення людини:

2) зовнішній — радіоактивні речовини знаходяться поза організмом людини;

Норми радіаційної безпеки

Основними документами, якими регламентується радіаційна безпека в Україні, є Норми радіаційної безпеки (НРБ) України (НРБУ-97) та Основні санітарні правила роботи з радіоактивними та іншими іонізуючими речовинами ОСП-72/87.

У НРБУ-97 наведено систему дозових меж та їх застосування, а також зазначено три категорії людей, які можуть зазнати опромінення:

1) категорія А — персонал, який безпосередньо працює з радіоактивними речовинами (НРБ — до 5 бер/рік);

2) категорія Б — особи, що безпосередньо не працюють із радіоактивними речовинами, але за умови розміщення їх на робочих місцях або місцях про­живання можуть потрапити під дію опромінення (НРБ — до 0,5 бер/рік);

План

38) Шум.

39) Інфразвук.

40) Ультразвук.

41) Вібрація.

Шум

Шум — це сукупність звуків різної частоти та інтенсивності, що заважають нормальній життєдіяльності людини.

Звук — це механічні коливання повітря з частотою від 16 до 20 000 Гц, які сприймаються людиною за допомогою слухового аналізатора.

Шум — це одна з форм фізичного (хвильового) забруднення природного середовища, адаптація організмів до якого практично неможлива. Тому він належить до серйозних забруднювачів, які мають контролюватися й обмежуватися на основі спеціальних законів. Види шкідливого шуму:

1) ударний (штампування, кування);

2) механічний (тертя, биття);

Експлуатаційні (виконання щомісячного технічного обслуговування та регулювання, збереження однакової стійкості з'єднувальних деталей, усунення перекосів, осьових люфтів, своєчасне регулювання та змащування з'єднувальних деталей).

Заходи боротьби із шумом на шляху його поширення:

3) раціональне розміщення джерел шуму відносно оператора машини;

3) дистанційне керування машинами та повна автоматизація процесів;

звукоізоляція (встановлення звукоізолюючих конструкцій, акустичних

екранів);

4) звукопоглинання (встановлення звукопоглинаючих конструкцій і кожухів, застосування активних і реактивних глушників шуму, звукопоглинаючих облицювань, покриттів і мостів). Боротьба із шумом та його наслідками за допомогою організаційних і медичних заходів:

46) встановлення раціонального режиму праці;

47)суміщення шумних і безшумних робіт;

48)приймання теплих душів і ванн;

49)забезпечення повноцінного сну та відпочинку, раціонального харчування працюючих;

50) здійснення медичного вибору за професійною придатністю;

51)проведення експертизи працездатності в умовах шуму.

Інфразвук

Інфразвук — звукові коливання з частотою менше 20 Гц. Інфразвук виникає під час багатьох природних явищ (землетрусів, урага­нів, штормів, виверження вулканів), а також при роботі багатьох машин та ме­ханізмів (компресорів, металообробного обладнання, електричних та механічних приводів машин та ін.), що здійснюють обертальні або зворотно-поступальні рухи з повторним циклом до 20 разів за секунду. Інфразвук аеродинамічного похо­дження виникає при турбулентних процесах, в потоках газів та рідин. Він поширюється на значно більші відстані ніж звичайний звук. Інфразвук несприятливо впливає на весь організм людини, в т. ч. і на органи слуху, знижуючи слухову чутність на всіх частотах. Інфразвукові коливання сприймаються як фізичне навантаження, в результаті якого виникає втома, головний біль, запаморочення, порушується діяльність вестибулярного апарату, знижується гострота зору та слуху, порушується периферійний кровообіг, виникає відчуття страху і т. ін. Важкість впливу залежить від діапазону частот, рівня звукового тиску та тривалості.

Низькочастотні коливання з рівнем інфразвукового тиску, що перевищує 150дБ, людина не в змозі перенести. Особливо несприятливі наслідки викликають інфразвукові коливання з частотою 2.. 15 Гц у зв'язку з виникненням резонансних явищ в організмі людини. Особливо небезпечною є частота 7 Гц, тому що вона може збігатися з «-ритмом біотоків мозку. Порогові значення дії інфразвуку:

1) порогом безпеки є рівень інфразвуку 90 дБ;

2) межа витривалості — 140... 155 дБ (за умови тривалого впливу в організмі людини з'являються психофізіологічні відхилення від нормального стану, які дуже важко вилікувати);

3) порогом потенційної небезпеки для життя людини є інфразвуки інтенсивністю 155...180 дБ;

4) поріг небезпеки смерті — 180...190 дБ (призводить до смерті навіть під час короткочасного впливу).

Ультразвук

Ультразвук — звукові коливання з частотою понад 20 000 Гц. При розповсюдженні в різних середовищах ультразвукові хвилі поглинаються тим швидше, чим вища їх частота. Поглинання ультразвуку супроводжується нагріванням середовища.

Деякі тварини (летючі миші, дельфіни) генерують і сприймають ультразвук для локації оточуючого середовища. Ультразвук використовується в процесах металообробки, в ультразвукових установках, з метою отримання емульсій, сушіння, очищення, зварювання, дефектоскопії, навігації, підводного зв'язку, в медицині для лікування та діагностики.

Низькочастотний ультразвук діє на весь організм людини, зокрема на вес­тибулярний апарат. Навіть невеликі дози ультразвукового опромінювання за умови тривалого і багаторазового повторюваного впливу викликають у люди­ни слабкість, сонливість, зниження працездатності. Тривала, систематична дія ультразвуку, що поширюється через повітря, викликає функціональні зміни діяльності нервової, серцево-судинної та ендокринної систем, слухового та вестибулярного аналізаторів, зміни властивостей та складу крові. Дія ультра­звуку викликає вегето-судинну дистонію, головний біль. Контактна дія висо­кочастотного ультразвуку призводить до порушення капілярного кровообігу в кистях рук, зниження больової чутливості, захворювань нервової системи. Ультразвук з рівнем звукового тиску 80+90 дБ має стимулюючий вплив, дію­чи як мікро масаж, але при понад 120 дБ впливає на людину катастрофічно.

Вібрація

Вібрація — це механічні коливання твердих тіл, частин апаратів, машин, устаткування, споруд, що сприймаються організмом людини як струс (частота коливань від 0,01 до 500 Гц). Джерелами вібрації є виробниче обладнання, транспорт, будівельні машини.

Основними параметрами, що характеризують вібрацію, є: частота v (Гц); амплітуда зсуву А (м) (розмір найбільшого відхилення точки, що коливається, від положення рівноваги); коливальна швидкість v (м/с); коливальне прискорення а (м/с).

За способом впливу на людину вібрація поділяється на:

1) загальну вібрацію (вібрацію робочих місць), яка передається всьому тілу людини через опорні поверхні (підлогу, сидіння, робочий майданчик);

2) локальну вібрацію (місцеву вібрацію), яка діє на окремі ділянки тіла, в першу чергу кінцівки (коливаннями інструмента або устаткування).

Тривалі вібрації завдають великої шкоди здоров'ю — від сильної втоми й не дуже значних змін багатьох функцій організму до зміщення та зменшення органів, струсу мозку, деформації або розриву тканин та клітин окремих органів, порушення роботи центральної та вегетативної нервових систем, шлунково-кишкового тракту, вестибулярного та опорно-рухового апарату, серцево-судинної системи та статевих органів, деформації м'язів і кісток, порушення чутливості шкіри, периферійного кровообігу тощо. Низькочастотна вібрація (0,01... 16 Гц) дуже негативно впливає на процеси обміну речовин в організмі людини: змінює вуглеводний обмін, біохімічні показники крові, що призводить до порушення білкового, ферментативного, вітамінного та холестеринового обмінів.

Найбільш небезпечною для внутрішніх органів людини є загальна вібрація з частотою від 1 до 250 Гц, оскільки вона може збігатись з їх власною частотою коливань. В результаті цього може виникнути резонанс, що призведе до значних переміщень і механічних ушкоджень внутрішніх органів. Для голови негативною є вібрація з частотою 1...20 Гц. Для грудей, діафрагми та живота резонансними є частоти 3...4 Гц. Для серця — 5...6 Гц. Вібрація з частотою 60...90 Гц викликає серйозні розлади зорового сприйняття (резонанс очних яблук). На центральну нервову систему дуже негативно впливає вібрація з частотою 200...250 Гц.

Вплив вібрації протягом тривалого часу поряд з впливом інших несприят­ливих виробничих факторів викликає вібраційну хворобу. Найбільша небезпе­ка розвитку вібраційної хвороби виникає при впливі вібрації з амплітудою ко­ливань 0,101...0,3 мм та частотою 16...250 Гц.

Форми вібраційної хвороби, викликаної локальною та загальною вібрацією, різні. Найбільш поширена віброхвороба, викликана впливом локальної вібрації. Ця форма віброхвороби характеризується ураженням нервово-м'язової та опорно-рухової системи і менш вираженими змінами судинної системи. Судинні розлади проявляються через порушення периферійного кровообігу, зміни тону­су капілярів. Це спричинює судоми судин, котрі починаються з пальців і по­ширюються на всю кисть, передпліччя. Судоми досягають судин серця, пору­шується постачання кінцівок кров'ю. Локальна вібрація, впливаючи на нервові закінчення, м'язи та кісткові тканини, зумовлює зниження чутливості шкіри, скостеніння сухожиль м'язів, відкладення солей в суглобах пальців та кистей. Зовнішньою ознакою цих явищ є побіління пальців рук. Під впливом вібрацій­ної хвороби виникає ниючий біль у верхніх кінцівках, котрий відчувається переважно вночі та під час відпочинку. Симптом віброхвороби — розлад чу­тливості, особливо вібраційної, больової та температурної. Локальна вібрація впливає на осіб, котрі працюють з ручним механізованим інструментом.

Загальна вібрація викликає віброхворобу у водіїв транспортних засобів та операторів транспортно-технологічних машин та агрегатів. Основний симптом цієї форми віброхвороби — вестибулопатія, ознаками котрої є запаморочення, головний біль, гіпергідроз.

Встановлено, що з віком ризик захворіти на вібраційну хворобу зростає

незалежно від пов'язаної з впливом локальної вібрації.

Методи боротьби з вібрацією:

52)вплив на джерело збудження вібраційних коливань шляхом зниження або ліквідації збуджувальних сил;

53)використання конструкційних матеріалів з великим коефіцієнтом тертя, на­несення на вібруючі поверхні шару пружно-в'язкого покриття;

54)використання вібропоглинаючих матеріалів;

55)введення у коливну систему додаткової маси або збільшення жорсткості системи (динамічне гасіння);

56)використання пружинних опор та основ;

57)використання індивідуальних засобів захисту (віброгасячих рукавиць, віб- рогасячих жилетів, килимків);

58)архітектурно-планувальні рішення, що передбачають раціональне розмі­щення технологічного устаткування, машин і механізмів.

План

1) Основні визначення електробезпеки.

2) Дія електричного струму на організм людини.

3) Види електричних травм.

4) Чинники, що впливають на тяжкість ураження електричним струмом.

5) Системи засобів і заходів забезпечення електробезпеки.

6) Основні поняття та визначення пожежної безпеки.

7) Теоретичні основи процесу горіння.

8) Оцінка вибухопожежонебезпеки об'єкта.

9) Засоби гасіння пожеж.

Види електротравм

Електротравми відбуваються при: потраплянні людини під напругу в результаті доторкання до елементів електроустановки з різними потенціалами, чи потенціал яких відрізняється від потенціалу землі; в результаті утворення електричної дуги між елементами електроустановки безпосередньо, або між останніми і людиною, яка має контакт з землею; а також в результаті дії нап­руги кроку.

Розрізняють три види електротравм: загальні, місцеві і змішані.

При загальних електротравмах (електричних ударах) вражається (або створюється загроза ураження) весь організм внаслідок порушення нормаль­ної діяльності життєво-важливих органів та систем. При електричних ударах виникає збудження живих тканин, судомне скорочення м'язів, параліч м'язів опорно-рухового апарату, м'язів грудної клітки (дихальних), м'язів шлуночків серця. У першому випадку судомне скорочення м'язів не дозволяє людині са­мостійно уникнути дотикання з електроустановкою. При паралічі дихання припиняється газообмін і постачання організму киснем, внаслідок чого наступає задуха. При паралічі серця його функції або припиняються повністю, або деякий час продовжуються в режимі фібриляції (безладне скорочення серцевих м'язів). При цьому порушується кровообіг, що також спричиняє смерть. Для змінних струмів промислової частоти (50Гц) втрата свідомості, параліч дихання та суттєві порушення роботи серця можуть починатись вже при 50...100 мА. Для постійного струму ці значення становлять 200...З00 мА. Проте, за статистикою, найменший струм, за якого наступає смерть, становить 0,8 мА. Це пояснюється тим, що смертельний результат електроураження залежить не тільки від дії струму на серце або органи дихання, але і від впливу на нервову систему з її індивідуальними особливостями.

Крім електричних ударів, одним із різновидів загальних електротравм є електричний шок — тяжка нервово-рефлекторна реакція організму на подразнення електричним струмом. При шоку виникають значні розлади нервової системи і, як наслідок цього, розлади систем дихання, кровообігу, обміну речовин, функціонування організму в цілому, а життєві функції організму поступово затухають. Такий стан організму може тривати від десятків хвилин до доби і закінчитись або одужанням при активному лікуванні, або смертю потерпілого.

При місцевих електротравмах виникає місцеве пошкодження орга­нізму. Найчастіше це поверхневі пошкодження, тобто ураження шкіри, а іноді й інших м'яких тканин, а також зв'язок і кісток.

Небезпека місцевих електротравм і складність їх лікування залежить від місця, характеру та ступеня пошкодження тканин, а також від реакції організму на це пошкодження. Як правило, місцеві електротравми виліковуються і працездатність потерпілого відновлюється повністю або частково.

 

Характерними місцевими електротравмами є електричний опік, електричні знаки, електрометалізація шкіри, механічні пошкодження, електроофт ал ьмія.

Електричний опік виникає внаслідок термічного ефекту при проход­женні електричного струму через тіло людини, а також при зовнішньому впливі на нього електричної дуги. Зовнішній вигляд електричних опіків може бути різним від почервоніння шкіри та утворення пухирів з рідиною до обвуглення біологічних тканин.

Електричні знаки (мітки) являють собою різко окреслені плями сірого або блідо-жовтого кольору на поверхні шкіри людини в місці контакту зі струмопровідними елементами. Як правило, вони мають круглу або овальну форму і розміри 1...10 мм із заглибленням у центрі. Іноді електричні знаки можуть мати форму мікроблискавки, яка контрастно спостерігається на поверхні тіла. Електричні знаки можуть виникати як в момент проходження струму через тіло людини, так і через деякий час після контакту зі струмопровідними елементами електроустановки. Уражена ділянка шкіри твердне подібно мозолі. Зазвичай електричні знаки безболісні а їх лікування закінчуються благопо­лучно.

Електрометалізація шкіри — проникання в шкіру дрібних частинок металу внаслідок його розбризкування і випаровування під дією струму (наприклад, під час горіння електричної дуги). Пошкоджена ділянка шкіри стає жорсткою і шорсткою, колір її визначається кольором з'єднань металу, що проникає в шкіру. Потерпілий відчуває на ураженій ділянці біль від опіків під дією теплоти занесеного в шкіру металу, а також напруження шкіри від присутності в ній стороннього тіла.

Механічні пошкодження виникають внаслідок різких мимовільних ско­рочень м'язів під дією струму, що проходить через тіло людини. Механічні пошкодження відбуваються в установках з робочою напругою до 1000 В у випадку тривалого перебування людини під напругою. При цьому можуть мати місце розриви сухожилля, шкіри, кровоносних судин та нервової тканини, в практиці бувають випадки вивихів суглобів і навіть переломи кісток.

Електроофтальмія — запалення зовнішніх оболонок очей, що виникає внаслідок дії потужного потоку ультрафіолетового випромінювання електрич­ної дуги. Електроофтальмія виявляється через 2...6 годин після опромінення (залежно від його інтенсивності) і проявляється у формі почервоніння та запа­лення шкіри та слизових оболонок повік, сльозоточинні, гнійних виділеннях із очей, спазм повік і часткового осліплення. Потерпілий відчуває сильний головний біль і різкий біль в очах, який посилюється на світлі, у потерпілого виникає світлобоязнь. В тяжких випадках запалюється рогова оболонка ока і порушується її прозорість, розширюються судини рогової та слизистої оболонок, звужується зіниця. Хвороба триває, як правило, від 3 до 5 днів.

Гетерогенне горіння, при якому початкові речовини, що вступають в реакцію окислення, знаходяться в різних агрегатних станах і наявна межа поділу фаз в горючій системі. Пожежі, переважно, характеризуються гетерогенним горінням.

Стадії розвитку горіння: виникнення, поширення та згасання полум'я.

Найбільш загальними властивостями горіння є здатність осередку полум'я пересуватися по всій горючій суміші шляхом передачі тепла або дифузії активних частинок із зони горіння в свіжу суміш. Звідси виникає й механізм поширення полум'я, відповідно тепловий та дифузійний.

Горіння, як правило, проходить за комбінованим теплодифузійним механізмом.

За швидкістю поширення полум'я горіння поділяється на: 1) дефлаграційнегоріння — швидкість полум'я в межах 2...7 м/с;

70) вибухове — надзвичайно швидке хімічне перетворення, що супроводжується виділенням енергії й утворенням стиснутих газів, здатних виконувати меха­нічну роботу. Ця робота може призводити до руйнувань, які виникають при вибуху і обумовлені утворенням ударної хвилі — раптового стрибкоподіб­ного зростання тиску. При цьому швидкість полум'я досягає сотень метрів за секунду;

71) детонаційне горіння — це горіння, яке поширюється із надзвуковою швид­кістю, що може сягати тисяч метрів за секунду. Виникнення детонацій поясню­ється стисненням, нагріванням та переміщенням незгорілої суміші перед фрон­том полум'я, що призводить до прискорення поширення полум'я і виникнення в суміші ударної хвилі, завдяки якій і здійснюється передача теплоти в суміші.

За походженням та зовнішніми особливостями розрЬняють такі форми горіння:

1) спалах— короткочасне інтенсивне згоряння обмеженого об'єму газоповіт­ряної суміші над поверхнею горючої речовини або пилоповітряної суміші, що супроводжується короткочасним видимим випромінюванням, але без ударної хвилі і стійкого горіння;

2) займання — початок горіння під впливом джерела запалювання;

3) спалахування — займання, що супроводжується появою полум'я;

4) самозаймання — початок горіння внаслідок самоініційованих екзотерміч­них процесів (фізичних, хімічних та біологічних), що відбуваються в самій горючій речовині без впливу джерела запалювання;

5) самоспалахування — самозаймання, що супроводжується появою полум'я;

Вуглекислотні вогнегасники є приладам багаторазової дії з зарядом вуглекислоти. їх доцільно застосовувати в бібліотеках, архівах, лабораторіях, музеях. Вони існують в ручному (ОУ-2, ОУ-5, ОУ-8) та транспортному варіантах',

4) порошкові вогнегасники випускають наступних типів: ОП-1, «Момент», ОП- 2А, ОП-Ю, ОПС-ІО, ОП-100, ОП-250, СП-120. Ручні порошкові вогнегас­ники ОП-ІО використовують для гасіння невеликих пожеж лужних металів (натрій, калій), деревини, пластмас тощо;

5) вогнегасники аерозольні хладонові (ОАХ-0,5);

6) вогнегасники хладонові (ОХ-3, ОХ-7);

7) вогнегасники вуглекислотиі-брометилові (ОУБ-3, ОУБ-7);

План

8) Влив параметрів мікроклімату на організм людини.

8) Гігієнічне нормування параметрів повітря робочої зони.

8) Визначення параметрів мікроклімату.

8) Загальні заходи та засоби нормалізації параметрів мікроклімату.

8) Призначення та класифікація систем вентиляції.

8) Кондиціонування повітря робочої зони.

8) Системи опалення.

При температурі повітря нижчої за температуру шкіри людини втрати тепла організмом відбуваються, переважно, за рахунок конвекційного і радіаційного переносу тепла. Якщо температура поверхні тіла дорівнює температурі оточуючого повітря або вища за неї, то тепловтрати тіла відбуваються лише за рахунок випаровування вологи.

Природна вентиляція

Природна вентиляція відбувається внаслідок теплового та вітрового напорів.

Тепловий напір обумовлений різницею температур, а значить і густини внутрішнього і зовнішнього повітря.

Вітровий напір обумовлений тим, що при обдуванні вітром будівлі, з її на­вітряної сторони утворюється підвищений тиск, а підвітряної — розрідження.

Природна вентиляція може бути неорганізованою і організованою.

При неорганізованій вентиляції невідомі об'єми повітря, що надходять та вилучаються із приміщення, а сам повітрообмін залежить від випадкових чин­ників (напрямку та сили вітру, температури зовнішнього та внутрішнього по­вітря). Неорганізована природна вентиляція включає: інфільтрацію — про­сочування повітря через нещільності у вікнах, дверях, перекриттях тощо; та провітрювання, що здійснюється при відкриванні вікон та кватирок.

Організована природна вентиляція називається аерацією. Для аерації в стінах будівлі роблять отвори для надходження зовнішнього повітря, а на даху чи у верхній частині будівлі встановлюють спеціальні пристрої (ліх-тарі) для видалення відпрацьованого повітря. Для регулювання надходження та видалення повітря передбачено перекривання на необхідну величину аераційних отворів та ліхтарів. Це особливо важливо в холодну пору року.

У виробничих приміщеннях внаслідок надходження тепла від устатку­вання, нагрітих матеріалів та речовин, людей, температура повітря як в теп­лий, так і в холодний періоди року, зазвичай, вище температури зовнішнього повітря. Середній тиск повітря в приміщенні практично дорівнює тиску зов­нішнього повітря, однак рівність тисків спостерігається в певній горизонталь­ній площині, що знаходиться приблизно посередині висоти приміщення і називається площиною рівних тисків.

Для збільшення природної тяги за рахунок енергії вітру над витяжними каналами встановлюють спеціальні насадки, які отримали назву дефлек­торів. Дія дефлектора базується на тому, що при його обтіканні вітром приблизно на 5/7 поверхні насадки утворюється розрідження, внаслідок чого у витяжному каналі збільшується тяга. Дефлектори необхідно розта­шовувати на найвищих ділянках покрівлі, вище гребеня даху в зоні ефективної дії вітру.

Перевагою природної вентиляції є її дешевизна та простота експлуата­ції. Основний її недолік у тому, що повітря надходить у приміщення без попе­реднього очищення, а видалене відпрацьоване повітря також не очищується і забруднює довкілля.

Штучна вентиляція