Оцінка вибухопожежонебезпеки об'єкта

Категорія пожежної небезпеки приміщення (будівлі, споруди) — це класи­фікаційна характеристика пожежної небезпеки об'єкта, що визначається кількістю і пожежонебезпечними властивостями речовин і матеріалів, які там знаходяться (обертаються), з урахуванням особливостей технологічних процесів.

Відповідно до норм технологічного проектування (ОНТП 24-86), приміщення за вибухопожежною та пожежною небезпекою поділяють на п'ять категорій:

1) Категорія А {вибухонебезпечна). Горючі гази, легкозаймисті рідини з температурою спалаху не більше 28°С в такій кількості, що можуть утворювати вибухонебезпечні паро- і газоповітряні суміші, при спалахуванні яких розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5 кПа. Речовини та матеріали здатні вибухати та горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним в такій кількості, що розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5 кПа;

2) Категорія Б (вибухопожежонебезпечна). Горючий пил і волокна, легкозай­мисті рідини з температурою спалаху більше 28°С та горючі рідини за темпе­ратурних умов і в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні пилоповітряні або пароповітряні суміші, при спалахуванні котрих розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5кПа;

3) Категорія В (пожежонебезпечна). Горючі рідини, тверді горючі та важкогорючі речовини, матеріали, здатні при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним горіти лише за умов, що приміщення, в яких вони знаходяться або використовуються, не належать до категорій А та Б;

Категорія Г. Негорючі речовини та матеріали в гарячому, розжареному або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням про­менистого тепла, іскор, полум'я; горючі гази, спалимі рідини, тверді речови- ни, які спалюються або утилізуються як паливо; 5) Категорія Д. Негорючі речовини та матеріали в холодному стані.

Пожежонебезпечна зона — це простір у приміщенні або за його ме­жами, у якому постійно або періодично знаходяться (зберігаються, вико­ристовуються або виділяються під час технологічного процесу) горючі речо­вини, як при нормальному технологічному процесі, так і при його порушенні в такій кількості, яка вимагає спеціальних заходів у конструкції електрооб­ладнання під час його монтажу та експлуатації.

Ці зони поділяються на чотири класи:

74) Пожежонебезпечна зона класу П-І — простір у приміщенні, в якому знахо­диться горюча рідина, що має температуру спалаху, більшу за +61 °С;

75) Пожежонебезпечна зона класу П-ІП— простір у приміщенні, в якому можуть накопичуватися і виділятися горючий пил або волокна з нижньою концентра­ційною межею спалахування, більшою за 65 г/м³;

76) Пожежонебезпечна зона класу П-ІІа — простір у приміщенні, в якому знахо­дяться тверді горючі речовини та матеріали;

77) Пожежонебезпечна зона класу П-І11— простір поза приміщенням, у яко­му знаходяться горючі рідини з температурою спалаху понад +61 °С, пожежо- безпечний пил та волокна, або тверді горючі речовини і матеріали.

Вибухонебезпечна зона — це простір у приміщенні або за його межами, в якому є в наявності, чи здатні утворюватися вибухонебезпечні суміші.

Класи вибухонебезпечних зон:

1) Клас В-І— зони приміщень, в яких виділяються горючі гази і пари в та­кій кількості та з такими властивостями, що можуть створювати з по­вітрям або іншими окисниками вибухонебезпечні суміші при нормаль­них нетривалих режимах роботи;

2) Клас В-Іа — зони приміщень, в яких вибухонебезпечна концентрація газів і парів можлива лише внаслідок аварії або несправності;

3) Клас В-Іб — ті ж самі зони, що й класу В-Іа, але мають наступні особли­вості: горючі гази мають високу нижню концентраційну межу поширення полум'я (понад 15%) та різкий запах; при аварії в цих зонах можливе утворення лише місцевої вибухонебезпечної концентрації, яка поширю­ється на об'єм, не більший 5 % загального об'єму приміщення (зони); горючі гази і легкозаймисті речовини використовуються у невеликих кількостях без застосування відкритого полум'я, у витяжних шафах або під витяжними зонтами;

4) Клас В-Іг — простір навколо зовнішніх установок, які містять горючі гази або J13P (наземних і підземних резервуарів з JI3P або горючими газами, естакад для зливання і наливання JI3P тощо);

5) Клас В-ІІ — зони приміщень, де можливе утворення вибухонебезпечних концентрацій пилу або волокон з повітрям або іншим окисником при нормальних, режимах роботи;

6) Клас В-Па — зони, аналогічні зонам класу В-ІІ, де вибухонебезпечна кон­центрація пилу і волокон може утворюватися лише внаслідок аварії або несправності.

Є чотири основні способи припинення процесу горіння:

1) охолодження горючих речовин або зони горіння: суцільними струменями води, розпиленими струменями води, перемішуванням горючих речовин;

2) ізоляції горючих речовин або окисника (повітря) від зони горіння. шаром піни, шаром продуктів вибуху вибухових речовин, утворенням розривів у горючій речовині, шаром вогнегасного порошку, вогнегасними смугами;

3) розбавлення повітря чи горючих речовин: тонкорозпиленими струме­нями води, газоводяними струменями, негорючими газами чи водяною парою, водою (для горючих та легкозаймистих гідрофільних рідин);

4) хімічного гальмування (інгібування) реакції горіння: вогнегасними порошками, галагенопохідними вуглеводнями.

Зазвичай механізм гасіння пожежі має комбінований характер, при якому мають місце одночасно кілька способів припинення процесу горіння.

Речовини, що мають фізико-хімічні властивості, які дозволяють створити умови для припинення горіння називаються вогнегасними речовинами.

Вони повинні володіти високим ефектом гасіння при відносно малій їх витраті, бути дешевими, безпечними при застосуванні, не заподіювати шкоди матеріалам, предметам, людям та навколишньому середовищу.

До основних вогнегаснихречовин належать:

1) Вода — найбільш дешева і поширена вогнегасна речовина. Вода порівняно з іншими вогнегасними речовинами має найбільшу теплоємність і придатна для гасіння більшості горючих речовин. Вода застосовується у вигляді компактних і розпилених струменів. Вогнегасний ефект компактних струменів води полягає у змочуванні поверхні, зволоженні та охолодженні твердих горючих матеріалів. Струменем води гасять тверді горючі речовини; дощем і водяним пилом тверді, волокнисті сипучі речовини, а також спирти, трансформаторне і солярове мастила. Водою не можна гасити легкозаймисті рідини (бензин, гас), оскільки, маючи велику питому вагу, вода накопичується внизу цих речовин і збільшує площу горючої поверхні. Не можна гасити водою такі речовини, як карбіди та селітру, які виділяють при контакті з водою горючі речовини, а також металевий калій, натрій, магній та його сплави, електрообладнання, що знаходиться під напругою, цінні папери тощо;

2) Водяна пара застосовується для гасіння пожеж у приміщеннях об'ємом до 500 м³ і невеликих загорянь на відкритих установках. Пара зволожує горючі матеріали і знижує концентрацію кисню. Вогнегасна концентрація пари у повітрі становить 35 % від загального об'єму;

3) Водні розчини солей застосовуються для гасіння речовин, які погано змо­чуються водою (бавовна, деревина, торф тощо). У воду додають поверхнево- активні речовини: піноутворювач ПО-1, сульфонали НП-16, сульфонати, змочувач ДП. Солі, що випадають з водного розчину, при попаданні на об'єкт горіння розплавляються і утворюють тверду негорючу кірку. При розпаді солей утворюються негорючі гази, які ізолюють доступ повітря до об'єкту горіння;

78) Хімічну піну отримують в результаті хімічної реакції кислотного і лужного розчинів з піноутворювачем. її вогнегасна дія полягає в тому, що покриваючи поверхню речовини, яка горить, вона обмежує доступ горючих газів та парів у зону горіння, ізолює речовину від зони горіння та охолоджує найбільш нагрітий верхній шар речовини. На практиці також застосовують повіт­ряно-механічну піну — суміш повітря (90%), води (7%) і піноутворювача ОП-1 (3%);

79) Інертні та негорючі гази, головним чином, вуглекислий газ та азот, зни­жують концентрацію кисню в осередку пожежі та гальмують інтенсивність горіння. їх застосовують для гасіння легкозаймистих та горючих рідин, твердих речовин та матеріалів, устаткування під напругою, а також у випадках, коли застосування води чи піни не дає дієвого ефекту чи воно є небажаним з огляду на значні збитки (в музеях, картинних галереях, архівах, приміщеннях з комп'ютерною технікою тощо).

80) Вогнегасні порошки — це дрібно помелені (на муку) мінеральні солі з різними компонентами, які запобігають злежуванню і збиванню в гранули, їх можна застосовувати для гасіння пожеж твердих речовин, різних класів горючих рідин, газів, металів та обладнання, яке знаходиться під напругою.

Вогнегасники застосовують для гасіння загорянь та невеликих пожеж у

початковій стадії їх розвитку.

Залежно від об'єму вогнегасники бувають малоємні (до 5 л); промислові

ручні (до 10 л); перевізні (більше 10 л).

Найбільш поширені вогнегасники:

1) хімічні пінні вогнегасники (заряд яких складається з двох частин — кислотної та лужної) ОХП-ІО, ОП-М та ОП-9ММ. Ручні хімічні пінні вогне­гасники використовуються для гасіння твердих речовин, що горять та горючих легкозаймистих рідин з відкритою поверхнею, що горить. Проте ними не можна гасити електрообладнання під напругою, цінне обладнання, речі та папери, калій, натрій, магній та його сплави, оскільки внаслідок їх взаємодії з водою, наявною в піні, виділяється водень, котрий посилює горіння;

2) повітряно-пінні вогнегасники бувають ручні (ОВП-5, ОВП-ІО) та стаціо­нарні (ОВП-ЮО та ОВП-250). їх застосовують для гасіння різних твердих речовин та матеріалів, за винятком лужних металів та електрообладнання, що знаходиться під напругою, а також речей, котрі горять без доступу повітря;

Вуглекислотні вогнегасники є приладам багаторазової дії з зарядом вуглекислоти. їх доцільно застосовувати в бібліотеках, архівах, лабораторіях, музеях. Вони існують в ручному (ОУ-2, ОУ-5, ОУ-8) та транспортному варіантах',

4) порошкові вогнегасники випускають наступних типів: ОП-1, «Момент», ОП- 2А, ОП-Ю, ОПС-ІО, ОП-100, ОП-250, СП-120. Ручні порошкові вогнегас­ники ОП-ІО використовують для гасіння невеликих пожеж лужних металів (натрій, калій), деревини, пластмас тощо;

5) вогнегасники аерозольні хладонові (ОАХ-0,5);

6) вогнегасники хладонові (ОХ-3, ОХ-7);

7) вогнегасники вуглекислотиі-брометилові (ОУБ-3, ОУБ-7);