Аеродинамічний (в апаратах і трубопроводах при великих швидкостях руху повітря).

Основні джерела шкідливого шуму:

3) усі види транспорту, ліфти;

3) промислові об'єкти;

3) будівельні машини;

3) музичні інструменти, гучномовні пристрої, телевізори, радіоприймачі;

3) групи людей і окремі люди.

Рівень шуму вимірюється в одиницях, які характеризують ступінь звукового тиску — децибелах (дБ).

За характером негативного впливу на організм людини шум поділяється на:

3) такий, що заважає (перешкоджає мовному зв'язку) — від 50 до 70 дБ;

3) подразнювальний (викликає нервове напруження, зниження працездатності, загальну перевтому) — від 70 до 90 дБ;

3) шкідливий (порушує фізіологічні функції організму на тривалий час і викликає розвиток хронічних захворювань органів слуху та інших хвороб, що безпосередньо або опосередковано пов'язані із слуховим сприйняттям) — від 90 до 140 дБ;

Травмуючий (різко порушує фізіологічні функції організму людини) — понад 140 дБ.

За часом та характером дії шуми поділяють на сталі, переривчасті,

змінні, фонові та імпульсні (тривалістю менше секунди). За частотно- амплітудними параметрами розрізняють широкочастотні, тональні, низькочастотні (менше 350 Гц), середньочастотні (350...1000 Гц) і високочастотні (понад 1000 Гц) шуми. Чим вища тональність звуків (шуму), тим шкідливіші вони для органів слуху. Тому для шумів різних частот існують різні гранично допустимі норми. Так, низькочастотні шуми навіть до 100 дБ особливої шкоди слуху не завдають, а високочастотні є небезпечними вже при рівнях, більших 75...80 дБ.

Негативний вплив шуму на організм людини може призвести до туговухості (невриту слухового нерву), або ж навіть до „шумовоїхвороби".

Шумова хвороба — незворотне порушення діяльності різних систем людського організму (центральної нервової системи, вегетативної системи, серцево-судинної системи, кишково-шлункового тракту, ендокринної системи) внаслідок тривалої або систематичної дії шкідливого шуму. Шумова хвороба не виліковується.

Комплекс заходів, спрямованих на боротьбу із шумовим забрудненням:

42) технічні (усунення причин шуму, звукоізоляція);

43) архітектурні (під час будівництва за основу береться витягнута форма промислового приміщення, висотою 6^-7 м);

44) організаційні (вдосконалення та використання індивідуальних засобів захисту);

45) медико-профілактичні (медичні огляди, диспансерне спостереження, створення і використання кімнат психологічного розвантаження, організація санаторно-курортного лікування).

Способи зменшення рівня шумового забруднення включають в себе.

Комплекс заходів по зменшенню шуму в джерелі його виникнення:

1) конструктивні (акустичне проектування шумних підприємств, озеленення території господарств і населених місць, розробка досконалих конструкцій двигунів машин і вузлів, зменшення навантаження та маси обертальних частин, застосування мало шумних підшипників, вдосконалення та використання індивідуальних засобів захисту - заглушок, антифонів, навушників, шумозахисних шоломів, протишумового одягу);

2) технологічні (удосконалення технологічних процесів виготовлення деталей, поліпшення якості складання вузлів, застосування обкатувальних навантажувальних стендів з вимірювальною апаратурою тощо);

Експлуатаційні (виконання щомісячного технічного обслуговування та регулювання, збереження однакової стійкості з'єднувальних деталей, усунення перекосів, осьових люфтів, своєчасне регулювання та змащування з'єднувальних деталей).

Заходи боротьби із шумом на шляху його поширення:

3) раціональне розміщення джерел шуму відносно оператора машини;

3) дистанційне керування машинами та повна автоматизація процесів;

звукоізоляція (встановлення звукоізолюючих конструкцій, акустичних

екранів);

4) звукопоглинання (встановлення звукопоглинаючих конструкцій і кожухів, застосування активних і реактивних глушників шуму, звукопоглинаючих облицювань, покриттів і мостів). Боротьба із шумом та його наслідками за допомогою організаційних і медичних заходів:

46) встановлення раціонального режиму праці;

47)суміщення шумних і безшумних робіт;

48)приймання теплих душів і ванн;

49)забезпечення повноцінного сну та відпочинку, раціонального харчування працюючих;

50) здійснення медичного вибору за професійною придатністю;

51)проведення експертизи працездатності в умовах шуму.

Інфразвук

Інфразвук — звукові коливання з частотою менше 20 Гц. Інфразвук виникає під час багатьох природних явищ (землетрусів, урага­нів, штормів, виверження вулканів), а також при роботі багатьох машин та ме­ханізмів (компресорів, металообробного обладнання, електричних та механічних приводів машин та ін.), що здійснюють обертальні або зворотно-поступальні рухи з повторним циклом до 20 разів за секунду. Інфразвук аеродинамічного похо­дження виникає при турбулентних процесах, в потоках газів та рідин. Він поширюється на значно більші відстані ніж звичайний звук. Інфразвук несприятливо впливає на весь організм людини, в т. ч. і на органи слуху, знижуючи слухову чутність на всіх частотах. Інфразвукові коливання сприймаються як фізичне навантаження, в результаті якого виникає втома, головний біль, запаморочення, порушується діяльність вестибулярного апарату, знижується гострота зору та слуху, порушується периферійний кровообіг, виникає відчуття страху і т. ін. Важкість впливу залежить від діапазону частот, рівня звукового тиску та тривалості.

Низькочастотні коливання з рівнем інфразвукового тиску, що перевищує 150дБ, людина не в змозі перенести. Особливо несприятливі наслідки викликають інфразвукові коливання з частотою 2.. 15 Гц у зв'язку з виникненням резонансних явищ в організмі людини. Особливо небезпечною є частота 7 Гц, тому що вона може збігатися з «-ритмом біотоків мозку. Порогові значення дії інфразвуку:

1) порогом безпеки є рівень інфразвуку 90 дБ;

2) межа витривалості — 140... 155 дБ (за умови тривалого впливу в організмі людини з'являються психофізіологічні відхилення від нормального стану, які дуже важко вилікувати);

3) порогом потенційної небезпеки для життя людини є інфразвуки інтенсивністю 155...180 дБ;

4) поріг небезпеки смерті — 180...190 дБ (призводить до смерті навіть під час короткочасного впливу).

Ультразвук

Ультразвук — звукові коливання з частотою понад 20 000 Гц. При розповсюдженні в різних середовищах ультразвукові хвилі поглинаються тим швидше, чим вища їх частота. Поглинання ультразвуку супроводжується нагріванням середовища.

Деякі тварини (летючі миші, дельфіни) генерують і сприймають ультразвук для локації оточуючого середовища. Ультразвук використовується в процесах металообробки, в ультразвукових установках, з метою отримання емульсій, сушіння, очищення, зварювання, дефектоскопії, навігації, підводного зв'язку, в медицині для лікування та діагностики.

Низькочастотний ультразвук діє на весь організм людини, зокрема на вес­тибулярний апарат. Навіть невеликі дози ультразвукового опромінювання за умови тривалого і багаторазового повторюваного впливу викликають у люди­ни слабкість, сонливість, зниження працездатності. Тривала, систематична дія ультразвуку, що поширюється через повітря, викликає функціональні зміни діяльності нервової, серцево-судинної та ендокринної систем, слухового та вестибулярного аналізаторів, зміни властивостей та складу крові. Дія ультра­звуку викликає вегето-судинну дистонію, головний біль. Контактна дія висо­кочастотного ультразвуку призводить до порушення капілярного кровообігу в кистях рук, зниження больової чутливості, захворювань нервової системи. Ультразвук з рівнем звукового тиску 80+90 дБ має стимулюючий вплив, дію­чи як мікро масаж, але при понад 120 дБ впливає на людину катастрофічно.

Вібрація

Вібрація — це механічні коливання твердих тіл, частин апаратів, машин, устаткування, споруд, що сприймаються організмом людини як струс (частота коливань від 0,01 до 500 Гц). Джерелами вібрації є виробниче обладнання, транспорт, будівельні машини.

Основними параметрами, що характеризують вібрацію, є: частота v (Гц); амплітуда зсуву А (м) (розмір найбільшого відхилення точки, що коливається, від положення рівноваги); коливальна швидкість v (м/с); коливальне прискорення а (м/с).

За способом впливу на людину вібрація поділяється на:

1) загальну вібрацію (вібрацію робочих місць), яка передається всьому тілу людини через опорні поверхні (підлогу, сидіння, робочий майданчик);

2) локальну вібрацію (місцеву вібрацію), яка діє на окремі ділянки тіла, в першу чергу кінцівки (коливаннями інструмента або устаткування).

Тривалі вібрації завдають великої шкоди здоров'ю — від сильної втоми й не дуже значних змін багатьох функцій організму до зміщення та зменшення органів, струсу мозку, деформації або розриву тканин та клітин окремих органів, порушення роботи центральної та вегетативної нервових систем, шлунково-кишкового тракту, вестибулярного та опорно-рухового апарату, серцево-судинної системи та статевих органів, деформації м'язів і кісток, порушення чутливості шкіри, периферійного кровообігу тощо. Низькочастотна вібрація (0,01... 16 Гц) дуже негативно впливає на процеси обміну речовин в організмі людини: змінює вуглеводний обмін, біохімічні показники крові, що призводить до порушення білкового, ферментативного, вітамінного та холестеринового обмінів.

Найбільш небезпечною для внутрішніх органів людини є загальна вібрація з частотою від 1 до 250 Гц, оскільки вона може збігатись з їх власною частотою коливань. В результаті цього може виникнути резонанс, що призведе до значних переміщень і механічних ушкоджень внутрішніх органів. Для голови негативною є вібрація з частотою 1...20 Гц. Для грудей, діафрагми та живота резонансними є частоти 3...4 Гц. Для серця — 5...6 Гц. Вібрація з частотою 60...90 Гц викликає серйозні розлади зорового сприйняття (резонанс очних яблук). На центральну нервову систему дуже негативно впливає вібрація з частотою 200...250 Гц.

Вплив вібрації протягом тривалого часу поряд з впливом інших несприят­ливих виробничих факторів викликає вібраційну хворобу. Найбільша небезпе­ка розвитку вібраційної хвороби виникає при впливі вібрації з амплітудою ко­ливань 0,101...0,3 мм та частотою 16...250 Гц.

Форми вібраційної хвороби, викликаної локальною та загальною вібрацією, різні. Найбільш поширена віброхвороба, викликана впливом локальної вібрації. Ця форма віброхвороби характеризується ураженням нервово-м'язової та опорно-рухової системи і менш вираженими змінами судинної системи. Судинні розлади проявляються через порушення периферійного кровообігу, зміни тону­су капілярів. Це спричинює судоми судин, котрі починаються з пальців і по­ширюються на всю кисть, передпліччя. Судоми досягають судин серця, пору­шується постачання кінцівок кров'ю. Локальна вібрація, впливаючи на нервові закінчення, м'язи та кісткові тканини, зумовлює зниження чутливості шкіри, скостеніння сухожиль м'язів, відкладення солей в суглобах пальців та кистей. Зовнішньою ознакою цих явищ є побіління пальців рук. Під впливом вібрацій­ної хвороби виникає ниючий біль у верхніх кінцівках, котрий відчувається переважно вночі та під час відпочинку. Симптом віброхвороби — розлад чу­тливості, особливо вібраційної, больової та температурної. Локальна вібрація впливає на осіб, котрі працюють з ручним механізованим інструментом.

Загальна вібрація викликає віброхворобу у водіїв транспортних засобів та операторів транспортно-технологічних машин та агрегатів. Основний симптом цієї форми віброхвороби — вестибулопатія, ознаками котрої є запаморочення, головний біль, гіпергідроз.

Встановлено, що з віком ризик захворіти на вібраційну хворобу зростає

незалежно від пов'язаної з впливом локальної вібрації.

Методи боротьби з вібрацією:

52)вплив на джерело збудження вібраційних коливань шляхом зниження або ліквідації збуджувальних сил;

53)використання конструкційних матеріалів з великим коефіцієнтом тертя, на­несення на вібруючі поверхні шару пружно-в'язкого покриття;

54)використання вібропоглинаючих матеріалів;

55)введення у коливну систему додаткової маси або збільшення жорсткості системи (динамічне гасіння);

56)використання пружинних опор та основ;

57)використання індивідуальних засобів захисту (віброгасячих рукавиць, віб- рогасячих жилетів, килимків);

58)архітектурно-планувальні рішення, що передбачають раціональне розмі­щення технологічного устаткування, машин і механізмів.