Сутність та організаційно-правові засади державного фінансового аудиту 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Сутність та організаційно-правові засади державного фінансового аудиту



Еволюційний рух економіки України та модернізація системи державних фінансів вимагають нових форм державного фінансового контролю (далі – ДФК), які забезпечили б дієвий нагляд за ефективним використанням бюджетних коштів, своєчасне виявлення негативних відхилень від поставлених завдань, а також підвищили б результативність управління у державній сфері.

Ревізія, яка була до останнього часу основною формою ДФК, не передбачає пошуку слабких місць в організації управління та розроблення пропозицій для підвищення ефективності використання фінансових ресурсів. Дослідженню цих питань присвячена інша форма ДФК – державний аудит, який, за свідченням світової практики, наразі активно розвивається на тлі перетворень, що здійснюються на макро- і мікрорівнях управління суспільними фінансами. Різноманіття фінансових відносин, суб’єктом яких виступає держава, суттєво змінили характер її діяльності у соціальному і економічному секторах, розширивши сфери і функції контролю за державними фінансами.

У країнах світу, що мають найбільш тривалі традиції щодо застосування державного аудиту, державний аудит реалізується як вид діяльності державних аудиторів із здійснення контролю урядових структур, державних підприємств і неприбуткових організацій для підтвердження законності і правомірності фінансового управління та дослідження ефективності виконання функцій, програм діяльності. Період, що охоплює останні півсторіччя, характеризується суттєвим розвитком цілей і методів державного аудиту. Із розвитком раціоналізму у використанні державних ресурсів на рівні муніципалітетів, державних установ і організацій та появою можливості оцінки їх діяльності за певним набором критеріїв подальший розвиток, поряд з фінансовим аудитом – традиційною формою ДФК, отримує концепція аудиту адміністративної діяльності (далі – ААД). У залежності від спрямованості і об’єктів оцінювання у державному секторі з’являються аудит ефективності, аудит економічності, аудит результативності витрачених бюджетних коштів; аудит державних (урядових, відомчих) програм та політики державних установ і організацій.

Така форма контролю у різних країнах має свою термінологію: «аудит виконання» (performance audit), «аудит відповідності вартості витраченим коштам» (value for money audit – VFM audit), «аудит адміністративної діяльності» (administrative audit), «аудит управління або управлінський аудит» (management audit) тощо.

Як правило, ААД спрямований не тільки на оцінку специфічних аспектів управління, а й на всю управлінську діяльність, у тому числі на її організаційну та адміністративну системи.

У Стандартах аудиту державних фінансів INTOSAI підкреслено, що на відміну від фінансового аудиту, який проводиться відповідно до зовсім особливих вимог і цілей, ААД в більшості випадків доступний для оцінки і інтерпретації.

За Стандартами INTOSAI аудит, що здійснюється у секторі державного управління, має на меті виявлення шляхом збору доказів та надання оцінки:

1) відступів від прийнятих стандартів обліку;

2) порушення принципів обліку;

3) порушення законності;

4) неефективності використання людських, фінансових та інших ресурсів;

5) не результативності діяльності;

6) неекономічності фінансового управління (рис. 14.1).

Досягнення перших трьох цілей, відповідно до класифікації INTOSAI, входять до завдань аудиту законності і правомірності (фінансового аудиту), а три інших – до ААД.


 
 

 


 

 


Рис. 14.1. Цілі аудиту, що здійснюється у секторі державного управління

 

В Україні термін «аудит» у контексті управління державними фінансами уперше було застосовано у Бюджетному кодексі України (далі – БКУ) від 21.06.2001 № 2542-ІІІ, в якому зміст самого терміну не було розкрито, але визначено контрольно-рахункові органи, які мають повноваження на здійснення такого аудиту на всіх стадіях бюджетного процесу. Аналізуючи зміст ст. 19 і 26 БКУ, в яких саме застосовується цей термін, можна дійти висновку, що зазначений аудит не є тим аудитом, що здійснюється в Україні відповідно до Закону України «Про аудиторську діяльність» від 22.04.93 №3125-ХІІ. (в редакції Закону України від 14.09.06 №140-ХV).

Так, згідно із цими статтями БКУ здійснювати зовнішній контроль і аудит фінансово-господарської діяльності бюджетних установ та оцінкуефективності використання коштів на всіх стадіях бюджетного процесу мають право Рахункова палата України (далі – РПУ)і Головне контрольно-ревізійне управління (далі – ГоловКРУ) (нині – це Державна фінансова інспекція України) відповідно до їх повноважень, визначених законом. Зокрема, ГоловКРУ, у відповідності до повноважень, зазначених у ст. 2 Закону України «Про державну контрольну-ревізійну службу в Україні» від 26.01.93 № 2939-ХІІ (із змінами і доповненнями), наділене правом на здійснення аудиту фінансово-господарської діяльності бюджетних установ у напрямах: оцінки використання і збереження державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів; перевірки правильності визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов’язань; дослідження ефективності використання коштів і майна; перевірки стану і достовірності бухгалтерського обліку і фінансової звітності.

Першим кроком для створення правових засад запровадження державного аудиту в Україні стала Концепція застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі, схвалена розпорядженням Кабінету міністрів України від 14 вересня 2002 року № 538-р, націлена на підвищення ефективності використання бюджетних коштів і досягнення результатів від вкладення державних ресурсів. Згодом, на її виконання, Міністерством фінансів України (далі – МФУ) було прийнято низку наказів, якими було встановлено вимоги та принципи застосування бюджетних програм, як основного елементу програмно-цільового методу, і тим самим створено підґрунтя для проведення РПУ і ГоловКРУ аудиту ефективності бюджетних програм.

У подальшому, з метою реалізації положень БКУ, РПУ і ГоловКРУ прийнято ряд нормативних документів, якими було встановленео правила і процедури проведення аудиту фінансово-господарської діяльності бюджетних установ та аудиту ефективності використання державних коштів.

Певному розкриттю сутності державного аудиту сприяло прийняття ЗаконуУкраїни «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання фінансовим порушенням, забезпечення ефективного використання бюджетних коштів, державного і комунального майна» від 15.12.2005 № 3202-ІV (далі – Закон № 3202-ІV), яким для характеристики такого аудиту було введено термін «державний фінансовий аудит».

За офіційним визначенням, наведеним у Законі № 3202-ІV, державний фінансовий аудит (далі – ДФА) є різновидом державного фінансового контролю і полягає у перевірці та аналізі фактичного стану справ щодо законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю.

Наведене законодавче визначення, по суті, розкриває кінцеву мету аудиту, що здійснюється у державному секторі, яка відповідає прийнятій у Стандартах INTOSAI класифікації цілей і завдань, що вирішуються у рамках державного аудиту.

Можна сказати, що з прийняттям Закону № 3202-ІV відбулося розмежування правового поля аудиту як діяльності суб’єктів підприємницької діяльності (аудиторів, аудиторських фірм), що здійснюється з метою отримання прибутку, і аудиту як діяльності органів ДФК, що спрямована на попередження фінансових порушень у державному секторі та забезпечення законного й ефективного використання державних ресурсів.

За своєю суттю ДФА є новою перспективною формою ДФК, відмінними рисами якої є системність, під якою слід розуміти охоплення всіх функцій державного фінансового контролю (контрольної, аналітичної, синтетичної), і всеосяжність, яка передбачає вихід на конкретні пропозиції щодо підвищення ефективності діяльності підконтрольних об’єктів та моніторинг виконання пропозицій та рекомендацій. У результаті ДФК поряд з тим, що він є функцією управління, стає і безпосередньою продуктивною силою.

ДФА при здійсненні контрольної функції повинен створювати елемент відповідальності підконтрольних об’єктів, що використовувають державні кошти, за дотримання законодавства у сфері фінансових та економічних відносин. Аналітична функція передбачає системний аналіз причино-наслідкових зв’язків виявлених порушень і проблем і, таким чином, надає елемент «знання» про підконтрольний об’єкт чи предмет контролю. Синтетична функція ДФА передбачає розробку конкретних пропозицій щодо підвищення ефективності діяльності підконтрольних об’єктів, забезпечуючи таким чином всеосяжність аудиту, що здійснюється у державному секторі.

Отже, метою ДФА є визначення законності та ефективності використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правомірності фінансового управління і функціонування системи внутрішнього контролю.

Виходячи з цього, головними завданнями ДФА є:

а) здійснення перевірок, спрямованих на визначення правильності ведення бухгалтерського обліку, достовірності фінансової звітності, законності та економності використання наявних бюджетних коштів, державного та комунального майна, відповідністю системи внутрішнього контролю визначеним стандартам і нормам;

б) надання оцінки рівню фінансової дисципліни, стану системи внутрішнього контролю, відповідності досягнутих результатів запланованим цілям у ході використання державних ресурсів;

в)внесення пропозицій щодо оперативного усунення наслідків допущених фінансових порушень та наявних недоліків в організації внутрішнього контролю;

г) контроль врахування керівництвом підконтрольної установи внесених пропозицій щодо зміцнення фінансової дисципліни та результативності діяльності;

д) своєчасне інформування користувачів про законність та ефективність використання бюджетних коштів, державного та комунального майна, інших активів держави, правильність ведення бухгалтерського обліку і достовірність фінансової звітності.

Предметом ДФА виступає: діяльність державних установ та інших організацій-одержувачів державних ресурсів, яка пов'язана з використанням державних фінансів, державного майна, інших активів і пасивів, що належать державі, отриманих на виконання покладених на них функцій або бюджетних програм.

Виходячи з того, що кожен предмет дослідження конкретизується через його об’єкти, об’єктамиДФА слід вважати комплекс чи окремі процеси, на які спрямовуються дії суб’єкта такого аудиту.

Зокрема, до складу об’єктів ДФА належать:

· діяльність і функції державних органів влади, бюджетних установ, організацій-одержувачів державних коштів, державного чи комунального майна, суб’єктів господарювання державного сектору;

· кошти, що надані з державного бюджету, місцевих бюджетів та (або) державних цільових фондів на реалізацію державних завдань, виконання бюджетнихта (або) державних цільових програм;

· державна і комунальна власність, інші державні ресурси;

· державні кредити та позики, надані під гарантії уряду;

· планові документи і господарські договори;

· дані бухгалтерського обліку і звітності;

· система внутрішнього контролю.

До суб’єктів ДФА відповідно до чинного законодавства слід відносити РПУ і Державна фінансову інспекцію України(далі – ДФІУ) та її територіальні органи, які відповідно до законодавства уповноважені на його здійснення в Україні.

Різноманіття об’єктів та завдань ДФА зумовлює виникнення різних його видів. Аналіз стандартів аудиту, вітчизняних законодавчих актів і нормативних документів та зарубіжного досвіду щодо видів державного аудиту дає змогу виділити окремі ознаки класифікації ДФА (рис. 14.2).

 

 


аудит ефективності використання державних коштів

       
   
 
   
 
 

 


Рис. 14.2. Класифікація ДФА за окремими ознаками

Залежно від суб’єкта аудиту та його взаємовідносин із суб’єктом державного сектору виділяють види ДФА: внутрішній і зовнішній, які відрізняються один від одного, але виконують взаємодоповнюючі ролі та мають такі цілі.

1) Зовнішній аудит, що здійснюєтьсяВищим органом фінансового контролю (далі – ВОФК) (в Україн і– це РПУ), який:

а) надає незалежну інформацію, гарантії та консультації парламенту та іншими користувачам, замовникам аудиту;

б) проводить аудит фінансової звітності та аудит ефективності діяльності органів державної влади та державного управління;

в) вивчає законність та обґрунтованість державних видатків;

г) оцінює економічність та ефективність бюджетних програм, проектів та діяльності, що фінансуються за державні кошти;

д) гарантує, що дані бухгалтерського обліку і показниківфінансової звітності є точними та правдивими, і що вони готуються згідно вимог і стандартів або інших правил (внутрішніх положень) державних органів, організацій, установ.

2) Внутрішній аудит, що здійснюєтьсяу підвідомчих бюджетних установах і закладах – розпорядниками бюджетних коштів (далі – РБК), які несуть відповідальність за його організацію:

а) оцінюють ефективність внутрішнього управління і контролю в межах кожного міністерства;

б) оцінюють ризики фінансової системи, визначають її слабкі місця та надають рекомендації вищій посадовій особі міністерства щодо вдосконалення фінансової системи;

в) займаються фінансовими та нефінансовими системами (операціями) та можуть перевіряти досягнення міністерствами оптимального співвідношення «ціна-якість».

Робота внутрішніх аудиторів оплачується міністерствами, тому вони не мають тієї незалежності, яку мають зовнішні аудитори.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.05.2005 № 158-р «Про схвалення Концепції розвитку державного внутрішнього фінансового контролю на період до 2017 року» (із змінами, внесеними згідно з Розпорядженнями Кабінету Міністрів України № 1347-р від 22.10.2008, № 1601-р від 23.12.2009, № 968-р від 07.09.2011) виконавці внутрішнього аудиту у державному секторі поділені на дві групи:

1) органи централізованого внутрішнього аудиту, до яких віднесено Державну фінансову інспекцію України (далі – ДФІУ);

2) органи, що проводять децентралізований внутрішній аудит усередині органу державного сектору або в межах системи його управління – це уповноважені самостійні підрозділи внутрішнього аудиту (посадові особи), які відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України ««Деякі питання утворення структурних підрозділів внутрішнього аудиту та проведення такого аудиту в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, їх територіальних органах та бюджетних установах, які належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади» підпорядковані безпосередньо керівництву міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади (далі – ЦОВВ), але функціонально незалежним від нього.

Зовнішній і внутрішній ДФА мають багато спрямувань, тому їх можна класифікувати за ознакою цілей аудиту на такі види:

· фінансовий аудит, здійснюється з метою встановлення законності і правомірності фінансового управління та бухгалтерського обліку і фінансової звітності.

На практиці розрізняють наступні різновиди фінансового аудиту:

1) аудит фінансової звітності – перевірка повноти, точності, законності і достовірності даних бухгалтерського обліку і фінансової звітності об’єкта аудиту;

2) аудит пов’язаних з фінансами аспектів – перевірка, що проводиться з метою встановлення:

а) чи подається фінансова інформація згідно встановлених або заявлених вимог;

б) чи дотримується державнаустанова конкретних фінансових вимог під час здійснення діяльності, виконання функцій;

в) чи побудована в установі належна структура внутрішнього контролю, чи організовано і запроваджено окремий підрозділ для забезпечення ефективного функціонування системи внутрішнього контролю (підрозділ внутрішнього аудиту);

· аудит ефективності – може охоплювати аудит економічності, аудит продуктивності та аудит результативності і передбачає:

а) визначення обсягів економічності, досягнутої в управлінні завдяки застосуванню ефективних адміністративних політик, практики та принципів і впровадженню ефективної управлінської політики;

б) здійснення перевірок продуктивності використання людських, фінансових та інших ресурсів, систем інформації, оцінки результатів та їх моніторинг; проведення аналізу заходів, вжитих об'єктом аудиту для усунення виявлених недоліків;

в) здійснення перевірок результативності діяльності щодо виконання намічених цілей об'єкта аудиту та аналізу фактичних наслідків діяльності у порівнянні із запланованими.

За допомогою перевірок економічностітапродуктивності можна оцінити, наприклад, чи дійсно організація:

а) закупає, зберігає та використовує свої ресурси (кошти, персонал, майно, площі) економно таефективно;

б) уникає дублювання зусиль працівниками і малокорисної роботи, або такої роботи, що не приносить користі взагалі;

в) не допускає простоїв на виробництві та «роздування» кадрів;

г) використовує ефективні методи роботи.

При проведенні перевірок результативності можна:

а) оцінити,наскільки досягнуто бажаних результатів або благ, що визначаються законодавчим або іншим уповноваженим органом;

б) оцінити результативність організацій, програм, діяльності тощо;

в) визначити, чи доповнює, дублює, накладається або конфліктує будь-яка програма з іншими відповідними програмами;

г) визначити фактори, що перешкоджають нормальній діяльності організації або програми;

д) визначити шляхи вдосконалення діяльності організації або програми.

Залежно від суб’єктів, в яких проводиться аудит, виділяють: аудит суб’єктів господарювання державного сектору, аудит бюджетних установ та аудит органів державної та місцевої влади.

У вітчизняній практиці розрізняють наступні види ДФА:

· аудит ефективності виконання бюджетних програм – це форма контролю, яка спрямована на визначення ефективності використання бюджетних коштів для реалізації запланованих цілей програми та встановлення факторів, які цьому перешкоджають. Порядок проведення такого виду ДФА органами ДФІУ регламентовано постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм» від 10.08.2004 № 1017 (із змінами);

· аудит виконання місцевих бюджетів – проводиться з метою перевірки та аналізу фактичного виконання місцевого бюджету, ефективності використання комунальних коштів, майна та інших активів, достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю; здійснюється органами ДФІУ у відповідності з порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України «Порядок проведення Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами державного фінансового аудиту виконання місцевих бюджетів, затверджений постановою КМУ від 12.05.2007 № 698 (із змінами і доповненнями);

· аудит фінансово-господарської діяльності (фінансово-господарський аудит) бюджетних установ і організацій – форма ДФК, яка спрямована на попередження фінансових порушень у бюджетній установі та забезпечення достовірності її фінансової звітності; проводиться органами ДФІУ згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту діяльності бюджетних установ» від 31.12.2004 №1777 (із змінами і доповненнями);

· аудит суб’єктів господарювання державного сектору, що здійснюється органами ДФІУ у відповідності з порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України «Питання проведення Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами державного фінансового аудиту» від 25.03.2006 № 361 (із змінами). Метою такого аудиту є оцінка ефективності і законності використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю об'єкта аудиту;

· операційний аудит – аудит окремих господарських операцій, що здійснюються суб'єктами господарювання; основним завданням такого аудиту є сприяння забезпеченню суб'єктами господарювання законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів та/або майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку, складення достовірної фінансової звітності. Порядок проведення органами ДФІУ операційного аудиту регулюється постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами державного фінансового аудиту окремих господарських операцій» від 20.05.2009 № 506 (із змінами);

· аудит ефективності використання державних коштів, що представляє собою незалежну оцінку або перевірку ступеня, в якому державне підприємство, програма або організація працюють ефективно і результативно, з належною увагою до економного витрачання коштів. Такий аудит здійснюється РПУ у порядку, затвердженому постановою Колегії Рахункової палати України від 12.07.2006 № 18-4 (Загальними рекомендаціями з проведення аудиту ефективності використання державних коштів).

Залежно від суб’єкта, який виступає ініціатором проведення аудиту, виділяють наступні види ДФА:

- ініціативний аудит (або добровільний) здійснюється за ініціативою суб’єктів господарювання;

- обов’язковий аудит – здійснюється у відповідності до законодавства або аудит за законом).

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-12-30; просмотров: 342; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.228.43.90 (0.048 с.)