Україна в житті й творчості Рільке

Русь прийшла до Рільке 1890—1901 рр. перекладами з Толстого, Достоєвського, Тургенєва. Оповіді Лу Андреас-Саломе запалили поета мрією відвідати і пізнати Русь, де вони й побували разом. Під час подорожі вирішили відвідати Україну.

Із листа Рільке: «Люба мамо! Завтра я вирушаю у подорож у незнайомі мені краї. Я і не гадав цього. Але Лу, ти знаєш її, вона так пристрасно оповідає мені, що я не можу не поїхати, маючи таку нагоду. Лу Андреас-Саломе — моя колега, теж письменниця. Я знаю її ще з 1897, з часом вона стала моїм найближчим другом, тому повністю довіряю їй. До того ж Лу народилася в Петербурзі і певний час жила в Росії. Сподіваюсь на нові зустрічі, бо батько моєї подруги — генерал російської армії, має велике коло друзів. Не турбуйся, я надсилатиму звістки про себе...»

Із листа Рільке: «...Пишу в дорозі. Незабутній мій «російський досвід». Я вперше побачив святу Русь, той світ, що так глибоко мене зацікавив. Москва, Петербург — це таке величне і невимовне. Зустріч із Левом Толстим — цим генієм — справжній подарунок для мене. Як добре, що Лу і її чоловік зі мною і що я тут. У мене з'явилося стільки знайомих... Першого ж дня я завітав до художника Леоніда Пастернака, професора Училища живопису, саме він познайомив мене з Толстим. Ми разом побували у нього в домі в Хамовниках... Важко висловити, скільки нового в цій країні, скільки майбутнього...»

Поет зацікавлено ознайомився з Києвом, Дніпром доїхав до Кременчука, потім вирушив до Полтави, Харкова. Подорож збудила інтерес до історії Київської Русі та козаччини. Україна надала реальне відчуття масштабності природи, величі й безмежності: «Згадую оце полтавські степи, надвечірні зорі, хатки, і охоплює душу сум, що мене там немає».

Зацікавився Рільке українським фольклором. Про це свідчать не лише записники, але й твори поета («Як старий Тимофій співав помираючи», «Пісня про Правду»).

У «Пісні про Правду» йдеться про сліпого співця Остапа. Поет називає його Богом. Персонажі: швець Петро, його дружина Акулина та нещасливо закоханий у доньку Голокопитенка їхній син Олексій. Мар'яна сміється з нього, не беруть хлопця на Січ. Але на заклик кобзаря повстати проти панів йде і він. Саме в образі кобзаря Остапа можна побачити співця Орфея. Кобзар своїм співом збуджує душі людей, примушує боротися за правду.

Поет захоплюється староукраїнською літературою, читає Несторову «Повість минулих літ», «Слово о полку Ігоревім», «Києво-Печерський патерик».

Рільке закохався у Київ («Навчи мене твоєї пісні, навчи мене твого страждання»). Особливо багато вражень від Софіївського собору, Києво-Печерської лаври. У печерах побував декілька разів: і з прочанами, і сам, зі свічкою у руках.

Пошук духовного поводиря приводить поета до Канева на могилу Т. Г. Шевченка. Тут, на українській землі, Рільке знайшов єднання людей і природи, стихій і Бога. Відвідини Лаври («найсвятішого монастиря») спричинили появу книги «Книга годин» — «Книга прощ», яка складається із трьох циклів, що виходили у різний час, а Україна замальовується як чарівний край безмежних просторів: Земля без меж, вітри, рівнини, Лісів там тіні старовинні Й незмірна неба височінь. Пливуть тобі назустріч села І знов зникають в далині,

Немов прожиті щойно дні Чи пісня дзвонів невесела. (Переклад М. Нагірного)

У 1902-1904 pp. австрійський поет переклав «Слово о полку Ігоревім» (опубліковане 1930 p.).

Враження поета від подорожей Україною. Із листа Рільке: «Мамо! Я вже два тижні у Києві. Перед цим побував у Ясній Поляні, родовому маєтку Л. Толстого. Безперечно, Київ — то є найсильніші враження. Це «місто близьке до Бога». Я б хотів тут оселитися назавжди. Тут мені відкрилася «одвічна руська сутність», насамперед пам'ятки культури давнини. А які тут церкви і собори, в них багато старих картин і дорогоцінних реліквій. Думаю колись здійснити переклад перлини давньоруської літератури «Слова о полку Ігоревім». А велична лавра, її колії, печери... Це не передати словами...»

Поет любив українське малярство. Він був вражений іконами київських монастирів. Бачив твори Дмитра Левицького, Володимира Боровиковського. Знав картини Миколи Ярошенка та Іллі Рєпіна. Зберігав українські сувеніри: шовкову хустку та срібний візантійський хрест. Дух України, її сутність виявилася у творчому спадку: це і переклади, мистецтвознавчі статті, вірші і книги, навіяні перебуванням в Україні. Українські мотиви лунають і в «Книзі образів». Так, у вірші «Буря» поет оспівує Мазепу. А поезія «Карл Дванадцятий мчить по Україні» свідчить про самостійність думки автора, про глибокі надії на достойне прийдешнє України. У «Сонетах до Орфея» Рільке оспівує полтавські степи. Образи українських козаків зустрічаються в «Гетсиманському саді».