Ліричний герой поезії Р. М. Рільке

I. Імпресіоністський напрям поезії Р. М. Рільке. Ліричний герой цієї збірки почувається патріотом Чехії. Вірші, що увійшли до цієї книги, навіяні подіями з історії Чехії, чеським фольклором, а також рідним містом Прагою. Ліричний герой прощався з батьківщиною як син своєї землі.

II. Подорож у себе. Після того як поет залишив Прагу, він багато подорожував. Наслідком поїздок є дві збірки поета. У віршах книги «Вінчаний снами» (1896) центром стає внутрішній світ ліричного героя, який розкривається через сни і мрії. Назва другої збірки, яка вийшла у перекладі російською під назвою «Адвент», промовляє сама за себе. Адвент походить від латинського adventicus — чужий, зайшлий. Його герой почувається на зламі часу в очікуванні нових подій — кохання, Різдва, повороту у творчості.

III. Ліричний герой «Часослова». Три книги «Часослова» — збірки, написаної після двох подорожей до Росії, — написано у формі щоденника православного ченця. Герою притаманні дещо романтичні поривання, він ніби розмовляє з Богом. Багато його віршів схожі на молитви, звернені до Бога. У служінні йому — мета життя ліричного героя Рільке, оскільки це — вище призначення людини, адже Бог — в усьому.

IV. «Нові поезії» Рільке. У 1907—1908 роках з'явилися частини збірки «Нові поезії». Вірші розпадаються на кілька циклів, кожен із яких присвячено певній темі і містам чи архітектурним пам'яткам, картинам французьких живописців, європейській історії тощо. Ліричний герой — самотня людина, заглиблена у внутрішній світ. Світ вона пізнає через символічне значення речей. Річ — модель всесвіту, а ліричний герой намагається зрозуміти його.

V. «Дуїнянські елегії». Робота над «Дуїнянськими елегіями» тривала майже десять років. Ліричний герой цієї збірки трагічний, бо відчуває безсилля кохання, смерті. Цей герой звертається вже не до Бога, а до темних глибин свідомості й емоцій. Центральні образи «Елегій» — Ангел, Людина, Лялька. Рільке стверджує, що людина — це синтез ангела і ляльки. Тут з'являється важливий для Рільке образ діяльного героя, який сам творить свою долю.

VI. «Сонети до Орфея». Це була остання збірка поета. Життєствердний характер віршів контрастує з похмурими «Дуїнянськими елегіями». Орфей — центральний образ циклу. Він і співець, і митець, і маг, засновник орфічної релігії. Він оспівує красу світу земного, красу людських цінностей. Ліричний герой цих віршів радісно й спокійно приймає буття, зізнається у любові до життя. Це свого роду здобуття гармонії особистості й світу.

 

«Орфей, Еврідіка, Гермес»» (1904 р.)

 

Була це душ копальня дивовижна,— у ній, як жили тихих срібних руд, тяглись вони крізь тьму. Поміж корінням струміла кров, що до людей пливла, тяжким порфіром в тьмі вона здавалась. Ото й увесь багрянець. Там були урвисті скелі, і ліси безлюдні, і зведені над пусткою мости, і той сліпий, великий, сірий став, що над своїм глибоким дном повиснув, як небо дощове над краєвидом. I поміж піль, полога і сумирна, виднілася бліда стяга дороги, простелена мов довге полотно. Дорогою цією йшли вони. Попереду ішов стрункий мужчина в киреї голубій; він нетерпляче і мовчазливо в далечінь вдивлявся, і крок його жадібно жер дорогу великими шматками; в нього руки звисали з-під киреї тяжко й хмуро, немов забули вже про легкість ліри, яка отак була вросла в лівицю, як віть троянди у гілки оливи. Чуття у ньому буцімто двоїлись, бо мчався зір, неначе пес, вперед, вертався, і спинявся, і чекав на повороті ближчому дороги, а нюх і слух позаду залишались. Йому здавалось іноді, що він вчуває кроки кожного з двох інших, які за ним узвозом вгору йшли. Проте це тільки крок його лунав і вітер ззаду торгав за кирею; Та він собі казав: «Вони ідуть», казав це гучно й до луни вслухався. Вони ідуть, але страшенно тихо обоє ходять. От якби посмів він обернутись (але обертатись було йому заказано при ділі, яке він майже довершив), тоді побачив би, що йдуть обидва тихі: це бог мандрівок і доручень дальніх, дорожній шлик над світлими очима, вперед простерта палиця струнка, маленькі крила, що об ступні б'ють, і звірена його руці — вона. Така кохана, — то її ця ліра оплакала за плакальниць усіх,

аж світ на плач суцільний обернувся, де знову все було: і ліс, і діл, і шлях, і поле, і ріка, і звір; але й в плачливому отому світі так само, як над іншою землею, і сонце йшло, й зоріло тихо небо, плачливе небо в скривлених зірках, — така кохана. Тепер вона ступає поруч бога, хоч довгий саван заважає йти, невпевнена, і ніжна, і терпляча. Вона неначе стала при надії, не думала й про мужа, що простує попереду, не думала й про шлях, що приведе її назад в життя. Вона в собі вся скупчилась, посмертям наповнена по вінця. Як плід вбирає солодощі й тьму, вона ввібрала в себе смерть велику, таку нову, що й не збагнути їй. В дівочості новітній, неторканній вона вже існувала; стать її була, немов надвечір юна квітка, і так одвикли від звичаїв шлюбних у неї руки, що й самого бога безкрайно лагідний напутній дотик її вражав, немов надмірна близькість. Вона уже — не та білява жінка, оспівана колись в піснях поета, вона уже — не пахощі й не острів широкої постелі, бо уже вона не власність жодного мужчини. Її розв'язано, мов довгі коси, і віддано, мов пробуялу зливу, й поділено, немов запас стокротний Вона — вже корінь, і коли нараз її спинив і з розпачем промовив до неї бог: «А він таки оглянувсь», безтямно й тихо запитала: «Хто?» А там здаля, при виході у світло, стояв хтось темний, що його обличчя не розпізнати. Він стояв і бачив, як на стязі дороги польової печальнозорий бог і посланець безмовно обернувся, щоб іти за постаттю, яка назад верталась, хоч довгий саван заважав іти, невпевнена, і ніжна, і терпляча.

 

 

О дерево звелось! О надвисання!

О крон нагірній гук — Орфеїв спів!

І змовкло все. Та вже й в самім мовчанні

новий початок, знак і порух зрів.

Із кубл і лігов звірі вирушали

в прояснений і виріджений ліс,

і видалось: не страх їм горла стис

і не від хитрощів вони змовкали,

а з наслухань. Пощухли їм в серцях

трубіж, і рев, і крики. Де не скоро

з’явилася б і хижка наслухання,

в яскині найтьмянішого бажання

із брамою, де аж двигтять підпори,

собори спорудив ти їм в ушах!

 

 

Зміст

Біографія і творчий шлях. 1

Україна в житті й творчості Рільке. 5

Філософські погляди Р.М.Рільке. 6

Особливості лірики Р.М.Рільке. 6

Ліричний герой поезії Р. М. Рільке. 6