Тема 3: Загальна методологія наукової творчості.

1. Сутність поняття «методологія».

2. Структура та рівні методологічного аналізу.

І. Методологія (від грец. metod – пізнання (вчення) logos – наука).

У багатьох зарубіжних джерелах поняття «методологія» і «метод дослідження» не розмежовуються.

Сучасна наука тлумачить методологію як:

- сукупність теоретичних принципів, логічних прийомів і конкретних способів дослідження предмета;

- наука про «методи»;

- система теорій, принципів, законів і категорій, що відображають процес пізнання.

Методологія більшою мірою розуміється як схема-план, вирішення поставлених завдань наукового дослідження, тому її можна розглядати і як систему основоположних ідей. Нова ідея – це не просто зміна уявлень про об’єкт – це якісний стрибок думки за межі перевірення рішень. Нові ідеї можуть виникнути під впливом парадоксальної ситуації.

Нині методологія виступає також як окрема навчальна дисципліна, що вивчає технологію здійснення наукових досліджень, опис і аналіз етапів дослідження та низку інших проблем.

Методологія – вчення про принципи, способи, форму і методи науково-дослідної діяльності.

Розвиток методології має складну історію – одна із сторін розвитку науки у цілому.

Розробкою методології займалися видатні вчені як минулого, так і теперішнього часу: Аристотель, Бекон, Галілей, Ньютон, Лейбніц, Ломоносов, Дарвін, Мєндєлєєв, Павлов, Енштейн, Гор, Дрогобич.

У період античної культури з»являються паростки методології отримання нових знань. Так, стародавні найбільш дієвим способом відкриття істини вважали дискусію, у результаті якої з»являлися протиріччя, суперечливість трактувань та інше.

Формування основних ідей методологічної науки почалося в епоху Відродження. Цьому у значній мірі сприяли успіхи у природознавстві і початок розмежування філософії та спеціальних наук – фундаментальних та прикладних.

Значення:

1. Дозволяє систематизувати увесь об’єм наукового знання і створює умови для подальших ефективних напрямків дослідження.

2. Встановлює і характеризує логічні зв’язки між предметом, метою, завданням і методами дослідження.

3. Визначає постановку проблеми, послідовність її вирішення і теоретичну спрямованість на пояснення результатів.

Мета методології – аналіз і вивчення методів, засобів і прийомів за допомогою яких отримують нові знання як на емпіричному, так і на теоретичному рівні пізнання.

Основним завданням методології є синтез накопичених наукових знань, що дозволяють забезпечити їх використання у практичних цілях.

Функції методології:

1. Координуюча

2. Інтегруюча

3. Евристична

Сформульовані функції методології зводяться до наступного:

1. Вивчення способів отримання наукових знань, що відображають динамічні процеси і явища.

2. Направляє, передбачає особливий шлях, на якому досягається дослідницька мета.

3. Забезпечення усебічності отриманої інформації про об’єкт дослідження.

4. Введення нової інформації до обігу наукового знання.

5. Уточнення, збагачення, систематизація термінів наукових понять.

6. Створення системи наукової інформації і логіку аналітичного інструменту наукового пізнання.

Методичний апарат включає:

- принципи організації і проведення наукових досліджень;

- методи наукових досліджень та способи визначення його стратегії;

- науковий апарат (понятійно-категоріальну основу, актуальність дослідження, новизну та використання, цілісність результатів).

 

 

Методологічна основа дослідження – основне вихідне положення, на якому базується наукова робота.

В методологічну основу входять:

- принципи (науковості, об’єктивності, системності, зв’язку теорії та практики...);

- концепції та теорії;

- методи.

Пошуки методологічних основ дослідження здійснюються у таких напрямках:

1. Вивчення наукових праць провідних вчених у конкретній галузі науки.

2. Аналіз наукових праць вчених, які із загальними проблемами своєї галузі досліджували питання, які цікавлять нас.

3. Узагальнення ідей науковців, які безпосередньо вивчали дану проблематику.

4. Вивчення результатів діяльності професіоналів-практиків;

5. Аналіз концепції наукової і практичної діяльності зарубіжних вчених і практиків.

Принципи:

1. Єдності теорії та практики.

2. Об’єктивності – потребує врахування всіх факторів, які характеризують те чи інше явище.

3. Конкретності – вказує на суттєві сторони та закономірності об’єктивних процесів і конкретні підходи до їх оцінки.

4. Розвитку – полягає у формуванні наукового знання із відображенням суперечностей, кількісних та якісних змін об’єкта пізнання.

5. Закономірності – обумовлення явищ із врахуванням відносин і зв’язків між ними.

ІІ. Методологія має чотирирівневу структуру:

1. Фундаментальна або філософська методологія.

2. Загальнонаукова методологія.

3. Конкретнонаукова методологія.

4. Конкретні техніки і методики.

Філософська методологія виступає як комплекс правил для вивчення всесвіту і визначення загальних сторін його пізнання (Аристотель, Платон).

Тривалий час проблеми методології не посідали належного місця в науці через механічність або релігійність поглядів на світ. Ідеалісти Кант і Гегель дали новий поштовх розвитку методології, спробували розглянути закономірності самого мислення:

Сходження від абстрактного до конкретного.

Суперечності розвитку буття і мислення.

Філософську методологію даного рівня методології у більшій мірі виконує діалектика.

Метод філософії – це засіб побудови та обґрунтування філософських знань

Принципи фундаментальної методології базуються на узагальнюючих філософських положеннях, що відбивають найсуттєвіші властивості об’єктивної дійсності і свідомості з урахуванням досвіду, набутого у процесі пізнавальної діяльності людини.

До них належать:

- принцип діалектики – взаємообумовлений і суперечливий розвиток явищ дійсності;

- детермінізму – об’єктивної причинної зумовленості явищ.

- ізоморфізму – відношень об’єктів, що відбивають тотожність їх побудови.

Функції філософської методології:

1. Виявлення сутності філософської діяльності та її взаємозв’язків з іншими видами діяльності.

2. Вирішення завдань вдосконалення та оптимізації наукової діяльності, виходить за межі філософії.

ІІ рівень

Загальнонаукова методологія – теорія пізнання та дослідження закономірностей розвитку наукового знання в цілому. Використовується в усіх або в переважній більшості наук.

Принципи:

1. Історичний (генетичний).

2. Термінологічний.

3. Функціональний.

4. Системний.

5. Когнітивний.

6. Моделювання.

Ця методологія використовує кількісно-якісні методи:

1. Наукометрія – система вивчення наук, конструктивне знання за допомогою визначення об’єктивно-кількісних закономірностей, які справді визначають досягнутий наукою рівень її розвитку.

2. Інформетрія вивчає математично-статистичні методи задля кількісного аналізу наукової інформації.

3. Бібліометрія – метод кількісного дослідження друкованих документів у вигляді матеріальних об’єктів та (або) бібліографічних одиниць.

4. Конкретно-наукова методологія – сукупність ідей або специфічних методів конкретної науки, які є базою для розв’язання дослідницьких проблем. Вона зумовлена і пов’язана з принципами і законами конкретних наук, а також їх методами.

Рівні методологічного аналізу:

1. Динамічний – світоглядна інтерпретація результатів, аналіз загальної форми та методів наукового мислення, його категоріального підходу.
2. Статистичний - підходи, форми дослідження, що носять загальнонауковий характер і так званий зріз у часі.
3. Аналітико-синтетичний – сукупність методів і прийомів, що застосовуються у тій чи іншій галузі науки.
4. Предметний (дисциплінарний) – сукупність методів та принципів, що використовуються у науковій дисципліні конкретної науки або на стику наук; сама наукова дисциплін виступає основною формою організації наукового знання.
5. Міждисциплінарний – носить комплексний характер і є сферою взаємодії різних наук.

На рівні конкретних методів і технік вирішується конкретна проблема.