Іі. Характерні особливості наукової мови.

1. Формально-логічний спосіб викладення матеріалу (наявність міркувань, смислова завершеність, цілісність і зв’язаність думок).

2. Наявність спеціальної термінології.

3. Синтаксичні особливості, що полягають у складних реченнях з чіткими синтаксичними зв’язками.

4. Стилістичні особливості, що виражають об’єктивний характер дослідження (тобто наявність таких «штампів»: добре відомо що, виникає питання, представляється спірним твердження).

5. Культура наукової мови – її визначають наступні поняття: стислість або лаконічність (уникнення зайвих слів, повторень, великих міркувань), ясність (вимога доступності, переважне використання у тексті простих висловлювань і пояснення термінів), переконливість (вимога обґрунтованості положень вагомими доказами), точність.

ІІІ. Техніко-орфографічні правила оформлення та уніфікації елементів наукового документу.

1. Функціонально-лексичні засоби зв’язку.

2. Переліки.

3. Таблиці.

4. Цитати.

5. Логічна засоби зв’язку.

6. Скорочення.

7. Графіки.

8. Списки використаних джерел.

- Функціонально-лексичні засоби:

1. Послідовність розвитку думки – спочатку, передусім, по-перше, насамперед.

2. Причинно-наслідкове відношення – завдяки, тому що, внаслідок, оскільки, водночас.

3. Підсумовування – отже, таким чином, підсумовуючи.

- Логічні засоби зв’язку.

1. Займенники, прикметники, прислівники. Вони повинні щось замінювати.

2. Слова «дійсно» і «насправді» вказують, що наступний текст має слугувати доведенням; слова «з іншого боку», «проте», «навпаки», готують читача до протиставлення; «або» часто готує до пояснення.

3. Вхідні слова, які вказують на ступень результатів.

· Цілком імовірно, звичайно, певна річ;

· Як припустимий – як видно, певно, очевидно;

· Як можливий результат – ймовірно, мабуть, можливо;

· Обов’язковою умовою об’єктивності викладеного матеріалу є вказівка на джерело: ким висловлювана та чи інша думка, кому конкретно належить той чи інший вираз (на повідомлення, за думки, на думку);

· Свої міркування стосовно проблеми дослідження виражають лише у множині (ми вважаємо).

= неозначено особові речення визначають напрямки аналізу;

= форма викладення від 3 особи (автор вважає);

= речення з пасивним станом;

Види рефератів:

1. Науковий – коротке усне або письмове викладення наукової теми (питання), складене на підставі проведення дослідження, огляду одного або кількох літературних джерел. Структура: гіпотеза, система доказів, результати, наукова новизна, практичне значення.

2. Інформаційний – коротке письмове викладення однієї наукової праці, що стисло висвітлює її зміст. Структура: тема, об’єкт, предмет, характер роботи, мета, резюме.

Принципи реферування:

1. Відповідність заголовка реферату точній назві того матеріалу, що реферується.

2. Лаконічність, точність мови тексту реферату.

3. Необхідність виділення ймовірних положень складного плану реферату.

4. Неприпустимість спрощення у рефераті сутності наукової публікації.

5. Використання ілюстраційного матеріалу при необхідності наочної презентації висновків дослідження.

Вимоги:

1. Повнота відображення змісту статті чи кількох праць за темою.

2. Відповідність основних тез і положень, виділених реферуючим змістові статті.

3. Визначення методики, яку автор обрав для реферування статті, використовує щоб розв’язати проблему.

4. Відповідність висновків автора поставленим завданням.

Загальна структура:

1. Заголовна частина.

2. Довідкова – кількість сторінок ілюстрацій, таблиці, додатки джерел інформації у бібліографічному списку.

3. Реферативна частина – мета і завдання, предмет і об’єкт методу дослідження, основні результати, новизна результатів, теоретична і практична значимість.