Тема 5: наукове пізнання складних об’єктів.

1. Поняття по систему: сутність, структура і види зв’язків.
2. Класифікації систем. Систематика.
3. Загальна теорія систем Людвіга фон Берталанфі та загальна організаційна наука.
4. Сутність системного підходу.
5. Системний аналіз у науковому дослідженні.
6. Характеристика і види соціальних систем. ОВС як система.

І. В науковій літературі зазначається близько 40 визначень системи.

Поняття система має нематеріальний характер, а ідеальний, є ідеальним образом існуючих об’єктів.

З погляду на систему як на складний об’єкт, науковці звертають увагу на структуру системи.

Структура – впорядкованість, організаційність.

Компонент – це частина системи, що вступає у зв’язки з іншими частинами даної системи.

Види:

1. Підсистема.
2. Елемент.

Підсистема – компонент, який сам складається з частин.

Елемент – компонент, який є в рамках даної системи є неподільною одиницею.

Визначається наявністю специфічного зв’язку.

Специфічні відношення, що характерні для компонентів систем:

1) координація – це певна узгодженість компонентів цілого, один до одного, що забезпечує динамічну рівновагу системи.

2) Субординація – підлеглість частин, що вказує на особливі місця та неоднакове значення кожної з них у системі.

Типи внутрішніх зв’язків:

1. Механічні.
2. Органічні.

Властивість будь-якої системи характеризується системноутворюючими ознаками, а саме:

1) систему не слід розглядати лише як сумарний вираз, конгломерат певних компонентів;

2) кожна система має таку якість, яка не притаманна окремим її частинам;

3) будь-яка система та її частини не можуть розглядатися ізольовано одна від одної;

4) зв’язки системи з частинами, що її складають сильніші за зовнішні зв’язки цієї системи;

5) кожна система є частиною системи більш високого рівня (надсистема, система, підсистема);

6) усі системи не є незмінними. Кожна система має етап зародження, розвитку, ____ занепаду чи загибелі.

Принципи існування:

1. Багатокомпонентність.
2. Цілісність.
3. Взаємозалежність (внутрішня і зовнішня).
4. Ієрархічність.
5. Множинність підходів до вивчення кожної системи.

Сутність системи виражається через характеристики у статиці (структура) та в динаміці (мета і функції).

ІІ. Систематика – сукупність методів, принципів і теоретичних положень, н основі яких вирішуються задачі впорядкування, позначення, опису усієї сукупності об’єктів, що утворюють закономірно пов’язану з реальністю систему.

Ядро систематики, яке вона виділяє в об’єктах будь-якої системи визначає стійкі критерії ознаки функцій зв’язків.

Систематика спирається на різноманітні за своїм змістом принципи. У самому простому вираженні цей принципи зводяться до впорядкування об’єктів за формальною зовнішньою ознакою, починаючи від позначення системи порядковими номерами і закінчуючи надписом відповідних термінів з визначеним описовим змістом.

Наприклад, періодична система елементів Мендєлєєва відбиває внутрішню сутність об’єктів (атомів) і на цій основі – закономірну впорядкованість розташування об’єктів у даній системі за атомною масою.

Практичне значення систематики полягає у безпосередній роботі конкретного дослідження (біологія – тварини і рослини, фізика – фізичні тіла та явища, медицина – збудники інфекційних хвороб).

Класифікація систем:

1. Найпершою існувала Стафорда Бора, який в основу класифікації поклав 2 критерії:

- ступінь складності системи;

- ступінь детермінованості.

Згідно з «1» - розглядаються прості, складні та дуже складні системи.

«2» - суворо детерміновані (жорсткі) та імовірнісно детерміновані (м’які).

1. Класифікація Кеннета Боулдінга, в основу якої покладені рівні ієрархії систем:

- неживі (годинникові механізми, термостат);

- живі (клітина, рослини, тварини, людина, соціальні системи, трансцендентні системи) – це ті системи, які знаходяться поза нашою свідомістю.

Існує також декілька підходів сучасної класифікації систем (Полудьонна).

ІІІ. Людвіг фон Берталанфі.

1954 рік – один з ініціаторів створення спілки дослідників у галузі загальної теорії систем і став редактором щорічного журналу «General systems» (1956 р).

Створена ним система висунута на управління різними організаціями.

ЗТС (загальна теорія системи) – це теорія, яка узагальнено описує системи різних класів і типів та розробляє специфічні методи їх аналізу. Головна проблема ЗТС пов’язана з обґрунтуванням логіко-методологічних принципів дослідження систем і розробкою метатеорії їх аналізу.

Задача ЗТС – формування основних конкретно-наукових уявлень, положень і визначень різних типів систем та їх особливостей.

У 50 рр разом із Кеннетом Боулдінгом вперше були сформульовані принципи ЗТС.

Організація як одна з важливих функцій управління не вичерпує усього процесу управління. Поміж тим, в історії суспільства була спроба підмінити організацією увесь процес управління суспільством.

У текстології автор абсолютизував організацію суспільства і відірвав її від матеріальної основи суспільного розвитку. Вчений розглядає явище природи, людини і суспільства в єдності як комплекс елементів, що мають властивості цілого. Він прагнув знайти універсальні організаційні принципи, тобто сполучення різних вихідних даних у цілісну систему, які були б придатні для усіх без винятку сфер діяльності дійсності. Він вважав, що в основі цих принципів лежить ідеал цілісност різного роду предметів та явищ дійсності – від техніки до психіки.

Помилкою Богданова було те, що принципи, які він відкривав для одних галузей дійсності механічно переносилися на інші галузі, де вони взагалі не діють або їх дія носить обмежений характер (наприклад, принцип слабкої ланки).

З точки зору даного принципу міцність системи, її цілісність визначається найбільш слабким її компонентом.

Системний підхід – це загальний метод (загальнонаукова методологія) дослідження та пізнання складних об’єктів, які використовуються в усіх сферах науки, техніки, управління.

Пізнання на основі системного підходу передбачає:

1. Визначення компонентів системи.

2. Визначення зв’язків компонентів системи.

3. Дослідження організації компонентів у системі.

4. Дослідження організації системи у цілому.

5. Дослідження історії системи.

6. Інтеграція знань з метою:

А) створення теорії функціонування системи та управління нею;

Б) розроблення програми управління системою в подальшому.