Допоможемо своїй дитині самоорганізовувати себе та своє робоче місце

Своєчасно лягати спати і рано вставати, щоб не запізнюватися до школи, встигнувши перед тим без особливого поспіху та зайвої метушні й нервування все зробити — прибрати постіль, провітрити кімнату, зро­бити ранкову гімнастику, виконати туалетні і водні про­цедури, добре поснідати.

Тримати в чистоті, охайності своє робоче місце, ко­ли кожна річ має своє постійне місце; під руками завжди мати тільки те, що потрібно, а використавши, покласти туди, звідки його взяв; після виконання всіх домашніх завдань у ранець покласти все необхідне для шкільних занять наступного дня з тим, щоб нічого не забути вдома.

Сівши за письмовий стіл, відразу приступити до ро-боти, не відволікаючись на сторонні справи, працюва­ти зосереджено, наполегливо, бо, як кажуть у народі, «коли став робить, то байдики не бить».

Мати дозвілля тоді, коли виконано все домашнє за­вдання.

Виконувати завдання у той день, коли їх одержано; золотим правилом поведінки нехай стане мудра на­родна порада: «Нинішньої роботи на завтра не відкла­дай».

Працювати в темпі, жваво. «Відстанеш годиною — не наздоженеш родиною».

Неодмінно доводити розпочате виконня домашньо­го завдання до його повного завершення.

Не братися відразу за багато справ, бо «Хто много зачинає, той мало кінчить».

Благо — натхненна праця, яка будить охоту до неї, і це має дуже велике значення. «Була б охота, піде на лад всяка робота», — вчить народна педагогіка. Саме така мета вбачається у духовно-моральній допомозі. Тепле слово, лагідність, доброзичливі стосунки в сім'ї, щира порада, зразковий приклад батьків у тих чи інших вчинках, родинна любов, увага та повага, підтримка та взаємовиручка в скрутну хвилину — ось якої саме до­помогти у навчанні потребують наші діти від своїх батьків.

ПСИХОЛОГІЧНА КРАМНИЦЯ. ЗАПАМ'ЯТАЙМО ПОРАДИ МЕДИКІВ, ПСИХОЛОГІВ

Не тримайте страх ні в собі. ні в дітях

Почуття страху характерне для більшості дітей. Це може видатись дивним, але сам по собі цей страх не існує. Він з'являється несвідомо й тільки в наших думках. Лякливі думки вносять у життя, особливо ди­тяче, обмеження, викликають почуття пригніченості, руйнують віру в себе. Батьки повинні пам'ятати про це й не навіювати дітям негативних емоцій, заляку­вати їх.

Науковці вже давно довели, що страх є жи­вильним грунтом для хвороб. Згадаймо давню притчу.

По дорозі до міста повз стару людину, яка сиділа на узбіччі, проходила Чума.

— Куди ти йдеш? — запитав старий.

— До міста, аби вбити тисячу людей, — відповіла Чу­ма.

Рік потому Чума, повертаючи з міста, знову зустріла старого.

—- Ти сказала мені, що прямуєш до міста, аби вбити тисячу людей, а померло аж десять тисяч, — мовив їй старий.

— Я сказала тобі правду: я вбила тільки тисячу. Реш­ту згубив страх!

Отож. страх — продукт власної свідомості. Він зни­кає, якщо його не тримати.

Враховуйте стан дитини

Не повинно бути (ні в батьків, ні в дітей] емоційної і розумової напруги останні півгодини перед сном та перші півгодини після сну. Тоді у ваших дітей не буде серйозних нервових розладів.

Хлопчик, який невпевнений у собі, починає відста­вати і в інтелектуальному розвитку, і у фізичному — за­тримується ріст.

Перед менструацією і під час неї психічний стан дівчинки не можна вважати повністю нормальним. Він буде хитким, доки в організмі не сформується гормо­нальний баланс.

Знання, отримані без радощів або з гнівом, не мож­на вважати засвоєними.

За день кожна дитина повинна одержати від батьків 7—8 словесних «погладжувань» [«Ти охайна, доню», «Ти добре полагодив стілець, сину», «Ми всі тебе лю­бимо» тощо].

До вашого записника

Дитина «псується» багато разів, щоб знову відчути життя і себе. «Розвалюється», щоб будува­ти себе по-новому. Ніхто не підпадає під схему. І ніхто не помилиться добровільно. Але при цьому не повинно бути ніякої іронії з боку дорослих, ніякого кепкування над дитиною. Застерігаємо - це небез­печно.

Дитину можна і треба підхвалювати без вихвалян­ня.

Звертайтесь іноді до малюка за порадою як до рівного.

Для дитини це велика миттєвість, зірковий час! (З нею радяться, вона потрібна, вона доросла!)

Зверніться і за допомогою як до рівного. Виховання — це завжди трішки спектакль. Є момен­ти, коли і дорослий повинен зуміти вдати з себе без­помічного, беззахисного, залежного. Саме так — від вашої дитини. Практикувати це вже можна, починаючи з 6—7 років.

Випереджувальна похвала

Якщо ви хвалите дитину за те, чого у неї немає, це ще не означає, що ви кажете неправду. Ми говоримо так, ніби це могло бути. Передаємо цю віру, прищеп­люємо її дитині. І навіть якщо у неї нічого не виходить, все одно треба хвалити щедро за спробу досягти ба­жаного. За спробу зробити спробу.

Важливо хвалити дітей вранці (і якомога раніше). Це для них аванс на довгий і важкий день. І на ніч слід по­хвалити (або просто поцілувати й сказати лагідне: «На добраніч»).

На практиці, на жаль, інше: «Я тобі вже показу­вав. Ну що ж ти такий дурний?», «Ти знову зігнувся, нещасний?», «Не розумієш? Яка незда­ра!»

А випереджаюче несхвалення — зловісне негативне навіювання. Запам'ятаймо це.

Принципи лікувальної педагогіки

Принцип гуманізму

Постійно виявляти активне співчуття, що подає надію, до хворих дітей, викликати в них віру і надію на видужання та успішне навчання.

Будувати свої взаємовідносини з учнями за прави­лом — перед вами діти, які болісно переживають свій хворобливий стан, але ніколи не треба нагадувати їм про це, особливо у присутності інших.

Принцип оптимізму

Створювати такі умови (природовідповідні, соціальні, медико-педагогічні), які б активно відокремлювали дітей від переживань, пов'язаних з їхніми хворобами, викликали б у них життєрадісність, оптимістичність по­чуттів.