Формування особистих характеристик

Формування особистих характеристик

Таблиця 2 Особистісні характеристики дітей

	Склад сім'ї
Одна мама	Повна сім'я, одна дитина	Повна сім'я, 2—3 дітей	Багатодітні сім'ї
Стать
Х	Д	Х	Д	X	Д	X	Д
Допитливість		48,5		54,9	47,3	56,4	42,5	57,7
Комунікабельність	15.1	30,8	22,3		22,6	30,3	18,8	28,6
Лідерство	22,7	12,7	14,3	16,8	26.6		23,9	15,4
Конфліктність	41,6	14,4		13,9	26,9	12,6	16,3	6,8
Відчуженість	15,4	18,5		13,6	17,1	14,1		14,6

 

 

Перш за все дітям присутня до­питливість. Саме вони здатні задава­ти найбільше питань, що свідчить про Їхнє велике бажання дізнатись про щось нове, невідоме.

За результатами дослідження найвищі показники відзначаються у дівчаток з сімей, у яких виховується більше двох-трьох дітей. У гурті, разом з братами й сестрами, дівчатка найактивніше цікавляться усім новим. Дещо нижчий відсоток допитливості спостерігаємо у повних сім'ях з однією дитиною (54,9%). Найменше цікавить новизна навколишнього середовища дівчаток з неповних сімей. Це спостерігається і в хлопчиків. Серед хлопчиків найвищий відсоток допитливості відзначається у сім'ях з однією дитиною, найнижчий — у неповних сім'ях. Діти з неповних сімей стають більш байдужими, їм не цікавими стають ті факти, які б зацікавили дітей з благополучних сімей.

Не слід залишати поза увагою і той факт, що діти, які ростуть без батька, відзначаються найбільшою агресією у ставленні до своїх однолітків, товаришів, друзів. Вони є найпершими порушниками в школі й за її межами, а також найактивнішими лідерами в конфліктних ситуаціях. Можливо, нестача батьківського виховання й спричинила такий хід подій. Найменше створюють конфліктні ситуації ті діти, які виховуються у багатодітних сім'ях. Діти з таких сімей намагаються не влаштовувати скандальних ситуацій, а відзначаються певною поступливістю, доброзичливістю. Не менше конфліктують і дівчатка-одиначки (13,9%) з повних сімей, які також намагаються верховодити в конфліктних ситуаціях. У сім'ях з більшою кількістю дітей рівень конфліктності знижується.

Вплив сімейного виховання позначається й на такій особистісній характеристиці, як комунікабельність. Як відомо, жодна людина не існує сама по собі. Кожен з нас може жити лише серед людей. Спілкування ж є невід'ємною й дуже важливою стороною людського існування. Тому, досліджуючи потребу в спілкуванні в різних сім'ях, ми визначили, що суттєва відмінність між хлопчиками й дівчатками. Виховуючись в неповних сім'ях, де основну виховну роль виконує мама, а роль батька практично відсутня, хлопчики стають дуже замкнутими, потреба в спілкуванні зводиться до мінімуму.

Дівчатка зовсім по-іншому формуються в неповних сім'ях. Вони, на противагу хлопчикам, активно вступають у спілкування, намагаються завдяки активному контакту завоювати прихильність друзів. Саме з таких сімей дівчатка найбільше цінують друзів, їхню дружню прихильність. Взагалі, за результатами дослідження, дівчатка є комунікабельнішими, ніж хлопчики. Потреба в спілкуванні в них розвинута більшою мірою.

Найактивнішими співбесідниками виступають хлопчики з повних сімей з 2—3 дітьми, і вони знаходяться на першому місці (22,6%). Дещо нижча активність у хлопчиків-одинаків (22,3%). На нашу думку, знижене бажання спілкуватись у дітей з багатодітних сімей, де є старші й менші брати та сестри.

Дівчатка з повних сімей з 2—З дітьми теж активно спілкуються в колективі (30,3%). У багатодітних сім'ях дівчатка найактивніше спілкуються з братами й сестрами.. Найменша потреба у спілкуванні зі своїми однолітками спостерігається серед дівчаток, які є єдиною дитиною в сім'ї.

Хлопчики й дівчатка з повних сімей, де виховуються 2—3 дітей, найактивніше спілкуються зі своїми однолітками. Зайнявши активну позицію, діти впевнено зарекомендовують себе як безперечні лідери. Аналізуючи окремо результати дослідження дівчаток було помічено, що подібна активність спостерігається і в повних сім'ях з однією дитиною (16,8%). Прагнення домінувати поступово зменшується в багатодітних сім'ях (15,4%). Зовсім інше бажання спостерігається в дітей-напівсиріт. Особливо знижене бажання до лідерства відзначається у дівчаток, які виховуються без батька. Хлопчики з таких сімей теж знаходяться на передостанньому місці (22,7%). А найпасивнішими вони є у повних сім'ях, де виховується лише одна дитина (14,3%), поряд з тим, що дівчатка з таких сімей є більш активними (16,8%).

Методика Рене Жиля дала змогу нам уявити становище в сучасних сім'ях дівчаток і хлопчиків15-17 років. За результатами нашого дослідження, найвищий відсоток почуття відчуженості, одинокості, занедбаності спостерігається в дівчаток саме в неповних сім'ях. Тобто вони є найранимішими в подібній ситуації.

У хлопчиків почуття найбільше загострюється у багатодітних сім'ях, де вирує багатоголосся братиків і сестричок (24%). Здавалося б, присутність братів і сестер у сім'ї є причиною того, що хлопчики відчувають себе обділеними увагою з боку батьків.

Низький відсоток почуття відчуженості відзначається в повних сім'ях з 2—-3 дітьми серед дівчаток (14,1%). Серед хлопчиків третє місце розділяють діти з неповних сімей, де основну виховну роль виконує мати. Найкомфортніше і найвпевненіше почувають себе діти у повних сім'ях, де вони є єдиною дитиною. Будучи одинаком чи одиначкою в сім'ї, дитина має змогу певною мірою відчути всю турботу батьків, бо вони спрямовують усю свою любов і увагу на неї.

 

МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК

Сучасна сім'я все більше стає головною ланкою у вихованні дитини. Вона має забезпечувати її достатні матеріальні та педагогічні умови для інте­лектуального, фізичного, морального та духовного розвитку.

Батьки. Якими вони повинні бути? Загальних ре­цептів немає. І все ж... Ніжна, весела мати, що вміє бу­ти ледь-ледь холоднуватою. Стримано-суворий бать­ко, що часом усміхнеться і зрідка попустує. Можливо, на таких невеликих «вкраплюваннях» мають трима­тися і авторитет, любов до дітей.

А дитина, якою б вона не була, коли їй скрізь погано, мусить бути захищеною вдома, мусить знати: там завжди горить вогник, що зігріє без зайвих запитань і повчань.

У вихованні підростаючих поколінь важливим чин­ником має стати родинна педагогіка. Родинна педа­гогіка розглядає виховання дитини як певну взаємодію головним чином батьків і конкретних умов, що вплива­ють на виховання й соціальне становлення особистості. Як вихователі, так і батьки повинні добре знати особистісні якості дитини: фізичне й психічне

здоров я, стійкість нервової системи, реакції на ті чи інші види подразнень, інтереси і можливості тощо. А тому важливо поєднувати елементи наукової педа­гогіки та родинно-національних традицій, звичаїв і об­рядів у підготовці батьків, педагогів до здійснення ними виховної функції, підвищення педагогічної культури сім'ї.

То хто ж допоможе батькам набути педагогічних знань? Напрошується традиційна відповідь — школа. І це, зрештою, правильно. Бо школа лишається одним з найбільших авторитетів у цьому питанні.

Аналіз педагогічної практики показує, що най­кращі результати дає така організація педагогічного всеобучу батьків, яка передбачає обов'язкові для батьків бесіди за сталим планом і програмою; гру­пові та індивідуальні консультації, педагогічні прак­тикуми, батьківські загальношкільні і класні збори, ґ активне залучення до участі у виховній роботі з класом, до виконання доручень батьківського комітету.

Зібрані матеріали призначені для класних керівників, вчителів, шкільних психологів в організації роботи з батьками і для самостійної роботи всіх, хто підвищує педагогічний рівень.

ПОРАДИ І РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ВИХОВАННЯ І НАВЧАННЯ ДІТЕЙ В СІМ"Ї'

Стаття 59 Відповідальність батьків за розвиток дитини

1. Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку дити­ни як особистості.

2. На батьків покладається однакова відпо­відальність за виховання і розвиток дитини.

3. Батьки та особи, які їх замінюють, зобов'язані:

—- постійно дбати про фізичне здоров'я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей:

— поважати гідність дитини, виховувати праце­любність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до України, рідної мови, культури, сім'ї, пова­гу до національних, історичних, культурних цінностей інших народів:

—— сприяти здобуттю дітьми освіти у закладах освіти або забезпечувати домашню освіту в обсязі вимог до її змісту, рівня та обсягу:

— виховувати повагу до законів, прав, основних сво­бод людини.

4. Держава надає батькам і особам, які їх заміню­ють, допомогу у виконанні ними своїх обов'язків, захи­щає права сім'ї.

Стаття 60

Права батьків

Батьки або особи, які їх замінюють, мають право:

—- вибирати Заклад освіти для неповнолітніх дітей:

—— обирати і бути обраними до органів громадського самоврядування в закладах освіти:

— звертатись до органів державного управління освітою з питань навчання, виховання дітей;

— захищати у відповідних державних, судових орга­нах законні інтереси своїх дітей.

Будьте вимогливими.

Діти з високою самооцінкою, почуттям власної гідності, вмінням робити щось краще за інших, вихову­ються, як правило, в сім'ях, де до них ставлять високі вимоги. Але не будьте тиранами.

Привчайте дитину до праці.

Певною мірою ви можете запрограмувати життєвий успіх своїх дітей.

Не слід надмірно оберігати своїх синів і дочок від труднощів. Нехай вони зрозуміють, що шлях до успіху вимагає певних зусиль.

Пам'ятка для батьків

1. Шановні батьки, пам'ятайте! Тільки разом у співпраці зі школою, церквою та громадськістю можна добитися бажаних результатів у вихованні й навчанні ваших дітей.

2. Обов'язково постійно цікавтесь розвитком, на­вчанням і поведінкою ваших дітей. Для цього відвідуй­те заняття, батьківські збори, зустрічайтесь з класним керівником і вчителями школи.

3. Щоденно цікавтесь навчанням дитини. Радійте її успіхам, допомагайте узагальнювати, співставляти, аналізувати вивчене, прочитане, по­бачене. Не дратуйтесь із-за кожної невдачі, що спіткає дитину, не карайте і не ображайте її гідності, а допоможіть зрозуміти і усвідомити помилки, не­доробки і загартуйте її силу волі своєю допомогою і розумінням.

4. Привчайте дитину до самонавчання й до само­контролю у виконанні домашніх завдань і обов'язків. Надавайте розумну допомогу у їх виконанні. Важливо викликати інтерес до навчання, але не муштрою і силою, а добрим словом, підтримкою, порадою, терпінням і ласкою.

5. Сприяйте тому, щоб дитина сформувала у собі активну життєву позицію: брала участь у всіх класних, шкільних заходах, концертах, щоб не боялася декламувати, співати, танцювати, виконувала б сумлінно шкільні доручення, проводила політінфор-мації виховні години. Для цього необхідно бути в курсі шкільного життя, цікавитися планами дитини щод§нно, допомагати підготуватися до уроку вивчи­ти необхідне, підтримувати в дитині впевненість і

сміливість.

,7. обов'язково надавайте посильну допомогу школі (квіти, озеленення, оформлення кутків, класу, ремонт приміщення, участь у концертах, зборах).

Повага змалку

 

Коли я часом чую. як підлітки, а то й молоді люди звертаються до батьків: «батя», «папаша», «старик», «маманя», «мамаша» або заочно називають їх «мої предки», мені робиться боляче і ніяково. Боляче за себе, ніби це стосується мене, і за тих батьків, до яких так звертаються. Чому сьогодні з'являється зневага дітей до батьків, відчуженість між ними? Чогось подібного, принаймні в наших селах, колись не чули. В Україні не лише до батька, матері, діда, баби, а навіть подружжя, сусіди між собою зверталися на «Ви». Любов і повагу до батьків, старших, як і працьовитість, гідність, релігійність у наших родинах виховували змалку.

Слово батьків або старших у сім'ї було законом для менших. Вони вже змалку мали свої обов'язки, вико­нували різну роботу, посильно працювали. Дівчатка переймали науку від матері, баби — вчилися прясти, вишивати, ткати, розписувати писанки, шити одяг, на­водити лад у хаті. Хлопчики вчилися чоловічого ре­месла від батька чи діда. Наприклад, колись було за правило, що дівчинка 7--10 років могла вишити собі сорочку.

До вашого записника

Дитина «псується» багато разів, щоб знову відчути життя і себе. «Розвалюється», щоб будува­ти себе по-новому. Ніхто не підпадає під схему. І ніхто не помилиться добровільно. Але при цьому не повинно бути ніякої іронії з боку дорослих, ніякого кепкування над дитиною. Застерігаємо - це небез­печно.

Дитину можна і треба підхвалювати без вихвалян­ня.

Звертайтесь іноді до малюка за порадою як до рівного.

Для дитини це велика миттєвість, зірковий час! (З нею радяться, вона потрібна, вона доросла!)

Зверніться і за допомогою як до рівного. Виховання — це завжди трішки спектакль. Є момен­ти, коли і дорослий повинен зуміти вдати з себе без­помічного, беззахисного, залежного. Саме так — від вашої дитини. Практикувати це вже можна, починаючи з 6—7 років.

Випереджувальна похвала

Якщо ви хвалите дитину за те, чого у неї немає, це ще не означає, що ви кажете неправду. Ми говоримо так, ніби це могло бути. Передаємо цю віру, прищеп­люємо її дитині. І навіть якщо у неї нічого не виходить, все одно треба хвалити щедро за спробу досягти ба­жаного. За спробу зробити спробу.

Важливо хвалити дітей вранці (і якомога раніше). Це для них аванс на довгий і важкий день. І на ніч слід по­хвалити (або просто поцілувати й сказати лагідне: «На добраніч»).

На практиці, на жаль, інше: «Я тобі вже показу­вав. Ну що ж ти такий дурний?», «Ти знову зігнувся, нещасний?», «Не розумієш? Яка незда­ра!»

А випереджаюче несхвалення — зловісне негативне навіювання. Запам'ятаймо це.

Принципи лікувальної педагогіки

Принцип гуманізму

Постійно виявляти активне співчуття, що подає надію, до хворих дітей, викликати в них віру і надію на видужання та успішне навчання.

Будувати свої взаємовідносини з учнями за прави­лом — перед вами діти, які болісно переживають свій хворобливий стан, але ніколи не треба нагадувати їм про це, особливо у присутності інших.

Принцип оптимізму

Створювати такі умови (природовідповідні, соціальні, медико-педагогічні), які б активно відокремлювали дітей від переживань, пов'язаних з їхніми хворобами, викликали б у них життєрадісність, оптимістичність по­чуттів.

Принцип наступності

Добиватися усвідомлення учнями ефективності і життєвої необхідності як лікувальних процедур, так і шкідливих занять: забезпечувати органічну нас­тупність навчально-виховних і оздоровчих заходів, єдність медико-педагогічних пливів, взаємне їх доповнення і коригування з метою створення психологічної врівноваженості і впевненості у ви­дужанні.

Гра- експеримент

Шановні батьки! Пропонуємо вам провести зі своїми дітьми експеримент. Він допоможе вам з'ясувати, чи виховані ваш син або донька. Одер­жавши результати (можливо, невтішні], не поспішайте дорікати дітям. Висновки зробіть і для себе.

Ось запитання. Якщо ваш син [дочка] відповідає «так», на полях треба ставити «плюс», якщо «ні» — «мінус». Нагадайте дітям, не ображаючи їхньої гідності, що відповідати треба чесно.

1. Якщо тобі доводиться несподівано затриматися у школі, на прогулянці або раптово піти з дому, чи повідомляєш ти про це рідних (запискою, по телефону, через товариша]?

2. Чи бувають випадки, що батьки зайняті якоюсь роботою (генеральне прибирання, ремонт тощо], а те­бе посилають на вулицю або в кіно, щоб «не крутився під ногами»?

3. Відклади на хвилинку книжку і оглянь квартиру не своїми, а маминими очима. Чи немає в кімнаті речей. які лежать не на місці?

4. Чи можеш ти одразу, нікуди не заглядаючи, на­звати дні народження батьків, бабусі та дідуся, братів і сестер?

5. Свої потреби (купити ковзани, м'яч, джинси) ти, напевне, знаєш добре. А чи відомо тобі, яка річ терміново потрібна мамі або батькові та коли вони збираються придбати її?

6. Чи трапляється так, що, крім маминого доручен­ня, ти виконуєш ще якусь роботу «від себе», за власною ініціативою (наприклад, тебе попросили про­терти підлогу в коридорі, а ти ще й все взуття по­чистив)?

7. Мама пригощає тебе апельсином, тістечком, цу­керкою. Ти завжди перевіряєш, чи дісталося смачне дорослим?

8. У батьків випав вільний вечір. Вони збираються в гості або в кіно. Чи висловлюєш ти своє небажання залишитися вдома (просиш їх не йти, вимагаєш узя­ти й тебе, кажеш, що тобі самому страшно або, мож­ливо, мовчки сидиш з кислим і незадоволеним вигля­дом)?

9. У вас вдома дорослі гості. Чи доводиться рідним нагадувати тобі, що треба зайнятися якоюсь тихою справою, не заважати дорослим, не втручатися в їхню розмову?

10. Чи соромишся ти вдома, в гостях, у музеї подати мамі пальто або виявити інші знаки уваги?

Отже, було десять запитань. Якщо хороший син або донька, знаки повинні стояти на полях такі: «+—++++ -». Але можлива й протилежна картина. Тоді треба серйозно замислитись.

ТЕСТИ І АНКЕТИ

Анкета «Ти і твої батьки»

Який склад твоєї сім'ї?

Бабуся Мати Вітчим Брат 1-2-3

Дідусь Батько Мачуха Сестра 1-2-3

Так

Частково Іноді

Як проводиш своє дозвілля?

Займаюся в гуртку. Займаюся спортом [у секції]. Відвідую кіно чи театр. Читаю художню та іншу літературу. Займаюсь у музичній школі. Дивлюся телепередачі. Спілкуюся з друзями.

Які стосунки між батьками?

Дружні

Напружені

Конфліктні

Не хочу говорити

Чи розуміють тебе батьки?

Повністю Частково Не розуміють

Анкета «Ми і наші діти»

Склад вашої сім'ї?

2.. Якому дозвіллю ви віддаєте перевагу?

Заняття спортом Відвідуванню кіно і театру Читанню книг

Відвідуванню кафе, ресторанів Застольним зустрічам з друзями Перегляду телепередач Відвідуванню змагань, матчів Сімейному колу

Анкета для батьків

(визначення ступеня вираженості особистісних якостей у дітей)

1. Які з наведених далі якостей (особливостей) роз­винені у вашої дитини слабко (підкресліть однією лінією); потребують удосконалення (підкресліть двома лініями), розвинуті в нормі (підкресліть хвилястою лінією); виражені гіпертрофовано (підкресліть двома хвилястими лініями)?

1. Активність

2. Впертість

3. Наполегливість

4. Витримка

5. Витривалість

6. Дієздатність

7. Організованість

8. Сумлінність

9. Працелюбність

10. Чесність

11. Зібраність

12. Справедливість

13. Принциповість

14. Чемність

15. Відповідальність

16. Стриманість

17 Доброзичливість

18. Довірливість

19. Чуйність

20. Співчуття

21. Кмітливість

22. Допитливість

23. Винахідливість

24. Орієнтування

25. Передбачливість

26. Самоконтроль

27. Самооцінка

28. Критичність

29. Самокритичність

30. Уважність

31. Спостережливість

32. Допитливість

33. Творчість

34. Уява

35. Логічність

36. Далекоглядність

37. Охайність

38. Хороша пам'ять

39. Здатність до самоаналізу

40. Послідовність

Такі спостереження батьків, виявлення Провідних психічних якостей у своїх дітей, визначення ступеня їх

розвитку в сім"! класний керівник може стимулювати

протягом певного періоду, чверті, навчального

півріччя, року.

Ф.Моріак

Питання для обговорення.

1. Чи правильно вчинили батьки щодо дочки?

2. Яких методів виховання дотримуються батьки в даному випадку?

3. Оцініть дану ситуацію зі своєї точки зору.

(Виступи батьків].

Після обговорення ситуації вчителеві варто зверну­тися до батьків із запитанням: «Як мені краще вихову­вати ваших дітей, а моїх теперішніх учнів? Розкажіть, що їх хвилює, що в нашій школі вас не задовольняє». І тим самим викликати на відверту розмову.

(Виступ батьків).

На закінчення, шановні батьки, хотілося б сказати слова великого педагога Василя Олександровича Су-хомлинського. Він говорив: «У дитині ми повинні бачи­ти завтрашню дорослу людину — ось в цьому, мені здається, і полягає життєва мудрість батька, матері, педагога. Іншими словами — потрібно вміти любити дітей». Адже ми, дорослі, чомусь забуваємо, що в ди­тячій душі, як на благодатному грунті, — все, що потрап­ляє, проростає. Посієш добре, розумне, вічне, і збереш багатий урожай доброти, милосердя, людяності, щи­рості.

 

Взаємовідносини у сім’Ї і моральне виховання дітей молодшого шкільного віку

Мета. З'ясувати, яку поведінку слід вважати моральною. Розкрити зв'язок моральних звичок з культурою поведінки школяра.

Обладнання. Виставка літератури з дано' теми. Вислови видатних людей на дану тему.

Виховувати тепер дуже важка справа; думаєш, ну, все, тепер закінчилось. Але' тільки все починається!..

М.Ю. Лєрмонтов

„.Виховувати не значить тільки вигодовувати і догляда­ти.. але і дати напрям серцю і розуму.

ВГ. Бєлінський

Форма проведення. Лекція.

Дитина народилася... А якою вона виросте? Чи буде вона працьовитою, доброю, чесною, чи любитиме й шануватиме своїх батьків,' чи здатна буде відповідати за себе і свої вчинки, як вона ставитиметься до себе і оточуючих, яким буде й життєвий вибір, якими будуть ї поведінка і місце в суспільстві, іншими словами, чи буде в майбутньому дитина морально зрілою особистістю?

Хто ж і коли має розпочати моральне виховання дитини?

Відомо, що засвоєння норм моральної поведінки почи­нається ще в ранньому дитинстві Спостерігаючи за поведінкою батьків, дитина вчиться творити добро, виявляти любов і сим­патію до інших людей, вчиться бути працьовитою і скромною, чесною і справедливою, щедрою, ввічливою, витриманою. Ви, батьки, вчите любити рідну землю, шанобливо ставитися до її краси і багатства. Ви є першими вчителями людського співжит­тя. Отож. дорогі батьки, ви є першими вихователями дитини, і розвиток моральності дітей — одне з найважливіших ваших за­вдань

Діти, особливо молодшого шкільного віку, які правильно роз­виваються і в яких є всі передумови для розвитку моральної по­ведінки, сприймають батьків, вихователю, вчителів як носіїв усього найкращого, на яких бажають бути обов'язково схожими. Дітям хочеться пізнати великий, невідомий світ. Засвоєння пра­вил поведінки, бажання робити те, що роблять дорослі, — важливі мотиви позитивної поведінки дітей Урахування саме цього спо­нукання дає позитивні наслідки, адже допомагає вам, як бать­кам, не лише залучати дітей до виконання різних завдань, а й полегшує формування в них навичок моральної поведінки.

Провідним мотивам така моральної поведінки у дитини мо­лодшого шкільного віку є схвалене ставлення до їхньої по­ведінки Батькам знайома радість дитини, яку похвалили. Діти дуже часто звертаються до батьків, щоб переконатися у пра­вильності, загальній корисності своїх дій. Тому підкреслення до­рослими успіхів дитини під час виконання нею різних доручень і після зробленої справи викликає позитивні переживання і сприяє її моральному зростанню.

Дії дорослих не викликають жодного сумніву, і дитина, як пра­вило, охоче сприймає зауваження, нагадування Під впливом вимог дорослих у неї формується вміння стримувати себе, кон­тролювати власну поведінку, протидіяти негативним впливам. Проте багато дітей, як відомо, поводять себе відповідним чином лише у присутності дорослих, в особливо відповідальних ситу­аціях або через побоювання покарання. Коли діти позбавлені контролю, вони часто забувають, що повинні себе стримувати, не можуть подолати свою імпульсивність Така залежність по­ведінки дп-ей лише від зовнішніх впливів (наявність чи відсутність

дорослих) свідчить про ще недостатню сформованість стимулів стійкої моральності

У дітей З—4-го класу з'являється нове ставлення до себе — вони вже можуть оцінювати свої вчинки, їхня поведінка стає більш свідомою і обдуманою. Певна частина дгтей самостійно намагається поліпшити поведінку, займаючись самовихован­ням.

Позитивну поведінку забезпечують вже не зовнішні впливи, а, внутрішні спонукання — розуміння непристойності чи негатив­ності вчинку, незадоволення собою й бажання удосконалити свою особу, вболівання за честь колективу. Така регуляція по­ведінки — це вже ознаки справжньої моральності.

Але процес виховання дітей — складний і довготривалий. Наші дії. вчинки, ставлення до роботи та до інших людей, наша особистість в цілому — все малюки сприймають, все навко­лишнє впливає на них. Однак важливо пам'ятати, що кращі людські риси формуються в тих випадках, копи дитина стає

співучасником виховного процесу, союзником дорослого. Без активності дитини, і зацікавленості в тому, щоб навчитись пев­ним правилам поведінки, виховні впливи дорослих не будуть да­вати належних результатів.

Також одна з ознак моральної вихованості — відповідальне ставлення до обов'язків. І дорослим треба знати, що потрібно і можна вимагати від дитини певного віку, а що вона ще не в змозі виконати.

Так, часом можна спостерігати, як мати складає книжки у портфель учневі третього класу Виховання відповідального ставлення до навчання було б успішним, коли б до наступного дня у школі дитина готувалася сама вже починаючи з першого класу.

Від дітей, наприклад, старшого дошкільного віку треба вима-гати, щоб вони самостійно одягались, прибирали за собою іграшки, сам* організовували ігри. не порушували відпочинку до­рослих тощо. Діти молодшого шкільного віку повинні вже ста­ранно виконувати обов'язки, покладені на них у школі та сім'ї і хо­дити без нагадувань до магазину, допомагати батькам по господарству, стежити за своїм одягом тощо.

Вам, шановні батьки, важливо враховувати, коли можна ви-магати обов'язкового виконання свого розпорядження. ви повинні подумати над тим, чи правильна сама по собі вимога до дітей, чи може вона бути ними виконана, які труднощі вона може викликати.

Закінчуючи лекцію, хочеться зазначити, що є дуже багато способів взаєморозуміння між батьками і дітьми та впливу батьків, сім'ї на дггей. Все інше, як мистецтво артиста на сцені, досягається важкою працею, солоним потом, недоспаними но­чами, розладнаними нервами, розчаруваннями й невдачами, і знову пошуком. Як я вже говорила, батьки, як актори на сцені, можуть бути талановиті й безталанні, яскраві, сірі. безбарвні. Проте коли на виставу бездарних акторів ми можемо й не піти, то в сім'ї батькам і дітчм треба жити весь час поряд, одним жит­тям. Тому ви, батьки, повинні постійно думати і дбати про своїх дггей, знаходити з ними спільні інтереси, йти до високості духу, оволодіння усіма багатствами теплих, щирих і сердечних взаємин у сім'ї. Іншого шляху, ніж самовдосконалення, збага­чення своєї душі, освоєння знань, і не обов'язково книжкових, і щоденна праця з дітьми, просто немає

Яік розуміти щастя дитини

Мета. З'ясувати, як батьки розуміють «щастя дити­ни». Обговорити праці відомих педагогів на дану тему.

Обладнання. Виставка літератури. Учнівські твори-мініатюри на тему «Моє щастя — це коли...». Вислов­лювання видатних людей.

Щоб мати доступ в чудовий палац, ім'я якому — ди­тинство, ми повинні перевтілюватись, ставати в деякій мірі дітьми. Тільки тоді ми зможемо зрозуміти справжнє щастя дитини.

В.0. Сухомлинський

Воспитатель тот, которьій не сковьівает, а освобож-даєт, не ломаєт, а формирует, не подавляет, а возно-сит, не диктует, а учит, не требуєт, а спрашивает, пере-живаєт вместе с ребенком много вдохновенньїх минут. Я.Корчак Форма проведення. Відверта розмова.

Відверту розмову з вами, шановні батьки, я хотіла б розпочати такою новелою В.0. Сухомлинського.

«Тихий осінній вечір. Заходить сонце. В синьому небі — ключ журавлів. Наша бабуся сидить на лавці біля тину, дивиться на захід сонця. Я запитую:

— Бабусю, скажіть, для чого людина живе на світі? Бабуся усміхається і говорить:

— Щоб жити вічно.

Я не можу зрозуміти: як це — жити вічно?

Бабуся говорить:

— Пішли у сад.

Ми ідемо в сад. Там відцвітають чорнобривці. Ба­буся зібрала пучечок сухого насіння цих квітів і зав'язала у вузлик.

— Підожди до весни, — сказала вона і поклала вуз­лик із насінням чорнобривців у сухий куточок.

Прийшла весна. Ми посіяли насіння. Зійшли ма­ленькі рослини, піднялись, зацвіли. Які красиві квіти чорнобривці! Зараз вони красивіші, ніж були тоді, восени.

— Ось і людина живе для того, щоб вічно жила її краса, — сказала бабуся.

— Батьки живуть, щоб виховувати дітей. А діти, коли стають дорослими, виховують своїх дітей, щоб вічно іжив людський рід.

— А для чого живе людський рід? — знову запитую я. ' — Для щастя.

Так, ми живемо для щастя. Але що є щастям для маленької дитини? Що вона вкладає в це поняття?, [Аналіз учнівських творів-мініатюр].

Шановні батьки! Ви прослухали думку своїх дітей, що для них є щастям. Але мені хотілося б дізнатися, що ви вкладаєте в поняття «щастя» і, зокрема, «щастя [дитини»? І [Думки, виступи батьків).

Дитинство, дитячий світ — це світ особливий. Діти живуть своїми, дитячими уявленнями про добро і зло, про хороше і погане. У них свої, дитячі, критерії краси, у них навіть свій вимір часу; в дитинстві день здається роком, а рік — вічністю. Утверджуючи все це дитяче, не можна забувати й про те, що завтра ваша дитина вже не буде дитиною. В душі дитини треба утверджувати дитяче, але на все життя. Дитячі уявлення, критерії, погляди, переконання повинні бути маленькими, але міцними паростками, з яких виростуть могутні дерева.

Тому, дорогі батьки, якщо порівняти наше життя з квітучим деревом, то ми — батьки і матері — вивчаємо квіти: що вони обіцяють дати? Який плід зав'яжеться на квіточках? І на першому місці у нас сьогодні буде розмова про щастя.

Всі ми знаємо, що бажання дитини стало у багатьох сім'ях рушійною силою. Від бурі і невдач, сильних по­чуттів і переживань ви, батьки, прикриваєте дітей своїми серцями — і в цьому велике горе. Адже дуже

вражає те, що багато дітей молодшого віку не знають, що в житті людини буває горе.

Одна шестирічна дівчинка дружила з бабусею — матір'ю сусіда. Часто навідувалась до неї, приносила яблука і горіхи, а бабуся розповідала їй казки (на жаль, у багатьох сім'ях зникло це зачарування дитинства — бабусині казки). Але ось бабуся відчула, що наступає її час. Мати відправила дівчинку на місяць у сусіднє село до родичів. Для чого? Щоб прикрити дитяче сер­це від тривоги про смерть дорого» людини. Поверну­лась дівчинка, відразу ж до сусідів: «Де бабуся? Мамо, так скажіть, де бабуся Дарина?» — «Зникла бабуся... Підростеш — дізнаєшся...»

[Обговорення ситуації].

В тих сім'ях, де єдиний двигун пізнання і засвоєння світу — дитяче бажання — поступово перетворюється у примху, діти позбавлені справжнього щастя. Не­щасливі вони тому, що ситі споживчим щастям. Году­вання благами, які взяті у готовому вигляді, позбавляє їх можливості правильно бачити світ, а значить, і людське щастя. Щастя людини неможливо передати у спадок і неможливо отримати у спадщину.

Справжня мудрість вихователя — батька, матері, вчителя -- в умінні дати дитині щастя. А щастя дитини — це і спокійний вогонь, який дає тепло і їжу; але во­гонь цей може перетворитися і в катастрофічну поже­жу. Все залежить від того, як ви керуєте вогнем, дорогі батьки. В мудрості бути кочегаром цього вогнища — вся мудрість виховання.

Але все ж наш вихованець —дитина. І як сказав В.0. Сухомлинський: «Що.б мати доступ у дивний палац, ім'я якому дитинство, ми повинні перевтілюватися, ставати в якійсь мірі дитиною. Тільки за цієї умови нам умови діти не дивитимуться на нас як на істот, що ви-падково потрапили в їхній палац, як на сторожів, що охороняють їх дитячий світ, — байдужих сторожів, яким все одно, що робиться в дивному палаці — в ди­тинстві».

Є у Ф.М. Достоєвського прекрасні слова: «Увійдімо до залу суду з думкою про те, що й ми винні». Увійдімо в дивний світ дитинства з гарячим серцем, в якому живе, тріпоче пульс дитячого життя.

Не подумайте, шановні батьки, що світ дитинства — це ідеальний світ. Я прекрасно розумію, що дитинство твориться з того, що ми, дорослі, залишаємо в своїх дітях. Але саме тому, що дитина — ніжний пагін, сла­бенька гілочка, яка стане могутнім деревом, ди­тинство й вимагає особливої турботи, ніжності, обе­режності.

Мудрість влади батька й матері — це передусім їх здатність все зрозуміти. І якщо ви хочете увійти до дивного палацу дитинства, то зрозумійте насамперед ту істину, що у дитини ніколи не буває прагнення на­вмисне чинити зло.

Не поспішайте оголошувати дитячі пустощі зло­вмисним порушенням порядку, дитячу неуважність — лінощами, дитячу забудькуватість — недбальством. Зрозумійте, що дитячі пустощі, неуважність, забудьку­ватість — все це було, є й вічно буде. Все це треба ро­зуміти; не ламати, а дбайливо, мудро виправляти й спрямовувати. Намагаючись щось у дитині зламати, ви ламаєте дитяче довір'я до себе. Ви штовхаєте ди­тину на те, що вона починає захищатися не­покірливістю, навмисною (не злонавмисною!) неслух­няністю, свавіллям, прагненням діяти наперекір ва­шим порадам і вимогам. Все це з'являється там, де дитяче довір'я до вас дало тріщину.

А що може бути в сім'ї неприпустимішим і без­глуздішим, ніж жорстока дитина? Дитина має бути тільки доброю, сердечною, з відкритим серцем. Лише це творить у ній

благородну здатність ненавидіти зло й бути його непримиренним ворогом. Жорстокість — заряд, який щохвилини загрожує вибухом. Мабуть, вам доводилося зустрічатися у сімейному житті з та­кими випадками: здавалося б, немає ніякого видимо­го приводу для вчинку, що здається зловмисним, а ди­тина діє так. мовби навмисне хоче заподіяти людям неприємність. В чому справа? Чому дитина діє напе­рекір здоровому глузду? Це і є вибух, для якого досить маленького, здавалося б, необережного, необачного, але дуже болючого доторкнення до дитячого серця. І дуже часто ці вибухи трапляються не відразу після то­го, як у душу дитини покладено «заряд», а через три­валі проміжки часу. Батькам тільки з подивом дово­диться знизувати плечима і запитувати: що діється?

Для прикладу наведу оповідання В.О. Сухомлин-ського «Він зненавидів красу».

В одної матері був трирічний син. Дуже любила мати

свого единого сина. Що б не захотілося сину, мама

відразу ж намагається виконати його бажання.

Побачив син за вікном розквітлу троянду, запитує:

що це таке?

— Це квітка троянди, — відповідає мати.

— Хочу квітку троянди, — вимагає хлопчик.

Не просить, а вимагає.

Мати йде, зрізує квітку троянди і приносить синові. Потримав хлопчик квітку в руках, зім'яв пелюстки і ви­кинув на підлогу.

Побачив син на огорожі горобця, запитує: хто це та­кий?

— Це горобець — відповідає мати., — Хочу горобця, — відповідає хлопчик.

Мати пішла до сусідських дітей, просить: «Спіймай­те горобця, куплю кілограм цукерок».

Впіймали діти горобця, отримали кілограм цукерок, принесла мати синові пташку. Взяв хлопчик горобця, почав гратися, притиснув його за шийку, запищав го-' робець і замовк. Викинув син мертву пташку.