Сутність фінансового менеджменту.

Фінансовий менеджмент

1.1. Сутність фінансового менеджменту.

1.2. Мета, задачі та функції фінансового менеджменту.

1.3. Стратегія та політика фінансового менеджменту.

Тема 2. ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ ПІДПРИЄМСТВА

СУТНІСТЬ, ПРИЗНАЧЕННЯ І СТРУКТУРА ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ

Банківські кредити

Банківські кредити є одним із основних джерел фінансування для підприємницьких структур. Це кошти, що надаються банками підприємствам у позику на визначений строк для цільового використання та під процент.

Банківські кредити можуть бути класифіковані за різними ознаками. Залежно від строку погашення кредити поділяють на коротко-, середньо- та довгострокові.

Короткостроковими вважають кредити строком до одного року, які надаються для фінансування поточних короткострокових потреб у грошових коштах. Такими кредитами часто користуються промислові та сільськогосподарські підприємства для підтримки оборотного капіталу на належному рівні. Більшість короткострокових кредитів надається підприємствам для поповнення товарно-матеріальних запасів, покриття виробничих витрат, фінансування дебіторської заборгованості, сплати податків і процентних виплат за зобов'язаннями, виплати дивідендів тощо.

Середньостроковими називають кредити строком від одного до трьох — п'яти років, які надаються переважно для фінансування капітальних вкладень, а саме купівлі обладнання, будівництва споруд, реалізації інвестиційних проектів тощо. Погашення середньо-строкових кредитів здійснюється за рахунок чистих грошових потоків, що генеруються підприємством у результаті використання кредиту і забезпечуються різними видами активів позичальника.

Довгострокові кредити надаються на строк від трьох — п'яти до кількох десятків років. У багатьох випадках такі кредити використовуються для фінансування нерухомості та забезпечуються заставними на нерухомість.

Механізми погашення кредитів, які пропонують сучасні банки, досить різноманітні та визначаються на розвинених конкурентних ринках насамперед потребами клієнтів. Платежі в погашення кредиту можуть бути однаковими або різними за величиною і сплачуються як через однакові, так і через різні проміжки часу. Кредити погашають за рахунок періодичних виплат або одного платежу в кінці строку погашення. Сума процентів може сплачуватись окремо від основної суми боргу або разом із нею. Різні механізми погашення характеризуються різною структурою грошових потоків і відображують потреби різних типів позичальників.

За характером забезпечення кредити поділяють на забезпечені нерухомістю, забезпечені іншими активами, гарантовані та не забезпечені. Характер забезпечення залежить від кредитного рейтингу позичальника, його взаємовідносин із банком, політики банку та інших зовнішніх і внутрішніх чинників. Розмір забезпечення залежить як від специфіки кредиту, так і від характеру самого забезпечення. Часто на активи, які виступають як забезпечення, оформляють заставну.

Розмір кредиту, як правило, дорівнює ліквідаційній вартості застави (вартості термінової реалізації її на ринку). Оскільки ліквідаційна вартість в більшості випадків менша від оціночної, оціночна вартість застави має перевищувати суму кредиту. В цілому реалізація застави повинна компенсувати кредитору втрати від неповернення не тільки кредиту, а й процентів за ним.

Більш надійними активами в якості застави є нерухомість та акції, що перебувають в обороті на біржовому ринку. Менш надійними, тобто такими, які мають досить низьку ліквідаційну вартість, є товарно-матеріальні запаси, а також дебіторська заборгованість.

Для забезпечення максимальної вартості застави банки, як правило, встановлюють співвідношення між розміром кредиту та вартістю конкретного забезпечення. Так, для високоліквідних цінних паперів це співвідношення дорівнює 0,8—1, для високоякісної дебіторської заборгованості — 0,6—0,8, для товарно-матеріальних запасів — 0,5—0,6.

Кредити під гарантію, як і кредити під заставу, є одним із основних способів захисту кредитора від втрат при невиконанні зобов'язань з боку позичальника. Для підприємств-позичальників такі кредити розширюють доступ до ринку банківських позик, якщо є третя особа, що погоджується надати письмове зобов'язання сплатити борг у разі несплати його позичальником. Гарантії можуть надаватись на частину кредиту або на всю його суму. Гарантами при цьому виступають як фінансові інститути, так і корпорації.

За всієї різноманітності конкретних цілей кредитування перелік основних цілей обмежений. Це фінансування основного та оборотного капіталу, здійснення портфельних і прямих інвестицій в окремі проекти.

Кредити класифікують не тільки за строками, цілями та механізмом погашення, а й за видами діяльності позичальників, оскільки специфіка діяльності позичальника значною мірою впливає на строк і структуру кредиту. Пряма залежність характеру кредитних послуг від специфіки діяльності позичальника та значна частка окремих видів позичальників у загальній їх чисельності роблять доцільним виділення таких окремих видів діяльності: промислове та сільськогосподарське виробництво, будівництво, енергетика, транспорт, торгівля, послуги й операції з нерухомістю. Таким видам позичальників надаються, як правило, характерні кредитні послуги. Так, торговельним підприємствам частіше надаються короткострокові кредити для підтримки оборотного капіталу, а фірмам, що займаються будівництвом та нерухомістю, — довгострокові кредити під заставу нерухомості. Сільськогосподарські підприємства використовують короткострокові сезонні кредити.

Класифікацію кредитів залежно від цілі кредитування, строку, механізму погашення та забезпечення наведено в табл. 2.1.

Таблиця 2.1. Класифікація кредитів

Мета позики	За строком погашення	За механізмом погашення	За видом забезпечення
Для фінансування оборотного капіталу	Короткострокові	Рівними періодами	Забезпечені нерухомістю
Для фінансування основного капіталу	Середньо-строкові	Нерівними періодами	Забезпечені іншими активами
Для фінансування інвестиційних проектів	Довгострокові	Одночасове погашення	Гарантовані
Лізинг			Незабезпечені

Кредити, що надаються підприємствам, досить різноманітні за своїм характером. їх можна поділити на дві основні категорії: кредити для фінансування оборотного капіталу (оборотних активів) та кредити для фінансування капітальних вкладень (необоротних активів). Прикладами фінансування оборотних активів є сезонні кредити, кредити під кругооборот активів та певні види кредитів під рух грошових коштів, а саме кредити, призначені для збільшення оборотного капіталу при розширенні виробництва. Прикладами фінансування капіталовкладень є кредити, забезпечені нерухомістю, іншими активами, будівельні, проектні кредити та кредити під окремо розміщені проекти.

Кредити під кругооборот активів (конверсію активів) становлять близько половини всіх кредитів, що надаються підприємствам. Такі кредити надають на короткий строк для покриття так званих "розривів у готівці". Останні виникають при несвоєчасному надходженні готівки за реалізовану продукцію, тобто при несвоєчасному погашенні дебіторської заборгованості. Якщо такий кредит часто поновлюється, це свідчить про неефективне управління дебіторською заборгованістю, або про проблеми менеджменту в цілому.

Сезонний кредит надається для забезпечення короткострокових сезонних потреб у додаткових фінансових ресурсах. Кредит має разовий характер, у міру реалізації продукції, виробленої із закупленої сировини, кредит погашається. Сезонним кредитуванням часто користуються підприємства, які займаються переробкою сільськогосподарської продукції та продажем товарів, що користуються сезонним попитом, а також туристичні фірми. Ці кредити є, переважно короткостроковими (від ЗО до 180 днів) з одноразовим погашенням або у вигляді сезонної кредитної лінії чи овердрафту.

Кредит під рух грошових коштів, як правило, є середньо- чи довгостроковим і призначається для фінансування капітальних вкладень або для збільшення оборотного капіталу при розширенні виробництва. Такий кредит має бути погашеним за рахунок чистих грошових потоків, що генеруються позичальником протягом періоду кредитування.

До кредитів, забезпечених активами, відносять іпотечні кредити, кредити, забезпечені обладнанням, товарно-матеріальними запасами" дебіторською заборгованістю, транспортні, промислові кредити тощо. Характерною ознакою таких кредитів є те, що вони забезпечені певними активами, які можуть бути реалізовані кредитором у разі неповернення кредиту. За умовами переважної частини кредитів, забезпечених дебіторською заборгованістю або товарно-матеріальними запасами, позичальник зберігає право власності на закладені активи. Рідше право власності передається банку-кредитору. Специфічним видом кредиту, забезпеченого активами, є ломбардний кредит (кредит під заставу державних цінних паперів) — один із найдорожчих і короткострокових. Факторинговий кредит також можна віднести до кредитів, забезпечених активами.

Проектні кредити є одними із найбільш ризикових. Такі кредити нерідко надають групам компаній для реалізації спільних проектів і досить часто надаються групами банків, що зумовлено значною сумою кредиту та значним рівнем проектних ризиків. В основному їх надають для фінансування інвестиційних проектів і погашають за рахунок очікуваних від інвестиційного проекту прибутків. Забезпечення таких кредитів активами дає змогу кредиторам не зазнати значних втрат за невдалої реалізації інвестиційного проекту.

До проектних кредитів належать також довгострокові кредити для фінансування "окремо розміщених проектів". Це кредити під розробку та експлуатацію природних ресурсів, будівництво шахт, портів, обробних підприємств, трубопроводів тощо. Часто такі кредити оформляють у вигляді револьверних угод, які згодом переходять у середньо- чи довгострокові кредити з пільговим періодом і наступними періодичними платежами з їх погашення.

Будівельні кредити надають для фінансування будівництва промислових або житлових об'єктів. Вони можуть бути погашені різними способами залежно від структури очікуваних грошових потоків: або одним платежем у кінці періоду, або неоднаковими частками. Нерідко такі кредити мають форму револьверних угод.

Кредити, забезпечені нерухомістю (іпотечні кредити), надають для фінансування будівництва або купівлі нерухомості. Такі кредити забезпечуються заставною на нерухомість, ринкова вартість якої становить не менш як 100 % суми кредиту.

Облігації підприємств

Облігація є одним із найпоширеніших інструментів позики і цінним папером, що засвідчу є внесення її власником грошових коштів, а також підтверджує зобов'язання емітента сплачувати інвестору процент за користування коштами та відшкодувати у визначений строк номінальну вартість облігації (якщо інше не передбачено умовами випуску).

Облігації підприємств — один із способів формування позикового капіталу, основою якого є коротко-, довгострокові банківські кредити, інші боргові цінні папери, їх можуть емітувати не тільки підприємства різних форм власності, а й об'єднання підприємств, акціонерні та інші товариства.

За корпоративними облігаціями, як правило, періодично сплачується визначений в умовах випуску процент, який називають купонним. Частіше за такими облігаціями сплачується фіксований процент, який визначається емітентом в умовах емісії.

Підприємствам облігації забезпечують залучення коштів на визначений строк та під процент і є досить привабливим фінансовим інструментом. Проте скористатись цим інструментом можуть лише порівняно великі та фінансово стійкі корпорації, які мають високий кредитний рейтинг та відомі на ринках, де вони мають намір розмістити свої облігації.

Для того, щоб корпорація могла успішно розмістити свої облігації серед інвесторів, процентні ставки на ринку мають бути достатньою мірою передбачувані та не мати високих темпів зростання.

Корпоративні облігації є інструментом довгострокового фінансування для підприємств-емітентів. Строки їх погашення коливаються від трьох — п'яти до десятків років. Підприємство не може випускати облігації для покриття збитків, пов'язаних з його господарською діяльністю.

Облігації українських підприємств становлять незначну частку загального обсягу цінних паперів, що перебувають в обігу на фондовому ринку України. Основними причинами цього є значний рівень ризику, пов'язаного зі строком позики, недовіра вітчизняних інвесторів до ринку облігацій, низька кредитоспроможність багатьох українських підприємств і, як наслідок, відсутність попиту на корпоративні облігації.

Акціонерні товариства в Україні є найбільш надійними емітентами корпоративних облігацій, оскільки для них встановлено обмеження на розмір емісії облігацій, а отже, і на розмір боргового капіталу. Для підприємства, що формує свій борговий капітал за рахунок кредитів, структуру капіталу (співвідношення боргового капіталу до власного) контролює банк. Уразі, якщо борговий капітал становить значну величину, підприємству не буде надано кредиту. Якщо борговий капітал формується за рахунок облігацій, рівень боргового капіталу контролюється лише в акціонерних товариствах. Останні можуть випускати облігації на суму, що не перевищує 25 % розміру статутного капіталу.

За облігаціями підприємств доходи виплачуються за рахунок коштів, що залишаються після розрахунків з бюджетом і сплати інших обов'язкових платежів. У більшості випадків корпоративні облігації забезпечуються майном та доходами корпорації-емітента. Тобто гарантією повернення коштів для інвестора, що придбав корпоративні облігації, є рухоме, нерухоме майно або цінні папери, якими володіє компанія-емітент.

Залежно від рівня та характеру забезпечення корпоративні облігації поділяють на забезпечені та незабезпечень

Забезпечені облігації характеризуються тим, що зобов'язання корпорації-емітента щодо виплати процентів та основної суми боргу за ними підкріплюється відповідним обсягом матеріальних активів або цінними паперами.

При емісії заставних облігацій корпорація-емітент оформляє заставну на активи, визначені корпорацією як забезпечення. У разі емісії гарантованих облігацій виконання зобов'язань гарантується не компанією-емітентом, а іншими компаніями. Спільні облігації гарантуються двома і більше компаніями. Спільне забезпечення позики та випуск спільних облігацій мають місце, коли кілька підприємств здійснюють спільний проект і через випуск облігацій фінансують його.

Незабезпечені облігації (не підкріплені відповідною заставою) випускають корпорації, кредитоспроможність яких не викликає сумніву, або фірми, активи яких наскільки малі, що не можуть бути заставою позики.

Облігації можуть розрізнятися не тільки за рівнем забезпеченості, а й умовами погашення. Існують, наприклад, облігації з правом дострокового викупу, або серійні облігації, що випускаються серіями з різними строками погашення.

Конвертовані облігації є специфічним фінансовим інструментом. За бажанням власника вони можуть бути обміняні на певну кількість акцій того самого емітента. При емісії конвертованих облігацій збільшується валюта балансу і зростає частка позикових коштів у фінансових ресурсах підприємства. В процесі конвертації таких облігацій в акції змінюється лише структура капіталу, а саме зростає частка власних коштів у загальному обсязі фінансових ресурсів.

Конвертовані облігації мають, як правило, меншу дохідність, ніж звичайні облігації або привілейовані акції. Викуп конвертованих облігацій призводить до зниження вартості звичайних акцій компанії та "розбавлення" прав або частки акціонерів. Тому в проспекті емісії конвертованих облігацій для "старих" акціонерів часто передбачають певні пільги щодо придбання таких облігацій або нових акцій. Час обороту таких облігацій становить від 10 до 20 років.

Інші форми фінансування

Комерційні кредити надаються фірмами — виробниками товарів або послуг своїм клієнтам і полягають у продажу товару або наданні послуг на умовах угоди, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк та під процент. Покупець сплачує кошти за поставлений йому товар (виконані роботи або послуги) через певний проміжок часу, який називають кредитним періодом. При цьому до суми платежу входять як вартість товару, так і процент за наданий кредит, тобто процент за можливість користування коштами протягом кредитного періоду. Комерційний кредит передбачає передання права власності на товари в момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів покупцем незалежно від строку погашення заборгованості.

Комерційні кредити, надані підприємствами, відображуються в таких статтях активів балансу, як розрахунки з дебіторами або рахунки до отримання. Кредити, отримані підприємствами від інших суб'єктів господарювання, відображуються в статтях пасивів: розрахунки з кредиторами або рахунки до сплати. Для оформлення комерційного кредиту застосовують також вексель.

Комерційне кредитування є необхідним результатом розвитку конкуренції на ринку товарів і послуг. На відміну від банківських комерційні кредити надаються підприємствами не з метою отримання прибутку від надання кредитних послуг, а з метою збільшення прибутковості та ефективності основного виду діяльності.

Комерційний кредит у країнах із розвиненою ринковою економікою є продажем на умовах відстрочення платежу з чітко обумовленим кінцевим строком погашення заборгованості та механізмом проведення розрахунків. В умовах перехідної економіки продукція реалізується, як правило, на умовах передоплати. Реалізація продукції та послуг у кредит з оформленням кредиту вексельною угодою обумовлена неможливістю реалізувати продукцію на інших умовах і відсутністю у покупців продукції грошових коштів для своєчасної оплати. При цьому досить часто трапляються випадки тимчасового користування грошовими коштами іншого підприємства на безоплатній основі, що не можна назвати комерційним кредитуванням. Це надходження передоплати на підприємство і затримка з відвантаженням продукції або відвантаження продукції та затримка в надходженні оплати за відвантажену продукцію. В першому випадку кредитором виступає покупець продукції, а в другому — її продавець. Можливість користуватись коштами інших суб'єктів господарювання на безоплатній основі переважно пов'язана з низьким рівнем фінансової та юридичної підготовки менеджерів підприємств — кредиторів, а також з багатьма зовнішніми чинниками.

Лізинг є строковим, цільовим та платним користуванням майном, що передається лізингоодержувачу особою-лізингодавцем, тобто власником цього майна. Лізингодавець надає орендатору для використання певні активи, що перебувають у його власності. Лізингоодержувач не отримує права власності на передані активи, проте використовує їх і здійснює виплати лізингодавцю відповідно до укладеного договору протягом визначеного періоду часу. Об'єктом лізингу може виступати рухоме або нерухоме майно, що може бути віднесене згідно із законом до основних засобів лізингодавця. Як правило, об'єктом лізингу є будівлі, машини, обладнання, транспортні засоби, офісне обладнання.

Є два основних види лізингу: оперативний та фінансовий. Часто їх називають відповідно експлуатаційною та фінансовою орендою, оскільки вони відображають рентні відносини між суб'єктами лізингу.

У разі оперативного лізингу предмет лізингу передається лізингоодержувачу на строк, менший від строку повної його амортизації, та завжди повертається лізингодавцю після його закінчення. Як правило, лізингодавець відповідає за обслуговування й утримання в нормі зданого в оренду обладнання. Період лізингу досить короткий, коротший від економічно обґрунтованого строку служби обладнання, тобто лізингодавець може повторно здати в оренду обладнання або продати його за зниженою ціною.

При фінансовому лізингу предмет лізингу передається лізингоодержувачу на визначений строк і може бути придбаний ним після закінчення строку лізингу (в разі сплати повної вартості лізингу). Договором фінансового лізингу може бути передбачено право на викуп предмета лізингу до закінчення визначеного договором строку користування ним.

Відповідно до світової практики фінансовий лізинг є угодою, що діє протягом основної частини або всього корисного строку служби активів, переданих у лізинг. При цьому лізингодавець ніколи фізично не володіє предметом лізингу. Лізингоодержувач відповідає за утримання в дії, обслуговування та експлуатацію предмета лізингу.

Фінансовий лізинг має свій основний період дії, який покриває весь або більшу частину строку дії предмета лізингу. Як правило, цей період на 1—2 роки менший за очікуваний строк служби наданого в лізинг обладнання. Надалі це обладнання вже практично неможливо здати в оренду або продати. Тому лізингодавець намагається забезпечити виплату всієї вартості обладнання за час основного періоду. Наприкінці основного періоду орендатору може бути запропонована оренда на невизначений вторинний період за дуже низькою ціною, або можливість продати обладнання на ринку від імені лізингодавця за певну винагороду.

загрузка...

Лізингові платежі включають плату за користування предметом лізингу, відшкодування процентів, що сплачуються лізингодавцем у разі купівлі обладнання за рахунок кредиту, відшкодування страхових платежів за відповідним договором страхування предмета лізингу, а також інші платежі, передбачені договором лізингу.

Факторинг — це комплекс послуг, що надаються фінансовим посередником підприємству з метою усунення проблем, пов'язаних із несвоєчасним погашенням дебіторської заборгованості. Залежно від потреб клієнта факторингові послуги включають купівлю боргів підприємства-кредитора, факторингове кредитування, управління дебіторською заборгованістю, її облік, інкасування тощо.

Поява й розвиток ринку факторингових послуг пов'язані значною мірою з постійним зростанням конкуренції на ринку товарів та послуг, удосконаленням форм і методів взаємодії між суб'єктами підприємницької діяльності, між споживачами та виробниками продукції. Більшість корпорацій, що здійснюють сьогодні свою діяльність на ринках промислово розвинених країн, мають відповідні галузям і пропорційні до сумарних активів стабільні обсяги дебіторської та кредиторської заборгованості. Це є наслідком широкого використання в підприємницькій діяльності механізму комерційного кредитування. Якщо значні обсяги кредиторської заборгованості свідчать про відповідні обсяги фінансових ресурсів, що перебувають у тимчасовому розпорядженні підприємства, то значні обсяги дебіторської заборгованості свідчать про неможливість використання відповідної суми коштів. Кошти надходять у розпорядження підприємств тільки в разі погашення дебіторської заборгованості.

Оскільки механізм комерційного кредитування є необхідною умовою функціонування підприємницьких структур в умовах сучасної ринкової економіки, проблема на сьогодні полягає не в погашенні в повному обсязі дебіторської заборгованості, а в ефективному управлінні нею. Як правило, проблеми з управлінням і своєчасним погашенням дебіторської заборгованості виникають у підприємств, що перебувають на етапі зростання: розширюють виробництво, займаються освоєнням нових видів продукції та пошуками нових ринків збуту. Іноді підприємства не можуть забезпечити своєчасне погашення дебіторської заборгованості та надходження коштів через різке збільшення обсягів реалізації у кредит або надання кредитів покупцям на тривалий строк (наприклад, при експортних операціях).

У таких випадках підприємства звертаються за допомогою до факторингових фірм, які спеціалізуються на торгових боргах, зокрема, управляють боргами, викупають їх, надають кредити під дебіторську заборгованість.

При управлінні боргами клієнта фірма-фактор здійснює управління рахунками-фактурами клієнта, веде бухгалтерський облік продаж, виконує кредитний контроль та отримує борги. Купуючи борги клієнта, фактор бере на себе ризики втрат за безнадійними боргами, і здійснює в такий спосіб страхування клієнта від збитків за безнадійними боргами. В більшості випадків фактор купує борги клієнта без права регресу. Це означає, що фактор не потребує повернення своїх коштів, якщо борги клієнту не повертаються.

У разі кредитування клієнта під забезпечення дебіторської заборгованості факторингова фірма забезпечує надходження коштів клієнту авансом до моменту отримання боргів. Розмір кредиту визначається обсягом дебіторської заборгованості і, як правило, не перевищує 80 % обсягу заборгованості. Так, якщо обсяг продаж у кредит клієнтом становить 100 000 грн на місяць, фактор може надати кредит у розмірі 80 000 грн. При цьому на відміну від банківського кредитування не збільшується валюта балансу. В активах балансу сума дебіторської заборгованості зменшується на суму 80 000 грн, на відповідну суму збільшується залишок грошових коштів на рахунку, тоді як сума кредиторської заборгованості в пасивах не змінюється.

На відміну від банківського кредитування, яке базується на попередніх даних про клієнта протягом кількох років, кредитні послуги фактора ґрунтуються на оперативній інформації та на даних про дебіторів клієнта. Крім того, фактори часто надають позики під забезпечення такими активами, які непридатні для банківського кредитування.

Факторингові компанії переважно фінансують підприємства, що швидко розвиваються. Для того щоб зменшити ризики у своїй діяльності до припустимого рівня, факторингові компанії надають послуги підприємствам середніх розмірів, що працюють на ринку з низьким ризиком, продають продукцію вузького асортименту та мають невелику кількість клієнтів. При цьому перевагу віддають підприємствам, у яких на одного дебітора не припадає значна частка загального обороту та несплачених боргів.

Плата за факторингові послуги складається з плати за управління дебіторською заборгованістю, плати за кредитні операції та комісійної винагороди за обслуговування. Плата за управління дебіторською заборгованістю становить 0,1—1 % річного обороту клієнта. Розмір процента за кредит установлюється на рівні ринкової процентної ставки за короткостроковими кредитами, збільшеної на 2—4 % для компенсації ризику неповернення. Комісійна винагорода коливається від 0,5 до 3 % суми заборгованості.

 

Тема 3. АКТИВИ ПІДПРИЄМСТВА

 

Кошти, інвестовані в оборотні активи підприємства, називають оборотним капіталом. Часто оборотним капіталом називають самі оборотні активи. Важливими характеристиками стану оборотних коштів на підприємстві є чистий оборотний капітал, що визначається різницею між оборотними активами та поточними зобов'язаннями, а також власний оборотний капітал, що визначає оборотні активи, придбані за рахунок власних коштів, і дорівнює додатній різниці між власним капіталом і необоротними активами підприємства.

Активи підприємства за ступенем ліквідності поділяють на кілька груп. Найменш ліквідними вважаються необоротні активи, більш ліквідними — товарно-матеріальні запаси, дебіторська заборгованість. Най-ліквіднішими активами є грошові кошти підприємства. Обсяг ліквідних активів, що значною мірою обумовлює платоспроможність та ліквідність підприємства, залежить від специфіки його діяльності, а також від бажання й уміння фінансових менеджерів підтримувати ліквідність та платоспроможність господарюючого суб'єкта на задовільному рівні.

У цілому структура активів підприємства визначається його діяльністю і суттєво впливає на структуру фінансових ресурсів, а саме на співвідношення власних та залучених ресурсів, довгострокових і поточних зобов'язань підприємства.

Нематеріальні активи

Нематеріальні активи — це немонетарні активи, які не мають матеріальної форми, можуть бути ідентифіковані та утримуються підприємством з метою використання протягом періоду більш як один рік для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи для надання в оренду іншим суб'єктам ринку.

Нематеріальні активи поділяють на такі групи:

• права користування природними ресурсами (право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище тощо);

• права користування майном (право користування земельною ділянкою або право оренди, право користування будівлею, право на оренду приміщень тощо);

• права на знаки для товарів і послуг (товарні знаки, торгові марки, фірмові назви тощо);

• права на об'єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорт рослин, породи тварин, ноу-хау, захист від недобросовісної конкуренції тощо);

• авторські та суміжні з ними права (право на літературні та музичні твори, програмне забезпечення тощо);

• гудвіл;

• інші нематеріальні активи (право на провадження діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо).

До нематеріальних активів — об'єктів права користування природними ресурсами відносять право користування або право оренди земельної ділянки, право користування надрами, в тому числі право на розробку корисних копалин, право на користування іншими ресурсами природного середовища, водними, біологічними чи іншими, право користування геологічною та іншою інформацією про природне середовище, яка міститься у звітах, картах та інших матеріалах.

загрузка...

До нематеріальних активів — об'єктів права користування економічними, організаційними та іншими вигодами належать економічні вигоди від користування монопольним становищем на ринку, право на використання економічних та інших привілеїв, у тому числі податкових.

Первісна вартість придбаного нематеріального активу складається з вартості придбання та інших витрат, безпосередньо пов'язаних із його придбанням і доведенням до стану, в якому він придатний для використання за призначенням. Первісна вартість нематеріального активу, створеного підприємством, включає прямі витрати на оплату праці, прямі матеріальні витрати, інші витрати, безпосередньо пов'язані зі створенням цього нематеріального активу та приведенням його до стану придатності для використання за призначенням (оплата реєстрації юридичного права, амортизація патентів, ліцензій тощо).

Підприємство може здійснювати переоцінку тих нематеріальних активів, щодо яких існує активний ринок. Сума дооцінки залишкової вартості нематеріальних активів відображується в складі додаткового капіталу, а сума уцінки — в складі витрат звітного періоду, крім окремих випадків.

Витрати, що здійснюються для підтримання нематеріального активу в придатному для використання стані, включаються до складу витрат звітного періоду.

Фінансовий результат від вибуття нематеріального активу визначається як різниця між доходом від вибуття за вирахуванням непрямих податків і витрат, пов'язаних із вибуттям та його залишковою вартістю.

До нематеріальних активів — об'єктів права інтелектуальної власності належать права власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок чи сорт рослин, які засвідчуються патентом, знаки для товарів та послуг, які засвідчені відповідними свідоцтвами, фірмове найменування, програмне забезпечення, науково-технічна інформація, що зафіксована у формі, яка забезпечує її відтворення, використання та поширення.

Гудвіл є досить специфічним нематеріальним активом підприємства. В дослівному перекладі гудвіл означає "добре ім'я" і є оцінкою ділової репутації підприємства на ринку. Це поняття відображує комплексне уявлення учасників ринку про історію становлення підприємства, його фінансово-господарську діяльність та можливі перспективи зростання. Так відмінна ділова репутація свідчить про стабільний розвиток підприємства в минулому, високу якість продукції, яку виробляє підприємство, постійне розширення ринків збуту, вчасне і в повному обсязі виконання зобов'язань перед акціонерами, кредиторами, партнерами по бізнесу, іншими суб'єктами ринку, а також високу якість менеджменту та позитивний прогноз щодо діяльності підприємства в майбутньому.

Важко оцінити кількісно в грошовому вираженні гудвіл підприємства, яке неперервно здійснює свою діяльність на ринку і не змінює власників. При продажу підприємства гудвіл може бути кількісно оцінений як перевищення ціни купівлі підприємства над поточною ринковою вартістю придбаних активів. Якщо дві фірми, однакові за всіма показниками, продати на ринку, то різниця їх ринкових вартостей буде відображувати різницю в гудвілі цих фірм.

Наприклад, активи компанії безвідносно до її імені та ділової репутації можуть бути продані на ринку за 20 млн дол. СПІД. Оскільки компанія має відмінну репутацію і відома не тільки на національному, а й на міжнародному ринках, за її активи пропонують 20,5 млн дол. СІНА. Тобто гудвіл цієї компанії оцінюється в 500 тис. дол. США і може бути відображений новим власником компанії у балансі як нематеріальний актив вартістю 500 тис. дол. США з подальшою його амортизацією протягом визначеного періоду.

Знос і амортизація

У процесі використання основні засоби підприємства зношуються і поступово частинами втрачають свою вартість у результаті фізичного чи морального зносу.

Фізичним зносом називають процес поступової втрати основними засобами своєї споживної вартості в процесі експлуатації, який виражається в матеріальному зносі окремих елементів основних засобів. Фізичний знос залежить від умов та інтенсивності експлуатації основних засобів, якості обслуговування, кваліфікації обслуговуючого персоналу тощо.

Моральний знос — це процес поступової втрати основними засобами їх вартості внаслідок конструктивного старіння, винайдення нових більш ефективних машин та устаткування. Використання морально застарілих машин, механізмів та устаткування призводить до зниження ефективності виробництва, підвищення собівартості виробленої продукції, зниження її якості та конкурентоспроможності.

У процесі експлуатації підлягають зносу не тільки основні засоби, а й нематеріальні активи, які часто втрачають свою вартість у результаті розробки та появи на ринку нових науково-технічних розробок, програмного забезпечення, високоефективних технологій, тобто в результаті свого морального старіння.

Сума нарахованого зносу характеризує стан основних засобів і нематеріальних активів, міру їх зносу. Оскільки необоротні активи використовуються в процесі виробничої діяльності підприємства для створення нової продукції, їх вартість частинами переноситься на вартість виробленої продукції і поступово відшкодовується споживачами цієї продукції. Тобто амортизація виробничих основних засобів і нематеріальних активів — це процес відшкодування їх зносу поступовим перенесенням вартості цих основних засобів і нематеріальних активів (з урахуванням витрат на їх придбання, виготовлення та поліпшення) на вартість новостворюваної продукції, робіт чи послуг.