Формування статутного капіталу акціонерного товариства

Існує два види акціонерних товариств: відкрите товариство, акції якого розповсюджуються через відкриту підписку, та закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть перебувати в обігу на ринку. Закрите акціонерне товариство може бути реорганізоване у відкрите шляхом реєстрації його акцій в порядку, передбаченому законодавством, і внесенням відповідних змін до статуту товариства.

У разі створення акціонерного товариства засновники повинні повідомити про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори та державну реєстрацію товариства.

Відкрита підписка на акції при створенні акціонерного товариства (перша емісія) проводиться його засновниками, а наступні емісії — безпосередньо товариством. При створенні акціонерного товариства його засновники повинні бути власниками акцій на суму не менш як 25 % статутного капіталу та строком не менш як два роки.

Випуск акцій акціонерним товариством здійснюється в розмірі його статутного капіталу або на всю вартість майна державного підприємства у разі його перетворення в АТ. Додатковий випуск акцій можливий лише тоді, коли всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартістю не нижчою від номінальної. Забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних із господарською діяльністю товариства.

При проведенні першої емісії особи, які бажають придбати акції, вносять на рахунок засновників не менш як 10 % вартості акцій, на які вони підписались. Якщо по закінченні строку підписки підпискою не буде покрито 60 % акцій, акціонерне товариство вважається незаснованим. До дня скликання установчих зборів особи які підписались на акції, повинні внести з урахуванням попереднього внеску не менш як 30 % номінальної вартості акцій.

У тому разі, якщо всі акції АТ розподіляються серед засновників, вони повинні внести до дня скликання установчих зборів не менш як 50 % номінальної вартості акцій. Повна вартість акцій має бути сплаченою не пізніше як через рік після реєстрації АТ. У випадку несвоєчасної сплати акціонер, якщо інше не передбачено статутом АТ, сплачує за час прострочення 10 % річних від несплаченої суми. При несплаті у встановлені строки суми заборгованості товариство має право реалізувати такі акції у визначеному статутом порядку. Акції сплачуються в гривнях, а у випадках, передбачених статутом АТ, також в іноземній валюті та через передачу майна. Акції видаються одержувачу лише після повної оплати їх вартості.

Після закінчення строку підписки на акції відкрите акціонерне товариство подає до реєструвал ьного органу звіт про наслідки підписки. Реєстрація випуску акцій здійснюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. В процесі реєстрації емітенту видається свідоцтво про реєстрацію емісії акцій, а дані про емісію заносяться до загального реєстру випуску цінних паперів. Лише з моменту реєстрації випуску Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку емітент має право на випуск акцій. При цьому реєстрацію акцій не можна розглядати як гарантію їх вартості.

Нові акції можуть бути розміщені на ринку або серед акціонерів товариства з використанням так званого "переважного права". При розміщенні акцій серед акціонерів із використанням "переважного права" всі або частина акцій нової емісії продаються акціонерам за ціною, меншою від ринкової. Гі називають підписною ціною. Кількість акцій, яку отримує акціонер в результаті такого розміщення, пропорційна до кількості акцій, якими він володіє. При розміщенні всіх акцій нової емісії серед акціонерів товариства їхня частка в акціонерному капіталі залишається на попередньому рівні.

Невикористання акціонером переважного права на підписку є недоцільним як для акціонера, так і для товариства, оскільки при проведенні підписки серед акціонерів ринкова вартість акцій зменшується. Акціонер, що не

придбав нові акції, лише втрачає від падіння цін на акції, якими він володіє. Корпорація також втрачає, якщо підписку не було проведено в запланованому обсязі.

Поряд із використанням "переважного права" в акціонерів є ще один досить вигідний спосіб отримати акції нової емісії, якщо корпорація пропонує придбати варант на купівлю акцій. Варант є одним із похідних фінансових інструментів і полягає в узаконеному праві акціонера придбати визначену кількість акцій нової емісії за наперед обумовленою ціною, яка, напевно, буде нижчою від майбутньої ринкової ціни акції. Варант гарантує акціонеру певні переваги перед іншими майбутніми власниками нових акцій цього товариства.

Акціонерне товариство може викуповувати в акціонерів акції для їх подальшого перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників або анулювання. Викуплені акції мають бути реалізовані або анульовані впродовж року. Протягом цього періоду розподіл прибутку, голосування та визначення кворуму на загальних зборах акціонерів проводяться без урахування викуплених акціонерним товариством акцій. Сумарна вартість викуплених товариством акцій відображується у вилученому капіталі та зменшує загальний обсяг власного капіталу.

Причинами для викупу акцій можуть бути:

· забезпечення власників конвертованих облігацій акціями товариства;

· запобігання скуповуванню акцій товариства третіми особами;

· необхідність зменшення статутного капіталу через анулювання акцій;

· бажання зменшити кількість акцій, що перебувають в обігу на ринку;

· запобігання падінню ринкової ціни акцій;

· бажання отримати прибуток при подальшому перепродажу акцій тощо.

Збільшення статутного капіталу АТ може здійснюватись за рахунок прибутку, через випуск нових акцій, обмін облігацій на акції. При збільшенні статутного капіталу за рахунок внутрішнього джерела — прибутку — емітуються нові безоплатні акції такого самого номіналу, які розміщуються серед акціонерів компанії, або збільшується номінальна вартість акцій без збільшення їх кількості. Отже, частина прибутку або весь прибуток спрямовується не на виплату дивідендів, а на збільшення статутного капіталу АТ. Відбувається капіталізація прибутку, отриманого акціонерами товариства. Це приводить до збільшення валюти балансу, а також до збільшення частки акціонерного капіталу у фінансових ресурсах господарюючого суб'єкта.

Випуск нових акцій і розміщення їх на ринку обумовлюють збільшення валюти балансу й збільшення частки власного капіталу в структурі капіталу товариства за рахунок зовнішніх джерел. Обмін облігацій підприємства на акції цього підприємства характеризується лише зміною в структурі капіталу. Валюта балансу залишається незмінною, борговий капітал зменшується на суму погашених облігацій, І на таку саму величину збільшується акціонерний капітал.

Зменшення статутного капіталу пов'язано, як правило, з неефективною діяльністю підприємства протягом тривалого періоду і здійснюється шляхом зменшення номінальної вартості акцій або зменшення кількості розміщених акцій. В останньому випадку певну кількість акцій викупає акціонерне товариство та анулює їх. Зменшення статутного капіталу призводить до зменшення валюти балансу і до збільшення частки позикового капіталу в фінансових ресурсах підприємства.

Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерів. Забезпечення більшості на загальних зборах акціонерів пов'язане з володінням так званим контрольним пакетом акцій і дає змогу суттєво впливати на фінансово-господарську діяльність товариства. Величина контрольного пакету акцій не обов'язково має становити значну частину акцій. Для великих корпорацій ця величина може дорівнювати 5—7 % загальної кількості акцій.

4. Зобов'язання підприємства

Основним джерелом фінансування підприємств є банківські кредити, інші види позик, облігації та акції. За рахунок емісії акцій підприємства збільшують власні фінансові ресурси, а на ринку позикового капіталу залучають кошти для тимчасового користування.

Характер зобов'язань значною мірою залежить від кредитного рейтингу позичальника, а отже, від його можливостей на ринку.

Так, корпорації з високим кредитним рейтингом (ААА) можуть залучати кошти під досить низьку фіксовану процентну ставку, емітувавши облігації з фіксованим купоном.

Корпорації з невисоким кредитним рейтингом не мають доступу до ринку облігацій і залучають кошти переважно на ринку кредитів. Причому в більшості випадків — це кредити під плаваючу процентну ставку.

У цілому підприємства з високим кредитним рейтингом залучають кошти на ринку капіталів під нижчі фіксовані чи плаваючі процентні ставки, ніж підприємства з невисоким кредитним рейтингом.

Корпорації з високим кредитним рейтингом залучають кошти як на внутрішньому, так і на зовнішньому фінансових ринках, віддаючи перевагу ринку, на якому вартість капіталу менша. Вітчизняні підприємницькі структури мають обмежені можливості щодо залучення коштів на міжнародному ринку. На національному ринку вони виступають переважно як позичальники на ринку короткострокових кредитів, а також у ролі емітентів векселів, не використовуючи з об'єктивних причин такі потужні джерела довгострокового фінансування, як довгострокові кредити та корпоративні облігації.

За рахунок середньо- та довгострокового фінансування підприємства здійснюють капітальні вкладення і частково фінансують оборотні активи. Основним джерелом фінансування оборотних активів виступають короткострокові банківські та комерційні кредити, комерційні цінні папери, векселі, інші короткострокові боргові зобов'язання підприємства.

Крім банківських кредитів та корпоративних облігацій специфічними джерелами фінансування виступають лізингове та факторингове кредитування. Підприємству також можуть здавати в оренду, надавати безоплатно в тимчасове користування або в позику будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності.

Усі наведені вище джерела фінансування формують борговий капітал підприємства, який разом з коштами, що перебувають у тимчасовому користуванні на безоплатній основі, становлять зобов'язання підприємства. Останні поділяють на довгострокові та поточні.

До довгострокових зобов'язань належать середньо-та довгострокові кредити банків, облігації, емітовані підприємством, відстрочені податкові зобов'язання, інші довгострокові зобов'язання.

Поточні зобов'язання включають короткострокові кредити банків, поточну заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями, короткострокові векселі та інші короткострокові боргові зобов'язання емітовані підприємством, комерційні кредити та кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги, поточну заборгованість за розрахунками з одержаних авансів, з бюджетом, з позабюджетних платежів, зі страхування, з оплати праці, з учасниками, інші поточні зобов'язання.

У складі поточних зобов'язань підприємства частина коштів отримана на умовах позики (короткострокові банківські та комерційні кредити, боргові цінні папери, емітовані підприємством), а частина — на безоплатній основі (кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги, поточна заборгованість за розрахунками з одержаних авансів, з бюджетом, з позабюджетних платежів, з оплати праці, з учасниками тощо).

З одного боку, наявність таких коштів зменшує витрати на фінансування оборотних активів і є вигідною для підприємства, а з другого — свідчить про проблеми у фінансово-господарській діяльності підприємства, особливо якщо це заборгованість по сплаті податків чи внесків до позабюджетних фондів.

Структура зобов'язань підприємства відображує значною мірою як поточний фінансовий стан підприємства, так і стан ринку позикового капіталу. Тому при аналізі зобов'язань підприємства та оцінці його фінансового стану потрібно відокремлювати і виділяти позитивні та негативні чинники у формуванні ресурсів, які є наслідком діяльності підприємства та результатом управлінських рішень, а не обумовлені специфікою зовнішнього економічного середовища.

Банківські кредити

Банківські кредити є одним із основних джерел фінансування для підприємницьких структур. Це кошти, що надаються банками підприємствам у позику на визначений строк для цільового використання та під процент.

Банківські кредити можуть бути класифіковані за різними ознаками. Залежно від строку погашення кредити поділяють на коротко-, середньо- та довгострокові.

Короткостроковими вважають кредити строком до одного року, які надаються для фінансування поточних короткострокових потреб у грошових коштах. Такими кредитами часто користуються промислові та сільськогосподарські підприємства для підтримки оборотного капіталу на належному рівні. Більшість короткострокових кредитів надається підприємствам для поповнення товарно-матеріальних запасів, покриття виробничих витрат, фінансування дебіторської заборгованості, сплати податків і процентних виплат за зобов'язаннями, виплати дивідендів тощо.

Середньостроковими називають кредити строком від одного до трьох — п'яти років, які надаються переважно для фінансування капітальних вкладень, а саме купівлі обладнання, будівництва споруд, реалізації інвестиційних проектів тощо. Погашення середньо-строкових кредитів здійснюється за рахунок чистих грошових потоків, що генеруються підприємством у результаті використання кредиту і забезпечуються різними видами активів позичальника.

Довгострокові кредити надаються на строк від трьох — п'яти до кількох десятків років. У багатьох випадках такі кредити використовуються для фінансування нерухомості та забезпечуються заставними на нерухомість.

Механізми погашення кредитів, які пропонують сучасні банки, досить різноманітні та визначаються на розвинених конкурентних ринках насамперед потребами клієнтів. Платежі в погашення кредиту можуть бути однаковими або різними за величиною і сплачуються як через однакові, так і через різні проміжки часу. Кредити погашають за рахунок періодичних виплат або одного платежу в кінці строку погашення. Сума процентів може сплачуватись окремо від основної суми боргу або разом із нею. Різні механізми погашення характеризуються різною структурою грошових потоків і відображують потреби різних типів позичальників.

За характером забезпечення кредити поділяють на забезпечені нерухомістю, забезпечені іншими активами, гарантовані та не забезпечені. Характер забезпечення залежить від кредитного рейтингу позичальника, його взаємовідносин із банком, політики банку та інших зовнішніх і внутрішніх чинників. Розмір забезпечення залежить як від специфіки кредиту, так і від характеру самого забезпечення. Часто на активи, які виступають як забезпечення, оформляють заставну.

Розмір кредиту, як правило, дорівнює ліквідаційній вартості застави (вартості термінової реалізації її на ринку). Оскільки ліквідаційна вартість в більшості випадків менша від оціночної, оціночна вартість застави має перевищувати суму кредиту. В цілому реалізація застави повинна компенсувати кредитору втрати від неповернення не тільки кредиту, а й процентів за ним.

Більш надійними активами в якості застави є нерухомість та акції, що перебувають в обороті на біржовому ринку. Менш надійними, тобто такими, які мають досить низьку ліквідаційну вартість, є товарно-матеріальні запаси, а також дебіторська заборгованість.

Для забезпечення максимальної вартості застави банки, як правило, встановлюють співвідношення між розміром кредиту та вартістю конкретного забезпечення. Так, для високоліквідних цінних паперів це співвідношення дорівнює 0,8—1, для високоякісної дебіторської заборгованості — 0,6—0,8, для товарно-матеріальних запасів — 0,5—0,6.

Кредити під гарантію, як і кредити під заставу, є одним із основних способів захисту кредитора від втрат при невиконанні зобов'язань з боку позичальника. Для підприємств-позичальників такі кредити розширюють доступ до ринку банківських позик, якщо є третя особа, що погоджується надати письмове зобов'язання сплатити борг у разі несплати його позичальником. Гарантії можуть надаватись на частину кредиту або на всю його суму. Гарантами при цьому виступають як фінансові інститути, так і корпорації.

За всієї різноманітності конкретних цілей кредитування перелік основних цілей обмежений. Це фінансування основного та оборотного капіталу, здійснення портфельних і прямих інвестицій в окремі проекти.

Кредити класифікують не тільки за строками, цілями та механізмом погашення, а й за видами діяльності позичальників, оскільки специфіка діяльності позичальника значною мірою впливає на строк і структуру кредиту. Пряма залежність характеру кредитних послуг від специфіки діяльності позичальника та значна частка окремих видів позичальників у загальній їх чисельності роблять доцільним виділення таких окремих видів діяльності: промислове та сільськогосподарське виробництво, будівництво, енергетика, транспорт, торгівля, послуги й операції з нерухомістю. Таким видам позичальників надаються, як правило, характерні кредитні послуги. Так, торговельним підприємствам частіше надаються короткострокові кредити для підтримки оборотного капіталу, а фірмам, що займаються будівництвом та нерухомістю, — довгострокові кредити під заставу нерухомості. Сільськогосподарські підприємства використовують короткострокові сезонні кредити.

Класифікацію кредитів залежно від цілі кредитування, строку, механізму погашення та забезпечення наведено в табл. 2.1.

Таблиця 2.1. Класифікація кредитів

Мета позики	За строком погашення	За механізмом погашення	За видом забезпечення
Для фінансування оборотного капіталу	Короткострокові	Рівними періодами	Забезпечені нерухомістю
Для фінансування основного капіталу	Середньо-строкові	Нерівними періодами	Забезпечені іншими активами
Для фінансування інвестиційних проектів	Довгострокові	Одночасове погашення	Гарантовані
Лізинг			Незабезпечені

Кредити, що надаються підприємствам, досить різноманітні за своїм характером. їх можна поділити на дві основні категорії: кредити для фінансування оборотного капіталу (оборотних активів) та кредити для фінансування капітальних вкладень (необоротних активів). Прикладами фінансування оборотних активів є сезонні кредити, кредити під кругооборот активів та певні види кредитів під рух грошових коштів, а саме кредити, призначені для збільшення оборотного капіталу при розширенні виробництва. Прикладами фінансування капіталовкладень є кредити, забезпечені нерухомістю, іншими активами, будівельні, проектні кредити та кредити під окремо розміщені проекти.

Кредити під кругооборот активів (конверсію активів) становлять близько половини всіх кредитів, що надаються підприємствам. Такі кредити надають на короткий строк для покриття так званих "розривів у готівці". Останні виникають при несвоєчасному надходженні готівки за реалізовану продукцію, тобто при несвоєчасному погашенні дебіторської заборгованості. Якщо такий кредит часто поновлюється, це свідчить про неефективне управління дебіторською заборгованістю, або про проблеми менеджменту в цілому.

Сезонний кредит надається для забезпечення короткострокових сезонних потреб у додаткових фінансових ресурсах. Кредит має разовий характер, у міру реалізації продукції, виробленої із закупленої сировини, кредит погашається. Сезонним кредитуванням часто користуються підприємства, які займаються переробкою сільськогосподарської продукції та продажем товарів, що користуються сезонним попитом, а також туристичні фірми. Ці кредити є, переважно короткостроковими (від ЗО до 180 днів) з одноразовим погашенням або у вигляді сезонної кредитної лінії чи овердрафту.

Кредит під рух грошових коштів, як правило, є середньо- чи довгостроковим і призначається для фінансування капітальних вкладень або для збільшення оборотного капіталу при розширенні виробництва. Такий кредит має бути погашеним за рахунок чистих грошових потоків, що генеруються позичальником протягом періоду кредитування.

До кредитів, забезпечених активами, відносять іпотечні кредити, кредити, забезпечені обладнанням, товарно-матеріальними запасами" дебіторською заборгованістю, транспортні, промислові кредити тощо. Характерною ознакою таких кредитів є те, що вони забезпечені певними активами, які можуть бути реалізовані кредитором у разі неповернення кредиту. За умовами переважної частини кредитів, забезпечених дебіторською заборгованістю або товарно-матеріальними запасами, позичальник зберігає право власності на закладені активи. Рідше право власності передається банку-кредитору. Специфічним видом кредиту, забезпеченого активами, є ломбардний кредит (кредит під заставу державних цінних паперів) — один із найдорожчих і короткострокових. Факторинговий кредит також можна віднести до кредитів, забезпечених активами.

Проектні кредити є одними із найбільш ризикових. Такі кредити нерідко надають групам компаній для реалізації спільних проектів і досить часто надаються групами банків, що зумовлено значною сумою кредиту та значним рівнем проектних ризиків. В основному їх надають для фінансування інвестиційних проектів і погашають за рахунок очікуваних від інвестиційного проекту прибутків. Забезпечення таких кредитів активами дає змогу кредиторам не зазнати значних втрат за невдалої реалізації інвестиційного проекту.

До проектних кредитів належать також довгострокові кредити для фінансування "окремо розміщених проектів". Це кредити під розробку та експлуатацію природних ресурсів, будівництво шахт, портів, обробних підприємств, трубопроводів тощо. Часто такі кредити оформляють у вигляді револьверних угод, які згодом переходять у середньо- чи довгострокові кредити з пільговим періодом і наступними періодичними платежами з їх погашення.

Будівельні кредити надають для фінансування будівництва промислових або житлових об'єктів. Вони можуть бути погашені різними способами залежно від структури очікуваних грошових потоків: або одним платежем у кінці періоду, або неоднаковими частками. Нерідко такі кредити мають форму револьверних угод.

Кредити, забезпечені нерухомістю (іпотечні кредити), надають для фінансування будівництва або купівлі нерухомості. Такі кредити забезпечуються заставною на нерухомість, ринкова вартість якої становить не менш як 100 % суми кредиту.

Облігації підприємств

Облігація є одним із найпоширеніших інструментів позики і цінним папером, що засвідчу є внесення її власником грошових коштів, а також підтверджує зобов'язання емітента сплачувати інвестору процент за користування коштами та відшкодувати у визначений строк номінальну вартість облігації (якщо інше не передбачено умовами випуску).

Облігації підприємств — один із способів формування позикового капіталу, основою якого є коротко-, довгострокові банківські кредити, інші боргові цінні папери, їх можуть емітувати не тільки підприємства різних форм власності, а й об'єднання підприємств, акціонерні та інші товариства.

За корпоративними облігаціями, як правило, періодично сплачується визначений в умовах випуску процент, який називають купонним. Частіше за такими облігаціями сплачується фіксований процент, який визначається емітентом в умовах емісії.

Підприємствам облігації забезпечують залучення коштів на визначений строк та під процент і є досить привабливим фінансовим інструментом. Проте скористатись цим інструментом можуть лише порівняно великі та фінансово стійкі корпорації, які мають високий кредитний рейтинг та відомі на ринках, де вони мають намір розмістити свої облігації.

Для того, щоб корпорація могла успішно розмістити свої облігації серед інвесторів, процентні ставки на ринку мають бути достатньою мірою передбачувані та не мати високих темпів зростання.

Корпоративні облігації є інструментом довгострокового фінансування для підприємств-емітентів. Строки їх погашення коливаються від трьох — п'яти до десятків років. Підприємство не може випускати облігації для покриття збитків, пов'язаних з його господарською діяльністю.

Облігації українських підприємств становлять незначну частку загального обсягу цінних паперів, що перебувають в обігу на фондовому ринку України. Основними причинами цього є значний рівень ризику, пов'язаного зі строком позики, недовіра вітчизняних інвесторів до ринку облігацій, низька кредитоспроможність багатьох українських підприємств і, як наслідок, відсутність попиту на корпоративні облігації.

Акціонерні товариства в Україні є найбільш надійними емітентами корпоративних облігацій, оскільки для них встановлено обмеження на розмір емісії облігацій, а отже, і на розмір боргового капіталу. Для підприємства, що формує свій борговий капітал за рахунок кредитів, структуру капіталу (співвідношення боргового капіталу до власного) контролює банк. Уразі, якщо борговий капітал становить значну величину, підприємству не буде надано кредиту. Якщо борговий капітал формується за рахунок облігацій, рівень боргового капіталу контролюється лише в акціонерних товариствах. Останні можуть випускати облігації на суму, що не перевищує 25 % розміру статутного капіталу.

За облігаціями підприємств доходи виплачуються за рахунок коштів, що залишаються після розрахунків з бюджетом і сплати інших обов'язкових платежів. У більшості випадків корпоративні облігації забезпечуються майном та доходами корпорації-емітента. Тобто гарантією повернення коштів для інвестора, що придбав корпоративні облігації, є рухоме, нерухоме майно або цінні папери, якими володіє компанія-емітент.

Залежно від рівня та характеру забезпечення корпоративні облігації поділяють на забезпечені та незабезпечень

Забезпечені облігації характеризуються тим, що зобов'язання корпорації-емітента щодо виплати процентів та основної суми боргу за ними підкріплюється відповідним обсягом матеріальних активів або цінними паперами.

При емісії заставних облігацій корпорація-емітент оформляє заставну на активи, визначені корпорацією як забезпечення. У разі емісії гарантованих облігацій виконання зобов'язань гарантується не компанією-емітентом, а іншими компаніями. Спільні облігації гарантуються двома і більше компаніями. Спільне забезпечення позики та випуск спільних облігацій мають місце, коли кілька підприємств здійснюють спільний проект і через випуск облігацій фінансують його.

Незабезпечені облігації (не підкріплені відповідною заставою) випускають корпорації, кредитоспроможність яких не викликає сумніву, або фірми, активи яких наскільки малі, що не можуть бути заставою позики.

Облігації можуть розрізнятися не тільки за рівнем забезпеченості, а й умовами погашення. Існують, наприклад, облігації з правом дострокового викупу, або серійні облігації, що випускаються серіями з різними строками погашення.

Конвертовані облігації є специфічним фінансовим інструментом. За бажанням власника вони можуть бути обміняні на певну кількість акцій того самого емітента. При емісії конвертованих облігацій збільшується валюта балансу і зростає частка позикових коштів у фінансових ресурсах підприємства. В процесі конвертації таких облігацій в акції змінюється лише структура капіталу, а саме зростає частка власних коштів у загальному обсязі фінансових ресурсів.

Конвертовані облігації мають, як правило, меншу дохідність, ніж звичайні облігації або привілейовані акції. Викуп конвертованих облігацій призводить до зниження вартості звичайних акцій компанії та "розбавлення" прав або частки акціонерів. Тому в проспекті емісії конвертованих облігацій для "старих" акціонерів часто передбачають певні пільги щодо придбання таких облігацій або нових акцій. Час обороту таких облігацій становить від 10 до 20 років.

Інші форми фінансування

Комерційні кредити надаються фірмами — виробниками товарів або послуг своїм клієнтам і полягають у продажу товару або наданні послуг на умовах угоди, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк та під процент. Покупець сплачує кошти за поставлений йому товар (виконані роботи або послуги) через певний проміжок часу, який називають кредитним періодом. При цьому до суми платежу входять як вартість товару, так і процент за наданий кредит, тобто процент за можливість користування коштами протягом кредитного періоду. Комерційний кредит передбачає передання права власності на товари в момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів покупцем незалежно від строку погашення заборгованості.

Комерційні кредити, надані підприємствами, відображуються в таких статтях активів балансу, як розрахунки з дебіторами або рахунки до отримання. Кредити, отримані підприємствами від інших суб'єктів господарювання, відображуються в статтях пасивів: розрахунки з кредиторами або рахунки до сплати. Для оформлення комерційного кредиту застосовують також вексель.

Комерційне кредитування є необхідним результатом розвитку конкуренції на ринку товарів і послуг. На відміну від банківських комерційні кредити надаються підприємствами не з метою отримання прибутку від надання кредитних послуг, а з метою збільшення прибутковості та ефективності основного виду діяльності.

Комерційний кредит у країнах із розвиненою ринковою економікою є продажем на умовах відстрочення платежу з чітко обумовленим кінцевим строком погашення заборгованості та механізмом проведення розрахунків. В умовах перехідної економіки продукція реалізується, як правило, на умовах передоплати. Реалізація продукції та послуг у кредит з оформленням кредиту вексельною угодою обумовлена неможливістю реалізувати продукцію на інших умовах і відсутністю у покупців продукції грошових коштів для своєчасної оплати. При цьому досить часто трапляються випадки тимчасового користування грошовими коштами іншого підприємства на безоплатній основі, що не можна назвати комерційним кредитуванням. Це надходження передоплати на підприємство і затримка з відвантаженням продукції або відвантаження продукції та затримка в надходженні оплати за відвантажену продукцію. В першому випадку кредитором виступає покупець продукції, а в другому — її продавець. Можливість користуватись коштами інших суб'єктів господарювання на безоплатній основі переважно пов'язана з низьким рівнем фінансової та юридичної підготовки менеджерів підприємств — кредиторів, а також з багатьма зовнішніми чинниками.

Лізинг є строковим, цільовим та платним користуванням майном, що передається лізингоодержувачу особою-лізингодавцем, тобто власником цього майна. Лізингодавець надає орендатору для використання певні активи, що перебувають у його власності. Лізингоодержувач не отримує права власності на передані активи, проте використовує їх і здійснює виплати лізингодавцю відповідно до укладеного договору протягом визначеного періоду часу. Об'єктом лізингу може виступати рухоме або нерухоме майно, що може бути віднесене згідно із законом до основних засобів лізингодавця. Як правило, об'єктом лізингу є будівлі, машини, обладнання, транспортні засоби, офісне обладнання.

Є два основних види лізингу: оперативний та фінансовий. Часто їх називають відповідно експлуатаційною та фінансовою орендою, оскільки вони відображають рентні відносини між суб'єктами лізингу.

У разі оперативного лізингу предмет лізингу передається лізингоодержувачу на строк, менший від строку повної його амортизації, та завжди повертається лізингодавцю після його закінчення. Як правило, лізингодавець відповідає за обслуговування й утримання в нормі зданого в оренду обладнання. Період лізингу досить короткий, коротший від економічно обґрунтованого строку служби обладнання, тобто лізингодавець може повторно здати в оренду обладнання або продати його за зниженою ціною.

При фінансовому лізингу предмет лізингу передається лізингоодержувачу на визначений строк і може бути придбаний ним після закінчення строку лізингу (в разі сплати повної вартості лізингу). Договором фінансового лізингу може бути передбачено право на викуп предмета лізингу до закінчення визначеного договором строку користування ним.

Відповідно до світової практики фінансовий лізинг є угодою, що діє протягом основної частини або всього корисного строку служби активів, переданих у лізинг. При цьому лізингодавець ніколи фізично не володіє предметом лізингу. Лізингоодержувач відповідає за утримання в дії, обслуговування та експлуатацію предмета лізингу.

Фінансовий лізинг має свій основний період дії, який покриває весь або більшу частину строку дії предмета лізингу. Як правило, цей період на 1—2 роки менший за очікуваний строк служби наданого в лізинг обладнання. Надалі це обладнання вже практично неможливо здати в оренду або продати. Тому лізингодавець намагається забезпечити виплату всієї вартості обладнання за час основного періоду. Наприкінці основного періоду орендатору може бути запропонована оренда на невизначений вторинний період за дуже низькою ціною, або можливість продати обладнання на ринку від імені лізингодавця за певну винагороду.

загрузка...

Лізингові платежі включають плату за користування предметом лізингу, відшкодування процентів, що сплачуються лізингодавцем у разі купівлі обладнання за рахунок кредиту, відшкодування страхових платежів за відповідним договором страхування предмета лізингу, а також інші платежі, передбачені договором лізингу.

Факторинг — це комплекс послуг, що надаються фінансовим посередником підприємству з метою усунення проблем, пов'язаних із несвоєчасним погашенням дебіторської заборгованості. Залежно від потреб клієнта факторингові послуги включають купівлю боргів підприємства-кредитора, факторингове кредитування, управління дебіторською заборгованістю, її облік, інкасування тощо.

Поява й розвиток ринку факторингових послуг пов'язані значною мірою з постійним зростанням конкуренції на ринку товарів та послуг, удосконаленням форм і методів взаємодії між суб'єктами підприємницької діяльності, між споживачами та виробниками продукції. Більшість корпорацій, що здійснюють сьогодні свою діяльність на ринках промислово розвинених країн, мають відповідні галузям і пропорційні до сумарних активів стабільні обсяги дебіторської та кредиторської заборгованості. Це є наслідком широкого використання в підприємницькій діяльності механізму комерційного кредитування. Якщо значні обсяги кредиторської заборгованості свідчать про відповідні обсяги фінансових ресурсів, що перебувають у тимчасовому розпорядженні підприємства, то значні обсяги дебіторської заборгованості свідчать про неможливість використання відповідної суми коштів. Кошти надходять у розпорядження підприємств тільки в разі погашення дебіторської заборгованості.