Розділ ІІІ. економічна частина

У процесі своєї діяльності будь-яке підприємство здійснює матеріальні та грошові витрати. Залежно від ролі, яку вони відіграють у процесі відтворення, їх поділяють на три групи:

1. Витрати пов’язані з основною діяльністю підприємства. Це витрати на виробництво або реалізацію продукції, так звані поточні витрати, які відшкодовуються за рахунок виручки від реалізації продукції (послуг).

2. Витрати пов’язані з інвестиційною діяльністю, тобто на розширення та оновлення виробництва. Одноразові витрати на просте та розширене відтворення основних фондів та формування додаткової робочої сили для нового виробництва. Джерелами фінансування цих витрат є амортизаційні відрахування, прибуток, кредити тощо.

3. Витрати на соціальний розвиток колективу (соціально-культурні, оздоровчі, житлово-побутові та інші потреби). Ці витрати не пов’язані з процесом виробництва, а тому джерелом їх фінансування є прибуток.

Найбільш питому вагу у загальному обсязі витрат підприємства мають витрати на виробництво.

Розрізняють витрати економічні та бухгалтерські.

Економічні витрати — це всі види виплат постачальникам за сировину та матеріальні ресурси. Ці витрати складаються із зовнішніх та внутрішніх. Зовнішні витрати — це платежі постачальникам матеріальних ресурсів, виплата заробітної плати, нарахування амортизації тощо. Ця група витрат і становитиме бухгалтерські витрати, які фактично відповідають витратам підприємств.

Внутрішні витрати мають неявний характер, оскільки відображають використання ресурсів, що належать власнику підприємства у вигляді землі, приміщень, за які він формально не платить.

Поняття «економічні витрати» є загальноприйнятим, бухгалтерські — обчислюються на практиці для визначення реальної суми фактично здійснених

витрат, оподаткованого прибутку тощо.

Розрізняють витрати на одиницю продукції та загальні витрати на весь обсяг виготовленої продукції (наданих послуг).

За способом обчислення на окремі види продукції витрати поділяють на прямі та непрямі. Прямі витрати безпосередньо відносять на собівартість виготовлення конкретного виду продукції і можуть бути розраховані на її одиницю прямо (матеріали, паливо, заробітна плата). Непрямі витрати пов’язані з виготовленням різних видів продукції, в цьому разі не можна безпосередньо обчислити витрати на окремі види продукції (загально-виробничі витрати). Зростання частки прямих витрат у загальній сумі підвищує точність обчислення витрат на одиницю продукції.

Залежно від зв’язку з обсягом виробництва витрати поділяються на постійні та змінні. Постійні витрати — це такі, абсолютна величина яких у даний період при зміні обсягу виробництва в певних межах не змінюється. Це витрати на утримання й експлуатацію будівель, споруд, орендна плата.

Змінні витрати — це такі витрати, величина яких у даний період безпосередньо залежить від обсягу виробництва.

Залежно від часу розрахунку розрізняють: планову собівартість, яку визначають перед початком планового періоду на основі прогресивних норм витрат ресурсів та цін на ресурси, що склались на момент складання плану; фактичну собівартість,яка відображає фактичні витрати на виробництво продукції за даними бухгалтерського обліку; нормативну собівартість,що відбиває витрати на виробництво та реалізацію продукції, розраховані на основі поточних норм витрат ресурсів; кошторисну собівартість,яка характеризує витрати на окремий виріб або замовлення, що виконується в разовому порядку.

Залежно від обсягу витрат, що входять до собівартості, розрізняють технологічну, цехову, виробничу собівартість.

Технологічна собівартість включає витрати, пов’язані з технологічним процесом виготовлення продукції. Цехова собівартість охоплює витрати цехів на виготовлення продукції. Виробнича собівартість ― це витрати підприємства, пов’язані

з процесом виробництва продукції. Фактично виробнича собівартість збігається з

цеховою собівартістю.

За тривалістю розрахункового періоду розрізняють собівартість місячну, квартальну, річну, а також індивідуальну собівартість і середньо-галузеву. Індивідуальна собівартість відбиває витрати на виготовлення продукції в умовах окремого конкретного підприємства, середньо - галузева ― відображає витрати на виготовлення однотипної продукції в середньому по галузі.

Слід розрізняти собівартість продукції (робіт, послуг) і кошторис виробництва. Кошторис виробництва ― це витрати підприємства, пов^’язані з його основною діяльністю за певний період незалежно від того, відносяться вони на собівартість чи ні. Таким чином, кошторис виробництва і собівартість загального випуску продукції не збігаються.

Витрати, що входять до кошторису виробництва, класифікуються за економічними елементами:

1) матеріальні витрати;

2) витрати на оплату праці;

3) відрахування на соціальні заходи;

4) амортизація основних фондів і матеріальних активів;

5) інші витрати, пов’язані з основною діяльністю.

Таке групування для всіх підприємств промисловості є ідентичним. До складу елемента «Матеріальні витрати» включається вартість витрачених матеріалів (крім продукту власного виробництва):

- сировини й основних матеріалів;

- купованих напівфабрикатів та комплектуючих виробів;

- палива й енергії;

- будівельних матеріалів;

- запасних частин;

- тари і тарних матеріалів;

- допоміжних та інших матеріалів.

Із витрат на матеріальні ресурси, що входять до кошторису, вираховується

вартість зворотних відходів.

Зворотні відходи - це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв та інших видів матеріальних ресурсів, що виникли у процесі виробництва продукції (робіт, послуг). Вони втрачають повністю або частково свої споживчі властивості початкового ресурсу й у зв’язку з цим використовуються з підвищеними витратами продукції або зовсім не використовуються за прямим призначенням. До зворотних відходів не належать: залишки матеріальних ресурсів, які відповідно до встановленої технології передаються в інші цехи, підрозділи як повноцінний матеріал для виробництва інших видів продукції (робіт, послуг).

До складу елемента «Витрати на оплату праці» входять:

- виплати заробітної плати за окладами й тарифами;

- премії та заохочення;

- компенсаційні виплати;

- оплата відпусток;

- оплата іншого невідпрацьованого часу;

- інші витрати на оплату праці.

Найбільша ефективність досягається при застосуванні автоматичних роторних ліній. Вони є різновидом автоматичних ліній та оснащені спеціальним обладнанням. Наприклад, у роторному циліндрі деталь виготовляється до її повного виготовлення. Суттєвими перевагами роторних ліній є те, що вони повністю виключають транспортні операції та не потребують переналагодження обладнання. Крім того, на кожній з роторних ліній може одночасно оброблюватися кілька деталей.

Можливості застосування автоматичних ліній розширюються завдяки створенню на їх основі гнучких автоматизованих систем. Гнучкі автоматизовані системи - це стратегічний напрямок розвитку техніки та організації виробництва, Оснащення таких ліній числовим програмним управлінням робить їх економічно ефективними як у масовому, так і в дрібносерійному виробництві.

Конструювання та виробництво промислових роботів, які виконують у

виробничому процесі функції, що подібні до руки людини, і завдяки цьому

замінюють людину. їх упровадження дає змогу продовжити експлуатацію неавтоматизованої техніки, котра при переході до освоєння нової продукції може бути непридатною. Ця система здатна виконувати замість людини універсальні ручні операції, вирішуючи одночасно завдання, які. Нещодавно були підвладні лише розуму людини.

Собівартість продукції - це виражені в грошовій формі сукупні витрати на підготовку і випуск продукції. Собівартість характеризує ефективність усього процесу виробництва на підприємстві. Чим краще працює підприємство, ефективніше використовує виробничі ресурси, тим нижча собівартість продукції.

При обчисленні собівартості важливе значення має склад витрат, які до неї входять. Собівартість повинна включати до свого складу витрати необхідної праці, тобто витрати, що забезпечують процес відтворення всіх факторів виробництва, і не включати витрат додаткової праці.

До собівартості продукції входять витрати на підготовку, освоєння та обслуговування виробництва, охорону праці й безпеку праці та підготовку кадрів, інші витрати.

Гнучкість виробництва - здатність швидко при мінімальних витратах на тому самому обладнанні переходити на випуск нової продукції.

Основою гнучких виробничих систем є гнучкий виробничий модуль. Він являє собою окремо функціонуючу одиницю обладнання з числовим програмним управлінням. Завантаження та оброблення деталей здійснюється за допомогою роботів.

Гнучкі виробничі системи є найефективнішими. Вони дають змогу підвищити продуктивність праці у 2,5 рази. Гнучка виробнича система є найвищою формою автоматизації. Практика доводить, що ці системи доцільно застосовувати, коли протягом року кожний з 5-10 найменувань деталей необхідно випустити у кількості від 50 до 2000 штук. Якщо випуск деталей менший, достатньо застосувати традиційні автоматичні або роторні автоматичні лінії. Склад витрат, які входять до собівартості, не є незмінними, він може з тих чи інших практичних міркувань змінюватись. Та за всіх умов собівартість має найповніше відображати витрати на виробництво продукції.