Варiанти клiнiчного перебiгу та ускладнення.

Клінічний перебіг ХХ характеризується періодами загострення та ремісій. Після чергового загострення та посилення болю через кілька місяців настає ремісія, що може тривати іноді кілька місяців. Чергове порушення дієти знову спричинює погіршання стану — напад ГХ. Атиповий перебіг захворювання — явище нечасте.

Більшість ускладнень ХХ за своїм характером такі самі, як і при ГХ: водянка, холангіт, панкреатит, жовтяниця, гепатит, абсцес і печінково ниркова недостат ність. Внаслідок з’єднання жовчного міхура або проток із порожнистими органами можуть також виникати внутрішні біліарні нориці. Так, у разі утворення сполучень між жовчним міхуром і шлунком виникає блювання жовчю, іноді в блювоті можуть бути конкременти. Прорив вмісту жовчного міхура в тонку кишку часто спричинює ентерит, а великі (діаметром 2,5×3 см) конкременти можуть проникати в зазначену кишку, зумовлюючи обтураційну тонкокишкову непрохідність.

Водянка жовчного мiхура — це його асептичне запалення, що виникає внаслідок блокади мiхурової протоки конкрементом або слизом. При цьому жовч з мiхура всмоктується, а на зміну їй у його просвiтi накопичується прозорий ексудат. Під час пальпації визначають збiльшений і не болючий жовчний мiхур.

Емпiєма жовчного міхура — є не лiквiдованою своєчасно водянкою, що під час повторного iнфiкування трансформувалася в нову форму. Жовчний мiхур у таких хворих пальпують у виглядi щiльного, помiрно болючого утвору, проте симптомів подразнення очеревини зазвичай немає. Перiодично вiдзначають високу температу ру тіла, озноб. В кровi наявний високий лейкоцитоз із зсувом формули крові вліво.

Біліарний панкреатит. Найголовнішими його проявами є погiршання стану хворого, поява оперiзувального болю, багаторазового блювання, ознак парезу кишеч нику та серцево судинної недостатностi, високої амiлазурiї, наявнiсть iнфiльтрату в надчеревній дiлянцi та позитивні симптоми Воскресенського і Мейо — Робсона.

Жовтяниця найчастіше має механічний характер і виникає при порушеннi па сажу жовчi в дванадцятипалу кишку внаслідок обтурацiї холедоха конкрементом, замазкою чи через набряк головки пiдшлункової залози. При цьому характерною є iктеричнiсть склер, бiлiрубiнемiя, темна сеча, свiтлий незабарвлений кал.

Холангiт. У хворих з цією патологією поряд з жовтяницею підвищується тем пература тiла до 38–39 °С, виникає лихоманка, високий лейкоцитоз, знижуються величини функцiональних проб печiнки.

Гепатит — проявляється жовтяницею, наростанням явищ загальної слабостi, збільшенням у крові активності AЛT і AСT, лужної фосфатази. Печінка при цій па тології під час пальпацiї болюча, з чітко визначеними краями.

Iнфiльтрат — ускладнення, що може виникати на 3 тю—4 ту добу пiсля нападу гострого холециститу. Характерним для нього є тупий біль, наявнiсть у правому пiд ребер’ї щiльного пухлиноподiбного утворення з нечiткими контурами, пiдвищення температури тiла до 37,5–38 °С та негативні симптоми подразнення очеревини.

Абсцес — хворі з цією патологією скаржаться на високу температуру, біль у правому верхньому квадрантi живота, де пальпують болюче пухлиноподiбне утворення, на лихоманку, загальну слабість, вiдсутнiсть апетиту, жовтяницю, неодноразове блювання. Рентгенологічно в правому пiдребер’ї відзначають горизонтальний рiвень рiдини та газу над ним. У крові спостерігають високий лейкоцитоз із зсувом лейко цитарної формули влiво.

Печiнково-ниркова недостатнiсть часто може виникати при найтяжчих формах холециститу. Загальний стан хворого при цьому тяжкий, рiзко виражена iнтоксика цiя, збудження, галюцинацiї, марення, олiгурiя й анурiя.

Перитонiт — є найчастішим ускладненням при перфорацiї жовчного мiхура у вiльну черевну порожнину і проявляється рiзким болем у животi та багаторазовим блюванням. Хворий вкритий холодним потом, шкiрнi покриви його блiдi, артерiаль ний тиск при цьому падає, пульс частий і слабкого наповнення. Під час об’єктивного обстеження визначають напруження м’язiв передньої черевної стiнки, позитивний симптом Щьоткiна — Блюмберга в правiй половинi живота або в усiх його вiддiлах.

Дiагностична програма:

1. Анамнез і фізикальні методи обстеження.

2. Оглядова рентгенографія органів черевної порожнини.

3. Пероральна та внутрішньовенна холеграфія.

4. Сонографія.

5. Загальний аналіз крові та сечі.

6. Аналіз сечі на діастазу.

7. Біохімічний аналіз крові (білірубін, амілаза, печінкові проби).

8. Коагулограма.

9. Дуоденальне зондування.

10. Фіброезофагогастродуоденоскопія (ФЕГДС).

Диференційна діагностика.

Виразкова хвороба дванадцятипалої кишки. Для цього захворювання характер ні печія, голодний нічний біль, загострення хвороби навесні та восени. Вирішальне зна чення у встановленні діагнозу мають рентгенологічне та ендоскопічне дослідження.

Для грижі стравохідного отвору діафрагми характерними є симптоми реф люкс езофагіту. Такі хворі скаржаться на пекучий або тупий біль за грудниною, в епігастральній ділянці, в підребер’ї, з іррадіацією в ділянку серця, лопатку та ліве плече. Під час рентгенологічного дослідження в положенні Тренделенбурга виявля ють продовження складок слизової оболонки кардіального відділу шлунка вище діафрагми, розгорнутий кут Гісса, зменшення розмірів газового міхура шлунка та рефлюкс контрастної речовини в стравохід.