Ускладнення гострого апендициту

З боку органів черевної порожнини:

– інфільтрат або абсцес: ілеоцекального кута, простору Дугласа, міжкишковий, ретроперитонеальний, підпечінковий; перитоніт; динамічна, механічна кишкова непрохідність; нориці; кровотечі.

З боку бронхолегеневої системи:

– бронхіт, пневмонія, плеврит, абсцес і гангрена легенів, ателектаз.

З боку серцевоAсудинної системи:

– гостра серцево судинна недостатність, тромбофлебіт, пілефлебіт, тромбоем

болія легеневої артерії, кровотечі.

З боку сечовидільної системи:

– цистит, анурія, пієлонефрит, пієлоцистит.

З боку інших органів і систем:

– психоз, жовтяниця, нориці, сепсис.

Найтиповішими і найнебезпечнішими є такі ускладнення:

– апендикулярний проривний розлитий перитоніт;

– апендикулярний інфільтрат;

– апендикулярний абсцес;

– пілефлебіт;

– абсцеси печінки;

– сепсис.

Основні причини ускладнень:

– пізнє звернення за медичною допомогою та неякісне її надання;

– діагностичні помилки на догоспітальному етапі;

– діагностичні помилки в стаціонарі;

– гіпердіагностика гострого апендициту;

– неправильне ведення хворого з апендикулярним інфільтратом;

– технічні помилки під час виконання апендектомії.

 

Апендикулярний інфільтрат — наслідок гострого деструктивного апендициту, що являє собою запальний конгломерат органів черевної порожнини: деструктивно змінені відросток, петлі тонкої кишки, чепець, стінка сліпої кишки, матка з її придат ки, стінка сечового міхура спаяні між собою і з пристінковою очеревиною. Інфільтрати спостерігають у 0,3–1,5% пацієнтів із гострим деструктивним апендицитом, частіше у жінок і у хворих, старших 50–60 років. Клінічно апендикулярний інфільтрат ви являється на 3 тю—5 ту добу від початку захворювання.

Суб’єктивні ознаки:

– перенесений напад гострого апендициту кілька днів тому з подальшим поліпшенням загального стану;

– помірний постійний біль у правій здухвинній ділянці, що може дещо посилюватися під час рухів і кашлю.

Об’єктивні ознаки:

– субфебрильна температура тіла (до 38–38,5 °С);

– адекватна температурі тіла тахікардія;

– у правій здухвинній ділянці (чи в іншій, залежно від локалізації та положення червоподібного відростка у конкретного пацієнта на тлі різного ступеня напружен ня м’язів черевної стінки та запальних ознак подразнення очеревини) пальпаторно можна визначити пухлиноподібне утворення неправильної форми з більш менш чіткими контурами, не зовсім гладенькою поверхнею, щільне, мало або нерухоме, болюче, розміром від 3–4 до 10–12 см;

– таке саме пухлиноподібне утворення можна визначити під час вагінального чи ректального дослідження;

– помірний лейкоцитоз з незначним зсувом лейкоцитарної формули вліво, деяким збільшенням ШОЕ.

Диференційну діагностику апендикудярного інфільтрату інколи потрібно про водити з пухлинами сліпої кишки, туберкульозом чи актиномікозом, хворобою Крона.

Апендикулярний абсцес — гнояк черевної порожнини, що виникає внаслідок прогресування запального інфільтрату (на тлі чи без відповідного лікування).

Ознаки абсцедування інфільтрату:

– посилення та поширення локального болю (суб’єктивно й об’єктивно);

– погіршення загального стану (підвищення температури тіла, хворобливий стан, інтоксикація);

– гектична температура тіла за погодинного вимірювання, часом лихоманка;

– поява чи зростання ознак подразнення очеревини в ділянці інфільтрату;

– можлива поява симптому флуктуації під час пальпації інфільтрату через передню черевну стінку чи за вагінального (ректального) дослідження;

– виражене зростання лейкоцитозу та зсуву лейкоцитарної формули вліво;

– ознаки абсцесу черевної порожнини при УЗД.

Пілефлебіт гнійний, абсцеси печінки — тромбофлебіт вени червоподібного від ростка, що поширюється на систему ворітної вени аж до її внутрішньопечінкових роз галужень, з можливим відривом інфікованих тромбів емболів, міграцією їх у печінку з утворенням солітарного чи множинних абсцесів. Це — одне з найзагрозливіших ускладнень гострого апендициту з високою летальністю. Пілефлебіт розвивається в 0,15–1,3% випадків, летальність за цієї патології становить 50–80%.

Клінічні ознаки:

– виникає гостро, частіше або на 3 тю—5 ту добу після операції, або через 2–3 тиж;

– загальний стан хворого тяжкий, обличчя бліде, суб чи іктеричні склери та шкіра, постійний помірний біль, частіше в правій половині живота, правому підре бер’ї, різка загальна слабість;

– температура тіла — до 39–40 °С, інтермітуюча, з вираженою лихоманкою, пітливістю. Пульс — частий, слабкого наповнення;

– живіт помірно роздутий, м’який, незначно болючий, ознаки подразнення очеревини негативні;

– печінка більш менш збільшена, болюча при пальпації, позитивний симптом Ортнера, іноді збільшена селезінка;

– високий, нейтрофільний лейкоцитоз (15–30×109/л) з вираженим зсувом формули вліво, прогресуюча анемія, гіпербілірубінемія;

– у правій плевральній порожнині нерідко з’являється реактивний ексудат, який можна верифікувати рентгенологічно чи на УЗД;

– ознаки абсцесу печінки при УЗД.

 

Методи діагностики:

1. Анамнез.

2. Клінічні прояви захворювання.

3. Фізикальне обстеження (огляд, пальпація, перкусія, аускультація живота;

пальцеве дослідження прямої кишки, вагінальне дослідження).

4. Лабораторні й інструментальні обстеження:

– загальний аналіз крові — нейтрофільний лейкоцитоз з більш менш вираже ним зсувом лейкоцитарної формули вліво (появою молодих форм нейтрофільних лейкоцитів) при деструктивних формах гострого апендициту;

– загальний аналіз сечі — нормальний при простому і з неспецифічними ознаками інтоксикації при деструктивному гострому апендициті;

– ультразвукове дослідження органів черевної порожнини;

– лапароцентез;

– лапароскопія;

– комп’ютерна томографія.

 

Лікування.