Номенклатура параметрів для оцінки конкурентоспроможності продукції

 

Важливим методичним питанням оцінки конкурентоспроможності продукції є обґрунтування номенклатури (типології) її параметрів.

Найбільш розповсюдженою є номенклатура параметрів, що наведена на рис. 5.2.

 

 

Рис. 5.2. Номенклатура параметрів конкурентоспроможності продукції

Існують й інші типології параметрів конкурентоспроможності. Наприклад, виділяються 2 групи параметрів – технічні і економічні. Така класифікація принципово не відрізняється від наведеної на рис. 5.2, оскільки передбачає лише включення нормативних параметрів до складу технічних.

Ще одна версія класифікації передбачає додатково до розглянутих груп параметрів враховувати комерційні (рівень ціни, строки постачання, умови платежів, рівень мита і митних зборів і т.д.) та організаційні (наближення продавців до покупців, зручність розрахунків, надання сервіс-послуг, випереджуючий випуск технічної інформації про товар і т.д.). Ця класифікація також не є принципово іншою, оскільки перелічені додаткові умови цілком можуть враховуватись в групі економічних параметрів.

Надамо змістовну характеристику номенклатурі параметрів, наведеній на рис. 5.2.

Нормативні параметри характеризують властивості продукції, які регламентуються обов’язковими нормами, стандартами, законодавством на ринку, де передбачається продавати продукцію.

До нормативних відносяться:

- параметри патентної чистоти, про що було сказано вище;

- екологічні параметри, за якими для даного ринку встановлені обов’язкові діючі вимоги міжнародних, національних, технічних регламентів, норм та законодавства;

- параметри безпеки, які є також обов’язковими для виконання на даному ринку.

Технічні параметри є характеристикою технічних і фізичних властивостей товару, що визначають особливості галузі та способи його використання, а також функції, які виконує товар у процесі його використання.

Технічні параметри поділяються на параметри:

- призначення;

- ергономічні;

- естетичні.

Параметри призначення характеризують області використання продукції та функції, котрі вона покликана виконувати. По них можна судити про корисний ефект, що досягається за допомогою використання даної продукції в конкретних умовах споживання.

Параметри призначення можна розділити на:

o класифікаційні параметри, які характеризують належність продукції до певного класу і використовуються для оцінки лише на етапі вибору області застосування продукції і товарів-конкурентів (наприклад, пасажиромісткість - для легкових автомобілів, автобусів, вертольотів, літаків; швидкість обертання – для різних типів двигунів, електротехнічних приладів). Вони слугують базою для аналізу і в подальших розрахунках участі не приймають;

o параметри технічної ефективності, які характеризують прогресивність технічних рішень, що використані при розробці та виготовленні продукції (наприклад, продуктивність станка, точність та швидкість роботи вимірювальних приладів);

o конструктивні параметри, які характеризують основні проектно-конструкторські рішення, що використані при розробці та виготовленні продукції, її склад і структуру, розміри, вагу і т.ін.

Ергономічні параметри характеризують продукцію з точки зору її відповідності властивостям людського організму при виконанні трудових операцій або споживанні (гігієнічні, антропометричні, фізіологічні властивості людини, що проявляються у виробничих та життєвих процесах).

Естетичні параметри характеризують інформаційну виразність, раціональність форми, цілісність композиції, досконалість виробничого виконання продукції та стабільність товарного вигляду.

Ці параметри моделюють зовнішнє сприйняття продукції і відображують такі її зовнішні властивості, які є найбільш важливими для споживача. Тому набір естетичних параметрів та їх ранжування за ступенем значущості можуть змінюватися в залежності від виду продукції і групи споживачів, для яких ця продукція призначена.

Економічні параметри характеризують відповідність вартісних характеристик продукції вимогам вигідності його придбання.

До економічних, зокрема, можна віднести:

- енергоємність продукції;

- економічність в споживанні сировини на одиницю продукції або виконуваної роботи;

- вартість сировини і експлуатаційних матеріалів, безвідхідність технології;

- надійність, періодичність ремонтів, надійність запасних деталей;

- чисельність обслуговуючого персоналу.

Головним економічним критерієм є ціна споживання,тобтоповні витрати споживача, пов’язані з придбанням та споживанням продукції.

Повні витрати споживача складаються з одноразових та поточних витрат.

Одноразовими витратами споживача є витрати на придбання продукції (ціна продукції), які визначаються сумою грошей, фактично сплаченою покупцем згідно з договором купівлі-продажу або іншими договірними документами.

При співставленні цін на оцінювану продукцію і товари-конкуренти необхідно враховувати різницю в комерційних умовах, до яких відносять:

ü строк розрахунку ціни;

ü умови постачання;

ü кредитні умови;

ü обсяг продукції, що постачається, комплектність;

ü уторгування;

ü строки технічних гарантій.

Подібна різниця може привести до необхідності коригування відображених у доступних джерелах інформації цін на 30-40% і більше.

Усунення різниці в цінах досягається приведенням їх до єдиної бази шляхом внесення до ціни низки найбільш розповсюджених у зовнішньоекономічній діяльності поправок [4,14].

Методи розрахунку поправок за комерційними умовами наведені нижче.

Приведення до строку розрахунку ціни здійснюється у випадках, коли ціни порівнювальної продукції беруться з інформаційних джерел і документів, які відносяться до різних періодів часу. Ця поправка враховує динаміку цін і представляє собою співвідношення індексів цін, дані про які офіційно друкуються в іноземних статистичних матеріалах.

,

де Ц1 – приведена ціна;

Ц0 - ціна по конкурентному матеріалу;

І0 - індекс цін на граничну дату дії конкурентного матеріалу;

І1 - індекс цін на період, коли здійснюється оцінка конкурентоспроможності.

Приведення до єдиних умов постачання здійснюється шляхом врахування в цінах конкурентів транспортної складової і вартості страхування. Більш зручно розраховувати конкурентну ціну на базисних умовах ФОБ вітчизняний порт (тобто виключити з ціни транспортну складову і вартість страхування) з тим, щоб в подальшому її можна було б перерахувати на будь-який базис постачання.

Приведення по кредитним умовам. Всучасних умовах застосовуються два види платежів – готівкою і в кредит. До готівкових відносяться розрахунки за допомогою чеків, банківських переказів, акредитивів та інкасо. Ціна товару при розрахунках готівкою, як правило, нижча, ніж при продажу в кредит на величину банківського відсотка частини ціни, що кредитується, а також на приховані в кредитній контрактній ціні витрати продавця, які він несе у зв’язку з кредитом (вартість страхування кредиту в страхових компаніях та ін.). В методичному плані ціни всіх конкурентів, що надали кредит, доцільно шляхом зменшення їх на приховану частину вартості кредиту привести до платежів готівкою.

Приведення на кількість. Продавець звичайно знижує ціну за умови збільшення обсягів поставок, що дозволяє йому зменшити витрати виробництва. Окрім того, продавці зацікавлені у розширенні продажу товарів і тому надають покупцям знижки за великі обсяги замовлень. Розміри знижок залежать від кон’юнктури ринку, видів товарів, обсягів замовлень і визначаються на основі знань специфіки виробництва, досвіду комерційної роботи.

Приведення на уторгування. Поправки застосовуються, якщо конкурентним матеріалом є комерційна пропозиція іноземної фірми, в цінах якої звичайно передбачені резерви на уторгування. Величини таких резервів залежать від багатьох причин і визначаються на основі досвіду роботи з контрагентами. Орієнтовно можна вважати, що ціни пропозиції завищуються в середньому на 10%.

Приведення на різні строки технічних гарантій. До конкурентних матеріалів, строки гарантії за якими перевищують звичайну тривалість гарантій, вносяться поправки зі знаком “мінус”, за якими нижчі - зі знаком “плюс”.

Поточні витрати споживача пов’язані з експлуатацією придбаної продукції протягом певного періоду часу. До поточних відносять, зокрема, оплату праці обслуговуючого персоналу та нарахування на неї, витрати на паливо, електроенергію, придбання запчастин, ремонти і т.д. За відсутності інформації про ставки зарплати, тарифи, ціни та ін. перелічені та інші види витрат визначаються з використанням середніх для галузі (країни) даних.