Реформування структур мзс. «положення про дип. Представництво України за кордоном». Розширення представництва України за кордоном.

Керівництво дипломатичним представництвом здійснює МЗС України. Діяльність дипломатичного представництва ба­зується на положеннях Віденської конференції про диплома­тичні зносини від 18 квітня 1961 р., двосторонніх і багатосто­ронніх міжнародних договорів України, законодавства України та держави перебування. Правовий статус дипломатичного пред­ставництва врегульований Положенням про дипломатичне представництво України за кордоном, затвердженим розпоряд­женням Президента України від 22 жовтня 1992 р.

До функцій дипломатичного представництва України на­лежить: представництво України в державі перебування та підтримання з цією державою офіційних відносин; захист інте­ресів України, прав та інтересів її громадян і юридичних осіб у цій державі; ведення переговорів з її урядом. Крім цього, дип­ломатичне представництво займається з'ясуванням усіма за­конними засобами становища й подій у державі перебування та інформує про них відповідні органи України, поширенням у державі перебування інформації про становище в Україні й події міжнародного життя, розвитком співробітництва в галузі економіки, культури й науки. Дипломатичне представництво України за дорученням Міністра закордонних справ України може виконувати і консульські функції.

Україна – СНД

СНД створена після розпаду СРСР шляхом підписання 8 грудня 1991 р. Угоди про створення співдружності незалежних держав керівниками Республіки Білорусь, РФ та України.

Ця угода була ратифікована Верховною Радою України 10 грудня 1991 р. із застереженнями, викладеними у Заяві Верховної Ради України від 20 грудня 1991 р. Згідно із Заявою, зокрема, „Україна заперечує перетворення співдружності незалежних держав на наддержавне утворення із своїми органами влади і управління”, „...заперечує надання співдружності незалежних держав статусу суб’єкта міжнародного права”, „Координаційні інститути в рамках співдружності не можуть мати владний характер, а їхні рішення є рекомендаційними”.

Оскільки Україна не визнає міжнародної правосуб’єктності СНД Статут СНД Україною підписано не було. Відтак, Україна не є державою-членом, а має статус держави-засновниці та держави-учасниці СНД.

Україна не бере участі у військово-політичних угодах, спрямованих на створення оборонного союзу в межах СНД, а відтак – не є стороною Договору про колективну безпеку (ОДКБ).

Україна не бере участі й у Колективних силах СНД для підтримання миру поза егідою ООН чи ОБСЄ.

Крім того, де-юре Україна не є членом Міжпарламентської Асамблеї держав-учасниць СНД, хоча делегації Верховної Ради України беруть у засіданнях МПА активну участь.

У цілому ж, Україна утримується від будь-яких дій в рамках СНД, якщо це не відповідає курсу нашої держави на інтеграцію до європейського політичного, економічного та правового простору.

Водночас, у питаннях багатостороннього співробітництва з державами-учасницями СНД, які відповідають національним інтересам України і органічно поєднуються з курсом України на європейську інтеграцію, позиція нашої держави є досить активною.

Так, лише у 2011 році за ініціативи України на території нашої держави проведено понад десяток значних заходів по лінії СНД: засідання Ради міністрів закордонних справ СНД, засідання Економічної ради СНД з бізнес-форумом «Ялтинські ділові зустрічі», Шостий Форум творчої та наукової інтелігенції СНД, Міжнародний інноваційний Форум, засідання багатьох галузевих органів СНД.

Останнім часом Україна бере участь у всіх засіданнях керівних органів СНД на максимально високому рівні, приєдналася до Правил процедури вищих органів СНД та Положення про Національного координатора, призначила Національного координатора (Перший віце-прем’єр – міністр економ розвитку України А.П.Клюєв), поновила участь у Місії спостерігачів від СНД на виборах і референдумах, приєднується до окремих органів галузевого співробітництва і переглядає застереження до низки документів СНД.

Протягом 2011 року в рамках СНД Україною підписано 15 міждержавних та 36 міжурядових документів, серед основних – Договір про зону вільної торгівлі; Програма інноваційного співробітництва до 2020 року; Рамкова програма у сфері використання атомної енергії до 2020 року «Співробітництво Атом-СНД»; Рішення щодо створення Ради зі співробітництва у сфері фундаментальної науки; Заходи з проведення у 2011 році Року підвищення продовольчої безпеки; Програма співробітництва у протидії незаконній міграції на 2012-2014 роки; Концепція співробітництва у сфері культури та інші.

Як видно з переліку підписаних Україною документів, основними напрямками багатосторонньої співпраці в рамках СНД для України протягом 20 років були і залишаються, насамперед, економічний, соціальний, гуманітарний, боротьба з новими викликами та загрозами.

Зусилля України завжди були спрямовані на інтенсифікацію та підвищення ефективності взаємодії в економічній сфері й, насамперед, на формування повномасштабної зони вільної торгівлі без вилучень та обмежень. Україна брала активну участь у підготовці нового Договору про зону вільної торгівлі в рамках СНД, який був підписаний 18 жовтня 2011 року у ході засідання Ради глав урядів СНД. Основні його положення регулюють умови торгівлі України з державами СНД, у тому числі й з членами Митного союзу.

Участь України в СНД за соціальним та гуманітарним напрямками багатосторонньої співпраці дозволяє вирішувати певні питання правового та соціального захисту трудящих-мігрантів, надання правової допомоги, пенсійного та соціального забезпечення різних категорій населення, охорони здоров’я, повернення в Україну депортованих осіб, національних меншин, низку інших питань, що не врегульовані на двосторонньому рівні.

У цілому, у співробітництві з СНД українська сторона виходить з наступного:

- Співдружність – це міжнародний форум, який довів свою дієздатність;

- відносини з пострадянськими країнами є важливим напрямом реалізації зовнішньополітичних та економічних інтересів;

- зміцнення зв'язків з сусідами і найближчими партнерами відповідає базовим інтересам нашої держави у сферах безпеки й економіки;

- кожна з держав СНД має право самостійно визначати напрями та форми своєї участі в СНД за принципом „формат зацікавлених сторін”;

- Україна є відкритою для консультацій у будь-якому конкретному випадку, коли виникатиме потреба у розширенні своєї участі в діяльності СНД (останні приклади – процес приєднання України до Ради з гуманітарного співробітництва та до Міждержавного Фонду гуманітарного співробітництва);

- наша держава зацікавлена у співпраці з пострадянськими державами у дво- та багатосторонньому форматі, насамперед з питань впровадження зони вільної торгівлі, диверсифікації джерел постачання енергоресурсів тощо;

- Україна ставить за мету збереження рівних можливостей і прав кожної держави Співдружності у схваленні ключових рішень в її рамках.