Референдум 1 грудня 1991 та міжнародне визнання України.

Всеукраїнський референдум 1991 року — загальнонаціональний референдум на території колишньої УРСР щодо проголошення незалежності України. Відбувся 1 грудня 1991 року. На референдум було винесено одне питання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?». Текст Акту проголошення незалежності України, прийнятий Верховною Радою 24 серпня 1991 року, було наведено у виборчому бюлетені. Громадяни України висловились на підтримку незалежності. У референдумі взяли участь 84,18% населення України. З них (90,32%) проголосувала «За».

Всеукраїнський референдум 1991 року був організований Верховною Радою та урядом УРСР.

РезультатиАкт проголошення незалежності України було підтримано в усіх 27 адміністративних регіонах України: 24 області, 1 автономна республіка, та 2 міста зі спеціальним статусом. До бюлетеня було внесено запитання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?». Ствердно на це запитання відповіли 28 міл 804 тис. українців (або 90,32%), взяли участь у голосуванні 31 міл 891 тис.громадян (або 84,18%).

 

Після референдуму 1 грудня 1991 р. розпочався процес міжнародного визнання нової держави. Першою 2 грудня 1991 р. незалежність України визнала Польща і вирішила встановити з нею дипломатичні відносини. Того ж дня прем'єр-міністр Канади Брайан Малруні заявив, що Канада визнає Україну як незалежну державу і розпочинає переговори про встановлення дипломатичних відносин. Наступного дня було підписано протокол про встановлення міжнародних відносин між Україною та Угорською Республікою і розпочало роботу перше в Україні посольство.

4 грудня Україну визнали Литва та Латвія, 5 грудня — Росія і Болгарія. Серед західноєвропейських країн першими були Швеція (19 грудня) і Норвегія (24 грудня). Досить довго зволікали США, які до самого кінця демонстрували свою підтримку прагненню Горбачова зберегти єдиний СРСР. Однак 25 грудня Вашингтон визнав незалежність України. Того ж дня це зробили Мексика та Ізраїль, далі ФРН, Австралія та Бразилія (26 грудня), КНР (27 грудня), Японія та Італія (28 грудня), Великобританія та Данія (31 грудня). Загалом протягом першого місяця після референдуму Україну визнало 57 держав світу, а на початок березня 1992 р. — 104. Водночас 47 з них встановили з республікою повномасштабні дипломатичні відносини.

Протягом першого року існування незалежної України її державну самостійність визнали більш як 130 країн, дипломатичні відносини було встановлено у повному обсязі з ПО з них, а 40 держав відкрили у Києві свої п представництва.

18 лютого 1992 р. вперше в історії суверенної України в Маріїнському палаці відбулось урочисте вручення вірчих грамот Президенту республіки послом іноземної держави. Леонід Кравчук прийняв їх від Надзвичайного і Повноважного посла Федеративної Республіки Німеччина в Україні Хеннеке Графа фон Бассевітца, який з серпня 1989 р. був Генеральним консулом ФРН в Україні — першого консульства капіталістичної країни. Незабаром вірчі грамоти Президенту України вручили Надзвичайні і Повноважні Посли Австралії Кевен Олівер Фентон Хоуг (9 березня), Угорської Республіки Андраш Палді (13 березня), Італійської Республіки Вітторіо Клаудіо Сурдо (16 березня), Французької Республіки Юг Перне (15 квітня), Турецької Республіки Аджар Гермен (23 квітня), Ісламської Республіки Іран Бехзад Мазахери (24 квітня) та інші. Першим послом США в Україні став Роман Попадюк — українець за походженням.

Першими Надзвичайними та Повноважними Послами України у зарубіжних країнах стали Роман Лубківський (ЧСФР) та Олег Білорус (США), Тимчасовим повіреним у справах України в Польщі — Теодозій Старак. Послом у Канаді був призначений колишній лідер УРП Левко Лук'яненко (перебував на цій посаді до листопада 1993 р.).

26 лютого 1992 р. Україна зробила важливий крок у напрямі інтеграції в Європу, коли в столиці Фінляндії Президент Кравчук підписав Гельсінський заключний акт. Ця подія знаменувала собою курс на незалежну й рівноправну міждержавну політику. Одним з найважливіших принципів документа є положення про відсутність територіальних претензій один до одного та про непорушність кордонів.

Серед перших зовнішньополітичних заяв незалежна Україна проголосила відмову від війни як засобу розв'язання міждержавних спорів. Вона декларувала також, що не вважає жодного народу своїм ворогом і не має територіальних претензій до інших держав. За ініціативою української дипломатії 20 березня 1992 р. було підписано Декларацію про незастосування сили або погрози силою у стосунках між країнами — учасниками СНД.

Однією з перших міждержавних угод незалежної України став підписаний у Києві 6 грудня 1991 р. "Договір про основи добросусідства і співробітництва між Україною та Угорською Республікою".

Створювалася дипломатична служба України. На середину 1992 р. у Міністерстві закордонних справ, яке очолював Анатолій Зленко, було понад 200 штатних працівників. Для порівняння зазначимо, що у подібних Україні за територією і кількістю населення державах у зовнішньополітичних відомствах працювало значно більше людей. Так, на початок 1992 р. в Англії у центральному апараті МЗС налічувалося 3805 працівників та у закордонних установах — 2800, в Італії — відповідно 3 і 6 тис., в Німеччині 2550 і 5250 осіб, у Франції загалом — понад 10 тис. працівників. Наприклад, російське представництво у Франції налічувало 500 представників, а українське — трьох, які суміщали свої функції з працею у ЮНЕСКО.

Україна мала також проблеми із приміщеннями для своїх посольств, оскільки всі закордонні представництва СРСР разом з їхнім майном були привласнені Росією. Українським дипломатам бракувало досвіду роботи. Однак усі ці проблеми поступово вирішувалися, зокрема за активної участі української діаспори.

В "Основних напрямах зовнішньої політики України", схвалених Верховною Радою в липні 1993 р., підкреслювалося, що перспективною метою української зовнішньої політики є членство України в європейських співтовариствах, а також інших загальноєвропейських структурах. Однак у перші роки незалежності пріоритетними залишалися відносини з державами, що виникли після розпаду СРСР, насамперед із Росією.