Системно-сенергетичний підхід до осмислення глобалізації.

Проблеми, які виникли перед людством у ХХІ ст., мають загальноцивілізаційний характер. Глобалізаційний процес, що перебуває в стадії інтенсивного становлення, за відсутності чітко відпрацьованих методів його вивчення, досить складно „піддається” дослідженню й осмисленню, а тим більше прогнозуванню. Одні й ті ж економічні, соціальні, політичні явища і факти в процесі дискурсу набувають не лише різних, а й нерідко зовсім протилежних оцінок і тлумачень. Незважаючи на велику кількість наукових праць, присвячених процесу глобалізації, він залишається недостатньо вивченим і як реальність, і як концепт. Причиною цього, на нашу думку, є відсутність єдиного підходу в застосуванні методологічних принципів дослідження процесу глобалізації.

У дослідженні глобалістської проблематики, як попередньо відмічалося, виділяють три основні підходи: 1) гіперглобалістів, які вважають, що глобалізація становить якісно нову добу розвитку людства, і цілковито підпорядковується функціонуванню планетарної мегасистеми, насамперед дисципліні світового ринку; 2) скептиків, які стверджують, що глобалізація – це переважно міф і що відповідні процеси, маючи глибоке історичне коріння, є розгортанням давніх тенденцій, які накладаються на розвиток окремих націй-держав, а не визначають останні; 3) трансформаціоністів, на думку яких нині світ дійсно переживає якісні перетворення на глобальному рівні, але останні міцно закорінені в минулому і в цілому не нівелюють національно-державне розмаїття соціокультурних та економічних форм, маючи своїм зворотним боком посилення регіоналізації, що здійснюється переважно на цивілізаційному грунті.

Вагомий внесок у дослідженні окресленої тематики, запровадження підходів та оцінок, визначення сутності глобалізаційних процесів належить вітчизняним та зарубіжним ученим Н. Ареф’євій, О. Астаф’євій, Е. Барковій О. Білорусу, Д. Лук’яненку, Ю. Пахомову, Ю. Павленку, С. Кримському, А Урсулу, А. Романовичу, М. Шепєлєву та ін. Водночас суттєві світові зміни, насамперед соціально-політичного, соціокультурного, економічного характеру, дають підстави для подальшого її обговорення.

Жодна з трьох зазначених шкіл безпосередньо не відображає традиційні ідеологічні позиції чи світогляди. У таборі гіперглобалістів неоліберальні тлумачення глобалізації можуть існувати поряд із марксистськими оцінками, серед скептиків подібні концепції та висновки щодо характеру сучасної глобалізації поділяють як радикали, так і консерватори. Показовими тут можуть бути погляди щодо ролі та значення держави, основ ринкової економіки тощо.

Глобалізація – складний, багатовимірний процес розвитку людства, який охоплює всі сфери людської діяльності. Серед науковців і політиків він ще не набув остаточного і завершеного тлумачення. Залежно від власного бачення і оцінки фундаментальних процесів, які відбуваються, кожен тлумачить їх по-своєму: як безмежні можливості і перспективи відкриті перед людством; інформаційною революцією; об’єктивний процес розвитку людства; історичну перемогу принципів ліберальної демократії; віртуальну реальність тощо. Однак, сутність глобалізації і головна її тенденція розвитку – це формування цілісного світу, глобального людського співтовариства, нового типу цивілізації.

Контури такого глобального людського співтовариства лише формуються, і його становлення є справою ХХІ століття. Нинішній етап глобалізації відрізняється від попередніх не лише кількісними, а й якісними характеристиками: швидкими темпами формується глобальна інформаційна мережа, а відповідно інформаційне суспільство, як на національному так і на глобальному рівні; відбувається розширення глобальної економіки, лібералізація ринку, миттєве переміщення капіталів; знання перетворюються на базовий елемент суспільного розвитку на шляху до «економіки знань», а інтелект не лише реформує відносини власності, а й набуває ціннісних переваг у свідомості людей. Сутнісною ознакою сучасного етапу глобалізації є нова якість взаємозалежностей, в яких глобальні зв’язки дедалі більше переважають над локально-національними. Глобальність є головною ознакою суспільства, що визначається суперечностями, ризиками, загрозами тощо.

Економічна сфера є важливою сферою процесу глобалізації, але далеко не вичерпує його. До того ж міжнародний, міжцивілізаційний, міжорганізаційний діалог на тему майбутнього напряму економічної й соціальної політики в контексті глобалізму ще далекий до завершення. Універсалізація ідей „ринкового фундаменталізму” входить у суперечність з імперативами сучасності, що переконливо підтверджується системною фінансово-економічною кризою. Глобалізації, яка ґрунтується на економічній логіці ринку, повинна бути протиставлена нова глобалізація з принципами впровадження економіки знань у світове суспільство. Ключовими конструкторами тієї мови, якою ведеться обговорення світових змін і якою успішно оперують у світовому оточенні, є також наддержавні та міжнародні НУО. „ Глобалізація з людським обличчям” може розвиватися лише на основі концепції, в якій людина визнається метою поступу і яка враховує інтереси не лише передових, розвинених країн (золотого мільярду), а й країн, які розвиваються.

Підтвердженням того, що часи, дійсно, змінюються, є гостра критика старих і пошук нових, більш справедливих „правил гри” на міжнародній арені. Багатополярний світ, структура якого лише зароджується, потребує справедливих і зрозумілих презумпцій для всіх суб’єктів глобалізаційних відносин. На тлі зростаючої демократизації світу дедалі гучніше лунає голос „мовчазної більшості”, яка перебуває в глобалізаційному процесі далеко не на рівних умовах з іншими, активізуються виступи альтерглобалістів, вимоги яких вже не варто залишати поза увагою. На наших очах відбувається перерозподіл функцій та ролей між національними державами і міжнародними організаціями. Однак досяжне для огляду майбутнє, на нашу думку, не уявляється без активної ролі держави, хоча, очевидно, її функції надалі змінюватимуться.

„Глобальне село” є таким планетарним утворенням, соціокультурним середовищем, де одночасно присутні всі часи і простори. Це відбулося завдяки розвитку космічної техніки, Інтернету, телекомунікаційних технологій і цифрових систем. Світ замкнувся географічно, економічно, політично, інформаційно, але ще не став єдиним цілісним простором. Рано чи пізно це відбудеться. Логічно передбачити, що для цього він має замкнутися з усіх головних параметрів: цивілізаційно (юридично), ідеологічно, соціокультурно, гуманітарно, морально. Нині ж для вирішення нагальних глобальних проблем важливо розуміти світ як систему „людина-суспільство-природа”, що не лише склалася й постійно функціонує, а й має межі власного існування. Якщо своєчасно не реагувати на конфлікти і кризи сучасності, це може призвести людство до глобальної катастрофи.

Глобалізація – це не лише економічний і науково-технічний процес, а й одночасно цивілізаційний, що має власні соціокультурні основи і виміри. У сучасному світі - це головний політичний і культурний процес. Якщо єдність, однотипність (уніфікація) норм, стимулів і способів дії та поведінки може забезпечити мету економічного і технологічного прогресу, то в духовній і культурній сферах цього не відбувається. Водночас без останніх глобальний світ існувати не може, і дані чинники не отримали належної оцінки науковців. У сучасних умовах успіху досягли країни, які знайшли оптимальні форми поєднання власної, традиційної соціокультурної системи з найновішими продуктивними досягненнями у науково-технічній сфері.

Глобалізацію слід розглядати як процес гібридизації, який дає початок глобальній мішанині. Гібридизація культури відбувається лише до певної межі й завжди залишає місце для національного, іншого, не характерного для всіх. Відтак багатоманітність, нетотожність національних культур, традицій і цінностей є законом і принципом соціокультурної сфери. Основою нового типу цивілізаційного розвитку мають стати цінності, які дадуть можливість забезпечити діалог культур, їх взаємне збагачення і міжцивілізаційний синтез. Як швидко людство зможе виробити такі цінності й наскільки економіка та політика зможуть вписатися в загальний конструкт формування нових універсалій, символів і цінностей, – покаже час.

Мозаїка картини світу кожної культури є неповторною й унікальною, тому немає однакових культур і суспільств. У сучасних умовах кожна культура і кожен етнос розробляють власні способи і формують власні темпи входження в глобальні процеси при збереженні як з агально соціального, так і специфічно локального культурного розмаїття. Водночас помітним у мультикультурному середовищі є вплив західних цінностей раціоналізму, індивідуалізму, рівності, ефективності тощо. Негативним аспектом глобалізації є постійна загроза втрати етносом власної культурної самобутності. Збереження культурної самобутності в сучасному суспільстві розцінюється як найвище досягнення цивілізації. Проте власна ідентифікація, визнання національної ідентичності потребує постійних зусиль. Важливим завданням є вирішення проблеми адаптації до ситуації відкритості та інноваційної активності, оскільки рано чи пізно всі народи або культури виявляться задіяними в глобальному інформаційно-технологічному потоці.

Поширення однакових культурних зразків у всьому світі, міграція населення, відкритість кордонів для культурного впливу і розширення культурного спілкування змушують науковців і політиків не лише обговорювати процес глобалізації сучасної культури, а й дати відповідь на низку гострих питань щодо збереження культурної спадщини нації, розвитку державної мови, співіснування різних мов у межах національної держави тощо. Соціальна і культурна політика набувають неабиякого значення не лише для високоцивілізованих, а й усіх без винятку країн і народів.

При концептуалізації зазначених процесів та явищ, які відбуваються в середовищі нових глобальних реалій і нової картини світу, обов’язково слід враховувати суперечності глобалізації, екологічну, демографічну, системну економічну кризу, посилення взаємозалежності країн і народів, небезпеку ідеологізації і політизації таких багатовимірних і складних явищ, як сучасні глобальні трансформації тощо. Досі такого комплексного дослідження з урахуванням відомих факторів і процесів, до того ж без надання переваг окремим із них, науковцям сформувати не вдалося.

Результати аналізу та прогнозування складних, багатоаспектних і різнорівневих процесів глобалізації залежать від застосування адекватних методів досліджень. Серед них традиційні для будь-якого наукового дослідження методи (аналіз і синтез, індукція і дедукція, математичне моделювання тощо), комплекс постнекласичних системно-синергетичних методів, які дають змогу врахувати такі особливості, як складність, відкритість, нестабільність систем, які перебувають під впливом глобалізації, методи філософського аналізу тощо. Через вихідні параметри і обрані дослідниками методи до процесу пізнання вносяться ціннісно-світоглядні ідеї, які впливають на тлумачення процесу глобалізації. Це є причиною того, що при науковому аналізі будь-якого процесу, в тому числі глобалізаційного, дослідники, керуючись різними ціннісно-світоглядними параметрами, приходять до різних результатів. Більше того, як зазначалося вище, одні й ті ж факти і процеси оцінюють по-різному, що нерідко призводить до альтернативних концепцій, і зокрема щодо глобалізації. Недоліком більшості сучасних сценаріїв майбутнього глобального світу є їх ціннісно-світоглядна упередженість, що призводить до переоцінки одних факторів (економічних, політичних) і недооцінки інших (соціальних, культурних).

Найчастіше дослідники використовують лінійно-прогресистські методи, в яких емпіричне домінує над теоретичним. На основі лінійно-прогресистської моделі глобалізації написані праці багатьох сучасних політиків, соціологів, політологів. Це не випадково, позаяк за подібною методологією стоять не лише історичні традиції і природне прагнення до екстраполяції сучасних тенденцій на майбутнє, а й, що не менш важливо, ідеологічна зацікавленість авторів індустріально розвинених країн у збереженні цінностей техногенної цивілізації, відстоюванні глобальних проектів „вестернізації”, „американізації”, „японізації”, насамперед у трьох сферах - фінансовій, військово-політичній, інформаційній. Принциповим недоліком подібної методологічної систематики є те, що вона вважає другорядними і не порушує питання про сутність глобалізації, її базові цінності й детермінанти, нехтує проблемою пошуку нових глобальних ідеалів, недооцінює глобальні проблеми сучасного світу. Як результат - складна, відкрита і нелінійна глобальна реальність подається в спрощеній формі, що функціонує за законами лінійності.

Слід погодитися з позицією тих дослідників, які вважають, що тлумачення глобальних процесів як лінійних не відповідає дійсності, оскільки не враховується відкритість соціокультурних процесів, нелінійний характер взаємодії провідних підсистем, глобалізаційного цілого (економіки і політики, економіки і моральних цінностей тощо). Тому системно-синергетичний метод дослідження процесу глобалізації, який враховує його відкритість і нелінійність, більш адекватний суті даного явища.

Системно-синергетичний підхід у вивченні сучасних загально-планетарних процесів дає можливість розкрити природу глобалізації, досліджувати глобалізаційні трансформації як складну, відкриту, нелінійну взаємодію різних країн і цивілізацій. Методологічні переваги такого підходу – системність бачення подій, врахування ролі біфуркацій у розвитку історії, врахування розмаїття цінностей соціуму.

Синергетика – наука про складні динамічні системи, закони їх зростання, розвитку і самоорганізації. Маючи міждисциплінарний характер, вона досліджує кооперативні явища в нелінійних, різнорівневих, нестаціонарних відкритих системах. Зазначена методологія має свою гносеологію, закладену в дослідженнях відомих вчених М. Мойсеєва, І. Пригожина, І. Валерстайна, Н. Лумана, Е. Гіденса та ін. Дослідники глобалізаційних процесів зважують на те, що складність вивчення сучасного світу пов’язана з його нестабільністю, динамізмом, зростанням флуктуацій, випадковістю, появою нової якості ризиків, визнанням того, що не існує єдиного правильного шляху розвитку людства і єдиної моделі світу. Універсальна система підходів і поглядів на оцінку глобалізаційних процесів дає можливість розвивати ідеї вестернізації і американізації, формувати уявлення про пан-державу, пан-культуру, пан-еліту тощо і заважає розумінню труднощів цивілізаційних трансформацій.

Системно-синергетичний підхід до дослідження глобалізації обумовлений в першу чергу станом цього явища (феномену). Глобалізація перебуває на етапі переходу від лінійної до системно синергетичної (нелінійної), вищої ступені за своїм розвитком.

Аналізуючи глобалізаційні процеси з позиції синергетичного підходу, дослідники постають перед необхідністю посилення відповідальності головних акторів світової політики за ті чи інші дії. Це результат асиметричності між причиною і наслідком у точках біфуркації. У подібних асиметричних системах зовсім незначний вплив може призвести до значних наслідків. Тому локальні війни в умовах глобалізації дуже небезпечні своєю непередбачуваністю. Глобальний світ, в якому накопичено надто багато зброї, має більш відповідально ставитися до використання сили. Намагання окремих політиків створити у глобалізаційному світі інформаційну, генну зброю, вкотре гостро ставлять питання про забезпечення миру на Землі.

У сучасній глобалізаційній дійсності соціоприродні та глобальні процеси першочергово визначаються як складно еволюційні, нелінійні та відкриті. Тому системи функціонують за законами нелінійності. Це засвідчує відсутність одночасного причинно-наслідкового зв’язку між минулим, сучасним і майбутнім системи. Значна кількість ризиків пов’язана з „рукотворною” діяльністю людини. Новий масштаб проблем і новий рівень людських можливостей змушує кожного переглянути власне ставлення до себе і до світу. Тому майбутнє значною мірою залежатиме від поширення і характеру знань, освіченості, культури і сформованих світоглядних універсалій, які є їх результатом.

Становлення глобального нелінійного світу ґрунтується не лише на процесах організації „зверху”, а й процесах самоорганізації „знизу ”. Уявна за лінійно-прогресивістською парадигмою піраміда світу, на вершині якої знаходяться США, поруч індустріально розвинені країни світу, а нижче решта країн, не дає надії більшості з них досягнути „омріяної вершини” цієї піраміди. Багато регіонів світу з різних причин не мають можливості прийняти запропоновану провідними індустріально розвиненими країнами неоліберальну модель буття і не лише з ідеологічних мотивів. Значна частина країн, сприймаючи принципи ринкових відносин у сфері економіки, виступають проти перетворення ринку на загальну модель буття, тобто проти перетворення суспільства на ринкове суспільство.

Системно-синергетичний підхід досліджень глобалізаційних процесів, на нашу думку, допоможе чіткіше виокремити переваги і скористатися можливостями глобалізації. Насамперед це сприятиме усвідомленню того, що глобальним є не лише світ, а й людина. Вона є суб’єктом і об’єктом глобалізації. Соціум глобалізується настільки, наскільки глобалізуються люди, незалежно від того, в якій країні вони проживають і носієм якої культури є, усвідомлюють свій зв'язок із цим світом, чи мають власну відповідальність за глобальні зміни,чи відчувають свою причетність до подій в різних регіонах планети.

Цілісний світ, який формується, в свою чергу має низку особливостей, у тому числі не відомих досі. Водночас, вже нині існує нагальна потреба у визначенні, з урахуванням імперативів сучасності, нових загально- планетарних цінностей та ідеалів як підвалин майбутньої цивілізації. Наука має вирішити низку складних завдань, серед яких забезпечення ідентичності народів у сучасному глобалізаційному світі, визначення ролі держави в нових умовах, пошук оптимальних шляхів вирішення глобальних проблем тощо. Триває пошук нового змісту демократії, свободи, відповідальності, прав людини з урахуванням нових уявлень про ці явища. В умовах посилених взаємозв’язків народів і культур, глобалізації економіки, політики і культури, мови та інформації, розширюється простір загальних позицій, зростає потреба в діалозі культур, що дістає відображення у науці, освітніх парадигмах, світоглядних уявленнях.

Отже, сучасні глобальні трансформації є складним, багатовимірним, відкритим процесом нелінійного характеру. Лінійно-прогресистський метод його дослідження, політизація та ідеологізація складних глобальних явищ лише спрощують його і не дають відповіді на низку важливих для людства питань. Природа і сутність глобалізації, системні уявлення про сучасні загально- планетарні процеси можуть бути зрозумілими і перспективними в дослідженні на основі системно-синергетичного підходу.

Тенденції глобалізації

 

Поняття «тенденції глобалізації» не набуло однозначного розуміння. Частина авторів вважають, що такі дійсно існують. Як правило до тенденцій відносять при цьому загальні особливості сучасного світу(багатополюсність, нестійкість тощо). Інші дослідники, зважуючи на об’єктивність процесу, вважають, що таких тенденцій бути не може. Зважуючи на це, все ж відмітимо наявність окремих тенденцій глобалізації:

1. Поява на зламі тисячоліть різноманітних суб’єктів (гравців, учасників) глобалізаційного процесу, які све активніше заявляють про себе у глобалізованому світі (ТНК, міжурядові та над урядові, громадські організації тощо);

2. Тенденція розширення управлінських функцій міжнародних організацій, економічних і фінансових структур, цілеспрямована діяльність дослідних центрів, найбільш впливових ЗМІ та ін.

3. Тенденція послаблення суверенітету держав;

4. Зростання регіональних утворень та намагання вирішувати складні проблеми регіонального характеру спільними зусиллями;

5. Зростання розриву у розвитку між багатими і бідними країнами;

6. Тенденція до згортання функцій соціальної держави, особливо в умовах глобальної кризи.

Перелік подібних тенденцій не є вичерпним, але важливо не ототожнювати їх з іншими характеристиками, як ознаки глобалізації, особливості глобалізації та ін.