Тема 2 «Глобалізація як багатовимірний процес розвитку людства»

Тема 2 «Глобалізація як багатовимірний процес розвитку людства»

1. Поняття та сутність глобалізації

2. Основні підходи до дослідження глобалізаційних процесів, їх сутність та характеристика

3. Тенденції глобалізації

4. Сутність та характеристика багатовимірності процесу глобальних змін

5. Україна в процесі глобальних трансформаційних змін і перетворень

 

В іншому випадку, якщо глобалізацію розуміти як об’єктивний і закономірний процес, то він поширюється на всі без винятку нації-держави і включення в нього на якомога більш ранній стадії відповідає інтересам кожної з них. За такого розуміння глобалізації перед суб’єктами глобалізаційного процесу постає завдання і необхідність посильної участі у ньому, партнерського формування міжнародно-політичного ландшафту.

Третя позиція інтегрує попередні й значною мірою дає відповідь на велику кількість гострих питань, у тому числі глобально-конфліктного характеру. Її представники вважають, що нині відбувається сполучення об’єктивної динаміки світового розвитку з більш-менш чітко заявленими, підкріплюваними практично презентаціями США на спрямування такого розвитку, тобто лідерства (а по можливості й необхідності – пряме домінування) у ньому. Подібна інтерпретація припускає необхідність обмеження імперсько-егоїстичних домагань США при одночасному сприянні процесам глобалізації в тій їхній частині, яка відповідає інтересам конкретних держав.

Однією з реалій глобалізації і важливим інститутом глобального світу є різноманітні міжнародні організації міжурядового і неурядового характеру – всесвітні та регіональні. Серед найбільш значущих передусім варто назвати Організацію Об’єднаних Націй та її спеціалізовані установи - Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), Міжнародну організацію праці (МОП), Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світову організацію торгівлі (СОТ) тощо. Створені з ініціативи міжнародного співтовариства або окремих його представників, а відтак легітимні структури, ці організації покликані вирішувати політичні, економічні, екологічні, культурні та інші питання як глобального, так і регіонального масштабів. Їх участь у процесі глобалізації, проблеми взаємовідносин з державами досліджують О. Андреєва, О. Братімов, Ю. Горський, М. Делягін, А. Коваленко, Г. Колодко, Дж. Стігліц, Дж. Сорос. Реформування ООН, яке нині відбувається, має сприяти тому, щоб цей глобальний актор мав можливість максимально відповідати тим викликам і загрозам, які не лише існують сьогодні, а й можуть виникнути у майбутньому.

Особливу роль у глобалізаційному процесі відіграють неурядові міжнародні о рганізації. Як форми самоорганізації громадян, поряд з величезною кількістю різних організацій національного і локального рівнів, що набули поширення практично в усіх державах світу,вони виступають провідниками глобалізації в масах. Феномен альтерглобалізму, його причини, характерні риси та динаміку розвитку розглядають у своїх працях зарубіжні та вітчизняні дослідники.

Період глобалізації після закінчення „холодної війни” характеризується спалахом глобальної кризи ідентичності. Вона породжена кризою базових цінностей епохи модерну, яка дістала відображення у зіткненні індустріальної людини і природи, зневірі у науці й науково-технічному прогресі, появі ідеології постмодерну. Очевидно, що процеси глобалізації суттєво впливають на політичну і цивілізаційну самоідентифікацію посткомуністичних суспільств, які переживають нелегкі процеси трансформації політичної і соціально-економічної систем. Проблеми актуалізації соціальної, політичної, національно-державної, цивілізаційної ідентичності, обґрунтування її ролі у формуванні внутрішньої та зовнішньої політики, вплив на процес стабілізації регіонального та світового розвитку. За Хантінгтоном, у світі, який глобалізується, центральним фактором, який визначає симпатії і антипатії країни, стане культурна ідентичність.

Дослідження глобальних трансформаційних процесів, як правило, пов’язується з кризовими явищами в економічній, політичній, соціальній, культурній та інших сферах. Прояви кризовості в її глобальних вимірах відзначаються, зокрема, такими дослідниками як З. Алієв, О. Білорус, О. Богомолов, А. Гезалов, А. Гамзаєв, О. Гомілко, Л. Ізгаліна Х. Мартін, Г.-П. Шуман, Дж. Сорос та ін. Проявами глобальної кризовості останніх років є феномени транснаціональної злочинності, кіберзлочинності та глобального терроризму. Серед причин зростання глобальних проявів злочинності транспарентність державних кордонів, неефективність інститутів і механізмів глобальної безпеки, бідність населення окремих країн, втрата ідеологічних, духовних і моральних цінностей окремих суспільств.

Глобалізація як універсальне за своєю природою і характером явище справляє відчутний вплив на розвиток права і його теорії. Зближення та уніфікація правових систем, відзначає Ю. Шемшученко, дають підстави стверджувати, що це стало глобальним юридичним явищем. За всієї різноманітності юридичних норм відповідних систем їм тепер властиві спільні риси й загальні закономірності, що мають принциповий характер і пов’язані із самою сутністю права у сучасному його розумінні. Однією з особливостей цього процесу є певні межі впливу глобалізації на право, результатом якого, на думку дослідників, є створення так званого метаправа як закономірного і завершального циклу правового розвитку.

Науковцями й експертами дедалі більше акцентується увага на потребі створення необхідного правового поля, яке б виступало одночасно врегулюванням двох тенденцій глобалізації: індивідуалізації та тоталізації буття в сучасному світі, а також на необхідності здійснити етичний поворот у міжнародних відносинах, як крок до запобігання сучасним кризовим явищам.

Актуальними проблемами вітчизняної та зарубіжної правової науки нинішнього століття є: правова комунікація, тобто успішне співіснування у сфері права різних суб’єктів; загальне праворозуміння і спільна синергійна правотворчість, у рамках якої може реалізовуватися не лише особиста свобода людини, а й її відповідальність за долю інших; відповідність права суспільству, яке глобалізується; еволюція правових сімей під впливом процесу глобалізації та ін.

З огляду на викладене, зазначимо, що світовому співтовариству ще належить у майбутньому створити надійну правову базу для вирішення проблем регіональних конфліктів і війн, функціонування багатополярного світу, який зміг би спільно вирішувати загальні проблеми на основі механізмів демократії участі і колективного контролю за прийняттям і виконанням рішень. Теоретико-методологічні напрацювання правового характеру, які існують у науковій літературі щодо проблем сутності, тенденцій та перспектив правового регулювання в період глобальних трансформацій потребують, на наш погляд, ретельної систематизації та виокремлення їх в окремий, (правовий) підхід в дослідженні глобалізаційних процесів, який міг би зайняти самостійне місце серед вищевикладених.

Тенденції глобалізації

 

Поняття «тенденції глобалізації» не набуло однозначного розуміння. Частина авторів вважають, що такі дійсно існують. Як правило до тенденцій відносять при цьому загальні особливості сучасного світу(багатополюсність, нестійкість тощо). Інші дослідники, зважуючи на об’єктивність процесу, вважають, що таких тенденцій бути не може. Зважуючи на це, все ж відмітимо наявність окремих тенденцій глобалізації:

1. Поява на зламі тисячоліть різноманітних суб’єктів (гравців, учасників) глобалізаційного процесу, які све активніше заявляють про себе у глобалізованому світі (ТНК, міжурядові та над урядові, громадські організації тощо);

2. Тенденція розширення управлінських функцій міжнародних організацій, економічних і фінансових структур, цілеспрямована діяльність дослідних центрів, найбільш впливових ЗМІ та ін.

3. Тенденція послаблення суверенітету держав;

4. Зростання регіональних утворень та намагання вирішувати складні проблеми регіонального характеру спільними зусиллями;

5. Зростання розриву у розвитку між багатими і бідними країнами;

6. Тенденція до згортання функцій соціальної держави, особливо в умовах глобальної кризи.

Перелік подібних тенденцій не є вичерпним, але важливо не ототожнювати їх з іншими характеристиками, як ознаки глобалізації, особливості глобалізації та ін.

Розумна й ефективна культурна політика держави може стати вагомим внеском у досягненні нових параметрів соціокультурної системи України, від стану якої значною мірою залежатимуть динаміка змін в українському суспільстві в цілому, а також яким місце країни на глобальній соціокультурній мапі. Важливим у культурній політиці є фактор забезпечення авторитету країни у світі.

У сучасному процесі глобалізації слід відрізняти об’єктивні його складові від суб’єктивних, природне від штучного. Саме це допоможе знайти відповідь на запитання, чи варто сліпо наслідувати досвід країн „золотого мільярда”, чи, можливо, важливішою є проблема самоідентифікації України як держави і самобутньої культурно-цивілізаційної спільноти.

 

Глосарій до теми:

1. Глобальний – такий, що охоплює весь глобус, тобто поширює свій вплив на всю планету Земля; уявний нероздільно відносно всієї планети вцілому.

2. Глобальність – стан, властивість, якість, відмінна риса, притаманні тому чи іншому процесу, явищу, події що підкреслюють його планетарне значення.

3. Гібридизація культури – результат універсалізації і взаємодії культур, пов'язаний зі зміною характеру і динаміки міграційних процесів, зростанням кількості змішаних шлюбів, посиленням соціальної неоднорідності і невизначеності, формуванням змішаних ідентичностей.

4. Культура – категорія, яка характеризує внутрішні, сутнісні параметри суспільства, а також окремих людей, їх творчу діяльність в усіх сферах буття, спрямовану на усвідомлення і перетворення дійсності, а також матеріальні і духовні результати такої діяльності.

5. Цивілізація – категорія, яка дозволяє розглядати суспільство з точки зору облаштування і рівня розвитку його державності, економічної і соціальної структури, характеру внутрішніх і зовнішніх зв’язків соціального організму.

6. Ноосфера – гіпотетичний етап розвитку біосфери, в якому будь-яка перетворювальна діяльність людини має базуватися на науковому розумінні природних і соціальних процесів і органічно узгоджуватися із загальними законами розвитку природи.

7. Синергетика – транс дисциплінарний напрямок у сучасній науці, який вивчає загальні закономірності процесів самоорганізації. С. звертає особливу увагу на дослідження процесів, які відбуваються в точках біфуркації – особливих критичних точках, в яких проходять складні процеси розладу сформованих упорядкованих структур та формування нових структур. Аналіз цих процесів дозволяє переглянути роль порядку і хаосу в структурі буття.

Література:

1. Глобализация: Учебник / Под общ. ред. В. А. Михайлова и В. С. Буянова. – М.: РАГС, 2008. – с. 30-76.

2. Бек У. Влада і контр влада у добу глобалізації. Нова світова політична економія/ Ульріх Бек; пер. з нім. О. Юдіна. – К.: Ніка Центр, 2011. С. 9-35.

3. Чумаков А. Н. Глобализация. Контуры целостного мира: монография. – 2-е изд., переб. И доп. – М.: Проспект, 2009. –с. 32-89.

4. Гелд Д., Е. МакГрю, Д. Голдбрайт, Дж. Перратон. Глобальні трансформації. Політика, економіка, культура. Пер. з англ. переднє слово Ю. Павленка. – К.: Фенікс, 2003. - с. 5-90.

5. Глобалистика. Энциклопедия. / Гл. Ред.. И. И. Мазур, А. Н. Чумаков. М.: 2003. – 1328 с.

Тема 2 «Глобалізація як багатовимірний процес розвитку людства»

1. Поняття та сутність глобалізації

2. Основні підходи до дослідження глобалізаційних процесів, їх сутність та характеристика

3. Тенденції глобалізації

4. Сутність та характеристика багатовимірності процесу глобальних змін

5. Україна в процесі глобальних трансформаційних змін і перетворень