Активність відділів вегетативної нервової системи

На різних стадіях стресу

 

Стадія тривоги	Стадія адаптації	Стадія виснаження
Перший період	Другий період	Третій період
І – фаза субʼєктивних переживань	ІІ – фаза переважання симпатичного тонусу	ІІІ – змішана фаза підвищення активності симпатичного і парасимпатичного тонусу	IV – фаза переважання парасимпатичного тонусу	V – фаза виснаження тонусу вегетативної нервової системи

 

Деякі дослідники вважають, що субʼєктивні переживання відзначаються пізніше функціональних змін в організмі, і вплив стресорного фактора призводить до послідовних змін на ендокринному, вісцеральному і на психологічному рівнях. Згідно з цією концепцією, на першому рівні тривоги людина може ще не усвідомлювати її, однак організм вже реагує перебудовою метаболізму. На другому рівні тривожності зʼявляються різні психосоматичні реакції, які можна поділити на вегетативні прояви тривоги і реакції соматичної мускулатури.

Вчені вважають, що на перших двох стадіях тривоги людина усвідомлює тільки фізіологічні відчуття, які супроводжуються почуттям невиразної «внутрішньої напруженості», розумінням, що «щось відбувається». Лише на третій стадії настає усвідомлення самого факту тривоги. Тому актуальним завданням є пошук шляхів ранньої діагностики тривоги, що включає в себе як обʼєктині, так і субʼєктивні показники тривожності. До перших з них можна віднести аналіз варіабельності серцевого ритму, до других ‑ різні психологічні тести, що оцінюють рівень тривоги.

Вплив характеристик стресора на рівень стресу

Стрес може бути не тільки шкідливим, але й корисним ‑ характер його впливу на людину залежить від багатьох факторів, серед яких можна виділити три найбільш важливих:

Ø інтенсивність стресу;

Ø його тривалість;

Ø індивідуальна сприйнятливість конкретної людини до означеного стресора.

Розберемо ці три чинники детальніше.

Інтенсивність стресу. Ще на початку ХХ ст. американські психологи Роберт Йеркс і Джон Додсон встановили, що характер працездатності людини, певним чином, залежить від рівня її емоційної активності. Виявилося, що максимальну продуктивність людина розвиває при середньому рівні емоційного порушення, водночас як і надлишок емоцій, і їх недостача призводять до зниження ефективності праці. (див.: рис. 2).

 

Продуктивність праці Максимальна ефективність

 

Відсутність емоцій Середній рівень емоцій Надмірні емоції Вираження емоцій

Рис. 2. Залежність продуктивності праці від рівня стресу

 

Така сама справа і зі стресом. Для кожної роботи потрібен певний рівень стресу: для розумової роботи він менший, а для фізичної більший. Наприклад, для бухгалтера, що складає квартальний звіт, бажано відчувати мінімальний рівень стресу, у той час як для політика, що виступає перед виборцями, навпаки, бажана певна доза хвилювання і азарту, яка допоможе йому «запалити» публіку. Для програміста, котрий розробляє нову компʼютену програму, бажано бути спокійним, а для спортсмена-олімпійця, що збирається штурмувати світовий рекорд, необхідний максимальний стрес, в протилежному випадку він не зможе повністю «викластися» для перемоги.

Тому не завжди існує необхідність мінімізувати рівень стресу, в деяких ситуаціях, навпаки, необхідно посилити його інтенсивність для мобілізації всіх сил організму для досягнення поставленої мети. Ганс Сельє зазначав:

«Різним людям для щастя потрібні різні ступені стресу... Пересічний громадянин страждав би від суму безцільного існування так само, як і від неминучої втоми, викликаної наполегливим прагненням до досконалості. Іншими словами, більшості людей однаково не подобається й відсутність стресу, і надлишок його. Тому кожен повинен ретельно вивчити самого себе і знайти потрібний рівень стресу. Хто не зуміє вивчити себе, буде страждати від дистресу, викликаного відсутністю важливої справи, або від постійного надмірного перевантаження».

З іншого боку, інтенсивність стресу, що забезпечує найбільш високу ефективність діяльності, буде відрізнятися для осіб із різними вихідними параметрами ВНД. Для людини з слабким типом ВНД (меланхоліка) оптимальний рівень стресу буде меншим, ніж для індивіда зі сильним, урівноваженим, інертним типом ВНД (флегматика).

Тривалість стресу. Наука встановила, що найбільшу небезпеку викликають не сильні і короткі стреси, а саме тривалі, хоча і не такі сильні. Короткочасний сильний стрес активізує людину, як би «трясе» її, після чого всі показники організму, як правило, повертаються в норму, а слабкий, але тривалий стрес викликає виснаження захисних сил і в першу чергу її імунної системи. З позицій психофізіології, з двох характеристик (тривалості і сили) тривалість стресу важливіша, ніж його сила. Чим довше діє стресор на людину, тим сильніше дистресорний розлад.

У теперішній час психологи також вже не сумніваються, що щоденні дрібні конфлікти і повсякденні неприємності (повʼязані з лютим начальником, неслухняними дітьми, галасливими сусідами, довгою чергою до лікаря або докорами чоловіка (дружини)) набагато більше згубно впливають на здоровʼя, ніж сильний, але поодинокий стрес, викликаний більш значущою причиною (інформацією). Цей парадокс, як і багато інших «ексклюзивних чинників людської натури» має корені в далекому минулому, коли наші предки були підготовлені до могутнього, але короткочасного подолання небезпеки. Такі стресори, як невдача з карʼєрою чи очікування в автомобільних заторах не могли бути передбачені генетично.

Наша генетична програма «Боротьба або Втеча» / (бий або тікай) розраховані на декілька хвилин, максимум ‑ годин інтенсивної діяльності, але навіть при слабкому стресі антистресорних гормонів не вистачить на тижні чи місяці переживань.

На думку засновника вчення про стрес, кожна людина має певний запас адаптаційної енергії, і якщо вона її витратила, неминуче настає третя фаза стресу – «фаза виснаження». Тому головний практичний висновок полягає в тому, що неможна доводити стреси до хронічної стадії, потрібно намагатися вирішувати проблеми, нехай навіть з максимальним напруженням сил, після чого необхідно забезпечити повноцінний відпочинок і відновити захисні сили організму.

Індивідуальна чутливість до стресу. Кожна людина має свій поріг чутливості до стресу – той рівень напруження, при якому ефективність діяльності підвищується (настає еустрес), а також критичний поріг виснаження, коли ефективність діяльності знижується (наступає дистрес). На мал. 2 ці моменти відмічені відповідно двома пунктирними лініями, і їх визначення надзвичайно важливе для того, щоб жити і працювати, з одної сторони, ефективно, а з другої – не на шкоду своєму здоровʼю.

Визначити ці «межі переходу» можна за обʼєктивними чи субʼєктивними критеріями. Обʼєктивні критерії розвитку стресу були розібрані нами на попередній лекції. Для цього використовуються біохімічні, фізіологічні або поведінкові показники, тому досить важко надати просте і вичерпне визначення стресостійкості, яке охопило б всі аспекти життєдіяльності людини.

Наприклад, згідно з думкою окремих авторів, під стресостійкістю розуміється «індівідуальна здатність організму зберігати нормальну працездатність під час дії стресора». З однієї сторони, означене визначення дозволяє відносно розкривати момент настання стресу за зниженням ефективності праці, але, з іншої сторони, воно не враховує «ціну», яку платить організм для підтримання заданої працездатності.

У кожного організму є два види адацтаційних резервів: поверхневі і глибокі. При короткочасному (гострому) стресі відбувається мобілізація «поверхневих» резервів, а якщо їх недостатньо, то починається мобілізація більш ширших «глибоких» резервів адаптаційної енергії. У деяких осіб темп включення «глибоких» резервів буває недостатньою для нейтралізації дії стресора, відповідно такі індивіди відрізняються зниженою стресостійкістю.

На закінчення питання слід зазначити, що головна трудність у визначенні стресостійкості людини виникає при оцінці її реакцій на психологічні фактори. Якщо можна відносно підібрати критерії стійкості людини відносно стресорів фізичної або хімічної природи (висока або низька температура, фізичне навантаження, токсичні речовини тощо), то зробити це відносно психологічних стресорів набагато важче.

Наприклад, для однієї людини втрата грошей є значним стресом, а для іншої ‑ ні. Водночас для першої з них творча невдача здається дрібним епізодом, водночас як для другої ‑ особистою трагедією. Це пов’язано з надзвичайно широкою розбіжністю цінностей, установок, потреб, умовних рефлексів і життєвого досвіду різних людей, тому «універсальне» визначення стресостійкості людини поки не є можливим.

У цьому контексті буває простіше використовувати субʼєктивні критерії настання стресу. Так само як біль є субʼєктивним відчуттям, яке не залежить безпосередньо від сили зовнішнього впливу, так і рівень стресу досить нелінійно повʼязаний з інтенсивністю стресора. Для субʼєктивної оцінки стресостійкості людина повинна прислухатися до своїх відчуттів, максимально довіряючи своєму організму і своїй інтуїції. Щоб зрозуміти, де проходять межі між корисною і шкідливою напругою, між еустресом і дистресом, людині доводиться експериментувати з емоційними та фізичними навантаженнями, але тільки таким шляхом можна встановити рівень стресочутливості і стресостійкості того чи іншого індивіда.

Отже, розглядаючи загальні закономірності розвитку стресу, ми заглибились у класичну динаміку розвитку стресу, зʼясували фази в розвитку емоційно-вегетативних криз, рівні першої стадії стресу тривоги. На першому рівні тривоги людина може ще не усвідомлювати її, однак організм вже реагує перебудовою метаболізму. На другому рівні тривожності зʼявляються різні психосоматичні реакції, які можна поділити на вегетативні прояви тривоги і реакції соматичної мускулатури. На перших двох стадіях тривоги людина усвідомлює тільки фізіологічні відчуття, які супроводжуються почуттям невиразної «внутрішньої напруженості», розумінням, що «щось відбувається». Лише на третій стадії настає усвідомлення самого факту тривоги. Тому актуальним завданням є пошук шляхів ранньої діагностики тривоги, що включає в себе як обʼєктині, так і субʼєктивні показники тривожності. До перших з них можна віднести аналіз варіабельності серцевого ритму, до других ‑ різні психологічні тести, що оцінюють рівень тривоги. Перший період «стадії тривоги» займає від декількох хвилин до декількох годин, тривалість другого періоду в середньому становить 11 діб. Тривалість третього періоду тривоги коливається в широких межах і становить декілька тижнів.

Характер впливу стресу на людину залежить від багатьох факторів, серед яких можна виділити три найбільш важливих: інтенсивність стресу; його тривалість; індивідуальна сприйнятливість конкретної людини даного стресора.