Негативні наслідки тривалого стресу.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Негативні наслідки тривалого стресу.



 

1. Загальні закономірності розвитку стресу. Як вже зазначалося на попередніх лекціях, класична концепція стресу Г. Сельє передбачає три фази (стадії) його розвитку: 1) стадію тривоги; 2) стадію резистентності; 3) стадію виснаження.

На першій стадії відбувається мобілізація захисних сил організму, в першу чергу ‑ гормонів кіркового шару наднирників. Цей процес запускається спеціальним гормоном гіпофізу (АКТГ ‑ адренокортикотропний гормон, котрий виділяється передньою частиною гіпофізу і викликає секрецію глюкокортикоїдів наднирниками), який, у свою чергу, активується нейросекреторними ядрами гіпоталамусу. Таким чином здійснюється координація нервової і гуморальної регуляції в організмі при провідній ролі головного мозку (а в людини ‑ її психологічних особливостей). Стадія тривоги в залежності від сили і характеру впливу має різну тривалість і, як правило, призводить до пристосування організму до нових умов існування.

Як зазначав Ганс Сельє: «... жоден організм не може постійно знаходиться в стані тривоги. Якщо агент настільки сильний, що значний вплив його стає несумісним з життям, тварина гине ще в стадії тривоги, протягом декількох годин чи днів. Якщо вона виживає, то за первісною реакцією обовʼязково слідує стадія резистентності».

Перехід до стадії резистентності (адаптації) означає, що організм пристосувався до нового подразника, хоча це пристосування і вимагає підвищення витрат енергії й антистрессорних гормонів.

Початок третьої стадії виснаження повʼязаний в розумінні Сельє із виснаженням «адаптаційної енергії», під якою він розумів не тільки запаси глюкокортикоїдів у корі надниркових залоз, але і щось інше, що поки що не вияснено точно (Г. Сельє, «... ми до цих пір не знаємо, що саме виснажується, але зрозуміло, що тільки не запаси калорій»).

 

Опір організму відносно шкідливих факторів

 

 

 

Вихідний рівень до початку дії Час

Рис. 1.Стадії розвитку стресу за Г. Сельє

Якщо звернутися до феномена психологічного стресу, то «стадія виснаження» відповідає явищам відчаю, безсилля і фрустрації, які охоплюють людину у безнадійній ситуації. (див.: рис. 12.).

У свою чергу, перша стадія розвитку стресу, на думку деяких авторів, поділяється на декілька більш коротких періодів мобілізації адаптаційних резервів.

На думку Л. Китаєва-Смика, перший період «стадії тривоги» займає від декількох хвилин до декількох годин і полягає в мобілізації «поверхневих» резервів. У більшості людей він виявляється у формі стенічних емоцій і зниження працездатності.

Приклад. Якщо мобілізована по тривозі адаптаційна захисна активність не усуває стресу, то включаються програми перебудови діючих функціональних систем. Цей процес складає основний зміст другого періоду стадії тривоги. Даний період супроводжується зниженням працездатності і хворобливим станом людини. Однак висока мотивація, установки та інші психологічні фактори здатні забезпечити в цьому періоді «надмобілізацію» адаптаційних резервів, яка може забезпечити високий рівень працездатності (принаймні, у здорових людей). Проте при перевтомі, наявності хронічних захворювань або в осіб похилого віку «надмобілізація» резервів на цій стадії може тільки загострити приховане захворювання та викликати інші хвороби стресу (судинні, запалення і психічні). За даними Л. Китаєва-Смика, тривалість другого періоду в середньому становить 11 діб.

Під час третього періоду першої фази стресу має місце процес поки ще нестійкої адаптації до стресорного фактору. Тривалість, за даними різних авторів, коливається в широких межах і становить декілька тижнів.

У міру розвитку стресових реакцій закономірно змінюється активність відділів вегетативної нервової системи, починаючи з активації симпатичного відділу до посилення тонусу парасимпатичного відділу в завершальній фазі стресу.

Приклад. Вчені зазначають, що симпатичне реагування обумовлює стенічні емоції («емоційне симпатичне збудження»), а активація парасимпатичної системи ‑ астенічні («емоційна парасимпатична депресія»). Водночас вважається, що симпатичний тонус переважає при оптимальному стані організму, а також в умовах гострого стресу, забезпечуючи активний стан і поведінку організму, мобілізацію внутрішніх ресурсів для функціонування в режимі граничних можливостей. Тривале парасимпатичне переважання характерне для неврозів і хронічних емоційних розладів ‑ тривожних і депресивних станів.

Водночас низка авторів, навпаки, пов’язують схильність індивіда до тривоги і страху з переважанням тонусу симпатичної нервової системи, однак така точка зору є недостатньо обґрунтованою. За дослідженнями багатьох вчених, рівень особистісної тривоги і схильність до різних страхів вища в осіб з переважанням парасимпатичної активації. У цій роботі порівнювалися психологічні особливості осіб із різним рівнем активності парасимпатичної системи, яка визначалася за стандартним відхиленням кардіоінтервалів (SDNN).

При вивченні емоційно-вегетативних криз в клініці пограничних станів відзначають, що емоційно-вегетативні кризи є неспецифічною загальностресовою реакцією, в їх динаміці процес гальмування закономірно змінює процес збуждення.

Фази в розвитку емоційно-вегетативних криз:

І – фаза субʼєктивних переживань;

ІІ – фаза обʼєктивно реєстрованого переважання симпатичного тонусу;

III – змішана фаза (поєднуються симптоми підвищення симпатичного і парасимпатичного тонусу);

IV – фаза обʼєктивно реєстрованого переважання парасимпатичного тонусу;

V – фаза виснаження симпатичного і парасимпатичного тонусів.

Ступінь активності відділів вегетативної нервової системи на різних стадіях стресу показана в таблиці 4.

Таблиця 1



Последнее изменение этой страницы: 2016-12-27; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.173.35.159 (0.013 с.)