Вікові стадії розвитку особистості

№ п/п	Стадії розвитку особистості
1.	Вік немовляти (від народження до 1 року)
2.	Раннє дитинство (1-3 роки)
3.	Вік гри (3-6 років)
4.	Шкільний вік (6-12 років)
5.	Підлітки (12-19 років)
6.	Юність (20-25 років)
7.	Дорослість (26-64 роки)
8.	Старість

З 60-х років ХХ ст. наукове бачення процесів психічного розвитку для світової спілки психологів визначила епігенетична концепція Еріка Еріксона (1902-1994 рр.), яка стосується розвитку ЕГО у напрямку адаптації людини до навколишнього середовища. Цей напрям досліджень має назву ЕГО-психологія.

У книзі «Дитинство та суспільство» (1963 р.) Е. Еріксон поділив життя людини на вісім стадій психосоціального розвитку ЕГО «вісім віків людини». Згідно з його концепцією ці стадії розвитку наслідуються генетично і кожен індивід обов’язково послідовно проходить усі стадії. Отже, розгортається епігенетичний «план особистості», в якому хронологічні рамки віку не мають бути жорсткими, бо вони залежать від співвідношення біологічного, соціального та психологічного віків.

 

Поняття вікової кризи

Кожна стадія життєвого циклу настає в певний час, який може бути визначений як «критичний період». Це обумовлене тим, що кожна психологічна стадія розвитку супроводжується кризою – поворотним моментом у житті індивіда. Вікова криза виникає, коли вступають у конфлікт з одного боку, певний рівень психологічної зрілості, а з іншого – соціальні вимоги, які зумовлені еволюційним завданням, специфічним для кожної фази розвитку.

Отже, вісім психологічних криз, які людина розв’язує на своєму життєвому шляху, є рушійними силами розвитку особистості. Кожна криза – це своєрідний виклик, який спонукає індивіда до особистісного зростання і подолання життєвих перешкод та проблем.

Знання того, як людина справлялася з кожною із значущих життєвих проблем або як неадекватне розв’язання попередніх проблем позбавило її можливості справлятися з подальшими проблемами, має бути, на думку Еріксона, єдиним ключем до розуміння життя кожної особистості. Він підкреслював, що вікова криза є онтогенетичним джерелом як сили, так і недостатньої адаптації. Тому завдання життя людини полягає в тому, щоб адекватно розв’язати кожну кризу, і тоді буде можливість підійти до наступної стадії розвитку більш адаптивною і зрілою особистістю.

Життєві кризи особистості

№ п/п	Радіус значущих стосунків	Основний вибір, або кризові суперечності
1.	Мати	Базисна якість довіри проти основоположної безнадії та недовіри
2.	Батько	Автономія (самостійність) проти залежності, сорому та сумнівів
3.	Родина	Особиста ініціатива проти страху провини та догани
4.	Сусіди, школа	Заповзятливість проти почуття неповноцінності
5.	Групи ровесників	Ідентичність проти змішування ідентич-ності (рольової сплутаності)
6.	Друзі, сексуальні партнери, суперники, співробітники	Інтимність проти ізоляції
7.	Розділена праця, мій дім	Продуктивність (генеративність) проти застою, поглинутості собою
8.	Людство, «мій рід»	Цілісність, універсальність проти відчаю та презирства

 

Психологію життєвого циклу Е. Еріксон досліджував методом психобіографії. Мета психобіографії – ідентифікація людини протягом усього життя. Головним поняттям цього дослідження є поняття Его-ідентичності. Его-ідентичність – це суб’єктивне почуття неперервного самоототожнення, самоусвідомлення. Бути самим собою в очах інших, у тому числі й у власних очах, – це та «пружина», що надає сили для розвитку особистості на шляху до самого себе. Почуття Его-ідентичності базується на 4-х компонентах:

1) Співпричетність – це чітке розуміння того, що своїми почуттями, думками, діями я створюю в цьому світі важливі зміни, але водночас ці почуття, думки та вчинки належать власне мені. Протилежить співпричетності конформність, а саме виконання соціального замовлення, яке не відображає співпричетності з власним «я».

2) Відчуття інаковості – чітке усвідомлення тих меж, що відділяють мене від інших.

Его-ідентичність пов’язана з повним відокремленням себе, своїх меж, своєї психологічної території.

3) Дистанційованість – визначення погляду на себе, вміння подивитися на себе збоку, через призму власних думок, почуттів (Що зі мною діється? Що я відчуваю?).

4) Єдність «Я» у часі. Моє «Я» = «Я». Я не перестаю бути «Я», хоча я розвиваюся в часі.

Отже, співпричетність, відчуття інаковості, дистанційованість, єдність «Я» в часі є ознакою Его-ідентичності.

Поширення радіусу значущих відношень є зовнішніми умовами розвитку ідентичності зростаючої людини. Вступаючи в нові стосунки зі світом значущих людей, людина більш чи менш свідомо робить вибір, розв’язує кризове протиріччя даного типу відносин, котрі й визначають напрям розвитку на кожному віковому ступені. Цей напрям може бути продуктивним, і тоді у людини розвиваються сильні якості, котрі призводять до посилення і зміцнення почуття самоідентичності. І навпаки, вибраний чи нав’язаний напрям розвитку може бути деструктивним, і тоді в людині розвивається центральна патологія даного віку, яка руйнує, послаблює почуття самоідентичності.