Ввп за категоріями використання

Роки     Показники	t	…	t + п
млн грн	%	млн грн	%
ВВП		100 %	…		100 %
Кінцеві споживчі витрати З них: - домашніх господарств - сектора ЗДУ У тому числі - індивідуальні - комплексні - некомерційних організацій
Валове нагромадження для всієї економіки У тому числі - валове нагромадження основного капіталу - зміна запасів обігових коштів - сальдо придбання цінностей
Чистий експорт

 

ВВП за доходами (ВВП_(д)) являє собою підсумок усіх первинних доходів за секторами економіки (ПД):

Первинні доходи секторів економіки включають:

- оплату праці, у тому числі заробітну плату та відрахування на соціальне страхування;

- чисті податки;

- валовий прибуток;

- змішаний дохід.

У процесі аналізу визначають структуру ВВП за доходами у вартісному вираженні, питому вагу кожного компонента первинних доходів у загальному підсумку та в розрізі секторів. Результати обчислень систематизують у відповідних таблицях.

На формування структури ВВП за критеріями доходів впливають також зміна продуктивності праці, рівень її оплати, зміни в податково-бюджетній політиці, рівень безробіття, натуралізація доходів населення, співвідношення темпів оплати праці та інфляції. Тенденція зменшення частки оплати праці веде до зниження платоспроможного попиту.

 

 

1.3. Методика аналізу та показники стану грошового, кредитного

і валютного ринків

 

Показники стану грошового ринку

 

Фінансовий ринок має особливе значення для нормального розвитку економіки і є досить складний. Саме на фінансовому ринку відбуваються процеси мобілізації тимчасово вільних коштів фізичних і юридичних осіб, їх розподіл і перерозподіл між різними секторами ринку. Фінансовий ринок охоплює такі сектори: грошово-кредитний, на якому формується попит і пропозиція грошей, визначається відсоткова ставка, попит на кредити для інвестування; фондовий ринок, на якому формуються попит і пропозиція цінних паперів; валютнийринок, на якому формуються попит і пропозиція валют, визначаються валютні курси (рис. 4).

Ефективне функціонування грошово-кредитного ринку значною мірою залежить від грошово-кредитної політики, яку проводить національний банк країни. Головною метою цієї політики є вплив на найважливіші макроекономічні параметри шляхом зміни пропозиції грошей.

Найважливіші показники стану грошово-кредитного ринку є:

- загальна грошова маса;

- кредити, надані банками країни (у національній та іноземній валюті);

- відсоткова ставка;

- ставка рефінансування;

- грошова база;

- частка готівки поза банками в грошовій масі;

- коефіцієнт готівки;

- рівень доларизації грошового обігу;

- швидкість грошового обігу;

- рівень монетизації (насиченість економіки грошима);

- кредитні ресурси комерційних банків;

- норма обов’язкового резерву;

- мультиплікатор депозитний;

- мультиплікатор грошовий.

Гроші – це особливий товар, що є загальним еквівалентом. У країнах із розвинутою ринковою економікою грошовий обіг складений з готівкових і безготівкових грошей. Готівкові гроші – це банкноти і монети, уведені в обіг національним банком. Безготівкові (банківські) гроші – це записи на банківських рахунках і внески в комерційних банках. До них належать банківські депозити, чеки та кредитні картки.

Уся сукупність готівки та безготівкових грошей становить грошову масу. Вона структурована і складена з кількох грошових агрегатів. Останні побудовані з урахуванням поступового зменшення ліквідності грошей.

Абсолютно ліквідні є готівкові гроші – це гроші, які перебувають поза банками або на руках у населення. Вони утворюють грошовий агрегат М 0. Кожний наступний грошовий агрегат повністю включає попередній, а також деякі види банківських грошей.

Грошовий агрегат М 1 – це готівка та депозити в банках (до запитання).

Грошовий агрегат М 2 – це готівка та кошти, що перебувають на всіх рахунках у комерційних банках (внески до запитання та строкові депозити).

Грошовий агрегат М 2 n – це грошова маса М 2 за винятком валютних заощаджень (ВЗ):

Грошовий агрегат М 2 n визначає гривневу частку грошової маси, що перебуває в розпорядженні населення, підприємств, організацій.

Грошовий агрегат М3 – це агрегований показник, який позначає всю сукупність грошових коштів, що перебувають в обігу. Він складений з готівки поза банками (СМ), коштів на поточних рахунках і строкових депозитах, тобто депозитних грошей (D), трастових операцій банків із коштами клієнтів (ТО):

або

Саме загальна грошова маса М 3 утворює грошову пропозицію (М^S), на яку національний банк впливає різними методами монетарної політики. Тобто

Якщо частка трастових операцій з коштами клієнтів у грошовій масі М 3 незначна, то грошову пропозицію утворює грошова маса М 2:

Існує також грошовий агрегат М 3 n – це загальна грошова маса за винятком валютних заощаджень (ВЗ):

Грошова база (Н) – це сума коштів, складена з готівки на руках у населення і резервів комерційних банків (готівка в касах банків і кошти комерційних банків на рахунках у національному банку (RR)):

Частка готівки поза банками (Ч _СМ) характеризує частку готівки в грошовій масі. Її визначають за формулою

Значна частка готівки (понад 40% від грошової маси) є негативне явище, що свідчить про недовіру до банківської системи, існування суттєвих ризиків, пов’язаних із заощадженнями грошей у банках, наявність інфляційних очікувань у населення. Крім того, до негативних загальноекономічних наслідків високої частки агрегату М 0 у грошовій масі слід віднести сприяння тінізації економіки, труднощі зі стягненням податків, ускладнення контролю з боку національного банку за грошовими агрегатами та пропозицією грошей. Останнє безпосередньо позначається на ефективності монетарних заходів.

Коефіцієнт готівки (cr) характеризує частку готівкових грошей у депозитних грошах. Його розраховують за формулою

або

Рівень доларизації грошового обігу (Р_д) – це частка валютної частини грошової маси в її загальному обсязі:

Рівень доларизації безпосередньо відбиває рівень недовіри до національної валюти і має тенденцію до збільшення під час зростання інфляції. За умови високого рівня доларизації національна валюта лише частково виконує функції нагромадження та міри вартості.

Швидкість грошового обігу (V) – це кількість оборотів, що роблять гроші за рік, щоб забезпечити певний рівень економічної активності, який приблизно визначають за номінальним ВВП (ВВП_Н):

де М – середня величина кількості грошей в обігу за період обороту.

Цей показник обернено впливає на величину попиту на гроші: у разі збільшення швидкості грошового обігу попит на гроші зменшується і навпаки.

На прискорення швидкості грошового обігу впливають високі темпи інфляції, підвищення відсоткової й облікової ставок, суттєві доларові інтервенції. Навпаки, уповільнюють швидкість обігу грошової маси тінізація економіки, заборгованість із виплати заробітної плати, по розрахунках за товари й послуги.

Рівень монетизації (Р_М), або коефіцієнт насиченості економіки грошима – це співвідношення між грошовою масою в обігу і рів­нем виробництва в поточних цінах (приблизно дорівнює номіналь­ному ВВП):

Рівень монетизації змінюється під впливом різних чинників. Так, зниження рівня монетизації може відбутися внаслідок згортання грошових відносин у результаті значної бартеризації економічних зв’язків і зростання показника доларизації. На рівень монетизації впливають також коливання попиту на гроші, інфляційні процеси.

 

Показники стану кредитного ринку

 

Кредити, надані банками країни (Cr _Н), складені з кредитів, наданих органам загального державного управління, підприємствам, організаціям і населенню комерційними банками (Cr _КБ) та кредитів Національного банку Міністерству фінансів (С_{r МФ}):

Обсяг кредитів, наданих банками, значною мірою характеризує стан інвестиційної активності.

Відсоткова ставка (І_r) – це ставка, за якою комерційні банки надають кредити суб’єктам господарювання. За своєю економічною сутністю відсоткова ставка являє собою ціну позичкового капіталу, необхідного для придбання реального капіталу. Відомо, що зі зростанням відсоткової ставки зменшується ліквідність грошей і дохід власників грошей від їх зберігання. Відповідно збільшується попит на фінансові активи. І навпаки.

Для національної економіки високі відсоткові ставки мають такі наслідки: зменшується попит на кредитні ресурси, уповільнюються процеси мультиплікації грошей у банківській системі, темпи зростання грошової маси відстають від темпів зростання грошової бази. До основних чинників, які гальмують зниження відсоткових ставок, фахівці відносять високі кредитні ризики та слабкий механізм страхування від них. Слід зауважити, що за умови зниження відсоткових ставок стимулюється ділова активність, але зростають темпи інфляції.

Ставка рефінансування (R _Ф) або облікова ставка – це ставка, за якою національний банк надає кредити комерційним банкам (рефінансує їх). Тобто це вираження ціни кредитних ресурсів, які національний банк розміщує серед комерційних банків у відсотках. В Україні ставка рефінансування на 1–1,5% вища за темпи інфляції (Р _і):

Ставка рефінансування суттєво впливає на доступність кредитних ресурсів для суб’єктів господарювання. Так, висока ставка рефінансування зменшує можливість для комерційних банків брати кредити в національному банку, і, відповідно, скорочуються можливості самих комерційних банків надавати кредити суб’єктам ринку. І навпаки.

Облікова ставка особливо важлива для комерційних банків, які кредитують стратегічно важливі галузі національної економіки – сільське господарство, вугільну промисловість тощо. На облікову ставку впливають внутрішні та зовнішні чинники. До основних внутрішніх чинників належать такі: високий рівень дефіциту державного бюджету, який покривають за рахунок зовнішніх і внутрішніх позик; зростання ставок за ОВДП; кількість грошей в обігу; курс національної валюти. Зовнішніми чинниками вважають «коливання попиту нерезидентів на державні боргові зобов’язання, надходження або відплив із ринку іноземного спекулятивного капіталу».

Існує також поняття «ломбардна ставка» (R _Л) – це ставка, за якою національний банк надає кредити комерційним банкам під забезпечення високоліквідних активів (державних цінних паперів). Ломбардна ставка, як правило, на 2–5% вища за ставку рефінансування:

Кредитні ресурси комерційних банків (CrR _КБ) складені з власних коштів банків (В_ЛК), коштів, залучених банками шляхом продажу своїх боргових зобов’язань (БЗ), депозитів банків (D), залишків на рахунках юридичних осіб (З_Ю), обсягів кредитів національним банком (Cr _НБ), обсягів грошово-кредитної емісії (МСЕ) за винятком обов’язкових резервів комерційних банків (RR):

Щоб визначити реальні кредитні ресурси комерційних банків (Cr R _КБ(р)), обсяг кредитних ресурсів, визначений за формулою, необхідно зменшити на величину прострочених кредитів (CR _пр) та скорегувати цю різницю з огляду на рівень інфляції (дефлятор ВВП):

Спроможність комерційних банків надавати кредити залежить від величини та структури їх загальних резервів (ТR). Вони складені з обов’язкових (RR) та надлишкових (ЕR) резервів банків. Кошти, які зберігають як резервні, не приносять відсотків, тому банки тримають у резервах тільки частку депозитів. Важливим складником банківських резервів є обов’язкові резерви, які зберігаються як депозити в національному банку. Величину обов’язкових резервів національний банк нормує у відсотках до депозитних грошей (D). Тобто норма обов’язкового резерву (rr) дорівнює

Звідси

RR = rr · D.

У різних країнах норма обов’язкового резерву коливається від 3 до 15%.

Коефіцієнт готівки та норму обов’язкового резерву використовують для обчислення мультиплікаторів – депозитного та грошового.

Депозитний мультиплікатор (m_D) визначають за формулами

		(1.1)
		(1.2)

де rr – норма обов’язкового резерву.

За формулою (1.1), як правило, розраховують можливу зміну пропозиції грошей залежно від зміни депозитних грошей:

(1.3)

тобто формула (1.1) характеризує економічний зміст депозитного мультиплікатора, а для встановлення його арифметичного значення застосовують формулу (1.2). З неї легко обчислити мультиплікатор, оскільки норму обов’язкового резерву встановлює національний банк, тому ця величина завжди відома.

Грошовий мультиплікатор також визначають за двома формулами, перша з яких (1.4) характеризує його економічний зміст, а друга (1.5) – числове значення:

		(1.4)
		(1.5)

З формул (1.2), (1.5) видно, що збільшення норми обов’язкового резерву призводить до зменшення як депозитного, так і грошового мультиплікаторів. Відповідно зменшиться пропозиція грошей, що вплине на відсоткову ставку (І_r). При цьому зв’язок між зміною пропозиції грошей (після зміни норми обов’язкового резерву) та відсотковою ставкою може бути різний залежно від того, існує в економіці ефект доходу чи очікується інфляція. За умови першої ситуації зменшення пропозиції грошей супроводжуватиметься зменшенням попиту на облігації, отже, і зниженням їх ціни. Як відомо, між ціною облігацій та відсотковою ставкою існує обернена залежність, тому відсоткова ставка зростатиме. Ланцюг зв’язків, що виникає при цьому, можна описати так:

rr ↑→ m_D ↓→ m_m ↓→ M ^s ↓→ I_r ↑.

Якщо ж в економіці існують інфляційні очікування, то зменшення пропозиції грошей призведе до протилежного результату:

rr ↑→ m_D ↓→ m_m ↓→ M ^s ↓→ I_r ↓.

Наведені залежності підтверджують важливість норми обов’язкового резерву як головного інструмента монетарної політики.

 

Методика аналізу валютного ринку

 

Об’єкти аналізу валютного ринку є:

- валютні цінності – іноземна валюта;

- цінні папери – фондові цінності в іноземній валюті: акції, облігації, чеки, векселі, акредитиви;

- дорогоцінні метали (за винятком ювелірних виробів) – золото, срібло, платина;

- природне коштовне каміння.

Функціональне призначення валютного ринку – забезпечити свободу дій власника валюти. У процесі здійснення валютних операцій суб’єкти ринку намагаються одержати певний дохід.

Валютні операції пов’язані:

- з переходом прав власності на валютні цінності;

- використанням валюти як засобу платежу в процесі зовнішньоекономічної діяльності;

- ввезенням, вивезенням, пересилкою валютних цінностей;

- здійсненням міжнародних грошових переказів.

У процесі аналізу виділяють такі аспекти/види валютного ринку:

- функціональний; інституційний; організаційно-технічний;

- за сферою поширення; за валютними обмеженнями; за видами валютних курсів; за ступенем організованості.

Функціональний валютний ринок забезпечує своєчасні міжнародні розрахунки, страхування від валютних ризиків, валютну інтервенцію.

Інституційний валютний ринок представлений банками, інвестиційними компаніями, біржами, брокерськими конторами, які здійснюють валютні операції.

Організаційно-технічний валютний ринок являє собою телеграфні, телефонні, телексні, електронні системи, які поєднують між собою банки різних країн.

За сферою поширення розрізняють такі типи валютних ринків: внутрішній, регіональний, міжнародний. Внутрішній валютний ринок функціонує в межах однієї країни. До регіональних валютних ринків належать:

- американський (центри – Нью-Йорк, Чикаго, Лос-Анджелес);

- європейський (центри – Лондон, Франкфурт-на-Майні, Цюріх);

- азіатський (центри – Токіо, Гонконг, Сінгапур, Мельбурн).

Міжнародний валютний ринок охоплює валютні ринки всіх країн, пов’язує між собою регіональні валютні ринки і працює цілодобово.

За валютними обмеженнями виділяють вільний та обмежений ринки. Валютні обмеження – це система державних заходів щодо встановлення порядку здійснення операцій з валютою.

За видами валютних курсів розрізняють валютний ринок із плаваючими, фіксованими курсами валют і змішаним курсом.

За ступенем організованості виділяють біржовий і позабіржовий валютні ринки. На біржовому валютному ринку діє валютна біржа, це організований ринок. Позабіржовий валютний ринок організують дилери, які можуть бути або не бути членами валютної біржі та укладають угоди по телефону, телефаксу, у комп’ютерних мережах.

Операції на валютному ринку аналізують за такими напрямами:

- переказ валюти;

- рух капіталу;

- спекулятивні операції;

- здатність капіталу приносити високий дохід.

Методи визначення валютного курсу

В основі визначення валютних курсів лежить співвідношення купівельної спроможності різних національних валют. Купівельна спроможність валют – це вартість товарів і послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю. Співвідношення купівельної спроможності валют називають паритетом купівельної спроможності (РРР). Для певного набору товарів паритет може бути частковим, а для всього ВВП – загальним.

Існує кілька методик обчислення РРР.

1. На основі зіставлення рівня цін на стандартний набір товарів і послуг (споживчий кошик):

де Р_d – індекс цін національної економіки порівняно з базисним періодом; Ρ_f. – індекс цін іноземної економіки порівняно з базисним періодом.

Цей показник називають абсолютним паритетом. Слід зазначити, що його обчислення досить складне, тому що використання різних цін і різних наборів товарів за країнами дає різні результати. Отже, необхідне обґрунтування «споживчого кошика».

2. На основі співвідношення витрат виробництва. Це неціновий метод, тобто він дає можливість абстрагуватися від цінових коливань.

3. На основі зіставлення ефективних виробничих витрат у країнах. До ефективних виробничих витрат відносять: заробітну плату (W), ренту (R), відсоткову ставку (Ir), продуктивність праці (LP). Для визначення РРР таким способом використовують формулу

Такий паритет називають відносним. Паритет купівельної спроможності характеризує товарне наповнення грошових одиниць різних країн. Але насправді впродовж поточного періоду валютний курс, як правило, суттєво відхиляється від паритету і збігається з ним лише за умови функціонування золотого стандарту.

Валютний курс формується безпосередньо під впливом попиту й пропозиції на валютному ринку. Оскільки головними суб’єктами валютного ринку виступають світові транснаціональні банки, то валютні курси формуються, як правило, у процесі здійснення міжбанківських операцій. На валютний курс впливають також такі чинники: темпи зростання ВВП; продуктивність праці; діяльність фірм, організацій, фізичних осіб, зайнятих у різних зовнішньоекономічних сферах; діяльність комерційних банків, які здійснюють валютне забезпечення зовнішніх зв’язків; діяльність національного банку та казначейства; стан платіжного балансу країни; рівень відсоткових ставок; динаміка цін на національному ринку та інфляційні очікування; економічна і політична стабільність; валютні інтервенції.

Аналізують також крос-курси – котирування двох іноземних валют, які не є національною валютою даної країни. Наприклад, крос-курсом буде курс японської єни до євро, встановлений українським банком. Крос-курсом може бути будь-який курс, виведений розрахунковим шляхом із курсів двох валют відносно третьої валюти.

Для аналізу динаміки валютних курсів враховують рівень інфляції, що потребує визначення номінального та реального валютного курсу.

Номінальний валютний курс – це відносна ціна національної валюти під час обміну на іноземну і навпаки.

Реальний валютний курс враховує зміни рівнів цін в обох аналізованих країнах. Цей курс у формі прямого котирування розраховують за формулою

де е _p, е _н – реальний та номінальний валютні курси; Р_d – внутрішній рівень цін (дефлятор національної економіки); P_f – індекс цін (дефлятор) іноземної економіки.

Індекси цін співвідносять за один базовий рік. Реальний валютний курс відображає сукупний вплив цінових чинників на конкурентоспроможність, оскільки він враховує зниження чи зростання відносної конкурентоспроможності експортерів, пов’язане з інфляцією.

Поширений метод впливу на валютні курси – зміна відсоткових ставок національного банку з метою впливу на рух іноземних короткострокових капіталів. Підвищення відсоткових ставок у періоди погіршення стану платіжного балансу сприяє припливу капіталів з країн, де відсоткова ставка нижча. Це підвищує курс національної валюти і покращує стан платіжного балансу і навпаки. Але підвищення відсоткової ставки не завжди ефективне, тому що веде до подорожчання кредиту в самій країні.

Оскільки показником дохідності капіталу є відсоткова ставка, а країни мають різні темпи інфляції, то в розрахунках використовують реальну відсоткову ставку з урахуванням «ефекту Фішера»:

де I r_н, I r_р – номінальні та реальні відсоткові ставки; π – темп інфляції.

Звідси:

 

Якщо реальна відсоткова ставка зростає, можна одержати більший дохід від вкладених в економіку цієї країни капіталів, отже, вартість її валюти зростає. Тому в короткостроковому періоді зміни реальних відсоткових ставок сприяють мобільності вільних капіталів і впливають на валютний курс (рис. 4.).

Валютний курс суттєво залежить від стану платіжного балансу. Якщо експорт перевищує імпорт (активний платіжний баланс), то курс національної валюти підвищується. Якщо ж імпорт перевищує експорт (пасивний платіжний баланс), то виникає перевищення валютних витрат над валютними надходженнями, унаслідок чого курс національної валюти знижується.

Рис. 4. Залежність між відсотковою ставкою та валютним курсом

 

Валютний курс впливає на зміну співвідношення експорту та імпорту. Так, якщо курс національної валюти зростає, це означає, що зростає ціна національних грошей і попит на них збільшується. Відповідно попит на іноземну валюту зменшиться, що призведе до скорочення експорту і збільшення імпорту:

e ↑→ X ↓→ ІМ ↑→ NХ ↓.

Крім того, у разі зростання курсу національної валюти експорт товарів і послуг із даної країни стає дорожчим, його конкурентоспроможність на світовому ринку знижується. Цей чинник також призводить до зменшення експорту і зростання імпорту. Отже, за таких умов зменшується чистий експорт. І навпаки, зниження курсу національної валюти стимулює експорт і гальмує імпорт, чистий експорт зростає (рис. 5).

e ↓→ X ↑→ ІМ ↓→ NХ ↑.

Рис. 5. Крива чистого експорту залежно від валютного курсу

 

Таким чином, можна зробити висновок про обернену залежність між валютним курсом і чистим експортом.

Відомо, що чистий експорт є компонент ВВП. Якщо зниження валютного курсу на внутрішньому ринку стимулює зростання чистого експорту, це означає, що така тенденція курсу національної валюти за незмінних інших умов сприяє зростанню ВВП, тобто економічному зростанню і навпаки. Однак чистий експорт, отже, і ВВП, змінюється по-різному в умовах плаваючого і фіксованого валютного курсу. Розглянемо ситуацію з плаваючим валютним курсом.

Обернена залежність між експортом і валютним курсом пояснює неефективність протекціоністських заходів за умови зростання курсу національної валюти. У такому разі протекціоністське скорочення імпорту не компенсуватиметься зростанням експорту. Рівень чистого експорту може навіть знизитись, якщо темпи зменшення експорту перевищать темпи скорочення імпорту. Як наслідок, протекціонізм не приведе до зростання національного доходу за умови зростаючого валютного курсу.