Групування фінансових посередників за терміном їх існування

Фінансово-кредитні посередники	Вікові групи, роки	Разом
до 5	5–9,9	10–14,9	15–19,9	понад 20
Банківські установи
Страхові компанії					–
Пенсійні фонди	–
Інвестиційні фонди					–
Компанії з управління активами				–	–
Усього

 

Групування банківських установ за терміном існування уможливлює визначення питомої ваги банківських установ у кредитній системі.

 

1.2. Основні структурні співвідношення національної економіки

в економічному аналізі

 

Основні види та показники структури економіки

 

Можливості економічного розвитку визначає структура економіки. На макроекономічному рівні основними видами структури є:

- відтворювальна;

- галузева;

- регіональна.

Відтворювальна структура показує співвідношення окремих компонентів валового випуску за вартістю (фондів заміщення, споживання і нагромадження) та за матеріально-речовим складом (засобами виробництва і предметами споживання).

Галузева структура економіки характеризує співвідношення показників валового випуску окремих галузей, великих народногосподарських комплексів і залежить від частки кожної галузі в загальному валовому випуску.

Регіональна структура характеризує співвідношення показників випуску в окремих адміністративно-економічних районах.

Фонд споживання охоплює споживчі витрати населення та інших суб’єктів ринку. Кінцеві споживчі витрати та їх структура детальніше розглянуті в наступному питанні.

Нагромадження поділяють на валове і чисте. Валове нагромадження охоплює чисте нагромадження та амортизацію, тобто частину фонду заміщення. Чисте нагромадження є аналог чистих інвестицій у СНР, а валове – валових інвестицій.

Між споживанням і чистим нагромадженням існує певне протиріччя. Це пояснюється тим, що нагромадження якоюсь мірою обмежує споживання, але чисте нагромадження в той же час є джерелом розширеного відтворення, сприяє економічному зростанню. Збільшення нагромадження веде до скорочення можливостей споживання і навпаки.

Основним регулювальним параметром розвитку економіки є норма нагромадження:

де п – норма нагромадження; ЧН – чисте нагромадження; НД – національний дохід; ВВП – валовий внутрішній продукт.

Норму нагромадження вважають достатньою, якщо вона становить приблизно 25% від ВВП. Якщо частка чистого нагромадження у ВВП менша, то в економіці можуть з’явитися застійні явища, оскільки бракуватиме коштів для відновлення застарілих основних засобів. Тоді процеси відтворення неефективні. Проте надто висока норма нагромадження (більша за 30%) одночасно знижує можливості споживання, зменшує частку фонду споживання у ВВП.

Оптимальна норма нагромадження має верхню та нижню межі. Нагромадження не повинне знижувати сформований/установлений рівень споживання. Це означає, що верхню межу норми нагромадження визначає умова незниження досягнутого рівня матеріального добробуту населення. Нижня межа норми нагромадження обумовлена вимогою забезпечення вищої зайнятості, тобто розширення виробництва. Ці протиріччя не дають можливості побудувати модель оптимізації нагромадження і визначити оптимальний рівень норми нагромадження. Тому на практиці аналіз співвідношення між споживанням і нагромадженням здійснюють, враховуючи вплив на них низки чинників.

Перш за все це ефективність нагромадження, тобто віддача з кожної гривні чистого нагромадження у вигляді приросту національного доходу або ВВП:

де Еф.н – ефективність нагромадження.

Ефективність нагромадження аналогічна показнику капіталовіддачі. Чим вища ефективність нагромадження, тим менша потреба у зростанні фонду нагромадження для створення одиниці приросту національного доходу або ВВП.

Потреба в нагромадженні залежить також від рівня фондовіддачі, яка в цілому по економіці може бути визначена як відношення національного доходу до вартості основних виробничих засобів. Підвищення фондовіддачі дозволяє створювати додатковий національний дохід без додаткового збільшення нагромадження.

На норму нагромадження впливає амортизація, яка частково може бути використана разом із чистим нагромадженням як джерело розширеного відтворення. Тому амортизація дозволяє зменшити загальну потребу в нагромадженні. Але в умовах інтенсивного економічного розвитку збільшуються амортизаційні витрати на прискорену заміну основних засобів, отже, зменшуються можливості використання амортизації для нагромадження.

Суттєво впливає на потребу в нагромадженні необхідність у прогресивних структурних зрушеннях в економіці, під час яких потреба в нагромадженні зростає.

Розраховують також показники середньої (n _сер) та приростної (Δ n) норми нагромадження:

За матеріально-речовим складом у структурі економіки виділяють засоби виробництва та предмети споживання.

Засоби виробництва – найважливіший елемент у структурі економіки. Ринок засобів виробництва аналізують за показниками динаміки обсягів їх виробництва у вартісному та натуральному вираженні.

Споживчі товари (товари для населення) аналізують за окремими групами: продовольчі, легкої промисловості, культурно-побутового призначення, технічно складні, будівельні матеріали, автомобілі та інші транспортні засоби тощо. Такий аналіз здійснюють за кількісними та якісними характеристиками, а також за формами власності.

Аналіз галузевої структури економіки дозволяє визначити домінантний тип розвитку (промисловий, аграрно-промисловий, аграрний), а також виявити основні чинники економічного зростання, екстенсивний чи інтенсивний характер розвитку. Визначаючи галузеві пріоритети, треба віддавати перевагу розвитку галузей, що мають швидкий оборот капіталу. Це легка та харчова промисловість, а також галузі, що забезпечують їх сировиною. Інша група галузей, що потребує пріоритетного розвитку, – це наукомісткі галузі промисловості: хімічна, машино- та приладобудування.

Регіональна структура економіки завжди багатогалузева. Її аналіз включає визначення виробничої спеціалізації регіону. Галузі спеціалізації характеризують за такими показниками:

- коефіцієнтом спеціалізації (R _c):

де ЧЗ_{р. і} , ЧЗ_{заг. і} – кількість осіб, зайнятих в і -й галузі спеціалізації в регіоні та в країні загалом; РС_р, РС_заг – кількість робочої сили в регіоні та в країні загалом;

- коефіцієнтом локалізації (R_Л):

де П_{р. і} , П_{заг. і} – продукція галузі спеціалізації в регіоні та в країні загалом; В_р, В_заг – випуск промислової продукції в регіоні та в країні загалом;

- коефіцієнтом міжрегіональної товарності (R_Т):

де П _{і .в} – продукція галузі спеціалізації, яку вивозять за межі регіону;

- коефіцієнтом рівня споживання на душу населення (R_сп):

Галузі, для яких зазначені коефіцієнти перевищують 1, крім R _т, є галузями спеціалізації даного регіону, тому їх розвиток необхідно стимулювати.

Структура економіки не є стабільна, вона постійно змінюється під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників. Таким чином відбуваються структурні зрушення, які супроводжуються прогресивними чи депресивними змінами в економіці. Об’єктив­ною основою цих зрушень є невідповідність можливостей економіки її загальним потребам.

Під впливом негативних структурних зрушень, коли занепадають провідні, базові галузі економіки, формується тривала структурна криза, яку супроводжують макроекономічні диспропорції. Структурна криза настає, коли можливості пропозиції не задовольняють зростаючий сукупний попит. Особливо це стосується обмеженості сировинно-енергетичних ресурсів, необхідних для виробництва тих чи інших товарів. Так, наприклад, енергетична криза вражає насамперед енергомісткі галузі, а через них і всю економіку.

Структурна криза виникає також за умови скорочення або занадто повільного зростання сукупного попиту на певні види продукції. Така криза гальмує економічний розвиток, супроводжується відносним перенагромадженням основного капіталу, його знеціненням, послабленням інвестиційної активності та відтоком капіталу з кризових галузей у перспективні.

Структурні диспропорції порушують пропорційність економічного розвитку. Провідні вчені-економісти вважають найбільш небезпечними такі диспропорції:

- між високими темпами економічного зростання і погіршенням стану державних фінансів;

- між зростаючими основними макроекономічними показниками і погіршенням фінансового стану суб’єктів господарювання (останнє проявляється у збільшенні кількості збиткових підприємств в окремих галузях);

- між зростаючими темпами розвитку економіки та низьким рівнем доходів населення.

Для ліквідації структурних диспропорцій потрібен тривалий час. Їх подолання може здійснюватись як шляхом перерозподілу основних економічних ресурсів між окремими галузями, так і через розвиток ринкового механізму господарювання. Цей процес структурної перебудови потребує створення сприятливих інвестиційних умов і прогресивної виробничої інфраструктури, стимулювання науково-технічного прогресу, особливо переходу до високих ресурсоощадних технологій, поширення комп’ютеризації.

 

Секторна структура ВВП

 

Структуру ВВП аналізують у таких аспектах:

- за секторами;

- на стадії виробництва;

- на стадії кінцевого використання або за сукупними витратами;

- за доходами.

Розглянемо секторну структуру ВВП.

Інституційні сектори економіки являють собою господарські одиниці, які перебувають у межах економіки і володіють активами, беруть на себе зобов’язання та можуть займатися господарською діяльністю разом з іншими господарськими одиницями.

У національних рахунках, рекомендованих ООН у 1993 р., розрізняють такі сектори економіки:

1) сектор нефінансових корпорацій (НФК), який охоплює підприємства всіх форм власності, які займаються виробництвом товарів і наданням нефінансових послуг і фінансують свою діяльність за рахунок як власних коштів, кредитів на фінансовому ринку, так і державного бюджету. Сектор НФК включає три групи галузей: добувну, переробну та сферу послуг;

2) сектор фінансових корпорацій (ФК), який охоплює корпораційні організації, що займаються фінансово-посередницькою діяльністю: банки, страхові організації, довірчі товариства, недержавні пенсійні фонди тощо;

3) сектор загальнодержавного управління (ЗДУ), який охоплює органи державного управління місцевого, регіонального, центрального рівнів, які здійснюють законодавчу та виконавчу владу, стягують податки та фінансують державні витрати. До цього сектора також належать некомерційні бюджетні організації, які надають:

а) індивідуальні безкоштовні або пільгові неринкові послуги у сфері освіти, охорони здоров’я, мистецтва та культури тощо;

б) колективні неринкові послуги у сфері науки, оборони, державного управління, підтримання громадського порядку тощо. До сектора ЗДУ належать і державні фонди, які існують за рахунок обов’язкових внесків;

4) сектор домашніх господарств (ДГ), що охоплює окремих фізичних осіб, сім’ї, які є споживачами товарів і послуг;

5) сектор некомерційних організацій, які обслуговують домаш­ні господарства (НКО), що охоплює організації, створені домашніми господарствами за рахунок власних внесків для забезпечення своїх політичних, релігійних, професійних інтересів (політичні партії, церква, професійні спілки);

6) зовнішній сектор економіки (З), що охоплює суб’єкти господарювання, розташовані за кордоном, але які здійснюють економічні операції з резидентами даної країни.

У межах сектора окремо аналізують:

- виробництво ВВП;

- кінцеве використання ВВП;

- ВВП за доходами.

Виробництво ВВП за секторами розраховують як різницю між валовим випуском і проміжним споживанням секторів, також визначають вартісний обсяг ВВП за секторами, питому вагу ВВП і проміжного споживання у валовому випуску в розрізі секторів економіки. Валовий випуск – це повна ринкова вартість вироблених у країні за рік товарів і послуг. Проміжне споживання включає вартість використаних у секторах для виробничих потреб матеріалів, сировини, електроенергії, палива тощо, яку повністю переносять на створений продукт.

Кінцеве використання ВВП складають кінцеві споживчі витрати, валове нагромадження та чистий експорт.

До складу кінцевих споживчих витрат (С) входять споживчі витрати секторів домашніх господарств (С_ДГ), загальнодержавного управління (С_ЗДУ) та некомерційних організацій (С_НКО):

У структурі ВВП за категоріями використання найвагомішу частку становлять кінцеві споживчі витрати (як правило, понад 60–70%), а з них – споживчі витрати домашніх господарств. Останні формуються з доходів найманих працівників, змішаного доходу від особистого підсобного господарства та інших видів діяльності.

Може спостерігатися скорочення частки кінцевих споживчих витрат домашніх господарств, але це є ознакою збільшення заощаджень. Це, скоріше, свідчить про погіршення якості життя населення. Розраховують також рівень споживчих витрат на душу населення, який зіставляють з межею малозабезпеченості. Аналізують і структуру споживчих витрат домашніх господарств, визначаючи частку витрат на продукти харчування, послуги, придбання непродовольчих товарів тощо. При цьому треба пам’ятати, що зміни в структурі споживання населення можуть відбуватися й під впливом постійного зростання тарифів на енергопостачання, комунальні послуги, послуги транспорту і зв’язку, тобто не бути прогресивними.

Сумарні витрати секторів загальнодержавного управління і некомерційних організацій називають невиробничими витратами. Висока частка споживання секторів ЗДУ і НКО в кінцевих споживчих витратах і ВВП є чинник зростання бюджетного дефіциту, грошово-кредитної емісії, провокує гіперінфляцію, зменшує споживання домашніх господарств, призводить до зростання централізації економіки.

У процесі аналізу визначають індекс централізації економіки (І_ц.ек.), який характеризує співвідношення індексів реальних кінцевих невиробничих витрат секторів ЗДУ та НКО (І_ЗДУ(р) + І_НКО(р)) та індексу реальних кінцевих споживчих витрат сектора ДГ (І_ДГ(р)):

Індекси реальних кінцевих споживчих витрат секторів ЗДУ, НКО і ДГ розраховують за формулами:

де І_ЗДУ(н), І_НКО(н), І_ДГ(н) – індекси номінальних кінцевих споживчих витрат відповідних секторів.

Аналіз також повинен охоплювати зіставлення динаміки реального ВВП і темпів зміни кінцевих споживчих витрат сектора ЗДУ, а також темпів інфляції. Рівень державного споживання визначає зв’язок між темпами економічного зростання й інфляції. У країнах із рівнем державного споживання менше 10% навіть значна інфляція не може перешкодити економічному зростанню.

Надмірне державне споживання в умовах низької монетизації економіки спричиняється до зростання вартості грошей. Зростаючі номінальні відсоткові ставки, які значно перевищують рівень інфляції та впливають на реальну відсоткову ставку за кредитом, зменшують попит на інвестиції. Крім того, надмірне вилучення коштів на фінансування державних потреб призводить до занепаду виробництва, оскільки супроводжується скороченням витрат на валове нагромадження основного капіталу і зменшує темпи його оновлення.

Досвід країн, які переходять до ринкових відносин, свідчить, що рівень державного споживання, який перевищує 16–18% від ВВП, перешкоджає створенню умов для економічного зростання через зменшення можливості нагромадження основного капіталу.

Валове нагромадження для всієї економіки (ВН) – це сума валового нагромадження основного капіталу (ВН_ОК), зміни запасів обігових коштів (З_ОБ), сальдо придбання цінностей лише за сектором домашніх господарств (Ц_ДГ):

Валове нагромадження основного капіталу (ВН_ОК) складене з валового нагромадження основного капіталу всіх секторів економіки, крім зовнішнього:

Запаси обігових коштів розраховують для всіх секторів, крім фінансових корпорацій і зовнішнього сектору:

Запаси обігових коштів - невеликий за розміром, але необхідний для нормального функціонування підприємств елемент ВВП. В умовах сталого економічного розвитку достатня є частка цього складника ВВП в межах 4–5%. Але за умови гіперінфляції частка запасів обігових коштів значно збільшується. Це пояснюється тим, що в умовах інфляційних очікувань запаси матеріальних ресурсів перетворюються на засіб нагромадження вартості, одержання підприємствами додаткових прибутків за рахунок їх переоцінки.

Чистий експорт (NX) визначають як різницю між експортом (ЕX) та імпортом (ІM). Цей показник стосується тільки зовнішнього сектора:

Окремо аналізують структуру експорту та імпорту. Якщо у структурі експорту переважає продукція сировинних галузей, це не сприяє прогресивним структурним зрушенням в економіці, а свідчить про поглиблення технологічного відставання національ­ного виробництва.

Отже, ВВП за кінцевим використанням (ВВП_кв) за секторами дорівнює:

У процесі аналізу встановлюють абсолютні значення кінцевого використання ВВП та його компонентів у цілому по економіці та за окремими секторами, структуру кінцевого використання у відсотках від ВВП, використаного в економіці та за секторами, структуру кожного компонента кінцевого використання в розрізі окремих секторів. Результати обчислень, як правило, систематизують у таблиці (наприклад, табл. 4).

Таблиця 4