Матеріальна відповідальність підприємства,установи,організації перед працівником.

Закон передбачає матеріальну відповідальність за завдану шкоду не тільки працівників, а й підприємств. Така відповідальність на власника або уповноважений ним орган покладається відповідно до ст. 173 КЗпП при заподіянні шкоди здоров'ю працівника каліцтвом або іншим ушкодженням, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків.

На відміну від дисциплінарної відповідальності матеріальна відповідальність є двостороннєю: кожна сторона трудових відносин несе перед іншою відповідальність за завдану шкоду. Особливість відповідальності власника або уповноваженого ним органу перед працівником полягає у тому, що небезпечні та шкідливі умови праці можуть завдати моральної шкоди працівнику, порушити його нормальні життєві зв'язки і потребують додаткових зусиль для організації свого життя.

Тому власник або уповноважений ним орган може нести перед працівником не тільки матеріальне, а і моральне відшкодування завданих збитків.

Питання відшкодування заподіяного громадянинові ушкодження здоров'я цивільне право розглядає також як позадоговірну, деліктну відповідальність. В юридичній літературі триває дискусія щодо характеру норм, які регламентують покриття шкоди, заподіяної здоров'ю робітників і службовців. Зміст цієї дискусії зводиться до того, що цивілісти вважають ці норми інститутом цивільного права, а науковці в галузі трудового права — інститутом трудового права. Є третя точка зору, згідно з якою це «пограничний» між цивільним і трудовим правом інститут.

При вирішенні цього питання ми виходимо з того, що в рамках трудових правовідносин кожний суб'єкт має визначені законом і взаємною угодою права і обов'язки. Стаття 153 КЗпП передбачає створення для всіх працюючих здорових і безпечних умов праці, покладає такий обов'язок на власника або уповноважений ним орган.

Таким чином, право робітників і службовців на здорові і безпечні умови праці і обов'язок власника підприємства або уповноваженого ним органу створити такі умови є предметом регулювання трудового права. Це положення ні у кого заперечень не викликає.

Але коли власник або уповноважений ним орган порушує свій обов'язок, внаслідок чого робітнику чи службовцю завдається ушкодження здоров'я, висловлюються точки зору, згідно з якими відносини по відшкодуванню цієї шкоди є частиною цивільно-правового інституту зобов'язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди.

Такі твердження не можна визнати послідовними. Якщо права і обов'язки є предметом регулювання однієї галузі права, то і невиконання чи порушення цих прав і обов'язків, правові норми, що визначають наслідки такого порушення, відносяться до цієї ж галузі права.

Оскільки права і обов'язки щодо створення здорових і безпечних умов праці визначаються трудовим правом, то і наслідки їх невиконання також регулюються трудовим, а не цивільним правом.

Порядок відшкодування шкоди, заподіяної робітникам і службовцям, регулюється Правилами відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р.

Ці Правила встановлюють порядок розгляду заяв потерпілих або їх утриманців. Заява подається власнику, з вини якого заподіяна шкода. Власник протягом 10 днів з дня надходження заяви зобов'язаний розглянути її та прийняти відповідні рішення. Спори між потерпілими або іншими зацікавленими особами і власником щодо права на відшкодування шкоди та її розмір вирішуються в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів. Саме цією вказівкою на порядок розгляду спорів Кабінет Міністрів України визнав галузь права, якою регулюються ці відносини.

Цивільним правом регулюються ті випадки, коли каліцтво чи інше ушкодження здоров'я завдано підприємством, яке не зобов'язане виплачувати за потерпілого страхові внески, тобто тоді, коли між сторонами відсутні трудові правовідносини.

Розмір відшкодування втраченого потерплим заробітку встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності, що визначається медико-соціальною експертною комісією (МСЕК), і середньомісячного заробітку, який він мав до ушкодження здоров'я. Втрачений заробіток або його частина відповідно до ступеня втрати професійної працездатності виплачується власником в повному розмірі, тобто без урахування розміру пенсії по інвалідності, а також незалежно від одержуваних потерпілим інших видів пенсій та заробітку.

Потерпілому від нещасного випадку на виробництві виплачується одноразова допомога, розмір якої встановлюється колективним договором, відшкодовуються витрати на медичну і соціальну допомогу, якою вважається додаткове харчування, придбання ліків, спеціальний медичний та звичайний догляд, побутове обслуговування, протезування, санаторно-курортне лікування, придбання спеціальних засобів пересування тощо.

МСЕК може бути встановлена потреба у догляді за потерпілим і характер цього догляду.

Суми відшкодування шкоди не підлягають оподаткуванню. Обов'язкові відрахування з них провадяться у тому порядку, що й відрахування із заробітної плати.