Аналіз інвестиційного клімату в Україні

Основним документом, що регламентує надходження в Україну прямих закордонних інвестицій, є Закон України «Про режим іноземного інвестування» (1996 р.). Він гарантує закордонним інвесторам рівні права з вітчизняними підприємствами, захист від експропріації, вільний вивіз прибутків і дивідендів, певні пільги при проведенні імпортних операцій. Завдяки цим пільгам закордонний інвестор як внесок у статутний фонд підприємства може безмитно ввозити устаткування й інше майно. Згідно із законодавством закордонний інвестор також одержує гарантію того, що пільги, надані законом «Про режим іноземного інвестування» будуть діяти не менше 10 років. Крім цього Закону, ще - закони «Про іноземні інвестиції», 1992 р., «Про зовнішньоекономічну діяльність» - 91 р.,, «Про інноваційну діяльність» - 2002 р., «Про підприємництво», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про державну програму заохочення іноземних інвестицій», «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон».

Несприятливі фактори, що обмежують доступ інвестицій в економіку України:

1. В певних галузях економіки існують обмеження на частку закордонної власності в статутному капіталі: страхування, видавнича справа, сфера телекомунікацій, виробництво зброї й алкогольної продукції – 49%; стратегічні підприємства (їхній список затверджується урядом після узгодження з парламентом), включаючи телевізійні та радіостанції, - 30%.

2. Відповідно до антимонопольного регулювання усі іноземні інвестори перед початком своєї діяльності змушені проходити через процедуру одержання дозволу в антимонопольному комітеті.

3. До середини 2000 року іноземні інвестори у приватизаційних процесах участі практично не брали. Бо приватизація на грошовій основі почала здійснюватися тільки тоді. Нова політика дозволила українському уряду в 2000 році одержати від приватизації більше ніж 2,7 мільярдів гривень.

4. Загальний високий рівень оподатковування і складність самої процедури податків і зборів:

Дослідження, проведене «Міжнародною фінансовою корпорацією», показало, що з країн СНД найгірша ситуація у податковій сфері спостерігається саме в Україні. Це пов’язано з наступними причинами:

- практично повною безконтрольністю діяльності Державної податкової адміністрації;

- наявністю великої кількості різноманітних податків;

- високим рівнем податків: ПДВ – 20%, податок на прибуток корпорацій – 30%, прогресивний прибутковий податок – від 10 до 40%, прибутковий податок на дивіденди – 30%, прибутковий податок на роялті і депозити – 15%, податок на репатріацію дивідендів за кордон – 15%;

- невизначеністю у трактуваннях податковою службою і судовими органами нормативних і законодавчих актів України.

 

Вплив діяльності філій ТНК на конкурентоспроможність

Економіки України

Україна, має один із найнижчих показників залучення прямих іноземних інвестицій серед країн Центральної та Східної Європи, СНД. Серед компаній, які вклали прямі закордонні інвестиції в українську економіку, провідне положення займають американські корпорації -898 млн. дол. (16,8% від загального обсягу ПЗІ залучених до України); інвестори з Кіпру – 603 млн. дол. (11,3%), Великої Британії – 511 млн. дол. (9,6%), Нідерландів – 399 млн. дол. (7,5%), Британських Віргінських островів – 337 млн. (6,3%), Російської Федерації – 323 млн. (6,0%), Німеччини – 312 млн. (5,8%), Швейцарії – 312 млн. (5,1%), Австрії – 273 млн. (3,9%), Республіки Корея – 171 млн. (3,2%).

Україна як промислова держава транснаціональним корпораціям нецікава.Для закордонних інвесторів найбільш інвестиційно-привабливими в Україні є такі галузі економіки: харчова промисловість та переробка сільськогосподарських продуктів – 15,7% від загального обсягу ПЗІ, залучених до України; торгівля – 15,6%; фінансова сфера -8,5%; машинобудування – 8,0%; транспорт – 7,6%; металургія та обробка металу – 5,4%; операції з нерухомістю – 4,6%; хімічна та нафтохімічна промисловість – 4,1%. В саме цих галузях обіг капіталу є швидким, а комерційні ризики – мінімальні.

Російським ТНК та компаніям, які зареєстровані в офшорних зонах, властиві інші пріоритети в інвестуванні: паливно-енергетичний комплекс, хімічна промисловість та металургія. Ця ситуація пояснюється тим, що саме в перелічених галузях російські ТНК мають конкурентні переваги на світовому ринку і фінансові можливості для закордонного інвестування та розширення своєї ринкової влади за рахунок придбання виробничих потужностей у постсоціалістичних країнах.

Найбільшими компаніями, що нині працюють в Україні, є: у сфері нафтопереробки – російські «ЛУКОЙЛ», «ТНК», «Татнефть», «Славнефть», «Группа Альянс» та казахстанська «Казахойл» («КазМунайГаз»); в сфері транспортування нафти – російські «Сургутнефтегаз», «Роснефть», «Транснефть», «Сибнефть»; у сфері поставок та транспортування газу – російські «Газпром» та «Ітера».

Діяльність ТНК у нафтопереробній галузі України спрямована передусім на переорієнтацію Росії з експорту сирої нафти на експорт нафтопродуктів, отриманих, зокрема, на українських НПЗ; поглинання їх та приватизації для географічного наближення до ринків споживання нафтопродуктів у Центральній та Західній Європі; додаткове укріплення позицій ТНК на внутрішньому ринку нафтопродуктів України шляхом створення спільних підприємств та через розбудову власної збутової мережі.

При цьому, найбільше російського капіталу вкладено в Полтавську (67% всіх іноземних інвестицій в регіон), Рівненську області, АР Крим, міста Київ та Севастополь, а також індустріальні регіони (Донецьку, Дніпропетровську, Запорізьку і Харківську області).

 

Слід зазначити, що у нас спостерігається очевидний розрив між вхідними та вихідними потоками інвестицій. До 2004 року легального вивезення капіталу в нашій країні практично не спостерігалося, і тільки 2005-го воно підросло до 1,6% від валового капіталоутворення країни, тоді як у сусідів цей показник у кілька разів вищий, а в Росії сягає 10%.

 

Наслідки діяльності ТНК

Загалом можна відзначити як позитивні, так і негативні наслідки впливу ТНК на світову економіку.

Позитивними результатами діяльності ТНК є:

1) поширення новітніх технологій і техніки шляхом їх вивезення та впровадження у філіях і відділеннях ТНК різних країн світу;

2) поступове підвищення рівня розвитку економіки приймаючих (особливо відсталих) країн за рахунок надання їм коштів на модернізацію промисловості та інфраструктури, а також удосконалення кваліфікації їх трудових ресурсів;

3) зміцнення міжнародних зв’язків і контактів на базі поглиблення міжнародних поділу та кооперації праці, розширення світової торгівлі та валютно-фінансових операцій між країнами та регіонами;

4) оптимізація розміщення виробництва, руху капіталу, динаміки та структури світової економіки;

5) забезпечення зайнятості та вищих доходів місцевого населення, стимулювання міжнародної трудової міграції;

6) сприяння світовій і регіональній економічній інтеграції.

 

Сприятливість інвестиційного клімату для транснаціоналізації економіки спричиняє не тільки позитивний приплив капіталу в країну, а й негативні аспекти нестиковки діяльності ТНК

До негативних наслідків діяльності ТНК можна віднести:

1) втручання у політичну та економічну діяльність приймаючих країн з метою впливу на їх орієнтацію;

2) перешкоджання реалізації національної економічної політики, якщо вона суперечить інтересам доменів ТНК;

3) використання «ножиць цін» на технології та продукти традиційного виробництва ТНК для пограбування держав, які розвиваються;

3) вилучення частини доходів, які належать за законом країні базування філій ТНК, через трансфертні ціни та податкові гавані;

4) дестабілізацію внутрішніх ринків;

5) хижацьке ставлення до природних ресурсів країн розміщення філій ТНК;

6) пограбування слаборозвинутих держав шляхом монополізації їх внутрішніх ринків і цін, переманювання висококваліфікованих спеціалістів та багато інших.

Державне регулювання інвестиційного клімату в Україні стосовно реально існуючої транснаціоналізації економіки нині схильне до визнання пріоритетним лише позитивні фактори залучення прямих інвестицій ТНК і тому реалізує заходи для підвищення сприятливості інвестиційного клімату.

Для України, доцільною є державна політика використання переваг транснаціоналізації економіки із одночасним захистом національного виробника у визначених галузях і створення передумов виходу українських компаній на закордонні ринки.

Міжнародні валютно-фінансові відносини — це сукупність валют­но-грошових і розрахунково-кредитних зв'язків у світогосподарській сфері, які виникають у процесі взаємного обміну результатами діяльності національних господарств.

Основною цільо­вою функцією цих відносин є забезпечення необхідних умов для процесу відтворення у рамках світового господарства та обслуговування світогосподарських зв'язків.

Найважливі­шим елементом міжнародних валютних відносин виступає валютна система. Розрізняють національну та світову валютні системи.

Світова валютна система — це закріплена міжурядовими угодами форма організації валютних відносин. Основними її завданнями є сприяння міжнародному валютному співробітництву, зростанню міжнародної торгівлі, створенню системи багатосторонніх розрахунків.

Світова валютна система активно взаємодіє з національними, утворюючи єдину цілісну систему міжнародних валютних відносин.

Національна валютна системаУкраїни — це форма організації економічних відносин країни, за допомогою яких здійсню­ються міжнародні розрахунки, утворюються та використову­ються валютні кошти держави.

Міжнародне фінансове співробітництво, обумовлює використання валютних відносин та відповідних функцій держави з їх регулювання, що здійснюється у формі валютної політики.

Валютна політика України — це сукупність здійснюваних державою економічних, організаційних та правових заходів у сфері валютних відносин з метою розвитку національної економіки.

Валютна політика може бути двох основних видів: поточна (короткострокова) і структурна (довгострокова).

Поточна валютна політика — це сукупність заходів центрального банку щодо оперативного впливу на динаміку обмінного курсу, кон’юнктуру валютного ринку, обсяги валютних операцій у країні.

Основними цілями поточної валютної політики є забезпечення рівноваги платіжного балансу, стабільного рівня валютного курсу та створення сприятливих умов для зовнішньоекономічної діяльності.

Структурна валютна політика — це сукупність заходів міждержавного регулювання валютних відносин, направлених на забезпечення довгострокових структурних змін у світовій валютній системі.

Вона визначає такі найважливіші елементи світової валютної системи, як роль золота і резервних валют у міжнародних розрахунках, режими валютних курсів, функції міжнародних валютно-кредитних організацій.

Практична реалізація валютної політики, здійснюється через валютне регулювання та валютний контроль.

Валютне регулювання — це діяльність держави, щодо проведення законодавчих, економічних та організаційних заходів, які визначають порядок здійснення операцій з валютними цінностями на території країни. В Україні головним виконавчим органом валютного регулювання є Національний банк України.

Валютний контроль — це сукупність заходів, спрямованих на забезпечення виконання встановлених державою законів, норм і правил проведення валютних операцій.

Згідно з чинним законодавством України всі валютні операції за участі резидентів і нерезидентів підлягають валютному контролю. В Україні основними державними органами, що мають повноваження у сфері валютного регулювання, є такі: 1) Національний банк України – має провідне місце; 2) Кабінет Міністрів України; 3) Державна податкова адміністрація України; 4) Державна митна служба України, 5) уповноважені банки.

Зростаюча залежність України від світової фінансової системи стала причиною поширення на її економіку низки кризових явищ, оскільки участь країниу свтовій ФС з одного боку робить можливим доступ до світових інвестицій коштів, а з іншого - робить економіку вразливою до коливань процентних ставок, валютних курсів і обумовлює додаткові ризики у випадку стрімких відтоків іноземних капіталів, що може призвести до дестабілізації економіки - втрати економікою рівня стабільного та стійкого розвитку.

Глобалізація фінансових ринків полягає в посиленні їх ролі в процесі руху фінансових ресурсів між країнами, що супроводжується зростанням міжнародної мережі фінансових організацій та виникненням змін в їхній структурі управління.

Специфічним наслідком глобалізації міжнародних фінансових ринків є світові фінансові кризи. Передумовою виникнення таких криз є невідповідність між економічними реаліями в країні та економічною політикою її уряду, а фінансова глобалізація є механізмом, який не тільки перетворює цю невідповідність на кризу, а й сприяє її розповсюдженню на інші країни світу.

Саме глобалізація фінансових ринків та співробітництво країн, особливо, тих, що розвиваються, з міжнародними валютно-фінансовими установами, державами-кредиторами та приватними кредиторами може призвести до таких негативних наслідків як невиконання країною своїх боргових зобов’язань, тобто такого явища як зовнішній борг.

Зовнішній борг — це сума зобов’язань країни перед зовнішніми кредиторами за непогашеними зовнішніми позиками та несплаченими за ними процентами.

Боргові зобов’язання з терміном погашення понад рік називають довгостроковими, з терміном погашення протягом поточного року — короткостроковими.

За типом позичальника зовнішні боргові зобов’язання бувають державні, гарантовані державою та приватні.

Державний борг виникає в разі, коли зовнішніми кредиторами є уряди інших країн, центральні банки, інші урядові інститути, міжнародні фінансові організації.

Борг, гарантований державою, — це борг приватних банків, компаній тощо, гарантом сплати якого є держава в особі певних офіційних інститутів.

Приватний борг — борг приватних фірм, копаній, банків тощо, який не гарантований державою.