Вимоги Запорізького Війська, передані Яну Казимиру

(1649, серпня (7) 17. Табір під Зборовом)

 

Пункти вимог Війська Запорізького до його кор. м-ті, пана нашого милостивого.

1. Щодо наших давніх прав і вільностей, наданих нам св. пам’яті покійними польськими королями, як раніше було, так і тепер, де б не знаходились наші козаки і хоч би їх було лише три, два повинні судити одного; а також всі вільності повинні бути збережені.

2. Оскільки князь й. м. Вишневецький проти волі й наказу й. кор. м. таку силу нашого козацтва розплодив, що тепер ми й самі не можемо їх перелічити, почавши від Дністра, Берлинців, Бар, по Старий Костянтинів, по Случ і за Случ, що впадає в Прип’ять, по Дніпро, а від Дніпра, почавши від Любеча до Стародуба і аж до московської границі з Трубецьким, в усіх цих названих містах ми самі зробимо перепис, призначивши на службу його кор. вел. і всій Речі Посполитій тільки гідних, здатних до цього молойців. По цих містах серед нашого війська, щоб корогви, як іноземні, так і польські, не мали ніяких прав і не наважувалися брати жодних стацій. Настійно вимагаємо, щоб тим, які з реєстру будуть виписані і потраплять під панську юрисдикцію, все, що сталося під час цього воєнного походу, чи то пограбування майна, чи то вбивство, було вибачено і повністю скасовано без ніяких вимог надалі.

3. Унія, як постійна причина пригноблення руського народу і труднощів Речі Посполитої, повинна бути скасована і в Короні, і у Великому князівстві Литовському.

4. Київський митрополит за стародавнім звичаєм повинен брати посвячення від константинопольського патріарха і підлягати йому з усім руським духовенством на вічні часи.

5. Всі церкви і церковні маєтки, фундації, руські надання, несправедливо забрані і відсуджені уніатами, повинні бути відібрані від уніатського духовенства і світських руської віри та інших людей в Короні і у Великому князівстві Литовському делегованим для цього полковником Війська Запорізького і передані духовенству грецької релігії. А якщо уніати, духовенство римського обряду, студенти або урядники, трибуналісти як в Короні, так і у Великому князівстві Литовському їх будуть відстоювати, тоді їх вважати за порушників загального спокою і ворогів вітчизни. А на відібрані церкви і церковні маєтки повинні бути надані привілеї тим особам, які ніколи не були в унії.

6. Руське духовенство повинно користуватися всіма вільностями, так само як духовенство римської віри. По всій Короні польській і Литві богослужіння відправляти публічно, а не потай; похорони й інші церковні обряди, як там, де перебуває його кор. м., так і по інших великих містах, також відправляти спокійно.

7. Руська церква повинна бути в Кракові, Варшаві, Любліні та інших містах, не виключаючи тих, в яких була і раніше.

8. Їх мм. канцлери, коронний і Великого князівства Литовського, повинні видавати Русі привілеї, декрети, мандати без будь-якої затримки і зволікання, понад права, якими користується коронна шляхта.

9. В місті Києві та в інших українних містах єзуїти і ченці римської релігії, як ніколи раніше, так і тепер, щоб ні від кого засобів для існування не одержували, бо від ченців і релігії починаються незгоди і порушення спокою.

10.Всі посади земські, гродські і міські по всіх воєводствах у королівських, світських і духовних містах, починаючи від Києва по Білу Церкву, по татарську границю, на Задніпров'ї, у воєводстві Чернігівському повинні бути надані й. кор. м. особам не римської, а грецької віри.

11.Євреї щоб не наважувалися не тільки бути орендарями, але й мешкати по цих вищезгаданих містах, хіба тільки тимчасово приїжджатимуть у купецьких справах.

12.А тому що за давніми й новими сеймовими ухвалами по цих містах спочатку за намовою бунтівників невинних людей замордовано, а потім незаконно доми і вільності відібрано, то всі ці ухвали і незаконні надання повинні бути скасовані, а церкви, вільності, права й доми по всіх містах і в Короні, і у Великому князівстві Литовському спадкоємцям повинні бути повернені.

13.Щодо різних костьольних і церковних речей, які під час воєнного заколоту були у будь-кого забрані козаками, то ніхто нікому ні в якому разі не повинен про це нагадувати й докоряти; а кому в цей час від козаків дісталося, з цим мають залишитися.

14.Шляхтичі грецької або римської віри, які у той час перебували у Війську Запорізькому або були взяті в полон, або ще яким іншим способом примушені були залишитись при Війську Запорізькому, щоб не вважалися за бунтівників і безчесних і якщо і були за щось засуджені, то це безчестя повинно бути знищене і скасоване конституцією.

15.Всі сеймові ухвали, що урізують права і вільності Війська Запорізького як несправедливо видані, також повинні бути скасовані конституцією.

16.Вимагаємо, як уже вище було згадано, щоб духовенства римської віри не було в Києві, а звідси випливає, щоб не було й київського єпіскопа. Коронні війська до повного заспокоєння не повинні йти в ці краї на постій, щоб це не порушило задумів, спрямованих до встановлення миру.

17.Київський митрополит з двома владиками повинні мати місце в сенаті, користуючись такими самими привілеями, як і духовні сенатори римської віри.

18.А тому, що й. м. король під час своєї щасливої коронації не присягав на грецьку віру, то тепер як на цілість прав грецької віри, так і на всі ті пункти мусить заприсягти на сеймі з шістьма сенаторами різних вір і шістьма послами Речі Посполитої. Всі ці пункти й присяга від початку до кінця повинні бути вписані в конституцію. А якщо не будуть дотримуватися вищесказаного, то Військо Запорізьке витлумачить це як неласку й неприхильність й. кор. м. до нас, як до своїх підданих.

Про все це наші посли, впавши до ніг його кор. м., нашого милостивого пана, якнайпокірніше мають просити.

Документи Богдана Хмельницького (1648-1657) / Упорядники І. Крип’якевич та І. Бутич. – В-во АН УРСР. – К., 1961. – С. 130-131.

Лист Б. Хмельницького до Олексія Михайловича про бажання возз’єднати Україну з Московщиною (1651, березня 19 (29). Біла Церква)

 

Божиею милостию великому государю царю и великому князю Алексею Михайловичю всеа Русии самодержцу [п. т.] его царскому величеству Богдан Хмелницкий, гетман Войска Запорожского и все Войско Запорожское челом бьем.

По отправе Лариона Дмитриевича Лопухина до твоего царского величества, в скором часе пришол посланец твоего царского величества Василей подъячей с милостивым словом твоего царского величества з жалованьем, за которое жалованье твоему царскому величеству низко челом бьем и каждого часу по указу твоего царского величества яко государевы и цареви православному, служить готовы. А што твое царское величество чрез Василья, подъячего, расказал, все то, но указу твоего царского величества нам изустно говорил, которому мы во всем верили ж, а указуючи явную истинную службу нашу твоему царскому величеству, как есмы взяли ведомости и листы, которыми ссори чинят противно твоего царского величества неприятели, списки с листов тех через Лариона Дмитриевича Лопухина твоему царскому величеству послали есмя, с которых твое царское величество вирозумеет о непреявности лятцкой, что против вечного договору не держатца и каждого часу неправду делают. Мы, видечи милость твоего царского величества, просим, яко царя православного, чтобы нас из своей милости не выпущал и иноверцам больши не терпел, как мы перед тем желали, так и ныне твоему царскому величеству желаем, чтобы нам государем и царем был, на все земли царствовал.

О всем лучше вашему царскому величеству Ларион Дмитриевич Лопухин изустно повесть и Василий, подъячей, что изустно у нас слышал, изустно скажет, чему твое царское величество во всем вери, а потом, коли господь бог поможет, о всяких делах твоему царскому величеству дам знать. При том с униженными услугами нашими в милостивую ласку вашему царскому величеству, яко наприлежнее вручаем.

Дан в Белой Церкви, дня 19 марта 1651.

Вашему царскому величеству нашего милостивого государя во всем поволные и желательные слуги.

Богдан Хмельницкой, гетман с Войском Запорожским рукою своею.

Документи Богдана Хмельницького (1648-1657) / Упорядники І. Крип’якевич та І. Бутич. – В-во АН УРСР. – К., 1961. – С. 215-216.