Лист Б. Хмельницького до короля Владислава IV з проханням зберегти Запорізькому Війську давні вольності

(1648, червня (2) 12. Під Білою Церквою)

 

Найясніший милостивий пане королю, пане наш милостивий і добродію.

Вірність підданства нашого з вірною рицарською службою до ніг в. к. м-ті, п. н. м., якнайнижче і якнайпокірніше складаємо. Хоча ми вже часто докучали в. к. м-ті. п. н. м., своїми скаргами на нестерпні кривди, яких зазнали від їх м-тей пп. старост і українних державців, але тому що ні від кого іншого ніякого захисту не маємо і покладаємо надію лише на господа бога та на милостиву ласку в. к. м-ті, н. м. п., то й нині в тяжкім жалю і стражданні своїм з цією покірною просьбою нашою до милостивих ніг в. к. м-ті з плачем припадаємо. Вже протягом кількох років пани державці і старости на втіху собі нестерпно кривдять нас і тяжко ображають, позбавляючи нас не тільки убогого майна, але й свободи, посягаючи на наші хутори, луки, сіножаті, ниви, зорані поля, ставки, млини, бджоляні десятини, хоч усе це й належить до володінь в. к. м. І що тільки комусь із них у нас, козаків, сподобається, силою відбирають, а нас самих, безневинних, обдирають, б'ють, мордують, до в'язниць кидають, на смерть за наші маєтності вбивають, так що багато кого з нашого товариства поранено і знівечено. А наші пани полковники, добровільні слуги їх м. м. пп. старост, замість того щоб нас від такої біди і напасті захищати, допомагають пп. урядовцям знущатися з нас; навіть євреї, сподіваючись на підтримку їх м. м., також завдають нам великих збитків, так що і в турецькій неволі християни не терплять таких кривд, яких ми, найнижчі підніжки в. к. м-ті, п. н. м., зазнаємо. Ми, власне, думали, що нам завдано таких збитків, щоб зробити прикрість з. к. м-ті, і все казали: “Ось вам і король, та чи ж допоможе вам король, такі-сякі сини”. Тому, найясніший королю, п. н. м., ми вже більше не можемо таких труднощів і безневинного мордування терпіти. Через таку велику біду ми вже і по домівках залишатися не могли і змушені були покинути жінок, діточок і все своє убоге майно. Частина нашого війська, рятуючи своє життя, подалася на звичні місця, на Запоріжжя, звідки наші предки, вірнопіддані Короні Польській і в. к. м-ті, з давніх часів звикли службу нести, І тут, на Запоріжжі, не дали нам спокою. Ні на які права, ані привілеї, що маємо від в. к. м-сті, п. н. м„ не зважали, і військові вільності і нас самих в ніщо обернули, маючи нас, власне, не за слуг в. к. м-ті, а за своїх власних невільників. Сам господь бог свідком, що ми, бувши у вірному підданстві і послуху в. к. м-ті, ніякої сваволі не починали і ні на що погане не заслуговуємо. А й. м-ть, п. краківський, на нашу думку, не міг бути добрим приятелем в. к. м., п. н. м., і, очевидно, не мав дозволу на ті знущання, які над нами чинив, – і на Запоріжжя напав, і Україну сплюндрував, намагаючись нас і ім’я наше козацьке викоренити або з землі нас вигнати і, чого ми собі зовсім не бажаємо, ласки в. к. м-ті позбавити. Оскільки його милість проти волі й наказу в. к. м., п. н. м., на життя наше з військом великим наступав, ми змушені були мимоволі звернутися за допомогою до кримського царя, який цього разу нам допоміг, згадавши про те, що й ми його також кілька разів у таких самих випадках від його ворогів рятували. Так повинно було статися з провидіння божого, що при сухих дровах і сирим дісталося; хто винуватець цього, нехай сам господь бог судить. А ми як і раніше були вірнопідданими в. к. м-ті, так і нині завжди готові, борючись проти ворогів Речі Посполитої, віддати своє життя за гідність в. к. м., п. н. м. А кримська орда з того часу, як уклала союз з нами, зовсім не має права вдертися до держави в. к. м-ті. Тому найпокірніше просимо, щоб в. к. м., п. н. м., виявив до нас, найнижчих підніжків своїх, батьківське милосердя і, відпустивши нам невільний цей гріх, зволив наказати при давніх правах і вільностях нас залишити, щоб в. к. м. сам, священною особою своєю, і ми, найнижчі слуги в. к. м-ті, більше неволі цієї не зазнавали. Вдруге вірнопідданство наше і покірну службу до ніг величності в. к. м., п. н. м., якнайпокірніше складаємо.

Даний з-під Білої Церкви, дня 12 червня 1648.

В. к. м-ті, п. н. м-го, найнижчі підніжки і вірнопіддані Богдан Хмельницький, на цей час старший й. к. м-ті Війська Запорізького.

Документи Богдана Хмельницького (1648-1657) / Упорядники І. Крип’якевич та І. Бутич. – В-во АН УРСР. – К., 1961. – С. 35-36.