Методика вивчення наукової, навчальної та навчально-методичної літератури

Провідне місце у системі форм самостійної роботи належить роботі з першоджерелами (книга, підручник, монографія, посібник тощо). Правильна організація самостійної роботи з навчальною та навчально-методичною літературою передбачає з’ясування загальної послідовності вивчення рекомендованих до теми, розділу курсу джерел, мети і завдань, методів і форм роботи з нею.

Книги – не єдине джерело навчальної інформації. Їх доповнюють періодичні видання, зокрема, газети, журнали, Інтернет. Головна їх особливість полягає у свіжості наукової думки (в наукових журналах публікуються результати останніх досліджень), наявності великого фактичного матеріалу для аналізу. Обов’язковим елементом самостійної роботи з книгою. Журналом, газетою є нотування змісту прочитаного, найважливіших думок автора. Основними загальноприйнятими формами нотування прочитаних джерел є виписки, тези, план, конспект. Використання їх залежить від призначення, характеру твору, підготовленості курсантів, студентів та слухачів.

Виписки – фрагменти з книжкового тексту, журналів, газет тощо. Вони потрібні для того, щоб вибрати з прочитаного найсуттєвіше, що допомагає глибше зрозуміти текст. До їх переваг належать точність відтворення авторського тексту, накопичення фактичного матеріалу, зручність користування. Вони можуть бути дослівними (цитати) і довільними, коли думка автора викладається словами того хто з нею ознайомлюється. Виписки краще робити на картках, оскільки їх легко підібрати за темами навчального курсу, групувати за окремими проблемами, доповнювати чи звільняти від застарілих.

План – коротка форма запису основних питань, які розглядаються в книзі чи журнальній статті. Його можна складати під час читання чи після ознайомлення з прочитаним, що дає змогу підсумувати здійснену роботу.

Тези – стислий виклад прочитаного. Є повнішою та досконалішою формою запису прочитаного. Вони не повторюють дослівно текст, але часто можуть бути близькими до нього, відтворюють деякі важливі для розуміння його змісту характерні вирази. Тези особливо сприяють узагальненню матеріалу, викладу його суті в коротких формулюваннях.

Конспект - вважається найдоцільнішою формою запису при вивченні наукової, навчальної та навчально-методичної літератури. Конспектування дає змогу вичерпно викласти головний зміст творів, документів, з’ясувати внутрішній зв’язок і логічну послідовність обґрунтованих в них теоретичних положень. До конспектування солід приступати лише після загального ознайомлення з його змістом, засвоєння зв’язку між основними думками, положеннями, головною ідеєю твору. При цьому слід пам’ятати головні вимоги до конспектування. Вони зводяться до того, що конспект – не самоціль, а результат глибокої самостійної роботи студента над твором, а конспектування є творчим процесом. За змістом і формою конспект повинен бути складений так, щоб допомагати засвоєнню головних положень праці в їх логічній послідовності, швидкому, глибокому запам’ятовуванню і відтворенню прочитаного. Важливою вимогою до конспектування і головною його перевагою визнають висловлювання курсантами, студентами та слухачами їх ставлення до прочитаного.

При складанні конспекту слід дотримуватися таких правил:

· чітко, стисло, лаконічно формулювати думку. Це дає змогу зосередитися на головному, найсуттєвішому в прочитаному тексті;

· дослівно занотовувати визначення, афористичні думки, аргументи автора. Думку, цитату не можна обривати посередині, за необхідності зробити пропуски в тексті використовуються три крапки (текст... текст);

· всі цитати слід брати в лапки, точно зазначати джерело (назва, місце виходу в світ, видавництво, рік випуску, том або номер журналу, сторінка);

· оформлювати важливі статистичні данні у вигляді таблиць, графіків, діаграм;

· використовувати скорочення слів, умовних позначень, якщо вони цілком зрозумілі автору конспекту і не ускладнюють перечитування записів;

· записувати компактно,, що дає змогу зробити конспект доступним для огляду;

· робити між рядками інтервали, достатні для вписування доповнень за необхідності;

· датувати записи.

Обсяг конспекту залежить від рівня підготовленості курсантів, студентів та слухачів, характеру і складності літературного джерела. Однак багатослівні, великі за обсягом конспекти, як правило, свідчать про недосвідченість студента, недостатню осмисленість його роботи.

Виконаний із дотриманням головних вимог конспект сприяє засвоєнню знань, є неоціненною підмогою в підготовці до іспитів чи заліків, у майбутній практичній діяльності.

 

По закінченні семінарського (практичного) заняття курсант, студент та слухач повинен

знати:

- детермінанти злочинності, що породжують певний вид злочинів;

- методику кримінологічних досліджень;

- основні заходи запобігання злочинності певного виду.

вміти:

- давати кримінологічну характеристику особи злочинця;

- визначати найбільш дієві заходи, що сприяють запобіганню окремих видів злочинності.

Семінарські заняття, до яких курсант, студент та слухач був неготовий, відсутній чи на якому отримав незадовільну оцінку підлягають “відпрацюванню ”. При цьому курсант, студент та слухач повинен подати викладачу розгорнуті письмові рішення задач та інших завдань, які були запропоновані для цього заняття; виконати інші завдання, запропоновані викладачем для нього персонально (конспектування теоретичних джерел, узагальнення матеріалів судової практики, аналізу чи інформаційних довідок щодо злочинності в регіоні тощо). Ліквідація заборгованостей з семінарських занять проводиться один раз на тиждень в день і голини, визначені викладачем на початку семестру. За один раз дозволяється відпрацювання одного семінарського заняття.