Соціальні гарантії и соціальні трансферти

Соціальні гарантії держави населенню – це сукупність матеріальних та юридичних засобів, що забезпечують соціальний захист людини та створюють основу для реалізації конституційних, соціально-економічних та соціально-політичних прав членів суспільства.

СГ закріпляються закріплені Законом України “Про державні соціальні стандарти та соціальні гарантії ” ст.17 –19.

До головних соціальних гарантій відносяться: право на працю, відпочинок, житло, безкоштовну освіту, безкоштовне медичне забезпечення.

Відповідно до закону ст. 17 Основні державні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До їх числа включаються::

- мінімальний розмір заробітної плати;

- мінімальний розмір пенсії за віком;

- неоподаткований мінімум доходів громадян;

- розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.

Розміри державних соціальних гарантій не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму.

Гарантии должны выполнять такие функции:

· регулировать рынок рабочей силы посредством смягчения возникающих противоречий между спросом и предложением;

· содействовать полной занятости населения;

· рассчитываться на все категории населения, особо выделяя для этого нуждающихся.

Гарантії надаються тим, хто працює або вступає у трудове життя щодо: одержання професії, трудового доходу, зайнятості, постійної перепідготовки і професійне зростання працівників для підтримки їх конкурентоспроможності на ринку праці, захист основних прав людини в сфері праці.

“””Передбачені і інші соціальні.гарантії. Так ст.18 встановлює державні гарантії щодо:

1) рівня життя населенню, яке постраждало внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС;

2) рівня оплати праці працівникам різної кваліфікації в установах та організаціях. Які фінансуються з бюджетів усіх рівнів;

3) стипендій учням професійно технічних та студентам вищих державних навчальних закладів;

4) індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін;

5) надання гарантованих обсягів соціально-культурного, житлово-комунального, транспортного, побутового обслуговування та обслуговування в сфері освіти, охорони здоров’я, фізичної культури та спорту, торгівлі та громадського харчування;

6) забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах і послугах окремих громадян, які потребують соціальної підтримки.””””

 

Ст.19 “””Визначає, що виключно законами України визначаються порядок та застосування гарантій щодо: мінімального розміру заробітної плати;

- мінімального розміру пенсії за віком;

- неоподатковуваний мінімум доходів громадян;

- величина порогу індексації грошових доходів громадян;

- пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв’язку та критерії їх надання.

Державні соціальні гарантії є обов’язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності

Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачити додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів. “”””

 

Слід відмітити, що в умовах сучасного стану економіки характерною рисою соціальної політики є розмежування безкоштовності та доступності соціальних послуг. З одного боку, перехід до ринкової економіки пов’язаний з розвитком комерційних видів послуг, особливо у сфері економіки, охорони здоров’я тощо. З другого боку, держава має бюджетні обмеження у безкоштовному наданні цих видів послуг. В цих умовах держава повинна, використовуючи обґрунтовані норми споживання, визначати, який набір послуг має соціальну значимість і залишається для населення безкоштовним, а за які послуги буде платити само населення.